Поняття соціальної комунікації. Побутове та наукове розуміння комунікації.

Поняття соціальної комунікації. Побутове та наукове розуміння комунікації.

Якщо залишити за дужками матеріальний, економічний і технічний аспекти комунікації, стає очевидним її соціальний характер. Соціальна комунікація – це взаємодія, коли люди передають один одному знання, духовні цінності, зразки поведінки, впливають на дії колег через символи. Під комунікацією розуміють обмін почуттями, ідеями, вольовими імпульсами, тобто взаємодію людей на психічному рівні. Проблеми соціальної комунікації наприкінці XX ст. стали предметом дослідження соціології, психології,політології, культурології, філософії, документалістики, інформатики,журналістики, теорії реклами і паблік рилейшнз тощо.Переконавшись, що соціальна комунікація, нарешті, набула науковогостатусу, на який давно заслуговувала, варто зосередитися на цьомупонятті змістовніше.З огляду на зазначене потрібно особливо наголосити, що суб'єктомсоціальної комунікації є особистість. Навіть якщо вона спілкується самаіз собою.Науковці в останніх випадках говорять про автокомунікацію, яка, на їх переконання, є інтеріотизованою соціальною комунікацією. Цей "внутрішній голос" виконує дві функції:1) функцію "напівфабрикату" зовнішніх висловлювань, зміст яких остаточнореалізується через слово (за Л. С. Виготським);2) функцію внутрішнього комунікаційного каналу, спрямованого всерединуособистого "Я". В останньому випадку внутрішній діалог відбувається, коли інформаціютреба не просто механічно сприйняти (якщо це тільки можливо), але й"пропустити її через душу", пережити її як особистий досвід. Такий внутрішній діалог відбувається при сприйнятті творів мистецтва, вемоційно-стресових ситуаціях тощо. Автокомунікація формується у процесі інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі у тісному поєднанні із біологічними(генетичними) і психологічними змістовними комунікаціями.Коли два суб'єкти соціальних комунікацій, які опанували методавтокомунікації, входять в "резонанс міжособистісного спілкування",процес відбувається і на когнітивному рівні, і на інтерактивному.Беручи до уваги, що ці рівні комунікації тісно пов'язані між собою,російський дослідник А. Соколов дав таке визначення: "Соціальнакомунікація є рухом змістів у соціальному часі та просторі".Змісти, які пересуваються в соціальному часі та просторі від комунікантадо реципієнта, охоплюють насамперед знання, уміння, стимули й емоції.При цьому знання розглядаються не тільки у формі фактів і концепцій(раціонально санкціонованих), але й цінностей, ідеалів, переконань іаргументів віри (про які людина знає на рівні свідомості).Уміння — це перші навички, методи, звички, безсвідомі установки, згідноз якими людина діє в тих чи інших стандартних ситуаціях.Стимули — це вольові впливи, які спонукають реципієнта до активності.Емоції— розглядаються в контексті позитивної розв'язки і душевноїрівноваги, необхідних для емоційного включення у процес соціальноїкомунікації.Можуть виступати у двох іпостасях: комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок) і якутилітарні предмети (будинки, одежа, зброя, знаряддя праці та ін.)Соціальний час — відчуття протікання соціального життя сучасниками. Темпсоціальних змін може бути різним (у революційні епохи — значноприскорений) До того ж треба розуміти, що і змісти з часом втрачаютьсвою "товарну цінність", як, скажімо, прогноз перед президентськими чипарламентськими виборами, що вже відбулися.Соціальний простір — це відчуття людьми системи соціальних відносин, якасклалася в певному суспільстві.Соціальний простір є багатомірний, позаяк кожний суб'єкт соціальної комунікації має складні відносини з державою, структурами громадянськогосуспільства, конкретними особистостями і соціальними спільнотами.Закони класичної драматургії свідчать, що, побачивши в першому актіп'єси рушницю, яка висить на стіні, чекайте пострілу, який поставить фінальну крапку в сюжеті вистави.Відтак логічним є розгляд руху змістів у соціальному просторі яккомунікаційну діяльність, а руху змістів у соціальному часі як соціальну пам'ять.Проте не будемо забувати, що цей поділ доволі штучний, оскількикомунікація має розглядатися комплексно через єдність комунікаційноїдіяльності і соціальної пам'яті.

