Поняття і види соціальних норм



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття і види соціальних норм



Суспільство має дуже неоднорідну структуру, воно складається з різних особистостей, наділених своїми специфічними інтересами, за­питами і потребами, які іноді не збігаються. Суспільство нормально функціонує лише тоді, коли враховуються інтереси всіх верств, коли відбувається певне обмеження власного інтересу заради досягнення компромісу. Адже люди як суспільні істоти не можуть весь час діяти тільки виходячи зі своїх власних інтересів і потреб.

Соціальним відносинам притаманна така важлива ознака, як нор­мативність. Ця ознака склалась внаслідок історичного розвитку сус­пільства, поступово утворювалась ціла система соціальних норм. У них закріплено той тип поведінки, який гарантує найоптимальніший результат соціальної взаємодії людей. Метою соціальних норм є до­сягнення злагодженості в суспільних відносинах, суспільного ком­промісу. Соціальне регулювання, яке здійснюється за допомогою со­ціальних норм, — це необхідна умова нормальної життєдіяльності суспільства. Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, яки­ми люди керуються у своєму повсякденному житті.

Соціальні норми — це певні стандарти, зразки поведінки учасни­ків соціального спілкування, за допомогою яких здійснюється соці­альне регулювання. Юристи мають справу насамперед із правовими нормами, що становлять для них безпосередній професійний інте­рес. Але вони постійно співвідносять їх з іншими соціальними регу­ляторами, адже всі норми взаємозалежні та взаємозумовлені. Отже, специфіку правових норм не можна оцінити без з'ясування їх місця і ролі в загальній системі соціальних норм.

Соціальні норми за своєю природою означають певний стандарт поводження. Норма — це міра позитивної, суспільно корисної поведі­нки, спрямована на досягнення мети соціального регулювання. Соці­альні норми регулюють неабиякі, а найтиповіші суспільні відносини.

Звичаї і традиції — правила поведінки, що складались в результаті багаторазового повторення певних дій та увійшли у звичку. Історич­но звичаї та традиції належать до найдавніших соціальних норм. У період становлення перших держав звичаям починають надавати загальнообов'язкового значення. Формується звичаєве право — історич­но перша форма позитивного права. В сучасному суспільстві існує багато різних звичаїв і традицій. Це обумовлено специфікою життє­діяльності людей в різних умовах — природних, соціальних тощо. Звичаї — стійкі й досить поширені правила поведінки, що у ре­зультаті багаторазового, тривалого повторення стають звичними і їх дотримуються добровільно. Звичаї передаються з покоління в поко­ління.

В юридичній науці звичаї поділяють на правові і неправові,чи за­гальногромадянські. Правові звичаї набувають юридичного значен­ня шляхом їх санкціонування державою.

Релігійні нормирозповсюджуються на представників тих чи інших віросповідань і містяться в таких джерелах, як Біблія, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму.

Корпоративні норми— це правила поведінки, за якими живуть і ді­ють різні громадські організації, рухи, об'єднання, асоціації й інші утворення недержавного характеру. Ці правила містяться у відповід­них статутах, програмах, інших документах. Корпоративні норми тісно пов'язані з правовими, особливо ті, що визначають порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. Корпоративні норми регламенту­ють в основному внутрішні питання суспільних об'єднань, закріплю­ють їх мету, завдання і функції, права й обов'язки учасників, умови вступу і виходу з них.

Політичні норми— це правила поведінки суб'єктів політики, учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми міс­тяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів. Політичні норми ре­гулюють відносини соціальних груп, класів з державною владою, від­носини між класами, участь народу, класів, соціальних груп у дер­жавній владі й житті держави.

У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринко­вих відносин, важлива роль належить економічним нормам.Ці нор­ми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ.

Поняття і ознаки норм права

 

У сучасному світі в системі соціальних норм принципове значен­ня мають норми права. Право виникло історично як результат сус­пільного розвитку, економічного зростання та соціальної диференціації, як засіб подолання соціальних протиріч. На відміну від інших правові норми офіційно встановлюються або санкціонуються держа­вою, є формально визначеними в законах та підзаконних актах, є за­гальнообов'язковими для всіх суб'єктів, забезпечуються можливістю застосування державного примусу. В них закріплюються права і обо­в'язки суб'єктів.

Правові норми займають особливе місце в системі соціальних норм. Ця особливість виявляється в соціальній цінності права, його ознаках і функціях. Правові норми регулюють найважливіші еконо­мічні, політичні й соціальні відносини. Правові норми складаються історично. Вони об'єктивно обумовлені конкретними суспільно-еко­номічними умовами розвитку суспільства.

Поняття норми права належать до найважливіших категорій те­орії держави і права. Право складається з діючих у цьому суспільстві юридичних чи правових норм.

