Поняття та соціальне призначення пенсії

Пенсія є однією з гарантій забезпечення непрацездатних громадян у встановлених законодавством випадках. Для непрацюючих пенсіонерів пенсія фактично служить основ­ним джерелом існування, альтернативою заробітної плати.

Проблематичним у цьому зв'язку є насамперед питання про рівень прожиткового мінімуму, який повинна підтри­мувати пенсія. У відповідності зі ст. 46 Конституції Украї­ни, «пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановле­ного законом». Це один з найважливіших принципів соці­альної політики держави. Соціальне благополуччя людини становить передумову й основу справжньої свободи особи. Забезпечення його, а разом з тим і реальними правами лю­дини й громадянина, залежить від соціально-економічної політики суспільства, держави й, відповідно, від якості нор­мативних актів, що регулюють соціальну захищеність осо­бистості в правовій державі.

Пенсія, на нашу думку, — не благодійна допомога та не дарунок держави. Пенсія — це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі, яку отримує застрахована особа у ви­падку досягнення нею пенсійного віку або визнання її інва­лідом, або у випадках втрати годувальника.

Пенсію не можна розглядати як адресну соціальну допомо­гу, про яку так багато говориться в засобах масової інформації. Пенсія повинна відповідати принципу: як працювала людина протягом трудової діяльності, стільки й одержує у старості.

Пенсії є одним з основних і капіталомістких видів соці­ального забезпечення. Сформована державна пенсійна сис­тема, що залишилася Україні в спадщину від колишнього Союзу PCP, сьогодні активно реформується.

Ростуть витрати коштів на цілі пенсійного забезпечення. На 2007 рік, як ми вже відзначали, вони складають по бюд­жету Пенсійного фонду України більше 90 млрд грн.

Провідне місце в системі пенсійного забезпечення займа­ють страхові пенсії за віком. Із загального числа пенсіонерів у країні більше 80 відсотків становлять пенсіонери по ста­рості (10 млн чол.). Більшість пенсіонерів — це люди літнього віку, багато років раніше працювали на підприєм­ствах і в організаціях на постійній основі за трудовим дого­вором (контрактом). Усі вони підлягали обов'язковому дер­жавному соціальному страхуванню, що здійснювалося фак­тично за рахунок коштів Державного бюджету. Страхові внески сплачували підприємства по тарифу (диференційо­вано) залежно від галузі економіки.

1.Чинне законодавство передбачає широке коло осіб, що мають право на трудову пенсію. Це коло осіб визначене ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пен­сійне страхування» від 9 липня 2003 р. До нього, зокрема, відносяться:

1)громадяни України, застраховані відповідно до зазна­ченого Закону та досягли пенсійного віку або визнані інва­лідами у встановленому законодавством порядку й мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії стра­ховий стаж, а у випадку смерті цих осіб — члени їх сімей та інші особи, передбачені законодавством;

2)особи, яким до дня вступу нового Закону в чинність була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. (крім соці­альних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне до-нічне грошове утримання) по інших законодавчих актах, але вони мали право на призначення пенсії за Законом Ук­раїни «Про пенсійне забезпечення» — за умови, якщо вони пе одержують пенсію (щомісячного довічного грошового утримання) з інших джерел, а також члени їх сімей.

 

2.Право на одержання довічної пенсії й разової виплати на рахунок коштів Накопичувального фонду мають застра­ховані особи та члени їх сімей і/або спадкоємці на умовах і її порядку, визначеному законодавством.

Особи, що не підлягають загальнообов'язковому дер­жавному пенсійному страхуванню, але добровільно платили страхові внески в порядку й розмірах, встановлених Зако­ном, у солідарну систему й/або накопичувальну систему пенсійного страхування, мають право на умовах, визначе­них Законом, на'одержання пенсії й соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду й/або одержання довіч­ної пенсії або разової виплати за рахунок коштів Накопи­чувального фонду.

4. Іноземці й особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загально­обов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах і в порядку, передбаче­них Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.