Виділяються три основні (базові) функції соціальної комунікації як виду публічного спілкування:

1.Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.

2.Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.

3.Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Взаємодія соціальних інституцій у соціальних комунікативних системах.

Характеристика соціально - комунікативних систем.

Закони теорії соціальних комунікацій.(46)

Кінцева мета дослідження комунікації - виявлення і формулювання її законів. Специфіка законів, формулируемого теорією комунікації визначається її предметом і характеризується специфікою склалися інформаційних зв'язків в природі і суспільстві. Вона полягає в наступному:
а) закони комунікації носять об'єктивний характер. Об'єктивність обумовлена ​​тим, що вони розкривають рух об'єктивно існуючих комунікаційних потреб, інтересів і дій людей;
б) закони відбивають взаємозв'язки в суспільстві в цілому і його окремих частинах.;
в) є закони комунікації динамічні (що відображають жорстко детерміновану зв'язок явищ) та статистичні (відображають нелінійні залежності явищ і тому засновані на статистичних фактах, певним чином виміряних і організованих);
г) закони комунікації діють в сукупності з іншими соціальними і природними законами-економічними, психологічними, технічними та пр;
д) інформаційний обмін у природі і суспільстві можливий лише при виконанні певних умов. Ці закони-умови свідчать:
1) всяка комунікація являє собою взаємодію, що характеризується обміном різного роду інформацією, отже, має бути не менше двох сторін - учасників комунікаційної взаємодії (джерело і приймач, оратор і слухач);
2) Ядром дослідження комунікації є вивчення використовуваних у її процесі знаків, а також правил, яким підпорядковуються як ці знаки, так і ті, хто їх використовує.;
4) «закон мінімального підстави»: для здійснення комунікації необхідна наявність хоча б одного загального для джерела і приймача підстави у вигляді системи знаків або правил прийому і передачі;
5) «закон гетерогенності комунікативних систем» - комунікація можлива лише при неспівпаданні (неповного збігу) інформаційних потенціалів взаємодіючих систем.

Всяка теорія оперує своїм понятійним (категоріальним) апаратом. Теорія комунікації не виняток. У неї достатньо розроблений категоріальний апарат, який свідчить про високий ступінь розвиненості самої теорії. Система категорій, якими оперує теорія комунікації, включає поняття, що використовуються на різних рівнях комунікативного знання: чим вищий рівень теоретичного узагальнення, тим більше загальні поняття він включає.

Освіта протягом життя

комунікаційний продукт існує спонтанно, слабо організований

Процеси реформування вітчизняної освіти

Комунікаційний продукт існує з одного боку спонтанно з іншого боку пр.

Ефект зараження. Переконання(72)

Переконання

Як спосіб психологічного впливу, переконання спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його використовують для перетворення інформації, котра повідомляється, на систему установок і принципів індивіда.

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його суб'єкта. Одна з передумов її — свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприятливішими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації. Отже, переконання, впливаючи на розум і почуття людини, є способом психологічного впливу однієї людини на іншу або групу людей, що діє на раціональне та емоційне начало, формуючи при цьому нові погляди, взаємини.