У сучасній юридичній літературі під нормою праварозуміється за­гальнообов'язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'яз­ків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Можна виділити наступні істотні ознаки правових норм, що від­різняють їх від інших соціальних норм.

1 Норма права є мірою свободиволевиявлення і поведінки людини. Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається при поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин.

2Це форма закріплення прав і обов'язків,які визначають пове­дінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і обов'язків забезпечуються стабільність і врівноваженість суспільних відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов'язком іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов'язально-надавальний характер.

3 Норма права являє собою загальнообов'язковеправило поведі­нки, тобто вона вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом яко­го часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб'єкту, має загальний характер, є рівною, однаковою для всіх і кожного, її повинні дотримуватись всі суб'єкти суспільних відносин незалежно від того, громадянин це чи посадова особа державного органу

4 Норма права — це правило поведінки загального характеру, яке адресується не конкретному суб'єкту, а всім учасникам відносин (є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Нор­ма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цьо­го підстави.

5 Норма права — єдина серед соціальних норм, що походить від держави і є офіційним вираженням державної волі.

6 Це формально визначене правило поведінки. Норма права від­різняється від інших соціальних норм тільки їй притаманною фор­мальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов'язків, чітких вказівках на наслідки її пору­шення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа — у норма­тивно-правовому акті. Формальна визначеність потребує письмової, документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені до відома через офіційні письмові джерела.

7 Норми права видаються уповноваженими на те органами держа­ви у чітко встановленому порядку та за певною процедурою.

8 Нормою права є правило поведінки, гарантоване державою. Можливість державного примусу у випадках порушення права є од­нією з важливих гарантій дієвості права.

9 Норма права є системною, що виявляється у структурній побу­дові норми, у спеціалізації і кооперації норм різних галузей інсти­тутів права. Право — це не просто сукупність, а система норм. З норм права складаються як окремі нормативні акти, так і галузі та інститути права.

Структура норм права

Для досягнення цілей правового регулювання норма права повин­на виразити сам зміст правила поведінки, визначити умови, за яких зміст правової норми повинен здійснюватися, установити негативні наслідки порушення правової норми.

Структура правової норми — ідеальна логічна конструкція, яка виражає взаємозв'язок її складових елементів. Особливості, зміст і призначення більшої частини правових норм тісно пов'язані з їх структурою. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспільних відносин взаємні права й обов'язки; передбачає фактичні обста­вини, за яких ці права й обов'язки вступають у дію; попереджає про наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права відповідає притаманна тільки їй структура — внутрішня будова, що характеризується єдністю і взаємозв'язком трьох її складових еле­ментів — гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), за на­явності чи відсутності яких і реалізується норма. Гіпотеза — переду­мова практичного функціонування права, його втілення в життя у формі правовідносин. У ній зазначаються юридичні факти, наявність яких є основою виникнення, зміни або припинення правовід­носин.

Встановлюючи обставини і сферу дії норми, гіпотеза одночасно окреслює коло суб'єктів відносин, яких диспозиція "пов'язує" взаєм­ними правами й обов'язками. Тим самим за допомогою гіпотези пе­редбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пристосо­вується до конкретних осіб, до того чи іншого життєвого випадку, події, дії, місця, часу, віку й інших конкретних життєвих обставин.

Залежно від будови гіпотези поділяються на прості та складні. Проста гіпотеза припускає якусь одну умову, через яку реалізується юридична норма. Якщо гіпотеза пов'язує дію норми з наявністю двох чи більше умов, вона називається складною. Різновидом складної гі­потези є альтернативна гіпотеза, її подібність до інших складних гі­потез полягає в тому, що вона також передбачає дві чи більше умови здійснення правової норми. Але для вступу норми права в дію досить однієї з наведених у ній фактичних обставин.

За формою вираження гіпотези поділяються на абстрактні й казу­альні (від слова "казус" — випадок). Абстрактна гіпотеза, вказуючи на умови дії норми, акцентує увагу на їх загальних, родових ознаках. Казуальна гіпотеза пов'язує реалізацію юридичної норми з окреми­ми, чітко визначеними певними випадками, які важко або неможли­во відобразити за допомогою абстрактної гіпотези.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правових відносин. Вона є головним елемен­том, серцевиною юридичної норми. Залежно від форми вираження диспозиції поділяються на ті, що уповноважують, зобов'язують і за­бороняють.

Диспозиції, що уповноважують, надають суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій, визначають той чи інший варіант їхнього можливого, дозволеного поводження. Ці диспозиції містять слова "вправі", "має право", "може".

Диспозиції, що зобов'язують, покладають на суб'єктів обов'язок здійснення визначених у нормі позитивних дій, наказують здійснити той чи інший варіант належного поводження. Ці диспозиції містять слова "зобов'язаний", "повинен", "підлягає".

