ТОП 10:

Основні форми існування науки та її соціальні функції.



Наука — це діяльність людини по виробленню, систематизації та перевірки знань. Науковим може вважатися тільки добре перевірене і обґрунтоване знання. Знання стає науковим коли воно досягає деякого, досить високого розвитку, порога науковості.

Основні концепції науки. Існують концепції, у яких наука досліджується як історично сформована специфічна форма свідомості на відміну від філософії, політики, права, мистецтва, релігії. Наука визначається при цьому як ідеальна форма суспільної свідомості, що є відображенням і засобом розвитку матеріального виробництва, історичний прогрес якого ґрунтується на освоєнні різних способів перетворення форм матеріального руху в продуктивних силах, що своєю продуктивністю визначають форму суспільних відносин людей. У цих концепціях розкривається історія технологічного застосування наукових теорій у процесі перетворення науки в продуктивну силу суспільства. Акцент робиться на тім, що наука стає продуктивною, а виробництво науковим. Оскільки в науковій свідомості у формі теоретичної системи понять відбита дійсність у її закономірності, це дає можливість передбачення й перетворення дійсності за її законами в інтересах суспільства.

Багато концепцій ґрунтуються на розумінні науки як виду діяльності, що займає особливе місце в системі суспільного поділу праці. При цьому підкреслюється професійний характер цієї діяльності й статус ученого як професіонала. Досліджуються суб'єкти наукової діяльності, її предмет, засоби, способи (матеріально-технічна база), результати, процес їхнього впровадження у виробництво. Наука визначається із цього погляду як сфера людської діяльності, функцією якої є створення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність, узагальненням якої є наукова картина миру (И.С. Алексєєв, БСЭ). Більш вузько наука визначається як особлива, цілісна, самостійна система дослідницької діяльності людей, що поєднує вчених, техніку, установи. Вона містить у собі всі головні умови й засоби виробництва нових знань: учених з їхніми знаннями й здатностями, кваліфікацією й досвідом; поділ і кооперацію наукової праці; систему наукових установ; матеріально-технічну базу (техніка, експериментальне оснащення й лабораторне устаткування, іспитові підприємства, полігони й т.д.); засоби й методи науково-дослідної роботи; раціональний логічний апарат; систему наукової інформації й комунікації; систему відтворення й передачі всіх отриманих людством знань як спосіб подальшого вдосконалення наукового пізнання (І.І. Лемман). Імовірно, таке визначення через перерахування можна було б ще істотно доповнити й продовжити.

Якщо наука розглядається тільки як підсумований результат пізнання, то її визначають як когнітивну систему – комплекс знань, у своїй єдності законів, що дають раціональне розуміння, об'єктивної реальності й перевірених на практиці.

Соціологічні концепції, які приділяють особливу увагу тому, що наука у своєму історичному розвитку здобуває соціальні функції й разом з тим особливу структурну форму організації, визначають науку як особливий соціальний інститут, пов'язаний з іншими економічними, політичними, культурними й т.п. інституціями. Ці концепції будуються на дослідженні організаційної структури й органів управління в системі наукових установ, соціальних аспектів функціонування науки на всіх рівнях організації науково-дослідних робіт (академічний, відомчий, виробничий, вузівський і т.д.). Інституціалізована наука вивчається як форма організації соціальних відносин у науковій діяльності, як спосіб організації й спілкування людей, що займаються науковою діяльністю (наукова школа, науковий колектив, наукове співтовариство й т.п.). Внутрішньонаукові відносини, як і зв'язки між суб'єктами наукової діяльності і матеріальними засобами її здійснення, також розглядаються із соціологічної точки зору.

У культурологічних концепціях науку розглядають як особливу форму матеріальної й духовної культури суспільства, що активно впливає на художню культуру, освітню культуру, політичну, соціальну тощо. Із цієї позиції науково-раціональні форми й способи розуміння дійсності й засновані на ньому технології розглядаються як визначальні стосовно будь-якої форми сучасної людської культури. Культурна суть науки розкривається в її людиностворюючій функції. Тою мірою, якою наука бере участь у розвитку сутнісних людських потреб і здатностей, вихованні й утворенні особистості, сприяє звільненню людей від непродуктивної й нетворчої праці для їх участі у творчості, вона є реалізацією гуманізму й культурою, а не просто утилітарним засобом збагачення в боротьбі приватних інтересів.

Потреба зрозуміти закони й рушійні сили розвитку науки, її місце в житті суспільства й соціальні функції, навчитися управляти розвитком самих знань приводить до виникнення історії науки й відповідних історіографічних концепцій. У них наука розуміється як підсумок життєдіяльності всього суспільства й узагальнений соціально-історичний продукт, підкреслюється соціальний характер наукових проблем, вивчається соціальна детермінація науки й наукова детермінація суспільного прогресу. Характерні навіть назви робіт авторів цього напрямку. Наприклад, «Соціальна функція науки» (1938) і «Наука в історії суспільства» (1954) Джона Бернала, англійського фізика й суспільного діяча.