З огляду на ставлення реципієнта до інформації, що використовується з метою психологічного впливу, розрізняють прямий і непрямий (опосередкований) спосіб переконання. Передумовою прямого способу переконання є зацікавленість реципієнта в інформації, зосередженість його уваги на логічних, правдивих, очевидних аргументах. За непрямого способу переконання реципієнт стає підвладним випадковим чинникам, наприклад привабливості комунікатора. Більш аналітичний, стійкий і менш поверховий прямий спосіб переконання. Ефективнішим є його вплив на установки і поведінку індивіда. Сила і глибина його залежать і від переконуючої комунікації — сукупності заходів, спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу. На її основі здійснюють прикладні дослідження особливостей комунікативного впливу, розробляють експериментальну риторику, аналізують основні та допоміжні елементи переконання, складові переконуючого комунікативного впливу. На думку американського журналіста Г. Лассуела, модель комунікативного процесу охоплює п'ять елементів: 1) хто передає повідомлення (комунікатор); 2) що передається (повідомлення, текст); 3) як здійснюється передавання (канал); 4) кому спрямоване повідомлення (аудиторія); 5) з яким результатом здійснено повідомлення (ефективність впливу).

Компетентному, надійному, привабливому, здатному переконливо доводити свою правоту комунікатору довіряють і як ефективному експерту. Значущими щодо комунікативного впливу є такі його якості, як комунікабельність (міра прагнення особистості до спілкування), контактність (оволодіння способами спілкування) тощо. У процесі взаємодії комунікатор, як правило, займає відкриту, закриту або відсторонену позиції. У відкритій позиції він відверто викладає свою точку зору, оцінює факти, що її підтверджують. Закрита позиція зобов'язує його приховувати свої думки, навіть використовувати для цього певні прийоми. Підкреслено нейтральна поведінка, безпристрасне зіставлення протилежних поглядів свідчать про відсторонену позицію комунікатора.

Важливим чинником впливу на сприймання інформації є взаємодія інформації та установок аудиторії.

Як специфічний вид психологічного впливу, переконуючий вплив відрізняється ситуацією, що детермінує його необхідність, психологічним станом партнерів у процесі комунікації. Йдеться про усвідомленість ними акту впливу, можливість критичного оцінювання епізодів спілкування, комунікативну автономність при виборі реципієнтом остаточного рішення, про моральний аспект змісту і цілей впливу. Переконуючий вплив одночасно є психологічним феноменом (з огляду на структуру, функції) і комунікативним процесом (динаміка, умови, чинники, закономірності, механізми його вияву). Як психологічний феномен, переконуючий вплив — це системне утворення, що має власну структуру. Завдання його полягає в регуляції поведінки реципієнта з подальшою саморегуляцією його діяльності. Переконуючий вплив як комунікативний процес реалізується у вигляді взаємовпливу партнерів у діалогічній комунікації (рис. 11). Оскільки кожен із них переслідує свої цілі у переконуючому впливі, то з огляду на мету взаємодії партнери перебувають в асиметричному становищі, але за участю в комунікації вони рівні.

Ефективність переконуючого комунікативного впливу залежить від зацікавленості партнерів один одним: реципієнт повинен бути готовим до сприймання і прийняття інформації, а комунікатор — зацікавленим у тому, на кого спрямований вплив. Крім того, зміст і форма переконання повинні відповідати віковим, а переконуюча комунікація — індивідуальним особливостям людини. Переконання має бути логічним, послідовним, доказовим, аргументованим. Переконуючи інших, комунікатору слід вірити в те, що він говорить, використовувати як загальнотеоретичні відомості, так і конкретні факти, приклади.

Якщо людина не готова до того, щоб її переконували, то не допоможуть ні логіка, ні привабливість комунікатора, ні його аргументи. Ефект впливу неможливий за зверхнього або поблажливого ставлення комунікатора до аудиторії.

Зараження

Цей найдавніший спосіб інтеграції групової діяльності виникає за значного скупчення людей — на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Однією з його ознак є стихійність.

Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі, спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.

Під час психічного зараження передається емоційний стан від однієї особи до іншої на несвідомому рівні. Сфера свідомості за таких умов різко звужується, майже зникає критичність до подій, інформації, що надходить з різних джерел. Психологія тлумачить зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. Соціальна психологія розглядає його як процес передавання емоційного стану одного індивіда іншому на рівні психічного контакту. Відбувається зараження через

передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Воно є одночасно продуктом впливу на інших енергетики психічного стану індивіда чи групи, а також здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті.

