Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 1: «предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів»

Поиск

Колєно І.В.

 

ФІНАНСИ:

опорний конспект лекцій

для студентів економічних спеціальностей

 

 

Донецьк, 2010


ПЕРЕДМОВА

 

Щодня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе місце серед яких належить фінансам. Вже давно фінансова діяльність перестала бути привілеєм професіоналів, хоча вони і не втратили своєї провідної ролі у суспільстві.

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь-яке явище, вони можуть розглядатись на різних рівнях узагальнення і деталізації. Звідси походить формування блоку фінансових дисциплін, який можна поділити на три рівні:

¾ загальна теорія фінансів;

¾ характеристика окремих сфер і ланок фінансових відносин (фінанси підприємств, страхова справа, державні фінанси, зокрема бюджетна та податкова системи, міжнародні фінанси, фінансовий ринок, гроші і кредит);

¾ характеристика форм фінансових відносин і методів фінансової діяльності (фінансовий менеджмент, страховий менеджмент, бюджетний менеджмент, податковий менеджмент, міжнародні кредитно-розрахункові операції, банківські операції, ринок фінансових послуг тощо).

Фінансова теорія являє собою узагальнення сутнісних ознак фінансових відносин. Фінанси можуть розглядатись як у відносно спрощеній, так і досить глобалізованій і водночас глибинній формах. Спрощене, побутове сприйняття фінансів пов’язане з грошовими відносинами та фінансовою діяльністю, що відображається у доходах і витратах окремих суб’єктів фінансових відносин. Глобалізація дає змогу створити цілісне уявлення про фінанси і фінансову систему як єдине ціле. Глибинне вивчення фінансів характеризує сутність відносин, що складаються у суспільстві в процесі руху вартості створеного ВВП. Цей рух відображається у грошових потоках, що циркулюють між окремими суб’єктами фінансових відносин і пов’язані з формуванням їхніх доходів та здійсненням видатків.

Завдання вивчення теорії фінансів полягає в тому, щоб, розглядаючи ту чи іншу форму вказаних відносин, зрозуміти їх сутність: що вони відображають, як впливають на поведінку їх суб’єктів та як позначаються на інтересах цих суб’єктів, як враховуються при цьому інтереси окремих фізичних і юридичних осіб та держави, яка результативність фінансового впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому та добробут її громадян і фінансовий стан підприємств, які фінансові протиріччя виникають у суспільстві і як вони вирішуються.

Тільки на основі таких усебічних і ґрунтовних знань фінансової теорії можливе в подальшому успішне вивчення окремих сфер і ланок фінансової системи та форм і методів фінансової діяльності.


ЗМІСТ

  стор.
Вступ  
Тема 1. Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів  
Тема 2. Генезис і еволюція фінансів  
Тема 3. Становлення і розвиток фінансової науки  
Тема 4. Фінансове право і фінансова політика  
Тема 5. Податки. Податкова система  
Тема.6. Бюджет. Бюджетна система  
Тема 7. Бюджетний дефіцит  
Тема 8. Державний кредит  
Тема 9. Місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання  
Тема 10. Соціальні позабюджетні фонди  
Тема 11. Фінанси суб’єктів господарювання  
Тема 12. Фінанси домогосподарств  
Тема 13. Страхування. Страховий ринок  
Тема 14. Фінансовий ринок  
Тема 15. Фінансовий менеджмент  
Тема 16. Міжнародні фінанси  
Тема 17. Фінансова безпека держави  
Тема 18. Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою  
Тема 19. Фінанси Європейського Союзу  
   
   

 

ВСТУП

 

Теоретичний курс “Фінанси” - одна із спеціальних базових дисциплін підготовки бакалаврів з економіки.

Практично всі економічні інструменти господарювання (ціноутворення, оплата праці, комерційні розрахунки, інвестиційна діяльність, кредитування, бухгалтерський облік тощо) пов’язані з фінансами. Тому курс “Фінанси” має міжгалузевий характер. Він вивчається студентами після знайомства із загальнотеоретичними економічними дисциплінами, такими як “Основи економічної теорії”, “Історія економічних вчень”, “Економічна історія”, “Економіка підприємства” та ін., що дозволяє закріпити вже набуті знання і поглибити професійну підготовку фахівців економічного профілю.