Диспозиції, що забороняють, містять заборону здійснення визна­чених у нормі протиправних дій (чи бездіяльності). Ця диспозиція містить вимогу утримуватися від певного варіанта негативного по­водження, що законом визнається правопорушенням. Як правило, ці диспозиції містять слова "забороняється", "не має права", "не може", "не допускається".

За способом викладення диспозиція може бути прямою (прямо вказує на права й обов'язки), альтернативною і бланкетною. Альтер­нативна диспозиція дає можливість учасникам правових відносин ва­ріювати свою поведінку в межах, встановлених нормою. Бланкетна диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відси­лаючи суб'єкта реалізації до інших правових норм.

У разі порушення диспозиції правової норми вступає в дію перед­бачена даною нормою санкція.

Санкціяюридичної норми — це її третій, завершальний елемент, у якому передбачені певні небажані наслідки матеріального, фізично­го, психічного і т. п. характеру, які настають для особи, що поруши­ла диспозицію цієї норми.

Санкції юридичних норм розрізняються насамперед за галузевою приналежністю (кримінально-правові, адміністративно-правові, дис­циплінарні, цивільно-правові). За характером несприятливих для по­рушника наслідків санкції підрозділяються на правовідновлюючі й штрафні (каральні).

 

Джерела права

Праву притаманна формальна визначеність. Суспільні відносини регулюються за допомогою чітких, формально виражених і загаль­нообов'язкових правил поведінки — правових норм, де головними є способи, за допомогою яких ці вимоги набувають пуб­лічного характеру, тобто стають загальнообов'язковими для всіх.

Як специфічне явище соціальної дійсності право має певні форми свого зовнішнього вираження. Відбиваючи його зміст, вони являють собою способи організації права назовні.

Під формою права розуміється об'єктивоване закріплення і прояв змісту права в певних актах державних органів, рішеннях судів, дого­ворах, звичаях та інших джерелах. Призначення цієї форми — упо­рядкувати правовий зміст, надати йому властивостей державно-влад­ного характеру.

Юридичне джерело права завжди походить від правотворчого рі­шення компетентного державного органу і може бути прямим, похідним або санкціонованим, тобто коли воно формулює узагальнені нормативні положення (нормативно-правовий акт, нормативно-пра­вовий договір) або відбиває конкретний принцип регулювання, що міститься в рішенні конкретної юридичної справи (правовий преце­дент), або обмежується державно-владним санкціонуванням вже іс­нуючих правил поведінки (правовий звичай).

Таким чином, юридичними джерелами, або формами права, єофі­ційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допо­могою яких норми права стають загальнообов'язковими.

У рамках правової системи джерела права розміщені за прин­ципом їхньої ієрархічної підпорядкованості, утворюють цілісну сис­тему, її вертикальна структура будується таким чином, що розпоряд­ження одних джерел права видаються на основі вищестоящих дже­рел. Чітка підпорядкованість джерел права, законодавчо закріплена і забезпечена за допомогою юридичних механізмів, має важливе соці­ально-політичне значення. Справді, єдність системи джерел права означає єдність вираженої в законі верховної державної волі.

Призначення форм (джерел) права у тому, що вони застосовуються для зовнішнього вираження змісту правових норм, офіційного закріплен­ня прав і обов'язків суб'єктів, забезпечення об'єктивного характеру права, для надання нормам права загальної обов'язковості.

Правові системи сучасних держав розрізняються насамперед тим, яке із джерел права переважає в національній правовій системі даної держави, тобто якими специфічними способами й у яких особливих формах норми права одержують свій загальнообов'язковий харак­тер, ким і як вони об'єктивуються назовні.

1 Судовий прецедент.У країнах англосаксонського права — Анг­лії, США, Канаді, Австралії та інших — основною особливістю пра­вової системи є визнання і широке використання судового прецеден­ту, тобто рішень судів, що набувають значення "зразка" для наступ­них рішень і тим самим встановлюють норми права.

Судовий прецедент — своєрідне джерело права англосаксонської правової системи. Прецедент являє собою таке рішення державного судового органу, що приймається за зразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому. За його допомогою може бути підтверджений чи пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значен­ня при розгляді юридичної справи.

Суть прецеденту — в обов'язку суддів ухвалювати рішення на ос­нові рішень вищих судів. Судовий прецедент створюється, як прави­ло, вищими органами судової системи. Умовою дії системи преце­дентів є наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів.

2 Нормативно-правовий акт.У країнах континентальної Європи, у тому числі й в Україні, основним видом джерел права є норматив­но-правові акти: закони, укази, декрети, постанови та ін.

