Зміст принципів правового регулювання



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зміст принципів правового регулювання



Соціального забезпечення

Одним з основних принципів правового регулювання соціального забезпечення є принцип соціального забезпечення на умовах обов'язкового державного пенсійного страхування всіх працюючих громадян. Цей принцип складається з двох частин: загальності забезпечення й забезпечення на страховій основі. Перша його частина визначає коло осіб, що мають право на соціальний захист. Він закріплений уст. 46 Конституції України й законах про соціальне страхування та пенсійне забезпечення. Законодавство не передбачає обмежень у праві на одержання тих або інших видів соціального забезпечення за ознаками раси, кольору, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Воно гарантує реальне здійснення права на соціальне забезпечення всім категоріям громадян, незалежно від видів трудової діяльності, у тому числі особам, зайнятим підприємницькою й творчою діяльністю.

Друга частина розглянутого принципу означає, що соціальне забезпечення здійснюється на умовах обов'язкового державного пенсійного страхування при настанні конкретних страхових випадків, що викликали втрату працездатності. У пенсійному страхуванні закладені основні умови реалізації права на соціальне забезпечення. Наприклад, право на пенсію за віком поставлено в залежність від страхового стажу, заробітку й участі працівника у фінансуванні витрат на соціальне забезпечення.

Важливою умовою для пенсійного забезпечення є наявність певного стажу роботи (страхового стажу), куди зараховуються тільки ті періоди, за які працівник сплатив обов'язкові збори (внески) у Пенсійний фонд України. Стаж роботи необхідний не тільки для одержання пенсії за віком, але й пенсій по інвалідності, за вислугу років, з нагоди втрати годувальника, а також при призначенні допомоги з тимчасової непрацездатності за рахунок коштів державного соціального страхування. Вимоги до тривалості страхового стажу цілком реальні й доступні для кожної працездатної людини.

Принцип різноманіття підстав, форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників (у всіх страхових випадках).Даний принцип, як і попередній, закріплений у ряді статей Конституції України, що встановила різні форми й види соціального забезпечення. До форм відносяться державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, утримання непрацездатних громадян в інтернатах та ін.

Законодавче встановлення таких видів пенсій, як пенсії по старості, інвалідності, при втраті годувальника, за вислугу років, допомоги, пільг і переваг ветеранам війни й праці, дає підставу стверджувати, що в нашій країні існують численні види соціального забезпечення непрацездатних громадян. Законодавець передбачив різні підстави, страхові випадки забезпечення працівників, що втратили працездатність, і, відповідно, установив види соціального забезпечення.

Різноманітна за видами державна допомога сім'ям з дітьми. Вона містить у собі кілька видів допомоги, передбачених Законом України «Про державні допомоги сім'ям з дітьми» від 22 березня 2001 р.

Турботою про ветеранів війни й праці є Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» і «Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». Цими законами встановлені численні пільги й переваги, види соціального обслуговування ветеранів. Крім того, для людей похилого віку й інвалідів функціонують інтернати системи соціального захисту. Інваліди забезпечуються засобами пересування, протезуванням. їм надається допомога в працевлаштуванні й професійній реабілітації.

Принцип диференціації (різниці) умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру й тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників.Цей принцип, сформульований у такому загальному виді, безпосередньо випливає з аналізу правових норм, що регулюють соціальне забезпечення. У деяких інститутах права соціального забезпечення він проявляється більш чітко, в інших — у меншому ступені.

У чому проявляється сьогодні принцип диференційованого підходу у визначенні норм соціального забезпечення?

Найбільш характерними ознаками (підставами) для диференціації соціальних виплат (пенсій, допомоги, надання пільг) є умови праці, характер трудової діяльності й державної служби, страхові ризики, ступінь і причини втрати працездатності, розмір заробітної плати. Наприклад, норми пенсійного забезпечення вище в тих працівників, які були зайняті на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо тяжкими умовами праці, у військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ, державних службовців і науковців. Підвищенні пенсії призначаються інвалідам війни, особам, що постраждали в Чорнобильській катастрофі, в залежності від групи інвалідності, а також сім'ям загиблих військовослужбовців і деяких інших категорій громадян.

Диференційований підхід закладений і в законодавстві про соціальну допомогу сім'ям, що мають дітей, в залежності від віку й числа дітей.

Яка ж головна мета диференціації в соціальному забезпеченні? її можна визначити наступним чином: облік конкретного соціального призначення того або іншого виду забезпечення, виняток в тих випадках, коли цього вимагають інтереси суспільства або окремих категорій працівників, запобігти зрівняльного підходу до рішення питань соціального забезпечення, створення деяких переваг для тих, хто більше й краще працював, трудився, служив там, де важко.

