Моделі соціальної комунікації.(67)

Комунікаційний процес - це процес передачі інформації від однієї людини до іншої або між групами людей по різних каналах і за допомогою різних комунікативних засобів. Цей процес може набувати різні форми в залежності від числа учасників, цілей сторін-учасниць, використовуваних засобів, стратегій і пр. Звідси і велика кількість моделей комунікації, представлених у науковій та навчальній! літературі.

Модель Аристотеля. У «Риториці» давньогрецький філософ писав: «Мова складається з трьох елементів: із самого оратора, предмета, про який він говорить, і з особи, до якого він звертається; воно-то і є кінцева мета всього». В умовах усній по перевазі античної культури на перший план природним чином висувається ораторське мистецтво. Дана модель універсальна - вона відображає комунікативний акт як в усній, так і в письмовій формах. У цьому акті виділяються три основні елементи комунікації:
ОРАТОР - МОВА - СЛУХАЧ
Модель Лассуелла. Розроблена на основі досвіду ведення пропаганди в армійських підрозділах під час Другої світової війни, ця модель в рівній мірі могла бути використана для аналізу масової комунікації і будь-якого комунікативного дії, яке розкривається у міру відповіді на послідовно виникаючі питання: хто? Повідомляє що? По якому каналу? Кому? з яким ефектом?
«Формула» Лассуелла стала як власне моделлю, що відбиває структуру комунікаційного процесу, так і моделлю дослідження цього процесу, його структури та окремих елементів.
Модель Шеннона-Вівера. В даній моделі: джерело - це той, хто робить дзвінок (передає повідомлення); повідомлення - передана інформація; телефонний передавач - кодує пристрій, що перетворює звукові хвилі в електричні імпульси; телефонний дріт - канал; телефонний приймач (другий апарат) - декодер, який здійснює зворотне перетворення електричних імпульсів у звукові хвилі; приймач - людина, якій адресовано повідомлення. При цьому розмова може супроводжуватися постійними перешкодами (шумами), виникаючими на лінії зв'язку; частотний діапазон каналу може бути обмеженим, а абоненти можуть погано розуміти мову один одного. Ясно, що в цій ситуації вони намагаються максимізувати кількість інформації, що передається по лінії зв'язку.
Модель М. де Флеру. Він зазначає, що в комунікативному процесі початкова ідея («значення») трансформується в «повідомлення», яке відправник потім переводить в «інформацію», посилаємо по каналу одержувачу. Одержувач декодує «інформацію» в «повідомлення», яке в свою чергу трансформується в місці призначення в ідею («значення»). Якщо між першим і другим «значеннями» є відповідність, тобто ідея, що виникла у свідомості відправника, відповідає ідеї, що виникла в свідомості одержувача, то комунікація відбулася. Однак, згідно де Флер, повна відповідність є досить рідкісним.
Циркулярна модель комунікації. У цій моделі відображена реакція комуніканта на повідомлення джерела у вигляді зворотного зв'язку. Саме зворотний зв'язок робить комунікацію двостороннім процесом (діалогом), дозволяючи кожній із сторін коригувати свої дії і мети.
Двоканальна модель мовної комунікації. Вітчизняний психолог В.П. Морозов запропонував оригінальну модель, в якій комунікація представлена ​​як двоканальна система, але не в технологічному, а в психологічному сенсі. В цілому він дотримується одержала широке поширення схеми Шеннона, в якій будь-яка система комунікації являє собою взаємодію таких основних частин:
-Джерела інформації (в даному випадку говорить людини, що передає інформацію);
-Сигналу, що несе інформацію у закодованому певним чином вигляді (в даному випадку у формі акустичних особливостей мови і голосу);
-Приймача, що володіє властивістю декодувати зазначену інформацію (в даному випадку слуховий системи, мозку і психіки суб'єкта сприйняття - слухача).

Моделі комунікації

Існують дві моделі комунікації – одностороння і двостороння. Одностороння – це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв’язку. Двостороння – це комунікація, під час якої слу-хач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв’язок, а потім сам стає тим, хто говорить.

В тих випадках, коли в двосторонній комунікації приймають участь більше двох чоловік, передачу і прийом інформації потрібно якось упорядкувати. Так виникає комунікативна система, або ме-режа. Структуру комунікаційної мережі можна задати формально, але частіше вона складається стихійно і функції її учасників не рег-ламентовано. Наприклад, чутки. Дослідження виявили не тільки

велику швидкість, але й ефективність цього способу розповсюджен-ня інформації: від 75 % до 95 % інформації, яка розповсюджується через чутки, передається без перекручення.

