Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні етапи розвитку української державності

Поиск

 

Щодо кількості етапів розвитку української державності ви­словлені різні міркування, і тут останнє слово - за істориками, але якщо йдеться про основні з них, то традиційно виділяють: етап Київської Русі - княжа доба; козацьку державність ХУІ-ХУШ ст.; державність Української Народної Республіки; державність Радянської України; сучасну відроджену українську державу.

У результаті об'єднання слов'янських племен у УІІ-УШ ст. виникла країна Руська земля. Оскільки найінтенсивніше у цей період розвивалося об'єднання полян з центром у Києві, то й держава, яка тут виникла, стала називатися Київська Русь. Її те­риторія у IX ст. об'єднувала землі Київського, Чернігівського і Переяславського князівств. Найбільшого розвитку Київська Русь досягла за часів князювання Ярослава Мудрого (1019-1054). Саме у цей час з'явилась і найдавніша частина за­конодавства Київської Русі - «Руська правда». Але після смерті Ярослава почався період князівських міжусобиць і феодальної роздробленості Русі. Цим скористалися татаро-монголи, які за­хопили східну і центральну її частини, а згодом і польсько-ли­товські князі приєднали західну частину її території, що й при­звело до розпаду Київської Русі.

Втікаючи від своїх панів, українські селяни поселялися у безлюдному тоді Середньому Подніпров'ї. Вони називали себе козаками, а їхнім організаційним центром стала За­порізька Січ, яка була військово - політичним утворенням і мала військовий та територіальний поділ. У військовому відношенні Січ поділялася на 38 куренів, а територіально - на п'ять - вісім паланок.

Найвищим органом влади у Запорізькій Січі була Військова рада, яка, як правило, скликалась двічі на рік - 1 січня та 1 жовт­ня, а на вимогу війська і в інший час. Свої ради були також у ку­ренях і паланках. Очолював Січ кошовий отаман, який обирав­ся Військовою радою і був наділений найвищою військовою, адміністративною та судовою владою. Йому допомагали військовий суддя, військовий писар і військовий осавул, які та­кож обиралися радою на один рік. Курені очолювали курінні отамани, паланки - полковники, їм допомагали осавул, писар, підосавул і підписарій. Вся військова старшина також обирала­ся відповідними радами.

Посилення гніту з боку польської шляхти спричинило вибух народно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр., у результаті якої Б. Хмельницький утілив у життя ідею незалежної української держави на всій її території. Але під тиском політичних обставин у січні 1654 р. на Переяславській раді Ук­раїна прийняла протекторат московського царя, залишаючись при цьому суверенною державою. Однак царизм, послідовно втілюючи в життя свою експансіоністську політику, пішов у на­ступ на суверенітет України.

Характерним прикладом з цього приводу є настанова Кате­рини II князю О. В’яземському при вступі його на посаду гене­рал-прокурора (квітень, 1764 р.), в якій зазначалось, що «...тре­ба викоренити звихнену думку (українців), за якою вони вважа­ють себе окремим народом, іншим від тутешнього (московсько­го). Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно. Але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій самій основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно, безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитись, неначе вовки на ліс. Приступити до цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба змагатися, щоб час і назва гетьманів зникли».

Як наслідок, у 1764 р. гетьманство в Україні було ліквідоване.

5 червня 1775 р. за наказом Катерини II російська армія під проводом генерала Текелія зруйнувала Запорізьку Січ. Таким чином, Україна опинилася у складі Російської імперії.

У лютому 1917 р. у результаті буржуазно-демократичної революції, яка відбулась у Росії, Російська імперія розпалася, що сприяло процесам відродження України як суверенної держави.

У березні 1917 р. у Києві була створена Центральна Рада. Її главою став М. Грушевський. Своїм I Універсалом Центральна Рада проголосила, що «народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям». III Універсалом Цент­ральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка (УНР), але, як і раніше, у федеративних зв'язках з Росією. І лише IV Універсалом 9 січня 1918 р. Україна була проголошена незалежною суверенною державою. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію УНР.

У жовтні 1918 р. розпалася Австро-Угорська імперія, і 13 ли­стопада у Львові було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 22 січня 1919р. у Києві відбулася урочиста церемонія злуки УНР і ЗУНР.

30 грудня 1922 р. був утворений СРСР, до складу якого увійшла й Україна. З цього часу вона хоча і проголошувалася суверенною державою, але фактично втратила свою неза­лежність і перебувала у складі СРСР до 1990 р.

Процес перебудови СРСР призвів до його розпаду, що спри­яло відродженню сучасної незалежної держави Україна.