Однак, розглядаючи принцип диференціації, слід зазначити, що він проявляє себе не тільки в поліпшенні соціального забезпечення, але й використовується як критерій визначення норми забезпечення. Наприклад, законодавство передбачає зниження розміру пенсій для тих осіб, у кого неповний стаж роботи, не призначаються надбавки до пенсій по старості на утриманців працюючим пенсіонерам, не виплачуються пенсії за вислугу років тим, хто не залишив роботу, що дає право на цю пенсію.

Більш суворі правила закладені в документах по реформуванню системи соціального забезпечення. Реформа соціального забезпечення повинна привести до відмови від зрівняльного підходу у визначенні розміру соціальних виплат. Намічено подальший якісний розвиток принципу диференціації. Новою стадією його розвитку буде диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту.

Зросте розмір страхових внесків працівників у Пенсійний фонд, буде посилений зв'язок, залежність розміру пенсій від заробітної плати й суми страхових внесків. Уже сьогодні всі працюючі за трудовим договором (контрактом) громадяни сплачують внески до фонду пенсійного страхування в диференційованому розмірі від об'єкта оподатковування.

Принцип забезпечення пенсіями й допомогами нарівні прожиткового мінімуму.Під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і мінімальних послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум, як правова й економічна категорія, визначається нормативним методом розраховуючи на місяць по основних соціально-демографічних групах населення. Наприклад, окремо визначається прожитковий мінімум для дітей у віці до 6 років, від 6 до 18 років; для працездатних і непрацездатних осіб. Прожитковий мінімум застосовується для оцінки рівня життя в Україні, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії по старості, соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю та інших соціальних виплат.

Прожитковий мінімум, як принцип соціального забезпечення, чітко зафіксований у ст. 46 Конституції України: «Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом».

Законодавство встановлює як види пенсій, так і порядок їх вирахування, а також розміри забезпечення пенсіями, рівень яких періодично підвищується. Розміри пенсійного забезпечення визначаються стосовно минулого заробітку працівника. Співвідношення між заробітком і пенсією, допомогою, послугами й пільгами, одержуваними пенсіонерами, називається рівнем соціального забезпечення. Цей рівень у кожного робітника різний. Однак законодавцем встановлений мінімальний розмір пенсії по старості на рівні 20% середньої заробітної плати по галузях економіки України за рік, що був до призначення пенсії.

312 січня 2005 р. мінімальний розмір трудової пенсії по старості становить 332 грн на місяць.

Мінімальний розмір пенсії постійно коливається: був 284,69 грн, потім332 грн, аз 1 жовтня 2006року — 366грн.

Прожитковий мінімум, як принцип соціального забезпечення, має потребу в корегуванні. Під прожитковим мінімумом у соціальному забезпеченні розуміється співвідношення споживчого бюджету и пенсії, при порівняльній характеристиці й оцінці стану пенсійного забезпечення, що проводиться відповідними міжнародними організаціями. Під рівнем соціального забезпечення розуміється саме це співвідношення. Про рівень соціального забезпечення можна судити лише в тому випадку, якщо такий вид забезпечення, як пенсія, обчислена із заробітку, забезпечує прожитковий мінімум.

Фінансування соціального забезпечення за рахунок страхових внесків і державного бюджету. Цей принцип прямо пов'язаний із джерелами фінансування — Пенсійним фондом, фондами соціального страхування України, Державним бюджетом.

Державні фонди пенсійного забезпечення й соціального страхування становлять, по суті, економічну основу всієї системи соціального забезпечення. Наприклад, Пенсійний фонд України визнаний у правових актах як основний орган фінансування пенсійного забезпечення в країні. Його статус закріплений у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. і Положенні про пенсійний фонд України, затвердженому Указом Президента України від 1 березня 2001 р., де вказується, що призначення й виплата пенсій здійснюються з Пенсійного фонду України.

Організаційна відокремленість і особливий правовий статус Пенсійного фонду, як органу державної виконавчої влади, дозволяє акумулювати кошти цільового призначення. Джерелами його фінансової частини є, як відомо, страхові внески (збори), які визначені й заздалегідь призначені на пенсійне забезпечення.

Страхові кошти поєднуються в загальнодержавному масштабі в бюджет Пенсійного фонду й вважаються фактично власністю держави, що має право на нього: володіє, користується й управляє цим фондом. Зрозуміло, що це право здійснюється відповідно до цільового призначення фонду.

Конкретний прояв це знаходить у тому, що держава визначає розмір обов'язкових внесків і забезпечує їх своєчасне надходження, встановлює порядок призначення й виплати пенсій за рахунок коштів фонду, тобто правила його витрати. Якщо страхових коштів недостатньо для забезпечення всіх витрат на виплату пенсій, то держава вишукує додаткові асигнування у вигляді кредитів, дотацій і надходжень від податків на господарські операції.