Нормативно-правові акти —комплекс загальнообов'язкових актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально визначеному порядку за певними процедурами, що містять правила поведінки загального характеру.

Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта ви­значається місцем у системі органів держави того органу, який його видав. Вищими за юридичною силою є Конституція і закони.

Нормативно-правовими ці акти називаються тому, що містять норми права загальнообов'язкового характеру. Власне кажучи, це поняття є синонімом поняття "законодавство" у широкому розумінні слова. Це основне джерело права у країнах романо-германської пра­вової системи, але неабияку роль відіграють нормативно-правові ак­ти й у країнах англо-американського права. Офіційна письмова фор­ма нормативно-правових актів дозволяє чітко формулювати правові норми, забезпечувати їхній загальнообов'язковий характер, система­тизувати їх.

У деяких країнах значну роль у формуванні й розвитку права, по­ряд із законами й іншими актами державних органів, відіграють такі специфічні джерела, як релігія і звичаї.

3 Релігійні норми.Під безпосереднім впливом релігійних норм формується канонічне право — правила поведінки нормативного за­гальнообов'язкового характеру в країнах, де релігія не відділена від держави, визнається одним із державних інститутів. Його змістом є релігійні настанови, визнані органами державної влади. Вважається, що вони є результатом божественного одкровення і здебільшого не підлягають зміні чи скасуванню. Канонічні норми як джерело права набули широкого розповсюдження в Середні віки, а нині мають офіційний характер лише в деяких країнах мусульманського Сходу й у Ватикані.

4 Правові звичаї.Під правовим звичаєм розуміється звичай, що одержав санкцію держави і визнаний внаслідок цього джерелом пра­ва. Правовий звичай— правило поведінки, яке в результаті багатора­зового повторення в часі і просторі набуває певної стійкості, закріп­люється у практичному досвіді і психології людей, санкціоноване дер­жавою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його як основи судового рішення.

Звичаї політичного життя, торгового обігу, мореплавання, циві­льних, сімейних чи інших побутових відносин мають, хоча й обмеже­не, юридичне значення і в багатьох сучасних державах.

5 Нормативний договір.На відміну від інших договорів норматив­ному договору притаманний ряд ознак. Суб'єктами цього договору завжди є учасники публічно-правових відносин, здебільшого ті, що мають владні повноваження (держава, державні органи, посадові осо­би). Суб'єкт нормативного договору є колективним. Норми, що міс­тяться в договорах такого роду, є загальнообов'язковими для вико­нання. Правила поведінки, що складають зміст договору, розраховані на невизначене коло суб'єктів. Форма укладання завжди письмова.

Нормативний договір, тобто договір, що містить норми права,за­стосовується як джерело права головним чином у трьох сферах: у трудовому праві — колективний, у конституційному праві — феде­ративний та конституційний, у міжнародному публічному праві — міжнародний.

6 Правова доктрина. Уряді правових систем до джерел пра­ва належить також правова доктрина (вчення, система знань), тобто думки авторитетних учених з питань права.Специфіка і складність права об'єктивно ведуть до участі юристів-учених у поясненні тих чи інших проблемних моментів юристам-практикам. Сюди належить і така сфера цієї діяльності, як тлумачення (з'ясування і роз'яснення) права.

У країнах англосаксонського права судді нерідко обґрунтовують свої рішення посиланнями на праці англійських учених. Такі праці, а також юридичні навчальні посібники називаються літературними джерелами права. Доктрина використовується в тих випадках, коли під час розгляду справи відсутні необхідний закон, судовий преце­дент чи звичай.

7 Принципи права.Принципи права є джерелом права в багатьох правових системах. Разом з тим нині відсутня єдина концепція прин­ципів права як джерела права.

У системі традиційного права немає поняття "принципи права", але існує комплекс основних ідей, що фактично є ними. Це насампе­ред ідеї про вічність, незмінність і універсальність норм традиційно­го права. Сьогодні в ряді країн мусульманського Сходу шаріат та його принципи вважаються основним джерелом права. У романо-германських країнах принципи права теж вважаються джерелом пра­ва. У деяких країнах загальні принципи права розглядаються як дея­ке вище право, своєрідний аналог природного права. Англійському праву внаслідок його специфіки невідоме поняття загальних принципів права. Споконвічно у разі прогалин судові справи вирішувались тут на основі раціоналізму та прагматизму. У сучасному світі досить по­ширені принципи міжнародного права.

8 У деяких державах зберігається безпосередній вплив традицій­них моральних нормна правові відносини, особливо в Японії та Китаї, де поряд з релігією істотний вплив на правові відносини справля­ють положення конфуціанства й інших моральних вчень. Разом з тим сучасна правова система Японії і Китаю істотно модернізована.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.173.249 (0.01 с.)