Види комунікативної діяльності (мікро-, міді- та макрокомунікація).

Мікрокомунікація
У 7 формах мікрокомунікації, де індивідуальна особистість виступає як активний реципієнт (наслідування) чи активний комунікант (діалог, керування); а в ролі ж комунікаційних партнерів можуть бути або інший індивід, або соціальна група, або масова сукупність (суспільство в цілому). Зміст мікрокомунікації досить очевидний; на міжособистісному рівні — це або засвоєння форм поведінки, умінь, зовнішніх атрибутів обраного зразка для наслідування — копіювання зразка, або обмін ідеями, аргументами, пропозиціями між співрозмовниками — дружня чи ділова бесіда, або вказівки для виконання— команда. На груповому рівні можлива референція (те ж наслідування, але не окремою людиною, а соціальною групою, з якою індивід бажає себе ідентифікувати, наприклад, наслідування типу дворянського стану «нових росіян» чи притаманного аристократам духу; відзначимо, що зустрічається негативна референція, коли людина свідомо уникає ознак групи, які не приймаються нею; керівництво колективом –менеджмент, організація, лідерство в групі; нарешті на масовому рівні комунікаційні дії служать для соціалізації – освоєння людиною загальноприйнятих у суспільстві норм, вірувань, ідеалів, щоб «бути як усі», і авторитаризму, тобто деспотичного керування масами підвладних людей (абсолютизм, тиранія, самодержавство — політичні форми авторитаризму). Зазначимо, що діалогічні відносини індивіда з групою чи масою виключаються, тому що діалог можливий тільки між рівноправними партнерами. Імітація дружньої бесіди генерала із солдатами – це «квазідіалог».
Мідікомункація
П'ять форм мідікомунікації включають такі соціально-комунікаційні явища, як мода — заснована на наслідуванні передавання в соціальному просторі речовинних форм, зразків поведінки й ідей, емоційно привабливих для соціальних груп (відзначимо, що мода — продукт неокультури, палеокультура моди не знала); переговори — звичайний спосіб розв’язання конфліктів і досягнення угод між соціальними групами; групова ієрархія складається у великих установах (керівники — робітники), в армійських підрозділах, у станово-кастових суспільствах, де контакти між групами чітко регламентовані; адаптація до середовища перетворюється в комунікаційну проблему для національних діаспор, що живуть серед чужоземців; для іновірців, наприклад, мусульман серед християн; для революціонерів-підпільників і т.п.; керівництво суспільством здійснюється з боку творчих груп, що генерують світоглядні змісти, що визначають духовне (не матеріальне!) життя суспільства. Зупинимося докладніше на цій формі мідікомунікації.
Світоглядні змісти — це знання, що пояснюють явища, що спостерігаються, походження людини і Всесвіту, зміст людського життя, ідеали, норми і стимули соціальної діяльності. Соціальні групи, що виробляють ці змісти і комунікаційні повідомлення, у яких вони відбиті, стають у центрі духовного життя суспільства. Ці центри зміщуються в ході соціально-культурної еволюції.
Макрокомунікація
Макрокомунікаційні форми комунікаційної взаємодії, що називаються запозиченням досягнень (М і М), взаємодією культур (М і М) і інформаційною агресією (М і М), добре проглядаються в тисячолітній історії взаємодії Російської держави і Європи. Причому легко помічаються коливання від наслідування до діалогу і назад. Інформаційна агресія — явище відносно нове, що з'явилося лише в XX столітті.
Варто звернути увагу, що поняття мікро-, міді-, макрокомунікація не збігаються з поняттями міжособистісна, групова, масова комунікації!

Ефект зараження. Переконання(72)

Переконання

Як спосіб психологічного впливу, переконання спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його використовують для перетворення інформації, котра повідомляється, на систему установок і принципів індивіда.

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його суб'єкта. Одна з передумов її — свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприятливішими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації. Отже, переконання, впливаючи на розум і почуття людини, є способом психологічного впливу однієї людини на іншу або групу людей, що діє на раціональне та емоційне начало, формуючи при цьому нові погляди, взаємини.

З огляду на ставлення реципієнта до інформації, що використовується з метою психологічного впливу, розрізняють прямий і непрямий (опосередкований) спосіб переконання. Передумовою прямого способу переконання є зацікавленість реципієнта в інформації, зосередженість його уваги на логічних, правдивих, очевидних аргументах. За непрямого способу переконання реципієнт стає підвладним випадковим чинникам, наприклад привабливості комунікатора. Більш аналітичний, стійкий і менш поверховий прямий спосіб переконання. Ефективнішим є його вплив на установки і поведінку індивіда. Сила і глибина його залежать і від переконуючої комунікації — сукупності заходів, спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу. На її основі здійснюють прикладні дослідження особливостей комунікативного впливу, розробляють експериментальну риторику, аналізують основні та допоміжні елементи переконання, складові переконуючого комунікативного впливу. На думку американського журналіста Г. Лассуела, модель комунікативного процесу охоплює п'ять елементів: 1) хто передає повідомлення (комунікатор); 2) що передається (повідомлення, текст); 3) як здійснюється передавання (канал); 4) кому спрямоване повідомлення (аудиторія); 5) з яким результатом здійснено повідомлення (ефективність впливу).