Перелік осіб, що мають право на одержання пенсійних виплат і соціальних послуг, визначений також у Законі Ук­раїни «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. За цим Законом право на одержання пенсії мають:

а) працюючі на підприємствах, в установах, організаці-
ях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм
власності й господарювання або тих, хто є членами КСП,
інших об'єднань, — за умови сплати страхових внесків у
Пенсійний фонд України;

б) тих, хто займається підприємницькою діяльністю,
заснованою на особистій власності фізичної особи та її
праці,— за умови сплати страхових внесків у Пенсійний
фонд України;

в) члени творчих союзів, а також інші творчі працівни-
ки, що є членами таких союзів, — за умови сплати страхо-
вих внесків у Пенсійний фонд України;

г) інші особи, що підлягають обов'язковому державному
соціальному страхуванню;

д) працівники військових формувань, не підлягаючі дер-
жавному соціальному страхуванню, особи начальницького
й рядового складу фельд'єгерської служби Міністерства
зв'язку України;

е) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажи-
сти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

є) особи, що стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних або суспільних обов'язків або у зв'язку з вико нанням дій по рятуванню людського життя, охороні держав­ної, комунальної та приватної власності, а також по охороні правопорядку;

ж) особи, що здійснюють догляд за інвалідом І групи або
дитиною-інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіоне-
ром, що за висновком медичної установи має потребу в по-
стійному догляді;

з) члени сімей вище зазначених осіб і пенсіонерів із чис-
ла цих осіб — у випадку втрати годувальника.

Законодавство встановлює декілька видів пенсії: пенсії за віком, по інвалідності,у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років.

Поняття пенсії та її істотні ознаки докладно розглянуті в юридичній літературі. Проте на деяких розходженнях і позиціях учених варто зупинитися, і відзначити окремі особливості пенсій. До їх числа відносяться: поняття соці­ально-правової природи пенсії; характеристика суб'єктив­ного складу одержувачів пенсії; періодичність виплати пенсій; обов'язковість сплати страхових внесків та ін.

Однак, розглядаючи пенсію, як вид матеріального забез­печення непрацездатних громадян, необхідно прокоменту­вати, на наш погляд, деякі точки зору із приводу визначен­ня поняття пенсії.

Пенсією за віком називають таку пенсію, що встанов­люється з досягненням певного віку й наявністю в той же час необхідного трудового (загального або страхового) ста­жу роботи. Вік, що дає право на пенсію по старості, звичай­но називається пенсійним². Він так само, як і тривалість стажу, установлюється законом.

Право на пенсію по старості нерозривно пов'язане із тру­довою діяльністю людини в суспільному виробництві. До­сягнення пенсійного віку служить підставою для припи­нення трудових відносин працівника з роботодавцем, у зв'язку із чим у працівника виникає право на пенсійне забезпечення.

Термін «пенсія» походить від лат. репєіо, що означає платіж — регулярна грошова виплата як матеріальне забез­печення по старості, інвалідності, за вислугу років, при втраті годувальника.

У тлумачному словнику російської мови СІ. Ожегова слово «пенсія» визначається як «грошове забезпечення за вислугу років, по інвалідності, непрацездатності та ін.».

У літературі по праву соціального забезпечення радян­ського періоду пенсія визначається по-різному. Так, Е.І. Ас-трахан вперше в 1946 р. запропонував наступне розгорнуте визначення поняття пенсії по соціальному страхуванню:

«Пенсія — це періодичні виплати, які здійснюються за рахунок коштів соціального страхування з метою матері­ального забезпечення робітника, що служить, або його сім'ї у зв 'язку із завершенням певного великого циклу його тру­дової діяльності або у зв'язку з остаточним або тривалим вибуттям його із числа повноцінних працівників».

Професор В.А. Ачаркан визначає пенсію як «грошове за­безпечення, яке отримується із суспільних фондів спожи­вання громадянами при настанні в них постійної або стійкої непрацездатності, або презюмірованою (по віковій ознаці, у зв'язку з вислугою років), або встановлюваної шляхом ме­дичного обстеження (для визначення інвалідності). Пенсія призначається громадянам за їх працю в минулому або іншу суспільно корисну діяльність і призначена служити для них постійним і основним джерелом коштів до існування».

Думку професора В.А. Ачаркана про те, що пенсійне за­безпечення засноване на втраті громадянином працездат­ності, розділяє Я.М. Фогель, що стверджує, що загальною передумовою виникнення пенсійних правовідносин є по­стійна або тривала непрацездатність, тобто певний соціаль­но-біологічний стан організму людини.

В.Н. Толкунова вважає, що «пенсія — це матеріальне за­безпечення громадян у старості, при інвалідності, у випад­ку втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат».

