Джерел права соціального забезпечення

Визначення поняття джерел права соціального забезпечення пов'язане із з'ясуванням форми вираження норм права, прийнятих компетентними на те органами держави, що призначаються для регулювання відносин в сфері соціального забезпечення. Формою українського права є нормативно-правові акти. Вони надзвичайно різноманітні і діляться по сферах життя суспільства, у яких застосовуються. Нормативні акти регулюють різні по характеру суспільні відносини й тому одночасно виступають джерелами різних галузей права. Так, Закон України «Про державну службу», присвячений регулюванню адміністративно-правових відносин, містить норми по пенсійному забезпеченню державних службовців; Закон України «Про зайнятість населення», крім норм трудового права, включає норми по соціальному забезпеченню й страхуванню працівників, а Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що регулює переважно відносини з соціального захисту, містить норми екологічного права. Тому до джерел права соціального забезпечення варто відносити тільки ті нормативні акти, які містять норми, що регулюють відносини з соціального забезпечення, а також похідні від них процедурні й процесуальні відносини.

Джерела права соціального забезпечення розрізняються по своїй юридичній силі залежно від положення нормотворчого органу в механізмі держави. За цією ознакою акти законодавчої влади мають більшу юридичну силу у порівнянні з актами органів виконавчої влади. Але той самий орган державної влади може приймати різні нормативні акти. Так, Верховна Рада України приймає Конституцію (Основний закон) і закони; Кабінет Міністрів України — постанови й нормативні розпорядження та ін. У зв'язку із цим можна проводити класифікацію актів не по нормотворчому органу, а по їх правових особливостях. За цією ознакою всі нормативні акти діляться на закони й підзаконні акти, якими встановлюються певні норми права. До першої групи відносяться Конституція, Основи законодавства й властиво закони. Закони, як нормативно-правові акти, мають вищу юридичну силу. Це означає, що всі інші правові акти (підзаконні) повинні виходити із законів і не суперечити їм.

Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, приймаються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписань або їх тлумачення, або встановлення первинних норм. Підзаконні акти є своєрідним засобом забезпечення виконання законів.

Залежно від положення державних органів, що приймають підзаконні акти, їх компетенції, а також характеру й призначення самих актів, підзаконні акти діляться на кілька видів. Серед них провідне місце належить указам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України. Підзаконні акти виходять і від інших центральних і місцевих органів виконавчої влади: міністерств, державних адміністрацій. Наприклад, Міністерства праці й соціальної політики, Пенсійного фонду й фондів соціального страхування України, інших органів.

Поява нормативних актів — результат діяльності органів державної влади. їх діяльність містить у собі розробку проекту акта, його обговорення, прийняття й опублікування. Усі нормативно-правові акти, прийняті в нашій державі, класифікуються за характером й особливостями тих суспільних відносин, які вони регулюють. Така класифікація відповідає, в остаточному підсумку, розподілу системи права на галузі, підгалузі, правові інститути.

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України. У Конституції вказано, що основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення визначаються винятково законами України (ст. 92 Конституції України).

В Україні сьогодні діє державна солідарна система пенсійного забезпечення. Вона проявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок страхових внесків до Пенсійного фонду України й прямих асигнувань із Державного бюджету, асигнованих на пенсійне забезпечення. Діюча пенсійна система припускає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдно, на всій території країни, рівні умови й норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав.

Нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення, можна класифікувати за їх діями в часі й просторі. Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності й моментом припинення його дії. Звичайно нормативно-правовий акт набуває чинності відтоді, що у ньому зазначено. Якщо в акті час не зазначений, він набуває чинності у встановленому для відповідних актів порядку.

Закони Верховної Ради України загально нормативного характеру набувають чинності через десять днів від дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими законами, але не раніше дня їх опублікування (ст. 94 Конституції України), а укази Президента України й постанови Кабінету Міністрів — з моменту їх прийняття, якщо інше не встановлено законом.