«Зокрема, політико-правове закріплення суверенітету Ук­раїни здійснювалось шляхом прийняття таких політико - правових актів:

- 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, в якій було проголошено дер­жавний суверенітет України як верховенство, самостійність,по­вноту і неподільність влади республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах;

- 24 серпня 1991 р. був прийнятий Акт проголошення неза­лежності України, в якому була проголошена незалежність України і створення самостійної держави - України та зазна­чалось, що її територія є неподільною і недоторканною, віднині тут мають чинність виключно Конституція і закони України;

- 1 грудня 1991 р. Акт проголошення незалежності України був одностайно схвалений її народом на всеукраїнському рефе­рендумі. Його підтримали 28,8 мільйона громадян, або близько 90 відсотків тих, хто взяв участь у референдумі.

З урахуванням факту припинення існування СРСР як суб'єкта міжнародного права та геополітичної реальності, що констатувалось главами держав Росії, України і Білорусії, які були засновниками Союзу РСР та підписали Союзний договір 1922 р., 8 грудня 1991 р. було створено Співдружність Незалеж­них Держав (СНД). Угоду про створення СНД було ратифіко­вано Постановою Верховної Ради України 10 грудня 1991 р.

Крім того, з метою юридичного закріплення суверенітету Україною були прийняті такі закони, як: «Про економічну самостійність» від 3 серпня 1990 р., «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., «Промови в Україні» від 28 жовт­ня 1989 р., «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р., «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р.зі змінами і доповненнями, «Про громадянство України» вредакції від 16 квітня 1997 р., «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. зі змінами і доповненнями тощо.

 

Глава 2

Право

 

Виникнення права

В юридичній науці питання виникнення права відносять до най­більш дискусійних. Вивчення права та його сутності неможливе без виявлення комплексу причин та передумов, що викликали його по­яву. Вирішення цієї проблеми передбачає використання сучасних да­них багатьох інших наук — історії, археології, антропології, етно­графії тощо.

Причини й обставини, що обумовили появу держави, багато в чо­му аналогічні до причин, що привели до появи права. Якщо при вив­ченні процесів виникнення держави основна увага приділялася уза­гальненню історії організаційних форм, що існували в первісному суспільстві, то при вивченні походження права основна увага повин­на приділятися його регулятивним началам.

Чим відрізняються регулятивні системи додержавного і державно оформленого суспільства? Ці питання доводиться вирішувати теорії держави і права, щоб виявити причини виникнення і сутність права.

Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колек­тивістських принципах. Вони мали характер мононорм, єдиних, нерозділених правил поведінки. У них поєднувалися звичаї, традиції, об­ряди, норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Це пояс­нюється тим, що свідомість первісної людини, її життєдіяльність не були достатньо структурованими. Ці мононорми відрізнялися змістом (спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхню по­дальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов'язання, дозволи), формами вираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорів) і санкціями (як реальними, так і "надприродними").

Звичаї як основна форма вираження мононорм становили найраціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситу­аціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значен­ня мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки на­лежного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колек­тивістські начала в первісному суспільстві, в якому окрема особистість узагалі не мислилася у відриві від роду.

З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до від­творювальної підвищується ефективність індивідуальної праці, посту­пово змінюються вся система суспільних відносин, становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства втрачає колишнє значення, їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс.

Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпече­ний еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилеж­них) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечен­ня компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов'я­заними правами й обов'язками, що набувають загальнообов'язкового характеру.

Виникнення юридичного права, тобто такого, що забезпечується державою і походить від неї, — це закономірний наслідок ускладнен­ня суспільних зв'язків, поглиблення соціальних протиріч і конфлік­тів. У класовому суспільстві звичаї вже не можуть забезпечити поря­док і стабільність у суспільстві й регулювати економіку через те, що вони були недостатньо забезпечені.

Спочатку правителі ранніх держав продовжували забезпечення їх звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелах зви­чаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівного класу. У міру посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від суспільства основна маса населення усува­ється від формування змісту правових розпоряджень. Це стає преро­гативою осіб, що здійснюють управління суспільством.

На відміну від звичаїв правові норми фіксуються в письмовій формі, закріплюють чітко визначені дозволи, зобов'язання, обмежен­ня і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії: якщо ра­ніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому, то зараз це покладається на відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізований орган — суд. У цілому ж виникнення пра­ва — явище позитивне, адже саме право було і є найбільш ефектив­ним регулятором суспільних відносин, засобом вирішення соціальних конфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об'єктивно обу­мовлене становленням класового суспільства, необхідністю регулю­вання відтворювального господарства через наділення суб'єктів права­ми та обов'язками.

