Спеціальна частина права соціального забезпечення.

Спеціальна частина права соціального забезпечення, на відміну від Загальної частини, є менш сформованою. Прин­ципово основні інститути цієї структурної ланки визначені достатньо повно, і проблем щодо належності їх саме до Спе­ціальної частини фактично не існує. Є лише проблеми із внутрішнім нормативним наповненням самих інститутів цієї частини права соціального забезпечення.

Реформування системи законодавства у сфері соціального захисту і приведення його у відповідність до Конституції Ук­раїни та ринкових перетворень у нашій країні призводять до якісних змін і оновлення цілого ряду правових інститутів. Суттєво змінився інститут страхових та державних (нестрахових) пенсій. Після прийняття та набрання чинності Зако­ном України «Про державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. повністю оновлено ту частину інституту, яка формувалася за рахунок норм, що регулюють страхові пен­сії. Загалом цей інститут набув ще більш виразного соціаль­ного характеру.

Що ж до такого важливого інституту Спеціальної части­ни, як інститут страхових та державних допомог, то його сформованість і наповненість виглядають більш стабільними І визначеними. Нормативні акти, норми яких становлять зміст цього правового інституту, пройшли апробацію впро­довж декількох останніх років і засвідчили свою ефек­тивність у забезпеченні відносин щодо надання допомог по безробіттю, в разі тимчасової непрацездатності, у зв'язку з вагітністю і пологами та ін.

Достатньо вагоме місце у структурі Спеціальної частини права соціального забезпечення займає інститут соціальних пільг та соціального обслуговування. Тут об'єднані норми, икі спрямовані на забезпечення медико-реабілітаційних, соціально-трудових, житлово-побутових та інших соціаль­них пільг, які надаються для підтримання життя особи з на­станням соціальних ризиків, а також на здійснення соціаль­ного обслуговування та надання соціальних послуг.

Для Спеціальної частини характерна комплексність її ос­новних інститутів. Наприклад, інститут страхових та дер­жавних (нестрахових) пенсій має у своїй структурі при­наймні два відносно самостійні утворення — страхові пенсії ти державні (нестрахові) пенсії. При цьому норми, які фор­мують кожен із цих підінститутів, можна об'єднати у менш значні за обсягом групи, що забезпечуватимуть регулювання подібних за характером груп соціально-забезпечувальних відносин: пенсій за віком, у зв'язку з інвалідністю, втратою годувальника тощо.

 

11. Система науки права соціального забезпечення та система навчальної дисципліни "Право соціального забезпечення України".

Крім системи права соціального забезпечення, розрізня­ють також систему науки права соціального забезпечення та систему навчальної дисципліни: «Право соціального забезпе­чення». Існує також поняття «система законодавства щодо соціального забезпечення».

Система законодавства, на відміну від системи галузі пра­ва, є сукупністю взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів, покликаних забезпечити певну сферу суспіль­них відносин.

Вважається, що система права має вплив на характер сис­теми законодавства. Оскільки система права є об'єктивним формуванням, то її розвиток зумовлює трансформацію систе­ми законодавства, яку творить законодавець. Можна пого­дитися з таким трактуванням, якщо розглядати право як загальносоціальне явище, котре формується не лише з нормативних актів державних органів, а й з актів договірно­го характеру, судової практики. Коли ж об'єктивне юридич­не право розглядати лише як результат правотворчості упов­новажених державних органів, то віднайти особливі від­мінності між системою права і системою законодавства прак­тично неможливо. Р. 3. Лівшиць з цього приводу висловив думку, що «неможливо провести межу між нормою права і нормативним актом, оскільки у кінцевому підсумку і одне, і друге — всього лише сукупність правових норм, а отже як су­купності і галузі права і галузі законодавства виявляються тотожними за змістом».

Право соціального забезпечення якраз і належить до тих галузей, які базуються фактично на нормативно-правових актах, а це дає підстави вважати, що система соціально-за­безпечувального законодавства є аналогічною системі права соціального забезпечення. Та обставина, що не існує єдиного кодифікованого акта, який виражав би собою структуру сис­теми законодавства у цій сфері, не впливає на формування системи соціально-забезпечувального законодавства. Адже існує цілий ряд галузей права (фінансове, аграрне, еко­логічне), у яких нормативний матеріал розкидано по різних юридичних актах і на єдиний кодифікований акт тут годі й сподіватися. Більше того, комплексний характер предмета цихгалузей права та достатньо тривала практика їх існуван­ня у системі вітчизняного права засвідчують недоцільність кодифікації нормативних актів таких галузей. Отже, систе­ма законодавства, яке покликане регулювати соціально-забезпечувальні відносини, фактично відповідає системі права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення як галузь права і суспільне явище є об'єктом вивчення галузевої правничої на­уки. На сьогодні достатньо виразно визначився такий її на­прям, як наука права соціального забезпечення. Вона є си­стемою наукових поглядів, правових знань, ідей стосовно права соціального забезпечення як явища правової дійсності.