Мета курсу - вивчення сукупності фінансових відносин, які виражають розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу на макро- і мікрорівнях.

Знання теоретичних основ фінансових відносин дає змогу досить швидко опанувати зміни, які відбуваються у фінансовій практиці.

Завдання курсу - дати правильне розуміння закономірностей у сфері фінансових відносин держави, суб’єктів підприємницької діяльності та населення і розкрити шляхи використання цих закономірностей у практиці фінансової роботи; показати можливі напрями впливу фінансів на суспільний прогрес і роль фінансів в економічній перебудові суспільства на шляху розвитку ринкових відносин; визначити сукупність заходів, що забезпечують використання фінансів як одного з дійових важелів економічної політики держави.

Програма курсу передбачає послідовне вивчення теоретичних основ функціонування фінансів в умовах ринку, принципів і конкретних форм організації фінансових відносин у різних сферах життєдіяльності суспільства, теоретичного обґрунтування практики функціонування фінансового механізму при формуванні та використанні централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів суспільного призначення.

Курс починається із загальної характеристики науки про фінанси, сутності та економічної природи фінансових відносин, їх місця і ролі в суспільних процесах. Цим питанням присвячені теми “Сутність фінансів, їх функції та роль”, “Фінансова політика і фінансовий механізм”.

Механізм формування і використання централізованих фінансових ресурсів держави розкривається у темах “Податки. Податкова система України”, “Бюджет і бюджетний устрій”, “Доходи й видатки державного бюджету”, “Місцеві фінанси”.

 


ТЕМА 1: «ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ»

 

1.1. Предмет і метод курсу

1.2. Фінансові категорії

1.3. Функції і роль фінансів

1.4. Взаємозв’язок фінансів з іншими категоріями

 

Понятійний апарат: фінанси; фінансові відносини; фінансова діяльність; грошові потоки; первинний розподіл; первинні доходи; перерозподіл; вторинні доходи; фінансовий контроль

Предмет і метод курсу

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь яке явище, вони можуть розглядатися на різних рівнях узагальнення і деталізації.

Блок фінансових дисциплін можна умовно поділити на три рівні:

· Перший – загальна теорія Фінансів, яка визначає і характеризує головні фінансові відносини, формує основні форми і поняття.

· Другий – конкретна (диференційована) теорія, яка визначає і характеризує окремі сфери і ланки фінансових відносин: фінанси підприємств, страхова справа, державні фінанси, податкова система, міжнародні фінанси, гроші та кредит.

· Третій – прикладна теорія, яка визначає конкретні методи використання та управління фінансовими відносинами: фінансовий менеджмент, страховий менеджмент, банківський та кредитний менеджмент, фінансовий ринок.

В загальноприйнятому значені фінанси – це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами й громадянами з приводу привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та перерозподілу НД у відповідності із виконанням державою соціально-економічних функцій.

Предметом вивчення курсу “ Фінанси ” є грошові відносини, які виникають у зв’язку із формуванням і використанням фондів грошових засобів між:

· державою та юридичними або фізичними особами;

· окремими державами;

· окремими юридичними особами.

Метою курсу “Фінанси ” являється вивчення основ функціонування грошових відносин:

· в матеріальному виробництві та у нематеріальній сфері економіки;

· виявлення специфічних принципів організації фінансових відносин на підприємствах, які здійснюють як комерційну, так і некомерційну діяльність;

· розкриття принципів організації державних фінансів, фінансів суб’єктів господарювання та кредитно – банківської системи в цілому;

· визначення особливостей страхового захисту виробничого процесу;

· та соціального захисту населення.

Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці відносини і характеризують економічну сутність фінансів, що є загальним предметом вивчення фінансової науки

Прихована сторона фінансів пов’язана з рухом вартості створеного в суспільстві ВВП, тобто який відображається через обмінні та розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи та розвиток суспільства.

Фінанси, відображаючи реально існуючи в суспільстві виробничі відносини, які мають об’єктивний характер, виступають як об’єктивна економічна категорія. Найважливішою ознакою фінансів є грошовий характер цих відносин.

