Зміст правовідносин у сфері соціального забезпечення

становлять права та обов'язки суб'єктів.

Зміст матеріальних правовідносин становить суб'єктивне право фізичної особи на конкретний вид соціального забезпе­чення у встановленому законом розмірі та у визначені строки, а також обов'язок державного органу прийняти рішення про їх надання чи про відмову та уповноваженої державою установи здійснити цей вид забезпечення.

Зміст процедурних правовідносин становлять суб'єктивне право фізичної особи на встановлення юридичних фактів, не­обхідних для виникнення права на конкретний вид соціально­го забезпечення, і обов'язок держави провести перевірку та винести акт рішення про задоволення суб'єктивного права гро­мадянина або про відмову в цьому.

Зміст процесуальних правовідносин становлять суб'єктив­не право на відновлення порушеного права і відповідний обо­в'язок державного органу розглянути сутність спору та прий­няти рішення.

Юридичні факти — це передбачені законодавством кон­кретні обставини, з якими пов'язані виникнення, зміна та при­пинення правовідносин щодо соціального забезпечення.

Для права соціального забезпечення характерний фактич­ний юридичний склад. Елементи фактичного юридичного скла­ду такі: об'єктивні обставини; волевиявлення особи — суб'єкта права на соціальне забезпечення; рішення державного органу про надання конкретного виду соціального забезпечення.

Об'єктивні факти — це передбачена юридичними нормами сукупність конкретних соціальних обставин, необхідних для ви­никнення в особи права на той чи інший вид соціального забезпе­чення. Абсолютно об'єктивним (таким, що не залежить від волі людини) є соціальний ризик, який визначає вид соціально-забез­печувальних правовідносин. Відносно об'єктивними є конкретні

Соціально-забезпечувальні правовідносини

обставини, наявність чи відсутність яких залежить від волі суб'єктів правовідносин. Сюди слід віднести: трудовий стаж осо­би, страховий стаж особи, факт постійного проживання в Україні.

Трудовий стаж особи — це сумарна тривалість трудової чи іншої суспільно корисної діяльності, як оплачуваної, так і не оплачуваної. Трудовий стаж має кількісну та якісну характе­ристики. Кількісна характеристика відображає його три­валість; якісна — характер та умови здійснюваної особою тру­дової діяльності (шкідливість, важкість, небезпечність і т. ін.)

Залежно від кількісної та якісної характеристик розрізня­ють загальний та спеціальний трудовий стаж.

Загальний трудовий стаж — сумарний період тривалості трудової діяльності (незалежно від кількості та тривалості пе­рерв) чи суспільно корисної діяльності та інших, прирівняних до них періодів.

До загального трудового стажу, який дає право на будь-який вид страхової пенсії, зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи та тривалості перерв. При обчисленні ста­жу роботи в колгоспі за період після 1965 р., якщо член колгос­пу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи зараховуються також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав держав­ному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги у разі безробіття, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характе­ру за умови сплати страхових внесків;

б) творча діяльність осіб. При цьому творча діяльність чле­нів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів Украї­ни, Спілки театральних діячів України, інших творчих праців­ників, які не є членами творчих спілок, але об'єднані відповід-

59Тема 2

ними професійними комітетами, до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" зараховується до стажу ро­боти незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюють секретаріати правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору да­ного автора;

в) військова служба та перебування у партизанських заго­нах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та орга­нах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби;

г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку та в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних за­кладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищен­ня кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторан­турі й клінічній ординатурі;

є) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;

є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де не було можливості їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випад­ком на виробництві або професійним захворюванням зарахо­вується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а та­кож до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Законом України "Про пенсійне забезпечення" (ст. 58—60) передбачено випадки кратного підрахунку трудового стажу (пе­ріод відповідної діяльності зараховується у потрійному чи по­двійному розмірі). Наприклад, робота в лепрозорних і протичум-

Соціально-забезпечувальні правовідносини

них закладах, у закладах лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, у патологоанато-мічних і реанімаційних відділеннях лікувальних закладів за­раховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Спеціальний трудовий стаж — сумарна тривалість трудової діяльності (незалежно від кількості та тривалості перерв у ній) у певних галузях народного господарства, у певних умовах праці (важких, шкідливих і т. ін.), у визначених місцевостях чи при­родно-кліматичних умовах, за професіями, посадами, а також деяких видів суспільно-корисної діяльності. Різновидом спеці­ального трудового стажу є вислуга років. Порядок обчислення вислуги років закріплено нормативними актами щодо кожної категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років. (Наприклад, наукові співробітники, державні службовці.)