В основних нормативних актах, що регулюють соціальне забезпечення, встановлюється, як правило, час набрання ними чинності. Зазначено час набрання чинності, наприклад, у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., у Законі України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб». У законах і постановах Верховної Ради України про внесення змін у ці акти також передбачається певний строк введення їх у дію.

За загальним правилом нормативно-правові акти зворотної сили не мають і, отже, регулюють відносини, що виникають після введення їх у дію. Але за винятком із загальних правил законодавець може надавати актам зворотну силу. Вказівка про це міститься в самому акті. У таких випадках дія акта поширюється на всі регульовані ним відносини, у тому числі й на виникаючі до введення його в дію.

Специфіка нормативно-правових актів, що регулюють соціальне забезпечення, полягає у тому, що багатьом із них надана зворотна сила (зокрема, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р.. Закону «Про наукову й науково-технічну діяльність»). Дія нормативного акта припиняється або при його скасуванні компетентним на те органом, або після закінчення строку його дії, якщо акт прийнятий на певний строк. Акти, що регулюють соціальне забезпечення, приймаються, як правило, на тривалий час і припиняють свою дію у зв'язку із заміною їх новими.

По дії в просторі нормативні акти даної галузі права діляться на загальнодержавні, місцеві й локальні. Нормативні акти, що визначають умови й норми забезпечення громадян пенсіями й допомоги, ставляться до загальнодержавного законодавства. Це обумовлено необхідністю централізованої регламентації матеріального забезпечення непрацездатних громадян. Централізований характер правового регулювання забезпечує для всіх громадян України однакові можливості здійснення права на пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, на допомогу із соціального страхування.

Нормативні акти місцевих органів самоврядування діють на певній території області, міста, району. Звичайно в актах місцевого значення деталізуються загальнодержавні норми по соціальному обслуговуванню й працевлаштуванню пристарілих й інвалідів, наданню адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, вирішуються інші соціальні питання на регіональному рівні.

Локальні норми обмежені рамками певного підприємства, установи, організації й включаються в колективні договори, угоди або в устави підприємств.

За загальним правилом, нормативно-правові акти, які регулюють соціальне забезпечення, поширюються на всіх громадян, що перебувають на території країни. Дія акту по особах немов би збігається з його дією в просторі. Такі акти називають загальними. При цьому в коло осіб включаються як громадяни України, так і громадяни інших держав, а також особи без громадянства. Тут проявляється специфіка нормативних актів права соціального забезпечення в порівнянні з актами інших галузей, дія яких часто поширюється лише на громадян України.

Однак у ряді випадків дія акту по колу осіб не збігається зі сферою його дії в просторі. Якщо суб'єктами відносин, регульованих нормативно-правовим актом, є не всі, а певні категорії громадян, то такий акт визначається як спеціальний. Прикладами можуть служити Закони України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р., а також «Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» від 16 грудня 1993 р.

Таким чином, необхідно відзначити наступні особливості джерел права соціального забезпечення:

• більшість нормативних актів є загальнодержавними актами, прийнятими відповідними державними органами;

• майже всі вони носять правовстановлюючий (матеріальний або процедурний) характер;

— наявність у системі джерел права соціального забезпечення, поряд із загальнодержавними актами актів локального (регіонального) характеру.

До числа особливостей, а точніше — недоліків джерел права соціального забезпечення, варто віднести те, що для них ще не характерний високий рівень систематизації. Загальної галузевої кодифікації законодавства поки не проведено, хоча передумови для цього є — у країні діє ряд кодифікованих нормативних актів (у вигляді законів про пенсійне забезпечення), інтенсивно розвивається законодавство про державне соціальне страхування. Проте у сфері соціального захисту населення циркулює досить багато різних актів. Тільки пенсійне забезпечення здійснюється більше ніж по двадцяти законах.

У цей час у зв'язку з реформуванням законодавства про соціальне забезпечення велике практичне значення набуло питання про кодифікацію нормативних актів, прийняття соціального кодексу. Заміна одного акту іншим відбувається або шляхом його скасування, або шляхом внесення змін у текст діючого нормативного акту.