В літературі, присвяченій ефективності комунікаційної мережі, показано існуючи різновиди мереж, їх переваги і недоліки. Дослід-женнями Лівітта встановлено, що фактором задоволеності людини спілкуванням є ступінь участі в загальній справі. Людям подобаєть-ся, коли від них щось залежить. Дослідження Лівітта показало, що ступінь втягнення людини в процес прийняття рішень відбивається як на результатах її роботи, так і на її морально-психологічному стані. Люди, які зобов’язані приймати на себе відповідальність, на відміну від своїх колег-виконавців, відчувають більше задоволення від робо-ти і від стосунків з партнерами. Саме тому керівники підприємств шукають шляхи удосконалення висхідних і низхідних мереж.

Низхідна комунікація – це передача повідомлень від керів-ників до робітників. Висхідна комунікація – це передача інформації від робітників керівникам. Висхідна комунікація може бути орга-нізованою по-різному. Робітники можуть зв’язуватись з керівницт-вом підприємства або через менеджерів, або спілкуватись з ними прямо. Останнє дозволяє кожному з робітників висловлювати свої пропозиції. Різні заходи, подібно “відкритих дверей”, “ящиків для пропозицій” не дають бажаних результатів, якщо робітникам буде здаватись, що керівники ігнорують їх пропозиції. На жаль, під час цих заходів керівництво виявляє готовність вислуховувати пропо-зиції менеджерів, а не рядових співробітників.

Здійсненню висхідної комунікації іноді заважає проблема мас-штабу особи, тобто, коли співробітники ніяковіють перед началь-ником і втрачають дар мови. Ця проблема може стати серйозною перепоною висхідної комунікації. Тому потрібні спеціальні заходи, щоб ці перепони зняти. Наприклад, великий вплив на спілкування має спосіб розташування учасників комунікації. Якщо професор читає лекцію з кафедри, тим самим він підкреслює, що не схильний вступати в дискусію зі студентами. Навпаки, якщо викладач роз-саджує студентів в коло, то цим самим він намагається сприяти дис-кусії. Психологи встановили, що розміщення учасників у формі кола є найбільш сприятливим для комунікації. Існують також рекомен-410

дації з приводу того, як розміщувати комунікації у ситуації субор-динації. Американський психолог Соммер вважає, що найбільш сприятливим для комунікації між начальником і підлеглим буде варіант розміщення, коли начальник і підлеглий опиняться на про-тилежних кутах столу, що їх розділяє. Непоганим є варіант спілку-вання лицем до лиця через стіл. Найбільш несприятливим для ко-мунікації Соммер вважає диспозицію, коли начальник і підлеглий сідають поряд, бік в бік один з одним.

Важливим фактором ефективної комунікації є відвертість. Відвертість – це вираження істинних почуттів, правдивість, відкритість. Відвертість – це певний ризик, тому що зі співрозмов-ником обговорюються такі почуття і вчинки, які можна оцінювати по-різному. Однак відвертість дає унікальний шанс для зближення, тому що співрозмовник має зрозуміти, що йому довіряють і він може відізватись у відповідь своєю довірою, що і робить спілкування з ним більш глибоким.

Міру відвертості учасників процесу комунікації можна проана-лізувати за допомогою так званого вікна Джогарі. Назва метода виникла від імен його винахідників – Джо Люфта і Гаррі Інгхема. Вікно Джогарі – це система секторів, що використовується для пе-ревірки відвертості. Графічне зображення вікна Джогарі нагадує квадрат, який поділено на чотири сектори, кожен з яких визначає один з аспектів взаємостосунків.

 

Індивідуальна пам’ять

Індивідуальна пам’ять – це пам’ять, придбана організмом протягом усього його життя. Розвиток індивідуальної пам’яті починається з моменту народження. У новонароджених пам’ять починає виявлятися у формі пізнавання навколишніх предметів, насамперед предметів, супутніх процесу годування. Вже на цьому етапі можна бачити зв’язок індивідуальної пам’яті з генетичною. З першого ж годування немовля зауважує підміну материнського молока рідиною іншого смаку. Потім настає впізнавання матері, близьких осіб, іграшок. Поступово розвивається рухова пам’ять, малюк починає брати предмети, одягатися, ходити. На певному етапі виникає словесна пам’ять, основу якої складають асоціації (з’єднання) назв предметів з їх сутністю. За словами великого російського педагога К.Д. Ушинського, пам’ять дитини в перші 7-8 років життя засвоює стільки, скільки засвоїть за все життя.