Проблема, гіпотеза, ідея, закон, принцип, концепція, теорія.

Науковий факт – це вихідний пункт побудови наукової теорії, а не просто річ, явище, «шматок» або фрагмент зовнішнього світу. Визначення поняття наукового факту вимагає вважати фактом форму знання з об'єктивним і достовірним змістом, що дає узагальнення різних одиничних явищ у вигляді деякої абстракції. Установлення й накопичення, цілеспрямований пошук фактів, їхня систематизація й класифікація становить підготовчий етап постановки наукової проблеми. Логічною формою виразу фактів є судження. Не пов'язані з науковою проблемою, гіпотезою або теорією емпіричні дані не є науковими фактами, факти самі по собі поза теоретичним зв'язком розглядаються як «голі факти», що не увійшли в теоретичне узагальнення. Скільки б не було зібрано фактів – вони ще не створять теорію й науку. Факт – засіб, а не ціль пізнання. Протилежністю є «схоластичне теоретизування», тобто порожнє, беззмістовне, таке, що не опирається на факти. Факт, виконавши свою роботу з побудови теорії, неначе зникає в ній, не випинається у своїй самостійності. Достовірність фактів рухлива, факти можуть спростовуватися, уточнюватися з розвитком знання, теорії, доказу.

Наукова проблема – це логічна форма теоретичного пізнання, що виражає рух наукового знання, перехід від знання до незнання в розвитку нового знання, що визначає спрямованість наукового пошуку, логікові дослідження. Будь-яку наукову проблему можна представити як нерозривну єдність таких змістовних елементів:

· знання про незнання, що направляє пізнавальну діяльність, яка відмінна від пошуку інформації й логічного висновку і вирішує завдання одержання нових знань і фактів щодо невідомого об'єкта;

· припущення про можливість відкриття невідомого закону в певній непізнаній сфері (у фундаментальних дослідженнях) або принципово нового способу практичного застосування раніше отриманого знання, закону (у прикладних дослідженнях);

· припущення про характер невідкритого закону, що є стрижнем наукової гіпотези і її перевірки, підтвердження або спростування.

Важливо не плутати наукову проблему з завданням і життєвим або навчальним питанням, утрудненням або неприємностями; а також з науковим пошуком, що вимагає освоєння (фіксації, зберігання, передачі) уже наявного знання, чи одержанням вивідного знання; знанням про те, що непізнаване й лежить поза компетенцією науки, будучи ірраціональним, що осягається інтуїтивно й доступним лише вірі.

Постановка наукової проблеми містить у собі момент розвитку знання, знання шляхів пошуку рішення, відповіді, містить напрямок, тенденцію розгортання дослідження. Для цього необхідно з'ясування й знання того, що можливо довідатися за даних умов (пізнавальним і історичних), яким способом можливе досягнення необхідного для практики знання.

Наукова гіпотеза – логічна форма мислення й наукового пошуку, що включає в себе елементи: а) накопичення фактичного матеріалу, б) узагальнення його для майбутнього розвитку знання й відкриття нових зв'язків у явищах, в) висловлення припущення про закономірний зв'язок явищ, обґрунтованого до певного рівня ймовірності, г) процес обґрунтування й перевірки вірогідності зробленого припущення, виведення й перевірки наслідків з нього, д) виявлення нових фактів.

Гіпотеза є формою осмислення фактів, формою переходу від пізнання окремих фактів до пізнання законів, від одним досягнутого нашим знанням рівня до іншого, більше високому. Зміст припущення в гіпотезі полягає саме в тім, щоб довести реальне існування передбачуваного. Припущення в гіпотезі втратило б свій зміст, якби воно заздалегідь передбачало нереальність змісту. Більш того, висуваючи гіпотезу, учений виходить із можливості її доказу.

Процес виникнення й становлення гіпотези має також свої особливості й містить у собі багато різних моментів. Гіпотеза виникає на певному фактичному матеріалі, нагромадження й вивчення якого приводить до постановки питання про закономірності розвитку предмета. Тому всякій гіпотезі передує постановка питання.

Логічна форма синтезу знання, що надає не тільки теоретичного зв'язку знанню про об'єкт, але й зв'язок теорії із практикою, тобто дає також знання шляхів і засобів втілення наукових побудов у дійсність, їхньої практичної реалізації називається науковою ідеєю. Це форма пізнання й наукового дослідження, що відбиває таку закономірність, що становить фундамент певної наукової теорії, що синтезує знання в єдину систему, що дає цілісне розуміння досліджуваного предмета й зв'язок із практикою, реалізацію даної теорії в практичній діяльності. Наприклад, ідея дискретності речовини в хімії й філософській атомістиці або ідея рефлексу в теорії І.Павлова.

