ТОП 10:

Техніка і технологія у розвитку суспільства. Сутність і природа науково-технічної революції.



Сущность научных революций и их основные задачи.Современный процесс интенсивного роста науки ставит перед науковедением широкий круг проблем философского осмысления результатов, значения и закономерностей ее поступательного движения.

Определить сущность научной революции - значит раскрыть ее содержание, указав на существенные отличительные признаки исследуемого явления.

В зависимости от того, как понимать науку и какой из ее аспектов брать во внимание, понятие "научная революция" может принимать более или менее широкий смысл. В науковедческой и философской литературе очень распространенной является концепция, согласно которой наука представляет собой совокупность систематизированного теоретического знания о законах развития окружающего мира.

Если исходить из данной концепции (наука как система знаний), то сущность научной революции следует определить как наступление нового этапа в познании действительности, наступление коренного переворота в содержания научного знания. Если же рассматривается одна из отраслей естествознания (физика, химия, биология или любая другая дисциплина), то революционный этап в развитии каждой дисциплины характеризует появление в ней принципиально нового концептуального и теоретического аппарата, позволяющего более глубоко, объективно и интенсивно исследовать соответствующую область действительности.

Особого внимания заслуживает монография Т. Куна. В ней рассматривается влияние внутренних социальных факторов науки на формирование логической структуры теорий. Однако эти факторы сводятся автором либо к общему, структурно недифференцированному социальному фону, либо к психологическим явлениям. "Формообразующим ингредиентом убеждений, которых придерживается данное научное сообщество в данное время, всегда, являются личные и исторические факторы - элемент по видимости случайный и произвольный[3]. Т. Куном вводится понятие "парадигма" (период развития науки, определивший на достаточно длительное время устойчивость некоторой модели исследовательской деятельности, а, следовательно, и конкретные традиции научного исследования, в рамках которых ученые могут находить для себя и решать проблемы определенного вида). Смена одной парадигмы другой, то есть такое необычное событие, в результате которого происходит сдвиг в основных положениях какой-либо отрасли знания, названо научной революцией.

В социологической теории различают несколько видов революций, совокупность которых и составляет предметную область определяемого нами явления. Главные из них: общественно-политическая, научная, техническая, промышленная, культурная. Сущность и содержание общественно-политической революции состоит в радикальном перевороте экономических основ социального устройства как разрешение противоречий между производительными силами и производственными отношениями. Эта революция ведет к смене экономических формаций.

Техническая революция знаменует собой качественный переворот в производительных силах общества за счет внедрения в материальное производство принципиально новой техники и технологии. Промышленная революция непосредственно вытекает из технической на основе высокого уровня развития науки и техники.

Культурная революция - это переворот в сфере культуры и всей духовной жизни общества. Она непосредственно связана с социальной революцией и характеризуется переоценкой духовных ценностей.

Научная революция является одним из частных видов социальной революции наряду с промышленной, технической, культурной. Она отражает исторически повторяющиеся качественные перемены, происходящие во всей совокупной науке. С учетом основных признаков, свойственных всякой революции, научная революция заключается в прогрессивном процессе разрешения накопившихся противоречий, в диалектическом отрицании старого качества новым. Меняется теоретическая основа объяснения и интерпретации экспериментальных данных, концептуальная и методологическая схема построения научных теорий, научная картина мира и мировоззрение в целом. Наука поднимается на более высокий уровень самосознания и организации в форме особого социального института.

Научная революция - это социальный скачок в области научной деятельности, в результате которого происходят качественное изменение, как в способе видения окружающей действительности, так и в способе производства научного знания. Каждая научная революция имеет две главные задачи, которые она иногда выполняет одновременно во взаимосвязи между собой, а иногда - последовательно, одна за другой. Первая задача научной революции имеет негативный, критический, разрушительный характер: необходимо решительно, революционным путем, до самого основания разрушить всю систему старых понятий, теорий, принципов и законов данной науки. Без выполнения этой негативной, разрушительной революционно-критической задачи не может быть ликвидирована основная преграда для разработки и принятия новых взглядов, нового способа мышления ученых, не может быть расчищено путь для проникновения в науку новых идей и положений.