Аналогічне визначення поняття пенсії в Енциклопедич­ному словнику «Трудове право»: «Пенсія — грошова ви­плата (розраховуючи на місяць), що призначається відпо­відно до встановленої державою правилами особам похило­го віку і непрацездатним громадянам у зв'язку з визнанням суспільством об'єктивно існуючої необхідності надавати та­ким громадянам утримання або допомогу за рахунок коштів, що асигнуються на ці цілі державою...».

Р.І. Іванова пенсію, як родовий об'єкт пенсійних право­відносин, визначає таким чином: «Пенсія — це щомісячна грошова соціально-аліментарна виплата, що призначаєть­ся особам пенсійного віку, інвалідам, особам, що мають вислугу років або особливі заслуги перед державою, особам, що втратили годувальника, у зв'язку з минулою суспільно корисною діяльністю, у розмірі, як правило, порівнянному з оплатою праці, та є основним джерелом засобів існування для непрацюючих пенсіонерів». Але така ознака пенсії, як «аліментарність», оспорюється в правовій і економічній літе­ратурі.

Тому професор B.C. Андрєєв, наприклад, у своїх останніх роботах уже не вживає «аліментарність», як ознаку пенсії. Він запропонував наступне визначення поняття пенсії, як правової категорії: «Пенсія по старості — це щомісячні ви­плати з фондів для непрацездатних, призначувані довічно в розмірах, порівнянних з минулим заробітком, особам, які займалися встановлений термін суспільно корисною діяль­ністю й досягли певного віку».

У всіх наведених визначеннях підкреслюються регу­лярність, систематичність, періодичність та інші характерні риси пенсії, що визначають її правову природу, і уточнюєть­ся перелік випадків, при настанні яких вона виплачується. Отже, ці визначення поняття пенсії можуть розглядатися як базові поняття пенсії, оскільки вони охоплюють прак­тично всі основні ознаки пенсії й виражають її сутність.

Однак наведені визначення поняття пенсії не безперечні. Кожне з них потребує, на наш погляд, відомих уточнень. Так, правильне по суті визначення поняття пенсії В.А. Ачарка-ном, вказується на зв'язок виплати пенсії з настанням пост­ійної або стійкої непрацездатності, презюмируємої по віковій ознаці або у зв'язку з вислугою років.

Пенсійне законодавство не ставить у пряму залежність призначення пенсії по старості й за вислугу років від втра­ти громадянином працездатності як загальної, так і профе­сійної. Більш того, на відміну від пенсії по інвалідності, пенсія по старості призначається при досягненні встановле­ного віку й наявності певного трудового (страхового) стажу незалежно від стану індивідуальної працездатності грома­дянина, що звертається за пенсією по старості, а іноді й без обліку віку (пенсії за вислугу років) виникає право на пен­сію.

Спірним у дискусії про природу поняття пенсії вважаєть­ся питання про те, чи є пенсія винагородою (компенсацією) за минулу працю або не є. Однозначної відповіді на це запи­тання в літературі поки немає. Та й не може бути, тому що йде реформування пенсійної системи, впроваджуються нові правила розрахунку пенсії.

Але й «аліментарність» в умовах ринку соціальних послуг втрачає своє значення. Ознаками нової пенсії будуть такі риси, як: страховий стаж, накопичення, солідарність і суб­сидування, паритетність і обов'язковість участі громадян у фінансуванні витрат на власне соціальне забезпечення.

Пенсія в цей час призначається громадянам, що припи­нили або мають право припинити трудову діяльність через досягнення встановленого пенсійного віку або у зв'язку з інвалідністю, тобто одержання пенсії обумовлене певними вимогами. Це значить, що природа трудових пенсій походить від природи працездатності людини і її трудових відно­син з конкретним роботодавцем. Отже, пенсію не можна розглядати як абсолютно безеквівалентну виплату. Люди­на в минулому працювала й накопичила для себе кошти на пенсію.

Цієї точки зору дотримуються сьогодні багато російських вчених, що займаються проблемою права соціального за­безпечення. Так, Є.Є. Мачульська у своїх роботах підкрес­лює, що право на трудову пенсію по старості обумовлено дво­ма основними ознаками: по-перше, стажем роботи і, по-дру­ге, досягненням пенсійного віку.

З урахуванням цих ознак дається наступне визначення поняття трудової пенсії по старості: трудова пенсія по ста­рості — це довічна щомісячна виплата, що служить основ­ним джерелом засобів існування для осіб, що досягли пен­сійного віку й мають необхідний трудовий стаж.

