ТОП 10:

Особливості пізнавальної діяльності в Середньовіччі.



Середні віки – тривалий період в історії Європи. Його специфіка пов’язана із зародженням та розвитком феодальних відносин у сфері матеріальної культури та із виникненням та розповсюдженням християнської релігії у сфері духовного життя. Основне літературне джерело, на яке спирається середньовічний світогляд – це Біблія.На основі Біблії виникає теологія– сукупність релігійних теорій щодо сутності Бога та його діяльності.

Загальні риси філософської думки доби середньовіччя:

теоцентризм,що передбачає креаціонізм(від лат. – створення) як основу онтології та одкровенняяк фундамент теорії пізнання;

• подвійна природа людини (людина створена «за образом та подобою» і водночас здійснила первородний гріх);

• перенесення центру ваги з розуму на віру;

• переорієнтація уваги з вивчення природи на пізнання Бога та людської душі.

Християнство прагнуло знайти філософське обґрунтування своїх основних ідей. Першою спробою такого обґрунтування була патристика (III-VIII ст.). Спочатку патристикавідстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології та язичництва. Але пізніше отці церкви намагалися пристосувати філософські ідеї платонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Серед грецькомовних мислителів найвідомішими були Григорій Богослов, Василій Великий, Григорій Ниський. Серед латиномовних – Амвросій, Ієронім, Аврелій Августин ((354-430 рр.). Основні твори: «Про Трійцю», «Сповідь», «Про град Божий»).

Схоластика(від лат. – школа) – IX-XIV ст. – це і назва одного з періодів доби середньовіччя, і певний тип релігійної філософії, що визнає теологію в якості вищої форми знання. Видатними мислителями періоду схоластики були Іоанн Скот Еріугена, Ансельм Кентерберійський, Роджер Бекон, Йоганн Дунс Скотт, Вільям Оккам.

Найяскравішим представником середньовічної схоластики був Фома Аквінський(1225-1274). Основні твори: «Сума теології», «Сума проти язичників». Він намагався обґрунтувати основні принципи свого теологічного вчення, спираючись на ідеї Арістотеля.

Особливе значення для подальшого розвитку філософської думки мала схоластична дискусія між номіналістамита реалістамищодо універсалій (загальних понять).

Теоцентризм.Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризм. Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд), Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи знаком божественної премудрості, адресованим людині. Бог єдиний, неподільний, незмінний (трансцендентний); природа множинна, подільна, рухома, але існує завдяки Богові.

Філософія в середньовіччі розвивалася в лоні релігії. Релігія, безумовно, звужувала межі філософського мислення, задавала і проблематику, і загальну модель вирішення проблем. Крім того, філософія в епоху середньовіччя не мала власної соціальної бази — особи, яка потребувала б філософського світогляду.

Формування християнської філософії має свої особливості. Як релігія, християнство підозріло ставилось до язичницької мудрості — античної філософії. Одначе, вступивши з нею в дискусію, воно змушене було відповідати на аргументи аргументами. Завдяки цьому шляхом «заперечення» в лоно християнства був перенесений філософський стиль мислення. Носіями філософії в дану епоху було вузьке коло служителів церкви. Світської філософії не існувало. Звідси догматизм, авторитаризм і традиціоналізм цієї філософії.

Співвідношення віри і розуму.Однією з головних проблем філософії Середньовіччя була проблема співвідношення віри і розуму, теології і філософії. Класичне рішення ця проблема знаходить у філософії Хоми Аквінського. Після смерті Хома одержав титул "ангельського доктора" і в 1323 році був віднесений до лику святих, а його філософія стала офіційною філософією католицької церкви. Вчення Хоми Аквінського і по сьогоднішній день визнається католицькою церквою як єдина істинна філософія.

Хома Аквінський розмежовує "істини розуму" і "істини одкровення", області філософії й області теології. Але оскільки джерелом істини, у кінцевому підсумку, є Бог, то ці істини не можуть суперечити одна одній. Але людський розум обмежений у часі й у просторі, він має справу з явищами об'єктивного світу, тому сфера його судження обмежена і далеко не всі істини одкровення йому підвладні. Але це не означає, що істини одкровення, що не підвладні розумові, протирозумові, вони просто надрозумові. І тому, якщо філософія входить у суперечність з теологією, вона повинна упокоритися і погодити свої висновки з останньою. До цього варто додати, що, на думку Аквінського, і об'єкт пізнання в них один - Бог. Але розум не в змозі відповісти на запитання про сутність Бога. Але в той же час він не безпомічний у питанні про існування Бога.

Хома Аквінський не підтримує так зване онтологічне доведення існування Бога, висунуте Ансельмом Кентерберійським, який вважав, що в нас існує ідея Бога як ідея абсолютної Досконалості. Але абсолютна Досконалість немислима без існування. Тому Бог повинний існувати. На думку Хоми, можуть існувати лише опосередковані докази існування Бога. Він наводить п'ять таких доказів.

Теорія двох істин.За часів Фоми Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За даною теорією, наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії недоступне розуму.

Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології — «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою.

Аристотелівсько-птолеміївська карина світу.У найбільш чіткій формі геоцентрична система світу була розроблена великим ученим давнини Аристотелем (IV в. до н. е.). Його уявлення розвинув і завершив олександрійський астроном К. Птолемей (II ст. н. е.) Свою систему світу Птолемей виклав у книзі «Альмагест».

Відповідно до системи світу Птолемея, у центрі Всесвіту розташована Земля, оточена більш ніж 50 прозорими кришталевими сферами. Вони мають загальний центр і управляють рухом Місяця, Меркурія, Венери, Сонця, Марса, Юпітера, Сатурна і зірок. Для управління рухом Сонця і Місяця виділялося дві (по одній на кожне світило) сфери з розташованими на них колами - деферентами, по яких і рухалися Сонце і Місяць.

Але для планет з їх складними рухами цього було недостатньо. Тому Птолемей вважав, що по деференту рухається не сама планета, а центр другої окружності кілька менших розмірів - так званий епіцикл. За цим епіциклу рухається центр наступного по порядку епіциклу і т. д. Планета же звертається лише по самому останньому епіциклу. Зовнішня сфера нерухомих зірок робить повний оборот навколо осі протягом доби і приводить в рух інші сфери, забезпечуючи тим самим видиму картину руху небесних світил. За допомогою епіциклів і деферентів вдавалося досить точно описати спостережуваний рух планет і передбачати положення небесних тіл на майбутнє.

Геоцентрична система світу Арістотеля-Птолемея перебувала у згоді з релігійним віровченням про центральне місце Землі у Всесвіті, і тому церква протягом багатьох століть перешкоджала розвитку правильних наукових уявлень про будову світу. У систему Птолемея вносилися невеликі зміни, але основний її принцип залишався незмінним. Лише півтори тисячі років тому Н. Коперник, який жив в епоху Відродження, показав, що геоцентрична система світу не відображає дійсного устрою Всесвіту.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.238.169 (0.004 с.)