Дієвість сили психічної заразливості залежить від глибини і яскравості спрямованих від комунікатора емоційних збуджень. Значущою є і психологічна готовність реципієнта до емоційного реагування на нього. Сильним каталізатором емоційного збудження стають вибухи емоцій, викликані позитивним чи негативним станом людей (плач, заразливий сміх та ін.). Головним каталізатором цього явища є комунікативний контакт індивідів — суб'єктів взаємодії. Механізм соціально-психологічного зараження полягає у багаторазовому взаємному підсиленні емоційних впливів від багатьох індивідів. Ланцюгова реакція зараження спостерігається у великих аудиторіях, неорганізованій спільноті, натовпі. Ступінь зараження людей, груп залежить від загального рівня розвитку, психічного стану, віку, емоційного настрою, самосвідомості. Конструктивна дія цього феномену виявляється у ще більшій груповій згуртованості, використовується також як засіб компенсації недостатньої її організації.

Інтелектуальна рецепція.

Дослідження сугестії в інтернеті з позицій соціальних комунікацій дає змогу виділити такі її аспекти:

1. Сугестивний вплив на мережеве співтовариство викликає "масову", "позаколективну" поведінку, його примітна ознака - стихійне передання інформації суб'єкт діє практично без відчуття особистого контролю над ситуацією. Прикладом такого колективного зараження може слугувати паніка в Україні з приводу свинячого грипу, спровокована в перші дні епідемії.

2. Зростає роль інтелектуальної рецепції - здатності духу переймати готові думки й судження інших мислячих істот і давати можливість цим судженням впливати на них своєю інтелектуальною дією. Інтелектуальна рецепція підкріплюється рецепцією сенсорною, тобто стимулами, які впливають на органи чуття людини й закріплюють у пам'яті яскраві образи. На цьому принципі ґрунтувалися передвиборні піаркампанії в різних країнах. Так, в американському політичному дискурсі зміна президентів супроводжувалася актуалізацією нових споганів: "Are you better off than you were four years ago?" (Т.Рузвельт, 1901); "I propose (to the American people) a New Deal" (Фр.Рузвельт, 1933); "A Leader, for a Change" (Дж.Картер, 1977); "We stand at Armageddon and fight for the Lord"(P.PeftraH, 1981); "It's Time to Change America" (Б.Клінтон, 1998); "Yes We Can" (Б.Обама, 2009). Як бачимо, слогани не містять конкретних обіцянок, їхнє завдання - вселити виборцям надію про зміни на краще. А тому в текстах споганів актуалізуються концепти лідер, зміни, мета, згода, які в результаті багаторазового повторення закріплюють на підсвідомому рівні виборців американські ідеали без будь-якої аргументації. На цьому ж принципі побудовані й слогани українських кандидатів. У різних варіантах актуалізована опозиція "свої - чужі" на передвиборних бігбордах Ю.Тимошенко, що покликано на підсвідомому рівні підвести виборців до висновку про те, хто справді стурбований долею України, а хто - тільки своєю: "Вони говорять - вона працює"; "Вони блокують - вона працює", "Вони зраджують - вона працює"; "Вона працює. Вона - це Україна". Слогани закріплюються на рівні сенсорної рецепції. Бренд Ю.Тимошенко створений у традиційних українських кольорах-символах: білий - колір чистоти, червоний - любові, відданості й віри, чорний - суму, темних сил.

В інформаційно-комунікативному співтоваристві з'явилася ще одна можливість підсилити роль інтелектуальної рецепції в передвиборному дискурсі - використати інтернет як новий медіапростір. Передвиборні гасла кандидатів, неодноразово повторені в посиланнях пошукових систем, представлені в розділах "об'єкт у картинках", навіть обіграні іронічно на недружелюбних ресурсах, закарбовуються у свідомості споживачів інформації та впливають на них.