Концепцією пенсійної реформи передбачаються зміни умов одержання трудових пенсій — введення страхового стажу й обов'язкової сплати страхових внесків у Пенсійний фонд України.

Що стосується соціально-економічного призначення пенсії, то звичайно його бачать у тому, що пенсія є основ­ним джерелом коштів до існування для переважної біль­шості пенсіонерів по старості. Та обставина, що частина пенсіонерів у перші роки після виходу на пенсію зберігає частково працездатність і продовжує трудову діяльність, зовсім не міняє соціального призначення пенсії: вона при­значається їм на весь наступний період життя, у тому числі й на той період, коли вони зовсім не зможуть працювати внаслідок повної втрати працездатності.

На закінчення можна зробити висновок, що поняття пенсії по старості повинне містити в собі лише ті ознаки, які найбільш характерні для неї. Воно повинне разом з тим об­ґрунтовуватися правовими критеріями, а також розкрива­ти природу й соціальне призначення пенсії.

Разом з тим необхідно відзначити, що природу пенсії виз­начає в остаточному підсумку визнання державою обов'яз­ку суспільства утримувати своїх непрацездатних громадян.

 

Для їх матеріального забезпечення держава створює не­обхідні соціальні фонди, виділяє з Державного бюджету кошти, що становлять частину національного доходу краї­ни, створюваного працездатними громадянами. У цьому ви­падку цілком обґрунтовано можна говорити про наявність елементів солідарності в пенсійній системі.

Пенсійне забезпечення по старості стало здійснюватися в СРСР із кінця двадцятих років (1928). Досягнення певно­го віку стало самостійною підставою пенсійного забезпечен­ня спочатку працівників підприємств текстильної промис­ловості, а потім робітників та службовців усіх інших галу­зей народного господарства.

Пояснюючи причину здійснення пенсійного забезпечен­ня по старості, деякі вчені зв'язують це з визнанням зако­нодавцем всіх осіб, що досягли віку (чоловіки — 60 років, жінки — 55 років), непрацездатними або приблизно непра­цездатними й наділенням їх правом на пенсію по досягненні цього віку. Незмінне збереження межі пенсійного віку й визнання його конституційною нормою в цей час є свого роду традицією соціального захисту людей похилого віку. І не тільки традицією, але й принципом законності. «Диск­римінація громадян похилого віку у сфері праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом і в інших сферах забороняється, а посадові особи, що пору­шують ці гарантії, залучаються до відповідальності відпо­відно до діючого законодавства».

Пенсія по старості відрізняється від інших видів пенсій­ного забезпечення, наприклад, від пенсії по інвалідності і за вислугу років. Вона відрізняється від пенсії по інвалід­ності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію по старості неважко відрізнити й від пенсії за вислугу років, хоча обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану праце­здатності.

Розходження складається у тому, що для одержання пенсії по старості необхідний певний вік, а право на пенсію за вислугу років, як правило, не обумовлено досягненням якого-небудь віку.

Пенсії по старості диференціюються на окремі види (підвиди) залежно від умов праці, тривалості трудового ста­жу, спеціальних (додаткових) юридичних підстав і розмі­ру цих пенсій. Усі ці обставини залежать від того, про за­безпечення яких категорій громадян мова йде. У зв'язку із цим законодавець підрозділяє призначення пенсії по ста­рості на три види: на загальних, пільгових і спеціальних юридичних (умовах)\. Загальними умовами пенсійного за­безпечення є пенсійний вік і трудовий (страховий) стаж вста­новленої тривалості. Саме цими двома умовами (віком і стра­ховим стажем) обумовлене право на забезпечення пенсією по старості (за віком).

Під пільговим пенсіонуванням потрібно розуміти мож­ливість працівника вийти на пенсію по старості або у більше ранньому віці при загальній незмінній тривалості трудового стажу, або при одночасному зниженні вимог до віку й до тривалості трудового стажу².

Що стосується спеціальних юридичних підстав призна­чення пенсії по старості, то вони мають значення для окре­мих категорій громадян, наприклад, потерпілих від Чорно­бильської катастрофи; інвалідів, учасників війни й сімей загиблих воїнів; багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства; жінок, що працювали в текстильному вироб­ництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському господарстві; при неповному стажі роботи.

Умови й особливості пенсійного забезпечення по старості розглянемо окремо в наступних розділах підручника.