Юридичне значення спеціального трудового стажу полягає в тому, що він є основним юридичним фактом для призначення пенсій за віком на пільгових умовах чи пенсії за вислугу років.

Страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Особливості обчис­лення страхового стажу з окремих видів загальнообов'язково­го державного соціального страхування визначаються спеціаль­ними законами, які здійснюють їх правове регулювання.

Страховий стаж є підставою для виплати особі певних видів соціальних страхових допомог. Тривалість страхового стажу особи визначає розмір цих допомог.

IV. Задачі

1. У лютому 4-річний син М. отримав важку травму, а через два роки був визнаний дитиною-інвалідом. М. звільнилася з роботи для догляду за сином, який згідно з медичним висновком потребував постійного стороннього догляду. Громадянка М. звернулася до органів праці та соціального захисту із заявою про призначення їй відповідних допомог, а також до районно­го відділення Пенсійного фонду для призначення пенсії.

61Тема 2

цевлаштуватися за спеціальністю. За цей період вона народи­ла і виховала трьох дітей. Визначте тривалість трудового ста­жу дружини військовослужбовця.

16. Громадянин Н. отримав трудове каліцтво та був визна­ний інвалідом І групи. Протягом 6 років він не міг працювати за станом здоров'я. Потім йому було встановлено III групу інва­лідності. Коли Н. досяг пенсійного віку, він звернувся за при­значенням пенсії за віком. Чи зарахують період інвалідності до трудового стажу, що дає право на пенсію за віком?

17. Громадянин 3. з січня 1942 р. до березня 1945 р. працю­вав в індивідуальному сільському господарстві в тилу. В 2001 р. він звернувся до районної комісії для розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника війни відповід­но до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" при районному органі праці та соціально­го захисту населення для встановлення статусу учасника війни. У комісії йому відмовили, оскільки у 3. відсутні необхідні до­кументи. Які документи необхідні для підтвердження факту роботи в роки війни? В якому порядку громадянин 3. може підтвердити свою роботу для набуття статусу учасника війни?

Нормативно-правові акти

1. Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХП від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3. — Ст. 10.

2. Закон України "Про пенсійне забезпечення військово­службовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 29. — Ст. 399.

3. Закон України "Про наукову і науково-технічну діяль­ність" від 1 грудня 1998 р. № 284-ХГУ // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. — Ст. 20.

4. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. // Відомості Верхов­ної Ради УРСР. — 1991. — № 21. — Ст. 252.

Соціально-забезпечувапьні правовідносини

5. Закон України "Про соціальний і правовий захист вій­ськовослужбовців та членів їх сімей", від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 15. — Ст. 190.

6. Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. // Відомості Верхов­ної Ради України. — 1993. — № 45. — Ст. 425.

7. Закон України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" від 24 березня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 15. — Ст. 564.

8. Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №4. — Ст. 18.

9. Закон України "Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 22. — Ст. 262.

10. Закон України "Про жертви нацистських пересліду­вань" від 23 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 16. — Ст. 652.

11. Закон України "Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — №16. — Ст. 200.

12. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соці­альне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності" від 23 вересня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — Ст. 2080.

13. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соці­альне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 13. — Ст. 505.

14. Закон України "Про формування, порядок надходжен­ня і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціально­го захисту населення" від 10 лютого 2000 р. // Офіційний віс­ник України. — 2000. — № 10. — Ст. 365.

67Тема 2

15. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соці­альне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності та втратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 8. — Ст. 310.

16. Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 р. № 2557-ПІ // Офіційний вісник України. — 2001. — № 29. — Ст. 1292.

17. Положення про Міністерство праці та соціальної політи­ки: Затв. Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. № 1035/2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 35. — Ст. 1482.