Логіка дихотомія/етика

Логік

Має справу чергу з інформацією. Навіть будь-яке спілкування для логіка - це насамперед обмін інформацією. «Стільки слів і ніякої конкретики. Кажи вже по справі?»

Довіряє фактами, судить за параметрами правильно - неправильно, логічно - не логічно, справедливо - несправедливо. «Я пообіцяв, тому я зроблю» Говорить про факти, про данностях. Діє за договором, за законом. Зазвичай «шаблонна» міміка і жести.

Логік не впевнений у своїх відносинах з людьми: кому він подобається, а кому ні. Судить інших по справах, слухає, що йому кажуть, а не як.

Зазвичай переходить до фактів і логічних умовиводів, навіть коли його запитують про людські взаємини.

Етик

Має справу з енергією. Для етика спілкування - обмін енергією. Судить за інтонаціями, мімікою, жестами співрозмовника. Дивиться, на те, як каже співрозмовник, менше звертає увагу на те, що саме.«Він тільки сказав «Алло», а мені вже все було зрозуміло«

Судить по параметрам морально - аморально, гуманно - негуманно. Говорить про людей, про стосунки, навіть коли питання йдуть на логічні теми «Ким я працюю? О, у нас дуже дружний колектив! Такі чудові люди» Компетентний в області людських взаємин. Діє за тим, як підказує серце, настрій. Дуже різноманітна міміка, жива.

Логіку потрібен етик для того, щоб підтримати настрій, налагодити стосунки, підбадьорити. Допомогти розібратися в міжособових проблемах, надихнути. Етик може підказати лінію поведінки, яку краще зайняти позицію в спілкуванні з тими чи іншими людьми.

Етику потрібен логік, щоб з'ясувати доцільність або недоцільність дій, розрахувати витрати, виявити логічні зв'язки, допомогти розібратися з логічною інформацією: законами, технологіями тощо

В робочому колективі логіку простіше дається складання бізнес-планів, розподіл ресурсів, розробка концепцій. Етику краще вдається знаходити підхід до людей, мотивувати, підтримувати атмосферу в колективі.

Соціонічних типів

При поділі всього соціону за чотирма юнговским дихотомиям (логіка-етика, інтуїція-сенсорика, екстраверсія-інтроверсія, ірраціональність-раціональність) утворюється 16 соціонічних типів:

«Дон Кіхот», «Шукач» - інтуїтивно-логічний екстраверт (логік, інтуїт, екстраверт, ірраціонал)

«Дюма», «Посередник» - сенсорно-етичний інтроверт (етик, сенсорик, інтроверт, ірраціонал)

«Гюго», «Ентузіаст» - етико-сенсорний екстраверт (етик, сенсорик екстраверт, раціонал)

«Робесп'єр» (Декарт), «Аналітик» логіко-інтуїтивний інтроверт (логік, інтуїт, інтроверт, раціонал)

«Гамлет», «Наставник» - етико-інтуїтивний екстраверт (етик, інтуїт, екстраверт, раціонал)

«Максим Горький», «Інспектор» - логіко-сенсорний інтроверт (логік, сенсорик, інтроверт, раціонал)

«Жуков», «Маршал» - сенсорно-логічний екстраверт (логік, сенсорик, екстраверт, ірраціонал)

«Єсенін», «Лірик» - інтуїтивно--етичний інтроверт (етик, інтуїт, інтроверт, ірраціонал)

«Наполеон» (Цезар), «Політик» - сенсорно-етичний екстраверт (етик, сенсорик, екстраверт, ірраціонал)

«Бальзак», «Критик» - інтуїтивно-логічний інтроверт (логік, інтуїт, інтроверт, ірраціонал)

«Джек Лондон», «Підприємець» логіко-інтуїтивний екстраверт (логік, інтуїт, екстраверт, раціонал)

«Драйзер», «Зберігач» - етико-сенсорний інтроверт (етик, сенсорик, інтроверт, раціонал)