Розмір (тарифи) страхових внесків у Пенсійний фонд визначені Законом України « Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. (з наступними змінами й доповненнями)1.

Для роботодавців у 2007 році ставка збору страхових внесків установлена у розмірі 33,2 % від об'єкта оподатковування, а для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту), — розмір внесків диференційований залежно від об'єкта оподатковування (при зарплаті, що не перевищує прожиткового мінімуму 0,5 % від об'єкта оподатковування, понад прожитковий мінімум — розмір збільшений, залежно від зарплати, 2 % від об'єкта оподатковування). Однак практика показує, що багато працівників не сплачують страхові внески. Із 21,7 млн. працюючих, зареєстрованих у центрі персоніфікованого обліку, внески в Пенсійний фонд не платять майже 5 млн. чол.

У той же час сплата страхових внесків є безумовним обов'язком роботодавців і застрахованих осіб. Несплата внесків завдає шкоди фінансовим можливостям фонду.

Із коштів Пенсійного фонду виплачуються трудові пенсії відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «За особливі заслуги перед Україною»; громадянам, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи (з наступною компенсацією із Чорнобильського фонду); державним службовцям, науковцям, військовослужбовцям строкової служби (з наступною компенсацією з держбюджету); цільові доплати на проживання, допомога на поховання й інші виплати, фінансування яких відповідно до законодавства покладено на Пенсійний фонд України.

Функції фінансування соціального забезпечення виконують також фонди соціального страхування. Таких фондів сьогодні три (фонди страхування від нещасних випадків на виробництві, фонд страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування по тимчасовій непрацездатності). Усі вони формуються шляхом страхових зборів, і кожний з них має своє призначення. За рахунок фондів соціального страхування виплачуються допомога з тимчасової непрацездатності, на випадок безробіття, відшкодовується збиток, призначається пенсія особі, якій заподіяна шкода здоров'ю у випадку виробничої травми або професійного захворювання, фінансуються витрати на санаторно-курортне лікування й оздоровлення працівників і членів їх сімей.

Останнім часом активно проводиться в життя ідея про додаткове пенсійне забезпечення за рахунок коштів недержавних пенсійних фондів. Але поки ні в економічному, ні в правовому відношенні це питання ще повністю не відпрацьоване. Система недержавних пенсійних фондів і страхових компаній розвивається повільно й істотного впливу на поліпшення пенсійного забезпечення громадян поки не робить.

Одним із важливих джерел фінансування соціального забезпечення є Державний бюджет, з якого виділяються прямі асигнування на пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей, в основному офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки й інших військових формувань, передбачених Конституцією України; працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, митниці, суддів, державних службовців, науковців і деяких інших категорій громадян.

В одній системі із зазначеними принципами діють такі принципи, як солідарність і субсидування, паритетність і обов'язковість участі роботодавців і працівників у нагромадженні страхових коштів, призначених для соціального забезпечення. Солідарність і субсидування, як принцип фінансового забезпечення тих, хто вже втратив працездатність. У свою чергу, нове покоління працюючих буде відраховувати кошти на соціальне забезпечення громадян, яких воно замінило в суспільному виробництві. Це і є чисто соціальні гроші. І платять їх із фонду, субсидують нинішнім непрацездатним громадянам ті, хто ще продовжує працювати.

Таким чином, існує як би «договір» поколінь: молоді — старим, і так у безперервному ланцюжку здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним. Але Цей зв'язок поколінь є лише частиною загального принципу солідарності. У його зміст входить також перерозподіл коштів між галузями економіки й регіонами, між переробними й іншими галузями, регіонами-донорами. Поки цей порядок не діє. Страхові кошти концентруються в масштабі країни в Пенсійному фонді України й централізовано розподіляються (дотуються) по регіонах.

Принцип паритетності припускає пропорційне наповнення бюджету Пенсійного фонду за рахунок обов'язкових внесків із заробітної плати працюючих і внесків роботодавців. Правда, це приведе до збільшення розмірів страхових внесків працюючих громадян і зміщенню центра ваги сплати страхових внесків від роботодавців до працівників. Оскільки ті й інші повинні на паритетних засадах щомісяця вносити страхові платежі на рахунки фонду пенсійного забезпечення, то розміри їх повинні бути встановлені в розумних пропорціях. Принцип обов'язковості участі громадян у пенсійному страхуванні установлює залежність права на одержання трудової пенсії і її розміру від тривалості страхового стажу й величини заробітку. Реалізація цього Принципу повинна забезпечуватися за допомогою системи персоніфікованого обліку страхових внесків громадян, що дозволить стимулювати їх зацікавленість в активній трудовій діяльності й одержанні високих винагород за працю, а отже, мати більшу пенсію.

