Методологія наукового пізнання, її значення для розвитку науки. Класифікація наукових методів

Під методологією розуміють перш за все методологію наукового пізнання, тобто вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. Вона дає характеристику компонентів наукового дослідження – його об’єкту, предмету аналізу, задачі дослідження (або проблеми), сукупності дослідницьких засобів, необхідних для вирішення задачі даного типу, а також формує уявлення про послідовність дій дослідника в процесі рішення задачі. Коротше кажучи, методологія – це вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби наукової діяльності.

Метод – це сукупність прийомів або операцій практичної або теоретичної діяльності. Метод можна також охарактеризувати як форму теоретичного і практичного освоєння дійсності, яке випливає із закономірностей поведінки об’єкту, що вивчається. Ф. Бэкон порівнював правильний науковий метод із світильником, що освітлює подорожньому шлях в темряві.

Класифікація методів:1.специфічно-наукові 2.частково-наукові 3.загальнонаукові 4.всезагальні методи.

Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ дійсності (їх опис та вимірювання), порівняння та експеримент, які передбачають активне втручання в процеси.

Серед наукових методів теоретичного дослідження найпоширенішими є формалізація, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи.

У науковому дослідженні застосовуються загальнологічні методи та засоби дослідження: аналіз — реальний чи мислений поділ об’єкта на складові; синтез — поєднання елементів об’єкта у ціле; абстрагування — процес відходу від певних якостей та відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей; ідеалізація — мислительна процедура, яка пов’язана з утворенням абстрактних, ідеалізованих об’єктів, що є принципово неможливим («абсолютно чорне тіло», «ідеальний газ» тощо), ідеалізація тісно пов’язана з абстрагуванням та мисленим експериментом; індукція — це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів — до їх узагальнення та висновків; дедукція — сходження у пізнанні від загального до одиничного; аналогія — встановлення подібності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між нетотожними об’єктами.

Емпіричні методи пізнання, їх розвиток і застосування в наукових дослідженнях.

Наукове спостереження і опис. Спостереження - це цілеспрямоване вивчення предметів, що спирається в основному на такі чуттєві здібності людини, як відчуття, сприйняття, уявлення; в ході спостереження ми отримуємо знання про зовнішні сторони, властивості і ознаках розглянутого об'єкта.

Наукове спостереження (на відміну від звичайних, повсякденних спостережень) характеризується низкою особливостей:

- цілеспрямованість (спостереження повинне вестися для вирішення поставленого завдання дослідження, а увага спостерігача фіксуватися тільки на явищах, пов'язаних з цим завданням);

- планомірність (спостереження повинне проводитися строго за планом, складеним виходячи з завдання дослідження);

- активність (дослідник повинен активно шукати, виділяти потрібні йому моменти в спостережуваному явищі, залучаючи для цього свої знання і досвід, використовуючи різні технічні засоби спостереження).

Наукові спостереження завжди супроводжуються описом об'єкта пізнання.

За способом проведення спостереження можуть бути безпосередніми і опосередкованими.

При безпосередніх спостереженнях ті чи інші властивості, сторони об'єкта відображаються, сприймаються органами чуття людини.

Найчастіше наукове спостереження буває опосередкованим, тобто проводиться з використанням тих чи інших технічних засобів.

Експеримент - більш складний метод емпіричного пізнання в порівнянні зі спостереженням. Він передбачає активний, цілеспрямований і суворо контрольований вплив дослідника на досліджуваний об'єкт для виявлення та вивчення тих чи інших сторін, властивостей, зв'язків. При цьому експериментатор може перетворювати досліджуваний об'єкт, створювати штучні умови його вивчення, втручатися в природний плин процесів.

Особливості експерименту.

По-перше, експеримент дозволяє вивчати об'єкт в «очищеному» вигляді, тобто усувати всякого роду побічні чинники, нашарування, що утрудняють процес дослідження. По-друге, в ході експерименту об'єкт може бути поставлений в деякі штучні, зокрема, екстремальні умови. По-третє, вивчаючи небудь процес, експериментатор може втручатися в нього, активно впливати на його протікання. По-четверте, важливою перевагою багатьох експериментів є їх відтворюваність.

Крім того експерименти поділяються на дослідницькі та перевірочні, якісні та кількісні.