«Штірліц», «Адміністратор» - логіко-сенсорний екстраверт (логік, сенсорик, екстраверт, раціонал)

«Достоєвський», «Гуманіст» - етико-інтуїтивний інтроверт (етик, інтуїт, інтроверт, раціонал)

«Гекслі», «Порадник» - інтуїтивно-етичний екстраверт (етик, інтуїт, екстраверт, ірраціонал)

«Габен», «Майстер» - сенсорно-логічний інтроверт (логік, сенсорик, інтроверт, ірраціонал)

 

Моделі комунікації

Існують дві моделі комунікації – одностороння і двостороння. Одностороння – це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв’язку. Двостороння – це комунікація, під час якої слу-хач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв’язок, а потім сам стає тим, хто говорить.

В тих випадках, коли в двосторонній комунікації приймають участь більше двох чоловік, передачу і прийом інформації потрібно якось упорядкувати. Так виникає комунікативна система, або ме-режа. Структуру комунікаційної мережі можна задати формально, але частіше вона складається стихійно і функції її учасників не рег-ламентовано. Наприклад, чутки. Дослідження виявили не тільки

велику швидкість, але й ефективність цього способу розповсюджен-ня інформації: від 75 % до 95 % інформації, яка розповсюджується через чутки, передається без перекручення.

В літературі, присвяченій ефективності комунікаційної мережі, показано існуючи різновиди мереж, їх переваги і недоліки. Дослід-женнями Лівітта встановлено, що фактором задоволеності людини спілкуванням є ступінь участі в загальній справі. Людям подобаєть-ся, коли від них щось залежить. Дослідження Лівітта показало, що ступінь втягнення людини в процес прийняття рішень відбивається як на результатах її роботи, так і на її морально-психологічному стані. Люди, які зобов’язані приймати на себе відповідальність, на відміну від своїх колег-виконавців, відчувають більше задоволення від робо-ти і від стосунків з партнерами. Саме тому керівники підприємств шукають шляхи удосконалення висхідних і низхідних мереж.

Низхідна комунікація – це передача повідомлень від керів-ників до робітників. Висхідна комунікація – це передача інформації від робітників керівникам. Висхідна комунікація може бути орга-нізованою по-різному. Робітники можуть зв’язуватись з керівницт-вом підприємства або через менеджерів, або спілкуватись з ними прямо. Останнє дозволяє кожному з робітників висловлювати свої пропозиції. Різні заходи, подібно “відкритих дверей”, “ящиків для пропозицій” не дають бажаних результатів, якщо робітникам буде здаватись, що керівники ігнорують їх пропозиції. На жаль, під час цих заходів керівництво виявляє готовність вислуховувати пропо-зиції менеджерів, а не рядових співробітників.

Здійсненню висхідної комунікації іноді заважає проблема мас-штабу особи, тобто, коли співробітники ніяковіють перед началь-ником і втрачають дар мови. Ця проблема може стати серйозною перепоною висхідної комунікації. Тому потрібні спеціальні заходи, щоб ці перепони зняти. Наприклад, великий вплив на спілкування має спосіб розташування учасників комунікації. Якщо професор читає лекцію з кафедри, тим самим він підкреслює, що не схильний вступати в дискусію зі студентами. Навпаки, якщо викладач роз-саджує студентів в коло, то цим самим він намагається сприяти дис-кусії. Психологи встановили, що розміщення учасників у формі кола є найбільш сприятливим для комунікації. Існують також рекомен-410

дації з приводу того, як розміщувати комунікації у ситуації субор-динації. Американський психолог Соммер вважає, що найбільш сприятливим для комунікації між начальником і підлеглим буде варіант розміщення, коли начальник і підлеглий опиняться на про-тилежних кутах столу, що їх розділяє. Непоганим є варіант спілку-вання лицем до лиця через стіл. Найбільш несприятливим для ко-мунікації Соммер вважає диспозицію, коли начальник і підлеглий сідають поряд, бік в бік один з одним.