Програмою реформування системи пенсійного забезпечення передбачено активне впровадження в існуючу пенсійну систему накопичувальних механізмів, поступовий перехід від принципу солідарності при фінансуванні трудових пенсій до накопичувальних фондів. Рішення цього питання закладено в новому Законі України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

До числа основних принципів права соціального забезпечення відноситься принцип державного управління соціальним забезпеченням.Цей принцип випливає із самої сутності державної системи соціального захисту. Держава встановлює види пенсій і допомоги, визначає порядок і умови їх призначення, джерело фінансування, створює систему органів, через яку здійснюється управління соціальним забезпеченням, і все це закріплено в законодавчих актах.

Органи державного управління соціальним забезпеченням являють собою систему органів державної виконавчої влади. Вони відносяться до органів спеціальної компетенції, що здійснюють свої повноваження в межах, встановлених законодавством. Управління здійснюється на центральному й регіональному рівнях. У систему цих органів управління входять: Міністерство праці та соціальної політики України, обласні, районні управління праці та соціальної політики, територіальні органи Пенсійного фонду правління й дирекції фондів соціального страхування.

Організація їх роботи регламентується спеціальними положеннями, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

У діяльності органів соціального страхування беруть участь на паритетних засадах профспілкові організації. Профспілки контролюють надходження й витрати страхових внесків у бюджет соціального страхування, призначають допомоги з державного соціального страхування, направляють працівників підприємств і членів їх сімей на санаторно-курортне лікування й т.п.

Основні функції в області пенсійного забезпечення виконують територіальні органи Пенсійного фонду України. Вони займаються питаннями призначення й виплати пенсій.

Важливі завдання у сфері соціального захисту громадян виконують органи праці й соціальної політики. Вони призначають допомогу сім'ям з дітьми, надають пільги й переваги ветеранам війни, призначають допомогу самотнім і старим громадянам. На них покладені обов'язки по матеріально-побутовому обслуговуванню й працевлаштуванню інвалідів, розгляду звернень громадян і прийняттю по них рішень, роз'ясненню законодавства, що носить обов'язковий характер для підприємств і організацій, що застосовують норми соціального захисту населення.

Поряд з органами праці та соціального захисту населення питаннями соціального забезпечення займаються територіальні Пенсійного фонду (районні, обласні).Вони здійснюють пенсійне забезпечення усіх категорій громадян.

Перераховувати всі органи та їх функції по здійсненню соціального забезпечення тут немає необхідності, тому що ці питання детально розглядаються автором у третьому розділі підручника.

І, нарешті, принцип охорони й захисту права й законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.Охорона суб'єктивних прав громадян є специфічним способом впливу правових засобів на суспільні відносини. Ряд авторів усі засоби, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення громадянами своїх прав, підрозділяють на засоби «охорони» і «захисту», виходячи з різниці понять «охорона» і «захист». Під «охороною» права розуміються заходи, спрямовані на попередження порушень, усунення причин, що їх породжують. Під «захистом» права — заходи, які застосовуються при порушенні цього права.

Гарантування й охорона законних прав і інтересів громадян властиві нашому законодавству. Вони є складовою частиною принципу законності й тому становлять зміст роботи кожного органу державної влади.

Існує ціла система гарантій, за допомогою яких можливе здійснення й відновлення порушених прав громадян в області соціального забезпечення. За своїм змістом гарантії мають різний характер. Важливу роль в охороні права громадян на соціальне забезпечення грають правові гарантії, які виражаються не тільки у встановленні державного контролю за реалізацією права громадян в області соціального забезпечення, але й у захисті їх від порушень.

Як правило, реалізація суб'єктивного права громадян на соціальне забезпечення не зустрічає перешкоди з боку територіальних органів пенсійного фонду й органів соціального захисту, що здійснюють призначення пенсій, допомоги, інших соціальних виплат. Однак, якщо той або інший орган незаконно відмовить громадянинові в наданні йому певних видів забезпечення, то він може звернутись за допомогою не тільки до органів державної виконавчої влади, але й до судових органів. Право на подачу скарги на рішення органу, що призначає пенсії, передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. (ст. 105). Скарга в цьому випадку являє собою форму реагування на факти порушення суб'єктивного права на пенсію. Вона служить засобом усунення й попередження цих порушень, засобом захисту прав.

За обліком викладеного можна зробити висновок, що встановлений порядок реалізації права на соціальне забезпечення сприяє не тільки фактичному здійсненню, але й забезпечує охорону та відновлення порушеного права.

Розглянуті принципи правового регулювання соціального забезпечення, на нашу думку, є сьогодні основними, діючими. Подальше реформування системи соціального забезпечення припускає, що її принципи одержать якісно новий зміст і розвиток.

 

 

Розділ V

ПРАВОВІДНОСИНИ ПО

СОЦІАЛЬНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЮ



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.02 с.)