Крім вивчення права соціального забезпечення, його структури, характеру норм, окремих інститутів, предмета, методу, принципів, правосуб'єктності учасників правових відносин тощо, наука права соціального забезпечення досліджує також цілий ряд інших важливих у науковому плані аспектів, що мають безпосереднє відношення до цієї га­лузі права. Як і кожна галузева правнича наука, вона вивчає Історичний аспект становлення і розвитку права соціального забезпечення, міжнародний досвід регулювання відносин у цій сфері, а також роль та значення актів міжнародних орга­нізацій і їх вплив на стан правового забезпечення соціальних прав громадян у нашій країні. Важливим напрямом науки права соціального забезпечення є вироблення наукових реко­мендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового регу­лювання суспільних відносин та практики застосування га­лузевих норм у сфері соціального забезпечення.

Як бачимо, предмет науки права соціального забезпечен­ня значно ширший від предмета цієї галузі права.

Важливо зазначити, що достатньо розвинута наука має неабиякий вплив на розвиток і вдосконалення галузі права як системи норм. Більше того, багатьма вченими-теоретиками обґрунтовується ідея про те, що право як загальносоціальне явище — це не тільки акти державної правотворчості, а й правова ідеологія, правова наука і правові відносини. Тому від фактичного стану правової науки залежить рівень право­вого забезпечення соціально-забезпечувальних відносин та його ефективність.

Донедавна вважалося, що вітчизняна наука права со­ціального забезпечення не набула ознак самостійності і є складового науки трудового права¹. Однак за останній період, особливо наприкінці минулого століття, відбувся досить виразний процес формування наукової бази саме у сфері соціального забезпечення, що дає підстави вважати науку права соціального забезпечення самостійним напрямом правничої науки. Чималий внесок у її становлення і розви­ток внесли Я. І. Безугла, Н. Б. Болотіна, Б. С. Стичинський, І. М. Сирота, С. М. Синчук, Б. І. Сташків та інші вчені.

Наука права соціального забезпечення як система науко­вих поглядів і знань теж має свою внутрішню структуру. За­звичай вона будується за аналогією із структурою системи галузі права. Адже вивчення тих чи інших правових явищ є найбільш доступним з огляду на відповідні інститути та нор­ми, що розташовані у закономірній послідовності у струк­турі галузі. Тому у системі науки права соціального забезпе­чення традиційно виділяють Загальну та Спеціальну части­ни, які в свою чергу поділяються на відповідні інститути. Відмінність лише в тому, що самих інститутів є дещо більше. Це особливо характерно для Загальної частини.

Як уже зазначалося, предмет науки права соціального за­безпечення значно ширший за предмет галузі права. Тому у структурі Загальної частини мають місце такі інститути, як історія права соціального забезпечення, теоретичні засади становлення і розвитку галузі, міжнародне співробітництво у сфері соціального забезпечення та ін.

Спеціальна частина науки права соціального забезпечен­ня містить наукові знання і теоретичні позиції про конкретні правові інститути та підінститути, що регулюють відповідні види відносин соціального забезпечення.

Подібною до системи науки права соціального забезпечення є система навчальної дисципліни (курсу) «Право соціального забезпечення», яка вивчається у багатьох вищих навчальних юридичних закладах. Система курсу «Право соціального за­безпечення» зазвичай відповідає структурі навчальної програ­ми. Відмінність від системи галузевої науки полягає лише в то­му, що відповідні інститути тут мають назву «теми». Для при­кладу, програма курсу «Право соціального забезпечення» для студентів юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а отже — і система цієї на­вчальної дисципліни має такий вигляд:

І. Загальна частина передбачає вивчення таких тем:

1. Соціальне забезпечення — пріоритетний напрям соціаль­ної політики держави.

2. Державні соціальні стандарти та соціальні гарантії в си­стемі соціального забезпечення.

3. Поняття, предмет, метод та система права соціального забезпечення.

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення.

5. Соціальні ризики як підстава виникнення у особи права на соціальне забезпечення.

6. Організаційно-правові форми соціального забезпечення.

7. Принципи права соціального забезпечення.

8. Форми права соціального забезпечення України.

9. Організація загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування.

II. Спеціальна частина містить такі теми:

1. Система страхових пенсій за законодавством України.

2. Державні (нестрахові) пенсії.

3. Система страхових допомог за законодавством України.

4. Державні допомоги.

5. Соціальні пільги як вид соціального забезпечення.

6. Соціальне обслуговування.

7. Міжнародні стандарти соціального забезпечення.

 

 

II. Питання для самоконтролю