Основні форми безпосередньої демократії

Народовладдя є основоположним принципом конституцій­ного ладу України. Згідно зі ст. 5 Конституції носієм сувере­нітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здій­снює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Таким чином, народовладдя в Украї­ні реалізується через усю систему державних органів — Вер­ховну Раду України, виконавчі, судові органи, а також орга­ни місцевого самоврядування. Джерелом державного суверені­тету є народний суверенітет, оскільки народ є першоджере­лом влади. Це підтверджується й положенням частини другої ст. 5 Конституції, де зазначається, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Виходячи з різних способів волевиявлення народу, спрямо­ваних на здійснення влади, в науці розрізняють дві головні форми народовладдя — безпосередню і представницьку. Без­посереднє народовладдя (у ст. 69 Конституції України вжи­вається термін «безпосередня демократія») включає в себе участь громадян у реалізації різноманітних форм влади, їх безпосередню владну діяльність, яка спрямована на вирішен­ня відповідних державних або суспільних питань, ухвалення рішень та їх втілення в життя.

Третій розділ Конституції України називається «Вибори. Референдум». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причому за­конодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні засади» і «Права, свободи та обов'яз­ки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії. Крім того, третій розділ Кон­ституції згідно з частиною третьою ст. 156 Конституції Украї­ни змінюється в ускладненому порядку. Так, законопроект про внесення змін до цього розділу подається до Верховної Ради Президентом України або не менше ніж двома третинами від конституційного складу парламенту і за умови його при­йняття не менше ніж двома третинами від конституційного складу Верховної Ради затверджується всеукраїнським рефе­рендумом, який призначається Президентом України. Повтор­не подання законопроекту за цим розділом з одного й того самого питання можливе лише до парламенту України наступного скликання.

Становлення на сучасному етапі України як суверенної де­мократичної держави спонукає до розширення застосування форм безпосередньої демократії, реального волевиявлення на­роду з принципових питань розвитку держави і суспільства. Хоча Конституція України у третьому розділі закріпила тільки основоположні форми такої демократії — вибори і референ­дум, але таких форм значно більше. До них також належать: збори трудових колективів; збори громадян за місцем прожи­вання (сільські сходи, збори жителів мікрорайону в місті); проведення громадських і всенародних обговорень актуаль­них питань місцевого і загальнодержавного рівня; мітинги і демонстрації; наради загальнодержавного рівня; наради за­гальнодержавного і місцевого значення; звернення громадян (петиції). Згідно з частиною шостою ст. 140 Конституції України сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квар­тальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Перелічені інститути безпосередньої демократії не вичер­пують арсеналу її форм. У багатьох країнах світу застосовую­ться й інші інститути прямої демократії: плебісцит, народна законодавча ініціатива, народний розпуск представницького органу, які близькі за сутністю до референдумів, але ніколи не використовувалися в Україні.

У сучасних умовах інститути безпосередньої демократії ма­ють суттєве значення для реалізації громадянами своїх прав, насамперед у сфері політичних відносин. Це робить пряму де­мократію яскравим проявом народовладдя і є запорукою її подальшого розвитку. Всі форми народовладдя слугують ін­тересам громадян, забезпечують їх активну участь у вирішен­ні державних і суспільних справ. Життя потребує подальшо­го розвитку й удосконалення безпосередньої демократії, вико­ристання потенціалу її інститутів на благо народу і кожної людини. При цьому важливо не протиставляти форми безпо­середньої і представницької демократії, які тісно між собою взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

Поняття і види референдумів

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референду­ми» від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб при­йняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержав­ного і місцевого значення (ст. 1).

Референдум — це політичний і правовий інститут, спря­мований на розв'язання кардинальних проблем загальнона­ціонального і місцевого значення.

В Україні питання референдуму регламентуються Консти­туцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). У конституціях інших країн виділен­ня спеціальних глав або розділів трапляються рідко (глава 2 Конституції Республіки Білорусь, розд. 2 Конституції Сло­ваччини). Детальна регламентація — це предмет законодав­чого регулювання. В Україні діє Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.

Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична сила рішень, ухвалених на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення; пред­мет референдуму; час проведення; за суб'єктами, що ініцію­вали проведення референдуму.

Так, за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Авто­номної Республіки Крим; в) місцеві референдуми.

За правовою силою рішень референдуми в Україні поділя­ють на імперативні та консультативні. Перший відрізняєть­ся від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язкови­ми для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рі­шення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різно­видом імперативного референдуму є ратифікаційний рефе­рендум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чин­ності та найвищої юридичної сили за результатами референ­думу. Прикладом такого референдуму є конституційний ре­ферендум, який може проводитися відповідно дост. 156 Кон­ституції України.

Згідно із законом консультативні референдуми проводять­ся з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчого опитування (кон­сультативного референдуму) розглядаються і враховуються при ухваленні рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язувальну силу. У демо­кратичній державі влада, як правило, при ухваленні рішень ураховує результати консультативних референдумів.

За підставами проведення референдуми можуть бути обо­в'язковими та факультативними.Обов'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимо­гою законодавства. Так, Конституція України визначає про­ведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при ви­рішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що він гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рішень за­гальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань дер­жавотворення.

 

Глава 8