18. Положення про Пенсійний фонд України: Затв. Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121/2001 // Офі­ційний вісник України. — 2001. — № 9. — Ст. 350.

19. Положення про Фонд соціального захисту інвалідів: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 39. — Ст. 1818.

20. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і ря­дового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" № 393 від 17 липня 1992 р. // Зібрання постанов Уряду Украї­ни. — 1992. — № 7. — Ст. 182.

21. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення стажу державної служби" від 3 травня 1994 р. № 283 // Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — № 8. — Ст. 213.

22. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затверджен­ня нормативних актів з питань пенсійного забезпечення" від 12 жовтня 1992 р. № 583 // Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — № 11. — Ст. 271.

23. Порядок проведення атестації робочих місць за умова­ми праці: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від

Соціапьно-забезпечувальні правовідносини

1 серпня 1992 р. // Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — №9. — Ст. 211.

24. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відпо­відних записів у ній: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 // Зібрання постанов Уря­ду України. — 1993. — № 12. — Ст. 273.

25. Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення": Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 17. — Ст. 635.

26. Типове положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Сева­стополі державної адміністрації: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 40. — Ст. 1698.

27. Про затвердження Положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту": Затв. наказом Міністра оборони України від 26 лип­ня 1996 р. № 208 // ІАЦ Ліга.

28. Роз'яснення Міністерства соціального захисту України "Про порядок призначення в період до 1996 р. дострокових пенсій залежно від умов праці за результатами атестації робо­чих місць" від 25 жовтня 1994 р. // Законодавство про пенсій­не забезпечення. — Л., 2002. — С. 241.

29. Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях: Затв. Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції, Міністер­ством соціального захисту України від 29 липня 1993 р. // Людина і праця. — 1993. — № 9—10.

30. Про порядок застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах: Роз'яснення Міністерства соці­ального захисту населення України та Міністерства праці Украї­ни від 10 травня 1994 р. № 01-3/406-02-2 // Бібліотечка голо­ви профспілкового комітету. — 2003. — № 2—3.

69Тема 2

31. Типове положення (взірцеве) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непраце­здатних громадян: Затв. наказом Міністерства соціального захис­ту населення України від 1 квітня 1997 р. № 44 // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 39. — Ст. 57.

32. Рішення Конституційного Суду "У справі за конститу­ційним зверненням громадянки Стешиної Рити Анатоліївни щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини дру­гої статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (справа про зону відчуження)" № 12-рп/2000 від 25 жовтня 2000 р. // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 5.

Література

1. Андріїв В. До питання про трудовий стаж у пенсійному за­безпеченні // Право України. — 1997. — № 8.

2. Андріїв В.Т. Особливості підтвердження стажу за показан­нями свідків // Соціальний захист. — 1997.— № 1 — С. 59.

3. Батигин К.С. Правоотношения по социальному страхова-нию // Государство и право. — 1972. — № 11.

4. Безуглая Я.М. Трудовой стаж и его юридическое значе-ние. — К.: Знання, 1979.

5. Болотіна Н.Б. Соціально-забезпечувальні правовідноси­ни // Актуальні проблеми формування правової держави // Вісник Львів, держ. ун-ту імені Івана Франка. — Сер. юрид. — Вип. 32. — Л., 1995. — С. 51—53.

6. Зайкин АД. Правоотношения по пенсионному обеспече-нию. — М., 1974.

7. ИвановаР.И. Правоотношения по социальному обеспече-нию в СССР. — М.: Изд-во МГУ, 1986.

8. Сивак С.М. Правові підстави пенсійних правовідносин і пенсійна реформа // Держава і право: Щорічник наук, праць молодих вчених. — Вип. 2. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 268—275.

9. Сивак С.М. Страховий стаж як пенсійний юридичний факт // Вісник Львівського держ. ун-ту імені Івана Франка. — Сер. юрид. — Вип. 36. — Л., 2001. — С. 404—407.

Соціально-забезпечувальні правовідносини

10. Статків Б.І. Факти, що мають значення для забезпечен­ня пенсіями // Соціальний захист. — 1997. — № 2. — С. 66.

11. Тарасова В А. Юридические фактьі в области пенсионно-го обеспечения. — М., 1974.