Фінанси – це економічні відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП та частини НБ, в зв’язку із формуванням грошових доходів і фондів у суб’єктів господарювання або держави та використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

 

1.2. Фінансові категорії

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки - їх характер і форми, спрямованість і обсяги - є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме - рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси - сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини двох суб’єктів з яскраво вираженим їх характером: обмін - оплата рахунків за товари і послуги; розподіл і перерозподіл - сплата податків, виплата дивідендів, отримання субсидій та ін. Вхідні потоки пов’язані або з формуванням фінансових ресурсів - надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, бюджетні асигнування тощо, або з отриманням доходів - надходження оплати за товари, роботи, послуги. Вихідні потоки відображають або видатки чи витрати, або процес повернення фінансових ресурсів, що використовувались на поворотній основі, або розміщення тимчасово вільних ресурсів на фінансовому ринку.

Оскільки інструментом фінансових відносин є гроші, необхідно визначити співвідношення між категоріями «фінанси» і «гроші». Загальновідомим і визнаним усіма є твердження, що фінанси - це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів, будучи досить широкими і розгалуженими, пересікаються у певному сегменті. Це пересічення настільки важливе, що визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає побутове ототожнення фінансів і грошей.

Функціонування фінансів, що пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші і грошові кошти, фінансові ресурси, доходи і видатки (витрати), відображено на рис.1.1.

 

Рис.1.1 - Організаційні засади функціонування фінансів

Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні - це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості - заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки.

Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування. За стадіями розрізняють первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи - від певної продуктивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, доходи можуть поділятися на законні - отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні - одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого - фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (рис.1.2).

 

Рис. 1.2 - Об’єкти фінансових відносин

 

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва - ні просте, ні розширене.

За умов, коли об’єктом фінансових відносин є національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою.

Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава (рис.1.3).

 

 

 

Рис. 1.3 – Суб’єкти фінансових відносин

 

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У межах державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка в даному випадку є звичайним підприємцем.

Права держави як керуючої структури суспільства визначаються об’єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

- заробляти як власник засобів виробництва;

- отримувати від природних ресурсів, що перебувають в її власності;

- мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

З позицій використання створеного ВВП суб’єктами фінансових відносин є юридичні та фізичні особи та держава. Це пов’язано з тим, що не всі фізичні особи беруть участь у створенні ВВП, а тому їх потреби забезпечуються через перерозподіл, який здійснює держава.

Характерні ознаки фінансів:

¾ обмінно-розподільний характер;

¾ рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

¾ грошова форма відносин;

¾ формування доходів і здійснення видатків;

¾ еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну - ознаки розподілу. Наприклад, податки можна розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яких відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам’ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл - це тільки наукові абстракції. У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко і навряд чи доцільно.

 

1.3. Функції і роль фінансів

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії. Призначенням фінансів, як уже зазначалось, є забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб’єктів, які, у свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. Причому, оскільки ці процеси опосередковуються рухом грошових потоків і відображають суперечливі відносини, вони і потребують, і створюють належні передумови для контролю за діяльністю всіх суб’єктів фінансових відносин. Звідси випливає, що фінанси виконують дві функції:

¾ розподільну;

¾ контрольну.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Механізм дії розподільної функції фінансів зображено на рис.1.4.

Рис.1.4 - Механізм дії розподільної функції фінансів

Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги - нижчі.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень - крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків та ін. Однак це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки - правознавства.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл - це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб - заробітна плата, у юридичних осіб - прибуток, у держави - прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі - це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

¾ вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

¾ використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи - заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл - це другий етап перерозподілу.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси - це інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі. Установлення і здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає і взаємний контроль сторін.

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі суб’єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Фінансовий контроль - це один з найдійовіших видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб’єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним - він фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяльність кожного суб’єкта має бути прозорою, що створює передумови для її законності.

Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:

¾ забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

¾ забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва;

¾ здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

¾ впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

¾ відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

¾ утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

¾ забезпечують всеохоплюючий контроль між суб’єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.

Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому. Налагоджені фінансові відносини є запорукою нормальної життєдіяльності.

