Види загроз фінансовій безпеці держави

У сучасній літературі існує безліч підходів до класифікації загроз фінансовій безпеці.

Окремі автори зазначають, що основні загрози фінансовій безпеці (або ж загрози національним інтересам держави у фінансово-кредитній можна кваліфікувати як внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі. На думку інших, перелік джерел загроз можна поділити на три групи: антропогенні, техногенні та стихійні. При цьому, як зазначається, критерієм розподілу загроз на існуючі та потенційні повинно бути досягнення або недосягнення порогового значення за тим чи іншим індикатором, що характеризує ту чи іншу загрозу. Ті загрози, по яких вже перевищені порогові значення, слід вважати існуючими або наявними, а ті, по яких такі значення не досягнуті, – потенційними.

Існує думка, що до внутрішніх загроз відносяться: недосконалість і незавершеність національного законодавства у фінансово-кредитній сфері; відсутність достатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави; низький рівень інвестиційної діяльності; неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків; недосконалий рівень бюджетної системи, низький рівень бюджетної дисципліни і надмірні державні витрати та дефіцит державного бюджету; високий рівень інфляції; зростання тіньової економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів вітчизняних підприємств за кордон; штучність курсу національної грошової одиниці; платіжна криза; значна заборгованість у виплаті заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат; неповноцінність фондового ринку; нерозвиненість системи довірчого управління майном; слабкість банківської системи; зростання внутрішнього боргу країни.

До зовнішніх загроз відносяться: значне від’ємне зовнішньоторговельне сальдо; залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів та іншої зарубіжної допомоги; зростання зовнішнього боргу і нераціональне використання зарубіжних кредитів; нерегульований приплив іноземного капіталу та надання йому переваги порівняно з вітчизняним; втручання міжнародних фінансових організацій у національну фінансово-кредитну сферу; залежність вітчизняного фінансового ринку від світового; дефіцит платіжного балансу країни.

Серед загроз фінансовій безпеці іншими фахівцями виділяються фінансова нестійкість економіки, масова взаємна заборгованість, дефіцит коштів для інвестицій, недостатні валютні резерви, слабкість національної валюти.

На наш погляд, основним внутрішнім викликом фінансовій безпеці усіх її об’єктів залишається правова, організаційна, інституційна незавершеність реформування фінансово-кредитної сфери.

Загрозу фінансовій безпеці можуть нести у собі і прояви сепаратистських настроїв, які можуть привести до порушення цілісної системи фінансово-кредитної, податкової і митної систем.

Система показників оцінки фінансової безпеки держави

Система фінансової безпеки неможлива без критеріальних вимог до неї. Найважливішим інструментом її забезпечення служать граничні значення індикаторів фінансової безпеки.

На наш погляд, граничне значення фінансової безпеки – це граничний

показник, значні відхилення від якого означають наявність тієї або іншої загрози фінансової безпеки. Іншими словами, граничне значення – це кількісний параметр, що окреслює границю між безпечною і небезпечними зонами у фінансово-кредитній сфері.

Думки вчених у питанні визначення гранично припустимих значень деяких показників розходяться (таблиця 17.4).

Граничні значення фінансової безпеки не отримують конкретного значення доти, поки вони не будуть співставлені з фактичними показниками, що характеризують фінансово-кредитну сферу. Наближення до їх гранично припустимої величини свідчить про наростання загроз економічної стабільності суспільства, а значне відхилення від граничних значень – про перехід суспільства з критичної зони в зону нестабільності фінансової системи і соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив фінансової безпеки.

 

Таблиця 17.4

Граничні значення індикаторів фінансової безпеки *

Індикатори фінансової безпеки	Граничні значення (на думку різних авторів)
[5]	[2]	[10]	[3]	[8]	[11]	[12]
Дефіцит бюджету, % до ВВП	до 5%	3-4%	5%	5%
Обсяг зовнішнього боргу, % до ВВП	25%	25%	25%	25%		60%
Річна сума на обслуговування зовнішнього боргу (% до загальних валютних надходжень держави; % до річного експорту; до доходів бюджету)		не > 25%; не > 18%; не > 20%		не > 25%; не > 18%; не > 20%	25%; 20%; –	–; 20%; 30%	–; 20%; –
Сукупні платежі на обслуговування внутрішнього боргу, % до доходів бюджету		не > 25%		не > 25%
Обсяг внутрішнього боргу, % до ВВП	30%	30%	30%	30%
Поточна потреба в обслуговуванні внутрішнього боргу, % до податкових надходжень до бюджету		25%	25%	25%
Частка зовнішніх запозичень у покритті дефіциту бюджету		30%	30%	30%		30%
Обсяги інвестицій, % до ВВП	25%	25%	25%	25%	17-25%		17-25%
Обсяг ПІІ, % до ВВП		не < 5%		не < 5%			5%
Обсяг наявної іноземної валюти, % до обсягу наявних гривень	25%	25%	25%	25%
Обсяг іноземної валюти, % до гривневої маси		10%	10%	10%
Грошова маса (М2), % до ВВП	50%	50%	50%
Рівень інфляції за рік		20%	20%	20%	5%
Розрив між доходами самих високоприбуткових і самих низько дохідних груп населення	8 разів		8 разів
Частка в населенні людей, що мають доходи нижче прожиткового мінімуму	7%		7%
Приріст вільного індексу споживчих цін за рік		не >2%
Валові міжнародні валютні резерви (у місячних обсягах імпорту)				не < 3	не < 3
Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет		40-45%
Частка іноземних інвесторів у сукупному капіталі вітчизняних банків		не >15%
Частка тіньової економіки, % до ВВП					50%