71Тема З

Соціальні ризики

I. Основні питання

1. Поняття та правові ознаки соціального ризику.

2. Класифікація соціальних ризиків.

3. Непрацездатність як соціальний ризик. Види непраце­здатності.

4. Юридичні факти, що зумовлюють постійну непраце­здатність.

5. Поняття, ознаки та причини інвалідності.

6. Поняття та порядок розслідування нещасного випадку на виробництві.

7. Поняття та порядок підтвердження та розслідування про­фесійного захворювання.

8. Поняття, порядок встановлення та підтвердження тимча­сової втрати працездатності.

9. Поняття безробіття (часткового безробіття). Порядок ви­знання громадянина безробітним.

10. Втрата годувальника як соціальний ризик.

II. Поняття, критерії та порядок підтвердження малозабез-печеності. Співвідношення з бідністю. Межа бідності.

Соціальні ризики

II. Додаткові контрольні питання

1. Обґрунтуйте ваше ставлення до необхідності підвищен­ня пенсійного віку в процесі проведення пенсійної реформи.

2. Складіть акт про нещасний випадок за формою Н-1.

3. Яке співвідношення між соціальним і страховим ри­зиком?

4. Порівняйте соціальний ризик, передбачений Конститу­цією України, "старість" і вид пенсії, передбачений Законом України "Про пенсійне забезпечення". Чи не вбачаєте ви тут невідповідності?

5. Чи всі соціальні ризики мають правове значення?

6. Сформулюйте правове поняття "бідність".

7. Сформулюйте поняття випадків втрати роботи з незалеж­них від застрахованого обставин. Чи не вбачаєте ви невідповід­ності з КЗпП України?

8. Техногенні та екологічні катастрофи — це соціальний ризик чи ні?

9. Порівняйте перелік утриманців відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" і відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

10. Які нещасні випадки визнаються непов'язаними з вироб­ництвом?

11. Який порядок розслідування нещасного випадку зі сту­дентами навчальних закладів, який стався під час проходжен­ня виробничої практики?

12. Назвіть правовий наслідок відмови роботодавця склас­ти акт за формою Н-1 про нещасний випадок.

13. Який порядок розслідування причин професійних за­хворювань на підприємстві?

73Тема З

III. Методичні вказівки

Поняття соціального ризику за правом соціального забез­печення базується на вузькому розумінні цієї групи ризиків як власне соціальних, тобто таких, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані з соціально-економічними чинниками в державі.

Ознаками соціального ризику як інституту права соціально­го забезпечення можна назвати такі:

1. Мають виключно об'єктивний характер: вони настають незалежно від волі особи та не можуть бути усунені нею само­стійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин.

2. Обмежують (чи порушують) життєдіяльність людини та зумовлюють її соціальну незабезпеченість.

3. Закріплені національним законодавством як обставини, внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги дер­жави чи суспільства.

4. Є потенційно закономірними для кожної людини: обов'яз­ково або як правило трапляються або можуть трапитися за пев­них обставин.

Соціальний ризик — це закріплена законодавством та ви­знана суспільством соціально значимою обставина об'єктивно­го характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) мо­жуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування чи потребують додаткового матеріального забезпечення та не мо­жуть самостійно їх уникнути.

Правова природа соціального ризику зумовлює особливу при­роду права соціального забезпечення та визначає такі функції: попередження можливих матеріальних негараздів особи або на­дання допомоги особі чи членам її сім'ї, які перебувають в особ­ливому матеріальному чи соціальному становищі.

Система соціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється залежно від розвитку держави та проголошених нею цінностей. Сучасний перелік соціальних ризиків, що зу-

Соціальні ризики

мовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав лю­дини (1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейська соціальна хартія (1961 р.), Конвенції Міжнародної організації праці) та закріплений у на-' ціональному законодавстві (ст. 46 Конституції України).

За критерієм організаційно-правової форми соціального за­безпечення соціальні ризики можна класифікувати на страхові, тобто ті, які забезпечуються в рамках системи соціального (дер­жавного та недержавного) страхування, та нестрахові — забез­печуються за програмою соціальної державної підтримки.