Важливим фактором ефективної комунікації є відвертість. Відвертість – це вираження істинних почуттів, правдивість, відкритість. Відвертість – це певний ризик, тому що зі співрозмов-ником обговорюються такі почуття і вчинки, які можна оцінювати по-різному. Однак відвертість дає унікальний шанс для зближення, тому що співрозмовник має зрозуміти, що йому довіряють і він може відізватись у відповідь своєю довірою, що і робить спілкування з ним більш глибоким.

Міру відвертості учасників процесу комунікації можна проана-лізувати за допомогою так званого вікна Джогарі. Назва метода виникла від імен його винахідників – Джо Люфта і Гаррі Інгхема. Вікно Джогарі – це система секторів, що використовується для пе-ревірки відвертості. Графічне зображення вікна Джогарі нагадує квадрат, який поділено на чотири сектори, кожен з яких визначає один з аспектів взаємостосунків.

 

Індивідуальна пам’ять

Індивідуальна пам’ять – це пам’ять, придбана організмом протягом усього його життя. Розвиток індивідуальної пам’яті починається з моменту народження. У новонароджених пам’ять починає виявлятися у формі пізнавання навколишніх предметів, насамперед предметів, супутніх процесу годування. Вже на цьому етапі можна бачити зв’язок індивідуальної пам’яті з генетичною. З першого ж годування немовля зауважує підміну материнського молока рідиною іншого смаку. Потім настає впізнавання матері, близьких осіб, іграшок. Поступово розвивається рухова пам’ять, малюк починає брати предмети, одягатися, ходити. На певному етапі виникає словесна пам’ять, основу якої складають асоціації (з’єднання) назв предметів з їх сутністю. За словами великого російського педагога К.Д. Ушинського, пам’ять дитини в перші 7-8 років життя засвоює стільки, скільки засвоїть за все життя.

Суспільна соціальна пам’ять

Соціальна пам'ять ("історія спільності") є культурним конструктом, що протистоїть волюнтарістичності і багатомірності сучасного суспільства, - інакше, кажучи, актуалізація проблеми "загальної пам'яті" виражає тенденцію "де-діфференціації", сприяючої збереженню традиційних "солидарностей" і затвердженню нових – такий висновок робить Т. Парсонс

Соціальна пам'ять як феномен відображає стан стабільності і мінливості в суспільстві, і сприяє спадкоємності і зв'язку поколінь і ідентичностей через взаємодію традицій та новацій. Вона є системою координат для індивідів і груп ("моделлю для" соціуму); вивчення станів і трансформацій соціальної пам'яті виводить нас на розуміння типів ментальності, "культурних періодів" і "епох". Отже, "соціальна пам'ять" – достатньо широке поняття, що виражає зв'язок соціальних суб'єктів на макрорівні. В той же час для оцінки реального функціонування суб'єктів на мікрорівні вони може бути розгорнений через виявлення відношення індивідів, соціальних груп, до тих, що виробляються науковими, освітніми і художніми інститутами, або media, - образам і схемам, також зіставлення їх з вже раніше існуючими представленнями індивідів, груп, етнічних або територіальних спільностей. Ця взаємодія виражається в об'єктивній динаміці історичних семіоструктур – схем, пояснень, класифікацій і періодизацій, а також ступеню їх міжкультурної динаміки, рівня інтересу до минулого, його сприйняття на раціональному і емоційному рівнях.

Несловесна підтримка мовця

Контакт очей, «поза слухання», кивки, вираз згоди: «Угу», «Так-так» і т. п.

Поняття соціальної комунікації. Побутове та наукове розуміння комунікації.