У концепціях логічного й лінгвістичного позитивізму наука розглядається як логічна конструкція, формалізована система висловлень, особлива штучна мова символів і значень (синтаксис і семантика), знакова система, модель реальності.

Як спеціалізована система розвиткузнання за допомогою свідомого застосування відповідних методів пізнання й побудови, доказів, а також перевірки істинності теорій, наука осмислюється в історії класичної філософської думки.

Цей огляд існуючих концепцій і визначень науки, імовірно, можна продовжити. Але вже по даних концепціях видно, що у визначенні науки вони виходять в основному не з її сутності, а з буття, реальних форм існування науки як різноманітного соціального явища. Звідси множинність дефініцій, що виділяють існування науки переважно в якійсь одній певній формі. Якщо ж поставити завдання визначення сутності науки, єдиної в різноманітті форм її існування, то воно може бути наступним: наука – загальна суспільно-історична (тобто над особистісна, існуюча в наступності поколінь) форма (спосіб) розвитку знання. Таке визначення як істотне інтегрує у своєму змісті всі розглянуті вище, оскільки наука входить у нього якзнання, що розвивається, причому розвивається людьми за допомогою всього того, що перераховано в цих визначеннях. Досягаючи ступеня наукового, знання розвивається у інший спосіб, вже ефективніше, ніж стихійний рух у формі випадковості, по лінії від незнання до знання, від неточного й однобічного – до більше точного і всебічного.

 

Соціальні функції науки історично змінюються і розвиваються, як і сама наука. Розвиток соціальних функцій являє собою важливу сторону самої науки. Сучасна наука кардинально відрізняється від тієї науки, яка існувала півстоліття тому. Змінився її характер взаємодії з суспільством.

У сучасній науці та її взаємодії з різними сферами життя суспільства виділяють такі виконувані нею соціальні функції:

- культурно — світоглядні (період кризи феодалізму, зародження буржуазних суспільних відносин і формування капіталізму). Вплив на даному етапі виявлялося у сфері світогляду, зо час боротьби теології і науки;

- як безпосередньо продуктивної сили (епоха Середньовіччя). Теологія завоювала місце верховної інстанції. У сфері зароджувалась науки залишилися проблеми приватного «земного» характеру;

- як соціальної сили — наукові знання і методи все ширше використовуються при вирішенні різних проблем, що виникають в ході розвитку суспільства. Коперниковской переворотом наука оскаржила у теології право монопольно визначати формування світогляду. Це стало першим актом у процесі проникнення наукового знання та наукового мислення в структуру діяльності людини і суспільства; саме тут виявилися перші ознаки виходу науки в соціальну проблематику. У цьому історичному порядку функції виникали і розширювалися.
Що стосується функцій науки, як безпосередньо продуктивної сили, то сьогодні вони представляються не тільки найбільш очевидними, ної найпершими, початковими, з урахуванням безпрецедентних масштабів і темпів сучасного НТП.

Наука виконує дві основні соціальні функції: пізнавальну та практичну. Перша спрямована на пошук нового, аналіз сутності процесів і явищ, виявлення закономірностей їхнього розвитку, друга спрямована на застосування знання, його використання в різних сферах суспільства.

Пізнавальна і світоглядна функції науки. Наука виробляє насамперед наукову картину світу як сукупність знань про природу, суспільство і людину. У цьому процесі проявляється пізнавальна (гносеологічна) функція, а також і світоглядна, оскільки наукова картина світу (буття) не існує в чистому вигляді в свідомості людей. Вона співвідноситься людиною з повсякденним, міфологічним, релігійним, філософським осмисленням світу, постійно переоцінюється.

Пізнавальна функція задана самою суттю науки, головне призначення якої - саме пізнання природи, суспільства і людини, раціонально-теоретичне осягнення світу, відкриття його законів і закономірностей, пояснення самих різних явищ і процесів, здійснення прогностичної діяльності, тобто виробництво нового наукового знання;

Світоглядна функція, безумовно, тісно пов'язана з пізнавальною функцією, головна мета її - розробка наукового світогляду і наукової картини світу, дослідження раціоналістичних аспектів відношення людини до світу, обґрунтування наукового світорозуміння: вчені покликані розробляти світоглядні універсалії і ціннісні орієнтації, хоча, звичайно, провідну роль в цьому відіграє філософія.

Функція науки як безпосередньої продуктивної сили.Відповідаючи на економічні потреби суспільства, наука реалізує себе в функції безпосередньої продуктивної сили, виступаючи якнайважливішого фактору господарсько-культурного розвитку людей. Саме велике машинне виробництво, що виникло в результаті індустріального перевороту XVIII-XIX ст., склало матеріальну базу для перетворення науки в безпосередню продуктивну силу.