II рівень

(формування)

 

<заробітна плата>

криза <кредити> ----------------------------------- III рівень

(перерозподіл)

 

 

Рис. 1.5 - Формалізована схема розподілу вартості ВВП

Три головні складові ВВП = P+V+M

· P – вартість постійного капіталу (тобто основних фондів), частина якого, Pn, постійно спрямовується на відшкодування зносу цих фондів, що відбувається в процесі відтворення;

· V – вартість змінного капіталу, головну частину якого складають доходи корпорацій та окремих фізичних осіб, Vn, податкові надходження з цих доходів формують фонди НД;

· M – вартість створена в процесі відтворення (додана вартість), з якої головним чином формується НД- Mn.

На другому рівні відбувається формування вартості НД й частини НБ.

· Сума Vn+Mn=НД.

· Сума Рn = НБ.

На третьому рівні відбувається формування фінансових ресурсів за рахунок основного джерела НД та НБ.

В вартісному розподілу ВВП провідну роль поряд з фінансами виконують такі фінансові категорії як ціна, заробітна плата, кредит.

Ціна і фінанси:

Ціна – це грошовий вираз вартості товару. Ціна має дві межі:

- нижню – собівартість;

- верхню – ринкова ціна.

Сутність фінансової категорії ціни виявляється у ціноутворенні. Ціна визначає величину грошових засобів, які поступають від реалізації продукції її власнику та виступає вихідною основою подальшого розподільного процесу.

Ціна не може забезпечити ні розподіл по суб’єктам власності, ні формування функціональних фондів.

Фінанси, базуючись на пропорціях цінового розподілу, які склалися під впливом цін, виступають інструментом, який реалізує ці пропорції. Одночасно фінанси коректують ці пропорції з урахуванням економічних умов розвитку суспільства.

Фінанси і заробітна плата:

Фінанси “допомагають” заробітній платі формувати фонд оплати праці, відокремлюючи його від інших фондів підприємства.

Заробітна плата, нарахування якої не співпадає у часі з її виплатою, виступає джерелом формування фінансових ресурсів підприємства. Перебуваючи в кругообігу грошових коштів підприємства, ці грошові кошти виступають джерелом поповнення його оборотних коштів.

Фінанси і кредит:

Кредит функціонує на основі зворотності, терміновості, платності і визначеності.

Фінансові ресурси надаються безкоштовно і без обговорення умов повернення, тобто безстроково.

Кредитні ресурси формуються в процесі перерозподілу тимчасово вільних грошових засобів (коштів) у суб’єктів господарювання.

Фінансові ресурси формуються на стадії вартісного розподілу доданого продукту.

Взаємодія фінансів і кредиту яскраво виявляється в комплексному використанні цих ресурсів в процесі розширеного виробництва.

Контрольні запитання та завдання:

1. У чому полягає внутрішній зміст фінансів?

2. Яка форма прояву фінансових відносин?

3. Що таке фінансова діяльність?

4. Що є інструментом фінансових відносин?

5. Які фінансові категорії є вихідними?

Рис. 2.1 - Фінансова модель ринкової економіки

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

¾ ринковими відносинами;

¾ у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, - є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт заінтересований у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінтересовані в прибутку підприємства, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід - податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу - прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню. Модель адміністративної економіки може бути надана у такому вигляді (рис.2.2).

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:

по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Рис.2.2 - Фінансова модель адміністративної економіки

Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксувався централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлювався рівень прибутку підприємств.

Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки - втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації» 25-30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті» 35-45%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП - 50-60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання, і, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Вибір фінансової моделі - це вибір шляху розвитку суспільства, установлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.

Значення та роль фінансів

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата тощо) дають змогу пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти різноманітні суспільні потреби.

Виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, є об'єктивними процесами, що не пов'язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на розвиток фінансових відносин: вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т. п.

У повсякденній господарській діяльності важлива не сама по собі категорія фінансів, а конкретні форми прояву фінансових відносин, види яких установлюються державою. Визначаючи організаційні форми прояву категорії фінанси, держава використовує останні як активний інструмент управління економікою.

Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні кількісно і якісно впливати на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.

Через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного в



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 436; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.115.45 (0.02 с.)