Закон науки – це відображення в логіці понять об'єктивної, причинної, необхідної залежності між явищами об’єктивного світу. Наукова теорія – це логічна форма цілісного, систематизованого і розвиненого знання про істотні зв'язки й закономірності дійсності, що обґрунтовує і програмує практичну діяльність людей. Це вища форма узагальнення й розвитку наукового знання, що має систематизовану логічну форму, дає розуміння об'єкта в його сутності, закономірності, необхідності, виражає мету й метод його практичного перетворення. Науковий принцип – це логічна форма пізнання, що відображає свій об'єкт у його універсальних взаємозв'язках і закономірностях.

Наукові революції – якісне перетворення основних та принципових параметрів

Науки.

Револю́ція в нау́ці — період розвитку науки, під час якого старі наукові уявлення заміщаються частково або повністю новими, з'являються нові теоретичні передумови, методи, матеріальні засоби, оцінки та інтерпретації, погано або повністю несумісні зі старими уявленнями. Зміст «наукової революції» будь-якого періоду полягає в тому, що вчені роблять наукові відкриття в різних областях наук, тобто встановлюють «невідомі раніше об'єктивно існуючі закономірності, властивості та явища матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень пізнання».

Перша науково-технічна революція НТК (XV—XVII століть) відкинула систему Аристотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперника, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва. На зміну феодальній суспільно-економічній формації прийшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.

Як уже говорилося, великі відкриття трапилися ще до першої наукової революції. Вони пов'язані серед іншого з іменами:

· Коперник (1473–1543): автор геліоцентричної системи світу, що поклала початок першій науковій революції.

· Галілей (1564–1642) вивчав проблему руху, відкрив принцип інерції, закон вільного падіння тіл; зробив ряд астрономічних відкриттів за допомогою телескопа.

· Кеплер (1571–1630) встановив три закони руху планет навколо Сонця, створив першу механістичну теорію руху планет, вніс істотний внесок у розвиток геометричної оптики.

· Ньютон (1643–1727) сформулював поняття і закони класичної механіки, математично сформулював закон всесвітнього тяжіння, теоретично обґрунтував закони Кеплера про рух планет навколо Сонця, створив небесну механіку (Закон всесвітнього тяжіння був непорушний до кінця XIX ст.), створив диференціальне й інтегральне числення як мову математичного опису фізичної реальності, автор багатьох нових фізичних уявлень (про поєднання корпускулярних і хвильових уявлень про природу світла і т. д.), розробив нову парадигму дослідження природи (метод принципів) — думка і досвід, теорія і експеримент розвиваються в єдності, розробив класичну механіку як систему знань про механічний рух тіл, механіка стала еталоном наукової теорії, сформулював основні ідеї, поняття, принципи механічної картини світу.

Механічна картина світу дала природно-наукове розуміння багатьох явищ природи, звільнивши його від міфологічних і релігійних схоластичних тлумачень. Її недолік — виключення еволюції, простір і час не пов'язані. Експансія механічної картини світу на нові галузі дослідження (хімія, біологія, знання про людину і суспільство). Синонімом поняття науки стало поняття механіки. Проте накопичувалися факти, які не узгоджувалися з механістичною картиною світу і до середини XIX ст. вона втратила статус загальнонаукової.

Джероламо Кардано вніс значний вклад у розвиток алгебри, Франсуа Вієт — основоположник символічної алгебри, Рене Декарт та П'єр Фермавнесли свій вклад в розвиток математики.

Друга НТК XVIII століття — 1-ї половини XIX століття зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону в хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продуктивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві. Перехід від класичної науки, орієнтованої на вивчення механічних і фізичних явищ, до дисциплінарно організованої науки.

Особливості: Поява дисциплінарних наук та їх специфічних об'єктів; Механістична картина світу перестає бути загально світоглядною; Виникає ідея розвитку (біологія, геологія); Поступова відмова експлікувати будь-які наукові теорії в механістичних термінах; Початок виникнення парадигми некласичної науки;

Джеймс Клерк Максвелл та Больцман визнавали принципову допустимість безлічі теоретичних інтерпретацій у фізиці, висловлювали сумнів у непорушності законів мислення, їх історичності. Больцман: «як уникнути того, щоб образ теорії не здавався власне буттям?»