 

Отже, забезпечення фінансової безпеки регіону на сьогоднішній день є складною і важливою проблемою, вирішення якої дасть змогу жити в економічно розвиненому та фінансово стабільному регіоні. А для цього перш за все необхідно вивчити основи її забезпечення та критерії виявлення загроз, які можуть негативно відобразитися на економічному становищі.

 

Контрольні запитання та завдання:

1. Які складові структури фінансової безпеки Ви знаєте?

2. Назвіть основні загрози які впливають на рівень бюджетної безпеки.

3. Які виділяють види інфляції за темпами знецінення грошей?

4. Чи існують особливості забезпечення інвестиційної безпеки?

5. Які індикатори фінансово-кредитної безпеки ви знаєте?

 

 

ТЕМА 18: «ФІНАНСИ КРАЇН З РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ»

 

18.1. Особливості функціонування фінансових систем країн, що розвиваються

18.2. Особливості фінансової системи США, особливості її функціонування на сучасному етапі

18.3. Фінансова система Великобританії, її склад і механізм функціонування

18.4. Склад і особливості функціонування фінансової системи Франції

 

Понятійний апарат: структура витрат, державний бюджет, витрати на соціальні потреби, капіталовкладення, податкова політика, бюджетний рік, федеральний бюджет, федеральний уряд, федеральні асигнування, фінансова політика уряду, урядовий фонд, державні капіталовкладення.

 

Особливості функціонування фінансових систем країн,

Що розвиваються

Становлення національних фінансових систем у країнах, що розвиваються, протікає в складних і суперечливих умовах, що характеризуються такими рисами, як промислова і технологічна відсталість, багатоукладність економіки, нерівноправне положення у світовому господарстві. У той же час між окремими країнами існують великі розходження в географічному положенні, розмірах території, чисельності і складі населення, забезпеченості природними ресурсами, а також у соціальних структурах і політичних режимах.

Бюджетна система країн, що розвиваються, складається з центрального і місцевого бюджетів.

Слід відзначити, що бюджетна система у країнах з федеральним адміністративним устроєм має три ланки: центральний, федеральні і місцеві бюджети.

З поточних бюджетів кошти виділяються на:

- управління,

- оборону,

- охорону суспільного порядку,

- деякі види соціальних витрат.

У “бюджетах розвитку” концентруються фінансові ресурси, що мобілізуються з внутрішніх і зовнішніх джерел і використовуються для фінансування заходів щодо виконання річних програм у рамках національних планів соціально-економічного розвитку.

Що стосується автономних і приєднаних бюджетів, то темпи їхнього росту значно повільніше. Питома вага цих бюджетів у загальнодержавних ресурсах звичайно не перевищує 5-10 %. Місцеві бюджети характеризуються слабким розвитком, особливо в відношенні доходної бази. У цілому для країн, що розвиваються характерний високий ступінь централізації бюджетних ресурсів, пов'язаний із загальною обмеженістю джерел доходів і необхідністю концентрації всіх існуючих коштів.

Протягом останніх років зростання державних бюджетів випереджало зростання валового національного продукту. У результаті в більшості з них помітно розширився бюджетний перерозподіл національного доходу. Найнижчий рівень бюджетного перерозподілу (від 6 % до 12 %) національного доходу зберігають у даний час найменш розвиті країни - Бангладеш, Бутан, Непал, Сомалі, Гватемала. Розширення перерозподільної функції державних фінансів стримується не тільки їхньою бідністю, але і перевагою в економіці натурального і напівнатурального господарства.

Структура витрат державних бюджетів найбільш реально характеризує позитивні, творчі функції фінансів країн, що розвиваються, їх першорядну роль у розвитку економіки, здійсненні соціально-культурних перетворень. На ці цілі витрачається від 40 до 60 % бюджетних коштів.