Якщо залишити за дужками матеріальний, економічний і технічний аспекти комунікації, стає очевидним її соціальний характер. Соціальна комунікація – це взаємодія, коли люди передають один одному знання, духовні цінності, зразки поведінки, впливають на дії колег через символи. Під комунікацією розуміють обмін почуттями, ідеями, вольовими імпульсами, тобто взаємодію людей на психічному рівні. Проблеми соціальної комунікації наприкінці XX ст. стали предметом дослідження соціології, психології,політології, культурології, філософії, документалістики, інформатики,журналістики, теорії реклами і паблік рилейшнз тощо.Переконавшись, що соціальна комунікація, нарешті, набула науковогостатусу, на який давно заслуговувала, варто зосередитися на цьомупонятті змістовніше.З огляду на зазначене потрібно особливо наголосити, що суб'єктомсоціальної комунікації є особистість. Навіть якщо вона спілкується самаіз собою.Науковці в останніх випадках говорять про автокомунікацію, яка, на їх переконання, є інтеріотизованою соціальною комунікацією. Цей "внутрішній голос" виконує дві функції:1) функцію "напівфабрикату" зовнішніх висловлювань, зміст яких остаточнореалізується через слово (за Л. С. Виготським);2) функцію внутрішнього комунікаційного каналу, спрямованого всерединуособистого "Я". В останньому випадку внутрішній діалог відбувається, коли інформаціютреба не просто механічно сприйняти (якщо це тільки можливо), але й"пропустити її через душу", пережити її як особистий досвід. Такий внутрішній діалог відбувається при сприйнятті творів мистецтва, вемоційно-стресових ситуаціях тощо. Автокомунікація формується у процесі інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі у тісному поєднанні із біологічними(генетичними) і психологічними змістовними комунікаціями.Коли два суб'єкти соціальних комунікацій, які опанували методавтокомунікації, входять в "резонанс міжособистісного спілкування",процес відбувається і на когнітивному рівні, і на інтерактивному.Беручи до уваги, що ці рівні комунікації тісно пов'язані між собою,російський дослідник А. Соколов дав таке визначення: "Соціальнакомунікація є рухом змістів у соціальному часі та просторі".Змісти, які пересуваються в соціальному часі та просторі від комунікантадо реципієнта, охоплюють насамперед знання, уміння, стимули й емоції.При цьому знання розглядаються не тільки у формі фактів і концепцій(раціонально санкціонованих), але й цінностей, ідеалів, переконань іаргументів віри (про які людина знає на рівні свідомості).Уміння — це перші навички, методи, звички, безсвідомі установки, згідноз якими людина діє в тих чи інших стандартних ситуаціях.Стимули — це вольові впливи, які спонукають реципієнта до активності.Емоції— розглядаються в контексті позитивної розв'язки і душевноїрівноваги, необхідних для емоційного включення у процес соціальноїкомунікації.Можуть виступати у двох іпостасях: комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок) і якутилітарні предмети (будинки, одежа, зброя, знаряддя праці та ін.)Соціальний час — відчуття протікання соціального життя сучасниками. Темпсоціальних змін може бути різним (у революційні епохи — значноприскорений) До того ж треба розуміти, що і змісти з часом втрачаютьсвою "товарну цінність", як, скажімо, прогноз перед президентськими чипарламентськими виборами, що вже відбулися.Соціальний простір — це відчуття людьми системи соціальних відносин, якасклалася в певному суспільстві.Соціальний простір є багатомірний, позаяк кожний суб'єкт соціальної комунікації має складні відносини з державою, структурами громадянськогосуспільства, конкретними особистостями і соціальними спільнотами.Закони класичної драматургії свідчать, що, побачивши в першому актіп'єси рушницю, яка висить на стіні, чекайте пострілу, який поставить фінальну крапку в сюжеті вистави.Відтак логічним є розгляд руху змістів у соціальному просторі яккомунікаційну діяльність, а руху змістів у соціальному часі як соціальну пам'ять.Проте не будемо забувати, що цей поділ доволі штучний, оскількикомунікація має розглядатися комплексно через єдність комунікаційноїдіяльності і соціальної пам'яті.

Виділяються три основні (базові) функції соціальної комунікації як виду публічного спілкування:

1.Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.

2.Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.

3.Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.