Компетентному, надійному, привабливому, здатному переконливо доводити свою правоту комунікатору довіряють і як ефективному експерту. Значущими щодо комунікативного впливу є такі його якості, як комунікабельність (міра прагнення особистості до спілкування), контактність (оволодіння способами спілкування) тощо. У процесі взаємодії комунікатор, як правило, займає відкриту, закриту або відсторонену позиції. У відкритій позиції він відверто викладає свою точку зору, оцінює факти, що її підтверджують. Закрита позиція зобов'язує його приховувати свої думки, навіть використовувати для цього певні прийоми. Підкреслено нейтральна поведінка, безпристрасне зіставлення протилежних поглядів свідчать про відсторонену позицію комунікатора.

Важливим чинником впливу на сприймання інформації є взаємодія інформації та установок аудиторії.

Як специфічний вид психологічного впливу, переконуючий вплив відрізняється ситуацією, що детермінує його необхідність, психологічним станом партнерів у процесі комунікації. Йдеться про усвідомленість ними акту впливу, можливість критичного оцінювання епізодів спілкування, комунікативну автономність при виборі реципієнтом остаточного рішення, про моральний аспект змісту і цілей впливу. Переконуючий вплив одночасно є психологічним феноменом (з огляду на структуру, функції) і комунікативним процесом (динаміка, умови, чинники, закономірності, механізми його вияву). Як психологічний феномен, переконуючий вплив — це системне утворення, що має власну структуру. Завдання його полягає в регуляції поведінки реципієнта з подальшою саморегуляцією його діяльності. Переконуючий вплив як комунікативний процес реалізується у вигляді взаємовпливу партнерів у діалогічній комунікації (рис. 11). Оскільки кожен із них переслідує свої цілі у переконуючому впливі, то з огляду на мету взаємодії партнери перебувають в асиметричному становищі, але за участю в комунікації вони рівні.

Ефективність переконуючого комунікативного впливу залежить від зацікавленості партнерів один одним: реципієнт повинен бути готовим до сприймання і прийняття інформації, а комунікатор — зацікавленим у тому, на кого спрямований вплив. Крім того, зміст і форма переконання повинні відповідати віковим, а переконуюча комунікація — індивідуальним особливостям людини. Переконання має бути логічним, послідовним, доказовим, аргументованим. Переконуючи інших, комунікатору слід вірити в те, що він говорить, використовувати як загальнотеоретичні відомості, так і конкретні факти, приклади.

Якщо людина не готова до того, щоб її переконували, то не допоможуть ні логіка, ні привабливість комунікатора, ні його аргументи. Ефект впливу неможливий за зверхнього або поблажливого ставлення комунікатора до аудиторії.

Зараження

Цей найдавніший спосіб інтеграції групової діяльності виникає за значного скупчення людей — на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Однією з його ознак є стихійність.

Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі, спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.

Під час психічного зараження передається емоційний стан від однієї особи до іншої на несвідомому рівні. Сфера свідомості за таких умов різко звужується, майже зникає критичність до подій, інформації, що надходить з різних джерел. Психологія тлумачить зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. Соціальна психологія розглядає його як процес передавання емоційного стану одного індивіда іншому на рівні психічного контакту. Відбувається зараження через

передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Воно є одночасно продуктом впливу на інших енергетики психічного стану індивіда чи групи, а також здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті.

Дієвість сили психічної заразливості залежить від глибини і яскравості спрямованих від комунікатора емоційних збуджень. Значущою є і психологічна готовність реципієнта до емоційного реагування на нього. Сильним каталізатором емоційного збудження стають вибухи емоцій, викликані позитивним чи негативним станом людей (плач, заразливий сміх та ін.). Головним каталізатором цього явища є комунікативний контакт індивідів — суб'єктів взаємодії. Механізм соціально-психологічного зараження полягає у багаторазовому взаємному підсиленні емоційних впливів від багатьох індивідів. Ланцюгова реакція зараження спостерігається у великих аудиторіях, неорганізованій спільноті, натовпі. Ступінь зараження людей, груп залежить від загального рівня розвитку, психічного стану, віку, емоційного настрою, самосвідомості. Конструктивна дія цього феномену виявляється у ще більшій груповій згуртованості, використовується також як засіб компенсації недостатньої її організації.