При вивченні різних теорій і поглядів на право потрібно врахову­вати такі обставини: по-перше, історичні умови існування права, у яких жив дослідник; по-друге, те, що результат праворозуміння зав­жди залежить від його релігійної, ідеологічної, моральної позиції; по-третє, яка сторона права береться в основу тієї чи іншої концепції.

 

Поняття і ознаки права

Питання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно роз­глядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було від­значено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право — це політична справедливість, для учених середньовіччя — божественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо — загальна воля, Р. Ієринга — захищений інтерес, Л.Петражицького — імперативно-атри­бутивні емоції, для представників юридичного позитивізму право — це встановлення, наказ держави тощо.

У книзі "Критика чистого розуму" І. Кант відзначив, що сутність права може бути збагненна тільки філософським розумом. Він від­значив ряд істотних якостей права: воно стосується лише зовнішніх, і до того ж практичних відносин між людьми (а не помислів, бажань); за допомогою права дії однієї особи сполучаються з діями інших осіб; право — взаємний примус, що охороняє загальну волю.

Отже, яка ж сутність права? Сутністю будь-якого предмета, явища філософія вважає сукупність найбільш важливих, вирішальних, стій­ких властивостей і відносин, що складають їхню основу, виявля­ють природу і виражають найнеобхідніші, найглибинніші властивос­ті предмета, явища, якими визначаються всі їхні інші властивості й ознаки.

Сутність права — це головна, внутрішня, стійка основа права, що відображає його природу і призначення в суспільстві.

Право має регулятивну природу, його суспільне призначення — регулювати (тобто впорядковувати) суспільні відносини. Право має загальносоціальну сутність, служить інтересам всього суспільства, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків. Право — це спосіб стабілізації і відтворення сус­пільних відносин. Таким чином, право має регулятивну загальносоціальну сутність, що виражає стабілізацію й упорядкування суспіль­них відносин шляхом узгодження поведінки їхніх учасників.

Універсальне визначення поняття права є дуже важливим у теоре­тичному і практичному плані, адже в юридичній науці вироблено ба­гато визначень права, які відрізняються залежно від того, що саме в правових явищах визначається як найсуттєвіше. Найприйнятнішим у теоретичному і практичному плані є такі визначення права:

Право — це загальнообов'язкова формально виражена система ре­гулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства.

Визначення права як системи регулювання суспільних відносин (а не лише як системи правових норм) підкреслює загальнорегулятивну природу не лише норм, а й правових принципів, природних прав людини, не обмежується виключно самими нормами.

Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх.

1 Нормативність. Право має нормативний характер: права й обо­в'язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визнача­ють права й обов'язки учасників регульованих відносин, їхню відпо­відальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спря­мовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні.

2 Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюють­ся в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підляга­ють однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форми правовому змісту.

Варто помітити, що формальна визначеність певною мірою влас­тива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми за­кріплюються у статутах, релігійні норми-заповіді формулюються у священних книгах. Однак у наведених випадках форма відповідних правил надається не державою, а іншими організаціями (суспільними, релігійними). Держава на відміну від них надає праву загально­обов'язкового офіційного значення, зводячи право в закон.

3 Загальнообов'язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов'язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов'язковість повинна поширюватись не лише на громадян, їх об'єднання, посадових і службових осій, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержуєть­ся принципу загальнообов'язковості права. Правові настанови обов'язкові для усіх, кому вони адресовані.

4 Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регу­лювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зов­нішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Саме держава надає праву його властивостей: стабільності, формальної визначеності, загальнообов'яз­ковості.

5 Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та сві­домості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин — предмета правового регулювання. У праві виража­ються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Право виражає соціальний компроміс на засадах справедли­вості й розуму.Право є проявом не тільки інтелекту, але й волі людей, бо в ньому визначається їхня майбутня поведінка, за його допомогою реалізуються інтереси і потреби, досягаються намічені цілі. Право регулює лише ту поведінку людей, яка має усвідомлений характер і пов'язана з волевиявленням людини.

6 Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємо­зв'язки складових елементів. Первинним елементом системи права єправові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути пра­ва і правові галузі. Це — традиційний погляд на систему права. Але, крім цього, систему права можна розглядати і як розподіл права на публічне і приватне, міжнародне і національне, об'єктивне і суб'єктивне. Крім того, системність притаманна і окремій нормі права.

7 Універсальність — право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 513; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.186.125 (0.011 с.)