Третя НТК кінець XIX століття — середина XX століття почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мікросистем. У ході цієї революції наука проявляє революціонізуючий вплив на розвиток виробництва і виробничих відносин. Науково-технічна революція (НТР) розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і технічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50-х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.

Особенности: Майкл Фарадей — поняття електромагнітного поля; Джеймс Клерк Максвелл — електродинаміка, статистична фізика; Маттіас Шлейден, Теодор Шванн — теорія клітини — про єдність походження і розвитку всього живого; Юліус Роберт фон Маєр, Джеймс Прескотт Джоуль, Ленц Емілій Християнович — закон збереження і перетворення енергії — теплота, світло, електрика, магнетизм і т. д. переходять одна в іншу і є формами одного явища, ця енергія не виникає з нічого і не зникає; Чарльз Роберт Дарвін — матеріальні чинники та причини еволюції — спадковість і мінливість. Антуан Анрі Беккерель — радіоактивність. Вільгельм Конрад Рентген — Промені. Джозеф Джон Томсон — елементарна частинка електрон. Макс Планк — квант дії і закон випромінювання. Альберт Ейнштейн — загальна теорія відносності — зв'язок між простором і часом. Луї де Бройль — всім матеріальним мікрооб'єктам притаманні як корпускулярні, так і хвильові властивості (квантова механіка). Принцип доповнюваності — необхідність застосовувати взаємовиключні набори класичних понять (наприклад, частинок і хвиль), тільки сукупність взаємовиключних понять дає вичерпну інформацію про явища. Це абсолютно новий метод мислення, що диктує необхідність звільнення від традиційних методологічних обмежень.

· Поява некласичного природознавства та відповідного типу раціональності.

· Мислення вивчає не об'єкт, а те, якою явилася спостерігачеві взаємодія об'єкта з приладом.

· Теза про непрозорість буття, що блокує можливості суб'єкта пізнання реалізовувати ідеальні моделі і проекти, що виробляються раціональним свідомістю.

· Допущення істинності кількох відмінних одна від одної теорій одного і того ж об'єкта.

· Відносна істинність теорій і картини природи, умовність наукового знання.

Четверта НТК XX століття охопила інтелектуальну діяльність, починаючи з інформаційних образів в економіці, штучного інтелекту у нових технологіях і продовжується в біології, інформатизації суспільства, розвивається світова глобалізація у науці і техніці

Розвиток науки і техніки пов'язаний з ускладненням методів і форм наукових досліджень, використанням складної апаратури (атомних реакторів, прискорювачів елементарних часток, машинних комплексів та ін.). В сучасних умовах масштабні наукові дослідження провадяться великими колективами, а вчений є їх активним учасником. Таким чином, науково-технічна революція зумовила індустріалізацію науки.

· Постнекласична наука — термін ввів В. С. Стьопін у своїй книзі «Теоретичне знання».

· Об'єкти її вивчення: системи, що історично розвиваються (Земля, Всесвіт і т. д.)

· Синергетика, яка базується на уявленні, що системи, які історично розвиваються, здійснюють перехід від одного відносно стійкого стану до іншого, і при цьому з'являється нова рівнева організація елементів системи та їх саморегуляція.

· Вплив суб'єкта пізнання на такого роду системи може стати тим «невеликим випадковим впливом», який зумовить необоротний (і небажаний для дослідника) перехід системи з одного рівня організації на інший.

· Історична реконструкція як тип теоретичного знання стала використовуватися в космології, астрономії та фізиці.

· Суб'єкт пізнання не є зовнішнім спостерігачем, існування якого байдуже для об'єкта.

· Наука вперше звертається до вивчення систем, що історично розвиваються, безпосереднім компонентом яких є сама людина: біосфера(глобальна екологія), медикобіологічних та біотехнологічних (генна інжеренія) об'єктів і т. д.

· При вивченні такого роду складних систем ідеал ціннісно-нейтрального дослідження неприйнятний.

· Раціональне пізнання втрачає пріоритет перед дораціональними і позараціональними пізнавальними формами.

· Космологія як наукова дисципліна.

· Теорія еволюції Всесвіту сприяє появі в постнекласичному типі раціональності елементів античної раціональності.