Вторая задача научной революции позитивная, конструктивная, творческая: необходимо выработать, обосновать и утвердить в науке систему новых понятий, теорий, принципов и законов, а вместе с тем, и это основное, - новое мышление ученых, новый способ восприятия и понимания мира, который изучается ними. Без выполнения этой позитивной, творческой, революционно-критической задачи как основного для любой революции, в том числе и научной, революция не может быть доведена до своего логического завершения.

В любой революции касательно ее внутренней структуры можно выделить три этапа: Первый разрушительный, когда определяется, что разрушается в предыдущей системе взглядов, в способе восприятия мира, который главенствовал до этого. Второй, творческий, который определяет, что создается нового в другой системе взглядов, в новом методе познания. Третий, который определяет, что удерживается от старого, от системы старых взглядов, от старого восприятия мира. Специфическое соединение этих трех основополагающих этапов структуры любой научной революции определяет своеобразие каждого типа и подтипа научной революции.

Согласно механизма протекания, задач и основных результатов научных революций можно выделить четыре их типа.

Научно-техническая революция рождает новую технологию. Индустриальные роботы и программное управление, гибкая система автоматизации и механизации характеризуют новое качество промышленной техники. С помощью генной инженерии человек получает возможность от подражания природе перейти к конструированию новых биологических эволюции.

Таким образом, необходимость связи с техникой важна не только для естественных, но и для общественных наук. Эта необходимость выражается в требовании применять научные знания на пользу общества.

Научно-техническая революция порождает науки нового типа. Тип науки характеризуется специфическим отношением познания к объективной реальности. Это отношение выражается в мировоззренческих представлениях о смысле научного исследования, в теоретических воззрениях на отношение человека к действительности, в теоретико-познавательном понимании объективных и субъективных предпосылок анализа и синтеза элементов знания в процессе познания, в понимании методов науки, таких, как эксперимент, модель, гипотеза и теория. Поэтому тип науки выражает также конкретно-историческую ступень в единстве научного познания.

Научная революция - это научное движение, главной чертой, которая отличает его от предыдущего уровня научного познания, есть то, что весь комплекс заново возникающих и уже существующих наук показал ярко выраженную тенденцию развиваться не только в сфере научного теоретизирования, а и в сфере практического освоения результатов. Последовательное рассмотрение всех четырех типов научных революций показало нарастающий процесс преобразования науки в непосредственную производительную силу.

Чтобы убедиться в том, что на самом деле происходит научная революция в той или иной отрасли человеческого знания, необходимо установить, происходит ли тут коренная ломка метода ученых, что доминировал, но на данный момент уже устарел, и главное, наблюдается ли крах веры в понимании того объяснения явлений, которые изучаются.

Другими словами, если в той либо в другой отрасли науки происходит коренная ломка системы основных научных понятий, теорий, принципов и законов, происходит полное перестроение метода мышления ученых, самого способа понимания и объяснения мира, который познается, то в данном случае мы имеем дело с научной революцией. Такой обобщенный критерий научной революции.


