Поділ права на галузі й інститути



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поділ права на галузі й інститути



 

Питання про критерії поділу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів і є предметом обговорення ряду наукових дискусій.

У ході першої дискусії (1938-1941) була відзначена важливість ви­ділення об'єктивного критерію розподілу права на галузі й інститу­ти, яким є предмет правового регулювання,тобто певна сукупність однорідних суспільних відносин. Предмет правового регулювання — це та сфера, на яку поширюється право. Це — матеріальний критерійрозподілу права на структурні елементи.

Однак класифікація галузей права тільки за предметом регулюван­ня зводить дискусію про систему права лише до питання про систему суспільних відносин. Тому в ході другої дискусії (1955-1958) було ви­знано необхідним, крім основного критерію (предмета правового ре­гулювання), виділити додатковий юридичний критерій — метод пра­вового регулювання,під яким розуміється сукупність прийомів, спо­собів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка суспільних відносин, регульованих нормами однієї галузі права, обу­мовлює необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде специфічним.

Метод правового регулювання — це система юридичних засобів і прийомів, за допомогою яких держава впливає на поведінку людей. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання, що регулює право, то метод — на запитання, як воно регулює. Метод по­єднує об'єктивні й суб'єктивні моменти і має щодо предмета до­датковий характер.

Основними методами правового регулювання є імперативний (на­казовий, авторитарний, централізований) і автономний (диспозитив­ний, децентралізований, ґрунтується на добровільності, юридичній рівності й вільному волевиявленні). Вони мають універсальний ха­рактер.

До неосновних методів відносять заохочувальні, рекомендаційні, переконання і примусу, методи дозволу, зобов'язання і заборони. Усі зазначені методи при усій своїй розмаїтості і відносній самостійності взаємозалежні і, як правило, використовуються у поєднанні один з одним, їхнє застосування залежить від змісту відносин, розсуду зако­нодавця, правозастосовчої практики, рівня правової культури насе­лення.

В адміністративному і конституційному праві діє метод суборди­нації і владного наказу, що дозволяє ефективно регулювати управ­лінську, службову, оперативну й іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконавська дисципліна, підпорядкованість одних суб'єктів іншим, обов'язковість рішень і розпоряджень вищестоящих ланок держапарату для нижчестоящих — основні риси зазначеного методу.

Методи заохочення притаманні в основному трудовому праву, де діють різного роду преміальні системи, спрямовані на стимулювання моральної і матеріальної зацікавленості в зростанні продуктивності праці, підвищенні працівниками своєї кваліфікації, здобутті нових професій тощо. Норми, що встановлюють порядок нагородження громадян орденами і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються за­точувальними, але вони належать до адміністративного права.

Метод автономії і рівності сторін типовий для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового процесу перебувають в однаковому процесуальному становищі. Рівністю суб’єктів відрізняються також цивільні відносини.

У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, обумовлений тим, що фермерські господарства в умовах ринкової економіки — недержавні організації і стосовно них імперативні засоби впливу не прийнятні.

Співвідношення предмета і методу правового регулюванняполягає у наступному. Предмет є головним матеріальним критерієм розме­жування норм права за галузями, оскільки він має об'єктивний зміст. Метод є додатковим, юридичним критерієм, бо він похідний від предмета, самостійного значення він не має. Однак у сполученні з предметом він сприяє точнішій градації права на галузі й інститути. Адже наявність різних видів суспільних відносин ще не створює саму по собі систему права, не породжує його галузей. Саме предмет на­самперед диктує необхідність виділення тієї чи іншої галузі, а коли галузь виділяється, з'являється відповідний метод регулювання, що значною мірою залежить від волі законодавця.

Поняття системи законодавства та її структура

Розглянувши систему права як його внутрішню будову, слід ознайомитись з іншою системною категорією юриспруденції, яка тіс­но пов'язана з попередньою, — із системою законодавства.

Співвідношення цих двох систем є досить складним, адже співвід­ношення права і закону як його формального вираження також є ба­гатогранним. Щодо цього терміни "закон", "законодавство", "систе­ма законодавства" відображають не лише вищі за юридичною силою нормативні акти парламенту, а всю сукупність нормативно-право­вих актів — як законів, так і підзаконних актів.

Таким чином, система законодавства — сукупність всіх діючих у державі нормативно-правових актів, в яких відображаються внутріш­ні змістові та структурні характеристики права. Цій системі, як і будь-якій іншій, притаманні єдність і внутрішня узгодженість.

Ця система є зовнішнім відображенням системи права, яка набу­ває реальності саме в чітких, формально визначених нормативно-правових актах, що є зовнішньою формою об'єктивації пра­вових норм. Система законодавства складається в результаті закріп­лення правових норм у нормативно-правових актах і систематизації цих актів. Вона має складну структуру. Можна виділити горизон­тальну, вертикальну, федеративну і комплексну будову системи зако­нодавства.

Поняття і ознаки нормативно-правового акта

Поняття "нормативно-правові акти" містить комплекс актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади. Нормативно-правові акти видаються органами державної влади ли­ше у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого ор­гану. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визна­чається місцем у системі органів держави того органу, від імені яко­го він виданий. Нормативно-правовими вони називаються тому, що містять норми права загальнообов'язкового характеру. Власне кажу­чи, дане поняття є синонімом поняття "законодавство" у широкому розумінні слова.

Таким чином, нормативно-правовий акт— це загальнообов'язко­ве офіційне рішення спеціально уповноваженого суб'єкта, прийняте в певному порядку, яке встановлює нові правові норми, змінює або ска­совує вже наявні.

Вищим за юридичною силою нормативно-правовим актом є за­кон — основна категорія системи законодавства, що ухвалюється тільки вищими представницькими органами державної влади — пар­ламентом країни чи всенародним голосуванням (референдумом). За­кон регулює найважливіші суспільні відносини, має вищу юридичну силу у правовій системі країни. Будь-який інший правовий акт, вида­ний не на підставі і не на виконання закону, а тим більше не відповід­ний чи суперечний закону, скасовується у встановленому порядку. Закон є нормативно-правовим актом, що встановлює загальні пра­вила поведінки (норми), обов'язкові для всіх громадян, державних органів, громадських організацій, посадових осіб. Закон усталений, стабільний і піддається зміні, доповненню чи скасуванню лише у ви­няткових випадках, ухвалюється в особливому порядку, передбаче­ному Конституцією і регламентом парламенту, має певну структуру і вимагає особливого оформлення.

Конституція теж є законом, але таким, що має найвищу юридич­ну силу. Всі закони та інші підзаконні акти мають прийматись на основі Конституції. Конституція є основою правової системи. В си­стемі законодавства всі закони приймаються на основі Конституції, а підзаконні нормативно-правові акти — на основі законів та на їх виконання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.005 с.)