Вимірювання - це процес, що полягає у визначенні кількісних значень тих чи інших властивостей, сторін досліджуваного об'єкта, явища за допомогою спеціальних технічних пристроїв. В основі операції вимірювання лежить порівняння об'єктів з яких-небудь подібним властивостями або сторонам. Щоб здійснити таке порівняння, необхідно мати певні одиниці виміру, наявність яких дає можливість виразити досліджувані властивості з боку їх кількісних характеристик. У свою чергу, це дозволяє широко використовувати в науці математичні засоби і створює передумови для математичного виразу емпіричних залежностей.

Бувають статичними і динамічними, прямими і опосередкованими.

У прямих вимірах шукане значення вимірюваної величини виходить шляхом безпосереднього порівняння її з еталоном або видається вимірювальним приладом. При непрямому вимірі шукану величину визначають на підставі відомої математичної залежності між цією величиною та іншими величинами, одержуваними шляхом прямихвимірювань.

Теоретичні методи наукового дослідження, особливості їх застосування в

Науках.

У процесі абстрагування відбувається відхід (сходження) від чуттєвого сприйняття конкретних об'єктів (з усіма їх властивостями, сторонами і т. д.) до відтворюваних в думках абстрактних уявлень про них. При цьому чуттєво-конкретне сприйняття як би «... випаровується до ступеня абстрактного визначення». Абстрагування, таким чином, полягає в уявному відволіканні від якихось - менш істотних - властивостей, сторін, ознак досліджуваного об'єкта з одночасним виділенням, формуванням однієї або декількох істотних сторін, властивостей, ознак цього об'єкта. Результат, що отримується в процесі абстрагування, іменують абстракцією (або використовують термін «абстрактне» - на відміну від конкретного).

Абстракція ототожнення являє собою поняття, яке виходить в результаті ототожнення деякої безлічі предметів (при цьому відволікаються від цілого ряду індивідуальних властивостей, ознак даних предметів) і об'єднання їх в особливу групу. Ізолювальна абстракції виходить шляхом виділення деяких властивостей, відносин, нерозривно пов'язаних з предметами матеріального світу, в самостійні сутності.

Перехід від чуттєво-конкретного до абстрактного завжди пов'язаний з відомим спрощенням дійсності. Разом з тим, переходячи від чуттєво-конкретного до абстрактного, теоретичного, дослідник отримує можливість глибше зрозуміти досліджуваний об'єкт, розкрити його сутність. При цьому дослідник спочатку знаходить головний зв'язок (відношення) досліджуваного об'єкта, а потім, крок за кроком простежуючи, як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв'язки, встановлює їх взаємодії і таким шляхом відображає у всій повноті сутність досліджуваного об'єкта.

Ідеалізація являє собою уявне внесення певних змін в досліджуваний об'єкт відповідно цілям дослідження.У результаті таких змін можуть бути, наприклад, виключені з розгляду певні властивості, сторони, ознаки об'єктів.

Доцільність використання ідеалізації визначається такими обставинами:

По-перше, «ідеалізація доцільна тоді, коли підлягають дослідженню реальні об'єкти досить складні для наявних засобів теоретичного, зокрема математичного аналізу, а по відношенню до ідеалізованого випадку можна, застосувавши ці заходи, побудувати і розвинути теорію, в певних умовах і цілях ефективну, для опису властивостей і поведінки цих реальних об'єктів.

По-друге, ідеалізацію доцільно використовувати в тих випадках, коли необхідно виключити деякі властивості, зв'язки досліджуваного об'єкта, без яких він існувати не може, але які приховують складні процеси що протікають в ньому.

П о-третє, застосування ідеалізації доцільно тоді, коли нехтуються властивості, сторони, зв'язки досліджуваного об'єкта, що не впливають, в рамках даного дослідження, на його сутність.

Під формалізацією розуміється особливий підхід в науковому пізнанні, який полягає у використанні спеціальної символіки, що дозволяє відволіктися від вивчення реальних об'єктів, від їх змісту, що описує теоретичні положення і оперувати замість цього деякою безліччю символів (знаків).

У результаті створюється формальна знакова система у вигляді певної штучної мови. Важливою перевагою цієї системи є можливість проведення дослідження будь якого об'єкта чисто формальним шляхом (оперування знаками) без безпосереднього звернення до цього об'єкта.

Іншою перевагою формалізації є можливість забезпеченні стислості і чіткості запису наукової інформації, що відкриває великі можливості для оперування нею.

При аксіоматичній побудові теоретичного знання спочатку задається набір вихідних положень, що не вимагають докази (принаймні, в рамках даної системи знання). Ці положення називаються аксіомами, або постулатами. Потім з них за певними правилами будується система виведених пропозицій. Сукупність вихідних аксіом і виведених на їх основі пропозицій утворює аксіоматично побудовану теорію.