66. Духовне життя суспільства. ДЖС- це активно-творча діяльність людей — засвоєння та перетворення світу, яка є у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту.У будь-яких суспільних явищах певною мірою задіяна духовність, яка представлена різними сторонами, видами тощо. Тому визначення місця й ролі духовного чинника у громадських явищах та процесах стає необхідним моментом пізнання закономірностей суспільного життя. Теоретична розробка проблем духовного життя суспільства і його культури передусім важлива для тих сфер практичної діяльності, в яких духовні елементи відіграють помітну, інколи вирішальну роль. Методологічне значення цих понять обумовлюється їх належністю до системи фундаментальних категорій соціальної філософії, які відображають головні явища суспільства в цілому і розкривають відносини між ними. Ця роль виявляється як при вивченні історичного процесу загалом, так і в конкретному дослідженні окремих суспільних явищ, коли треба з'ясувати співвідношення між суб'єктивною і об'єктивною сторонами.Який же зміст духовного життя суспільства та його культури. 1. Сутність ДЖС та його структураЖиття суспільства - це реальний життєвий процес соціального суб'єкта (особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу засвоєння дійсності людиною. У реальному житті суспільства поєднані й однаково необхідні як матеріальне, речове, так і ідеальне, духовне. Для характеристики духовного в сучасній літературі користуються категоріями "духовне життя суспільства", "духовне виробництво", "суспільна свідомість", "духовна культура". Ці категорії дуже близькі за змістом, але між ними існує і певна відмінність.ДЖС - найширше поняття за всі вище згадані. Воно охоплює багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей, сукупність їх поглядів, почуттів, уявлень, а також процеси виробництва суспільних та індивідуальних ідей і їх засвоєння. Духовне життя - це не тільки ідеальні явища, але і його суб'єкти, у яких є певні потреби, інтереси, ідеали і які мають соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом і зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо).

Духовне виробництво - це вид трудової діяльності, сутністю якої є створення предметів для духовних потреб людей. Духовне виробництво розвивається на основі матеріального виробництва і має з ним спільні риси. Проте духовному виробництву властиві специфічні риси. Основними є такі:

а) якщо результатом матеріального виробництва є матеріальні цінності, світ речей, то результат духовного виробництва - духовні цінності, світ ідей;

б) якщо матеріальне виробництво спрямоване на створення безпосередньо значущих цінностей, то виробництво духовне - це цінності, що тільки в кінцевому підсумку стають суспільно корисними;

в) якщо в матеріальному виробництві предмет використовується як речовинна форма - поглинається або додається до чогось, тобто зникає як самостійний, - то в процесі духовного виробництва відбувається інформаційне використання предмета безвідносно до його матеріальної форми, тобто предмет не тільки не зникає, а може набувати більшого обсягу.

Як важливий складник суспільного виробництва духовне виробництво постає як виробництво суспільної свідомості, в якій зосереджений основний зміст духовного життя суспільства. Це ядро, квінтесенція духовного життя. Сучасне життя народжує потребу встановити гармонію між наукою та мораллю, оскільки кожне наукове відкриття має в собі позитивний і негативний потенціал. Та гармонія між Істиною та Добром не буде повною без залучення до неї естетичних початків, мистецтва, оскільки ні наука, ні мораль ще не вичерпують повністю усе духовне життя. Причина, за якою мистецтво збагачує людей, вважав Нільс Бор, є у його здатності нагадувати гармонію, що недосяжна для системного аналізу. Мистецтво відкриває загадкове, ірраціональне, таке, що не піддатне раціональному науковому пізнанню. Тому мистецтво всебічно, цілісно розвиває індивідуальність людини, її свідомість та почуття, творчий потенціал. Мистецтво звернено до емоційного боку людської природи, розвиває почуття, а без людських почуттів та пристрастей немає діяльності, творчості, героїчних справ, немає і моральної величності. Людина, моральна свідомість якої складається лише з одних правил, яка живе, за висловом Льва Толстого, у світі відображеного життя, часто виглядає жалюгідною при реальній зустрічі з ним, з людськими почуттями та пристрастями. Людина байдужа до людей, не вміє любити та ненавидіти, її правила не торкаються глибоких сфер життя, будучи, по суті, правилами зовнішньої доброчесності людини, які нездатні допомогти знайти відповідний засіб поведінки у складній ситуації. Людина, переживаючи твори мистецтва, залучається до творчості, діяльного початку особистості і одержує стимули, що спонукають наслідувати її ідеал. У такому розумінні мистецтво найбільш людяна форма спілкування та залучення до висот людського духу, важлива умова соціалізації індивіда, є самосвідомістю культури та її кодом у процесі спілкування з іншими культурами. Гармонізація естетичних, моральних та пізнавальних потреб - необхідна умова нормального проходження духовного життя суспільства, розвитку духовності особистості.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.229.89 (0.04 с.)