Слід відмітити, що державні бюджети здійснюють фінансування знову створених промислових виробництв, насамперед, у галузях 1-го підрозділу, направляють ресурси на будівництво і модернізацію підприємств в обробній промисловості, розвідку корисних копалин і розширення їхнього видобутку і переробки, спорудження теплових і гідроелектростанцій, іригаційних і меліоративних систем, портів і аеродромів, на створення і зміцнення державного сектора в банківській сфері. Зазначені витрати відіграють вирішальну роль у формуванні національного господарчого комплексу, досягненні прогресивних структурних зрушень в економіці, розширенні робочих місць.

Витрати на соціальні потреби, як правило, недостатні, щоб забезпечити швидкі і вирішальні зрушення в цій сфері.

Обмеження бюджетних асигнувань на економічні і соціальні цілі багато в чому викликається не тільки нестачею ресурсів, але і зростанням непродуктивних витрат. Статистика показує, що витрати на економічні і соціальні потреби тим менші, чим більше країна витрачає коштів на військові і військово-політичні цілі.

У багатьох країнах, що звільнилися, також відбувається швидке збільшення адміністративно-управлінських витрат, що зв'язано з розширенням державного апарата, політичних і організаторських функцій держави, його міжнародних зв'язків і представництв.

Усе більш вагомою статтею бюджетних витрат стають в останні роки асигнування по обслуговуванню державного боргу.

Ведуча роль держави в господарській діяльності в багатьох країнах, що розвиваються знаходить прояв у виділенні з бюджетів значних коштів на капіталовкладення. Їхня питома вага в загальних асигнуваннях коливається від 15 до 40 % і більше. Величина даного показника нерідко залежить від структурних особливостей бюджетної системи і масштабів державного підприємництва, принципів фінансування.

Кошти, які виділяються з державних бюджетів на капіталовкладення, разом з інвестиціями державного сектору досягають нерідко половини і більш усіх капіталовкладень в економіку країн, що розвиваються і в такий спосіб є вирішальним фактором зростання загальнонаціонального нагромадження.

Звернемо увагу на те, що джерела бюджетних доходів підрозділяються на звичайні (податки, збори, доходи від державного майна і підприємств) і залучені у виді внутрішніх і зовнішніх позик.

Основним джерелом звичайних надходжень, що формують від 50 до 90% доходів державного бюджету, є податки.

Податкова політика країн, що розвиваються спрямована на регулювання економічних і соціальних процесів. За допомогою податків уряди намагаються стимулювати і спрямовувати приватнокапіталістичне нагромадження, забезпечити більш рівномірний галузевий і територіальний розподіл капіталовкладень. Податковий режим у відношенні приватнокапіталістичного підприємництва, яке включає численні пільги, послаблення й звільнення в сполученні з іншими заходами державного втручання, покликаний залучити приватних інвесторів до участі у виконанні урядових планів і програм економічного розвитку, вкладенню капіталів у ведучі галузі промисловості, у підняття економіки відсталих регіонів, впровадженню сучасної технології, створенню додаткових робочих місць. У багатьох країнах, що розвиваються, податковими знижками і пільгами користуються товаровиробники в сільському господарстві, що повинно стимулювати розвиток цієї галузі економіки.

У період незалежного розвитку відбувається помітна зміна в податкових методах мобілізації бюджетних ресурсів, поступово зростають доходи від прямого оподатковування, хоча для більшості країн, що розвиваються, у даний час характерна значна перевага непрямих податків, якими забезпечується від 60 до 80 % усіх податкових надходжень а бюджет. У найбідніших країнах з великими масштабами натурального і напівнатурального господарства помітне місце серед бюджетних доходів зберігають майнові види податків: на землю, худобу, плодові дерева, за користування водою.

Основою податкових надходжень у бюджети країн, що розвиваються, як правило, залишаються непрямі податки, причому в багатьох країнах їх найважливішою складовою частиною є мита як імпортні, так і експортні. Це ставить стан бюджетних доходів у пряму залежність від обсягу й умов зовнішньої торгівлі. У той же час ряд факторів веде до поступового зниження фіскальної ролі мита. Серед них: зниження або навіть скасування митного обкладання на імпорт засобів виробництва, заходи щодо стимулювання експорту - основного каналу надходжень іноземної валюти, зокрема, звільнення його значної частини або навіть цілком від мита.

Розширення непрямого оподатковування відбувається головним чином за рахунок товарів широкого вжитку, що є одним з основних факторів зростання цін та вартості життя.

Випереджальне зростання бюджетних видатків у порівнянні зі звичайними доходами приводить до збільшення дефіцитів, особливо в найменш розвитих країнах. Для покриття дефіцитів країни, що розвиваються, користуються як внутрішніми, так і зовнішніми джерелами.