Виробнича, техніко-технологічна функція покликана для впровадження у виробництво нововведень інновацій, нових технологій, форм організації та ін. Дослідники говорять і пишуть про перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, про науку як особливому "цеху" виробництва, віднесення вчених до продуктивним працівникам, а все це якраз і характеризує цю функцію науки.

Функція науки як соціальної сили.Сьогодні, в умовах науково-технічної революції, у науці все більше виразно виявляється ще одна група функцій - вона починає виступати і як соціальні сили, безпосередньо втручаючись у процеси соціального розвитку. Найбільш яскраво це виявляється в тих досить численних в наші дні ситуаціях, коли дані і методи науки використовуються для розробки масштабних планів і програм соціального та економічного розвитку. При складанні кожної такої програми, визначальною, як правило, цілі діяльності багатьох підприємств, установ і організацій, принципово необхідно безпосередню участь вчених як носіїв спеціальних знань і методів з різних областей.

Дуже важливі функції науки як соціальної сили у вирішенні глобальних проблем сучасності. Як приклад тут можна назвати екологічну проблематику. Як відомо, бурхливий науково-технічний прогрес становить одну з головних причин таких небезпечних для суспільства і людини явищ, як виснаження природних ресурсів планети, зростаюче забруднення повітря, води, ґрунту. Отже, наука - один з факторів тих радикальних і далеко не необразливих змін, які відбуваються сьогодні в середовищі проживання людини.

Культурна функція науки.Культурна, освітня функція полягає головним чином у тому, що наука є феноменом культури, помітним фактором культурного розвитку людей і освіти. Їй досягнення ідеї та рекомендації помітно впливають на весь навчально-виховний процес, на утримання програм планів, підручників, на технологію, форми і методи навчання.
Безумовно, провідна роль тут належить педагогічній науці. Дана функція науки здійснюється через культурну діяльність і політику, систему освіти та засобів масової інформації, просвітницьку діяльність учених і ін. Не забудемо і того, що наука є культурним феноменом, самим має відповідну спрямованість, займає виключно важливе місце в сфері духовного виробництва.

Інші соціальні функції науки.Переосмислення картини світу здійснюється в співвідношенні з потребами та інтересами, ідеалами і нормами життєдіяльності. Змінені таким чином знання здобувають цінність для суб'єкта, порівнюються з цінностями інших суб’єктів, усього суспільства. У цьому виявляється аксіологічна функція науки.

Культурно-виховна, освітня функція полягає головним чином у тому, що наука є феноменом культури, помітним фактором культурного розвитку людей і освіти. Їй досягнення ідеї і рекомендації помітно впливають на весь навчально-виховний процес, на зміст програм планів, підручників, на технологію, форми і методи навчання. Безумовно, провідна роль тут належить педагогічній науці. Ця функція науки здійснюється через культурну діяльність і політику, систему освіти і засобів масової інформації, просвітницьку діяльність учених і ін. Не забудемо і того, що наука є культурним феноменом, самим має відповідну спрямованість, займає винятково важливе місце у сфері духовного виробництва.

Прогностична функція - наука дозволяє людині не тільки змінювати навколишній світ згідно своїм бажанням і потребам, але й прогнозувати наслідки таких змін. За допомогою наукових моделей вчені можуть показати можливі небезпечні тенденції розвитку суспільства і дати рекомендації за їх визначенням.

Управлінсько-регулятивна функція виражається в тому, що наука повинна розробляти ідейно-теоретичні та методологічні основи управління та регулювання, перш за все це стосується соціальних явищ і процесів. Вчені, менеджери, соціологи, психологи, політологи й економісти здійснюють інформаційне забезпечення управлінсько-регулятивного процесу, консультування працівників державного апарату, своїми практичними рекомендаціями здатні підвищувати ефективність управлінських рішень, вдосконалювати організаційні структури, службові і ділові відносини; наукові працівники через свою педагогічну діяльність можуть значна підняти рівень управлінської культури керівних кадрів.

Ідейно-спадкоємний, традиційна функція забезпечує успадкування, збереження всіх досягнень наукового "колективного інтелекту ", наукової пам'яті, зв'язок часів, наступність різних поколінь вчених, передачу традицій дослідницької естафети, певних норм, цінностей та ідеалів в сфері наукового виробництва, спільноти та етносу.

Практично-дієва функція певною мірою як би інтегрує всі інші функції науки, характеризує її як універсальну перетворюючу соціальну силу, яка здатна змінити все суспільство, всі його сфери, сторони і відносини. Ця функція здійснюється головним чином через практичну, виробничу діяльність людей, в якій відбувається процес матеріалізації, "упредметнення» наукового знання, ідей учених.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.95.131.208 (0.006 с.)