За змістом можна виділити такі основні соціальні ризики: непрацездатність, безробіття (часткове безробіття), втрата го­дувальника та малозабезпеченість.

Непрацездатність — соціально-фізіологічний стан людини, який визначається об'єктивною втратою працездатності чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності.

Зміст та вид непрацездатності визначаються законодавчо закріпленими обставинами, які зумовлюють її настання. Не­працездатність може бути наслідком різних за природою юри­дичних фактів:

1) загальносоціальних: притаманні кожній людині, оскіль­ки зумовлені її фізіологічною та соціальною природою (напри­клад, старість, вагітність та пологи, травма, не пов'язана з ви­робництвом, і т. ін.);

2) професійних: є наслідком чи пов'язані з трудовою діяль­ністю, яку виконувала особа (нещасний випадок на вироб­ництві, професійне захворювання);

3) публічних: є наслідком економічних, технічних, соціаль­них подій у конкретній державі (техногенні катастрофи, воєнні конфлікти тощо).

Потрібно розрізняти об'єктивно-фізіологічну непраце­здатність, тобто за станом здоров'я чи при неповнолітті, та об'єк­тивно-юридичну, тобто, коли закон дозволяє вже не працювати

75Тема З

незалежно від того, може чи не може особа виконувати певну трудову діяльність. Непрацездатність можна класифікувати та­кож на реальну та презюмовану. Реальна відображається у відсотках втрати працездатності та визначається МСЕК. Презю-мована непрацездатність настає при досягненні законодавчо ви­значеного віку. Презумпція вікової непрацездатності лежить в основі пенсії за віком; презумпція втрати професійної працездат­ності лежить в основі призначення пенсії за вислугу років, а та­кож пенсії за віком, яка призначається на пільгових умовах.

За тривалістю непрацездатність можна поділити на по­стійну, стійку, тимчасову.

Юридичним фактом, який презюмує постійну непраце­здатність особи є старість (пенсійний вік).

Конституція України закріплює право громадян на соціаль­ний захист у разі старості (ч. 2 ст. 46). Проте медична наука не знайшла критерію правильного нормування чи припинення праці відповідно до фізіологічного стану і біологічної активності людини. Дослідження доводять, що ступінь старіння (відповід­но рівень здоров'я) суттєво залежить від різного роду соціальних чинників: відмінностей у рівні та якості життя міського і сільського населення, належності до певної соціальної групи; ставлення особи до свого здоров'я; особливостей харчування тощо. Фізіологічний та медико-біологічний стан визначається індивідуальними темпами старіння організму, психологічний — самооцінкою особи. Отож старість — це природний стан органі­зму, який часто не збігається з календарним віком особи. Саме тому виникнення в особи права на соціальне забезпечення пов'я­зують із настанням такого юридичного факту, як пенсійний вік: для чоловіків — 60 років, для жінок — 55 років.

Наступним видом непрацездатності є стійка, яка традицій­но в законодавстві визначається поняттям "інвалідність".

Інвалідність — це стійкий розлад функцій організму, який призводить до повної або часткової (значної) втрати професійної працездатності чи до істотних обмежень життєдіяльності особи.

Можна виділити дві ознаки інвалідності:

1) професійну — повна чи значна втрата професійної праце­здатності. Під професійною працездатністю розуміють здатність

Соціальні ризики

працівника до трудової діяльності за своєю професією та квалі­фікацією чи за іншою адекватною професією;

2) непрофесійну — істотні порушення життєдіяльності лю­дини, які пов'язані не лише з її трудовою діяльністю. Сюди потрібно віднести: здатність до самообслуговування, пересуван­ня, спілкування, навчання, контролю за поведінкою і т. ін.

Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна екс­пертиза, яка проводиться на підставі Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати праце­здатності (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р.)

Направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування у разі наявності стійкого чи необоротного харак­теру захворювання, а також тоді, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасо­вої непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з од­ним і тим самим захворюванням за останні дванадцять місяців, а при захворювання на туберкульоз — протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.

Залежно від ступеня втрати здоров'я встановлюють три гру­пи інвалідності: І, II і III*. Питання про встановлення інвалід­ності розглядається після проведення діагностичних, лікуваль­них та реабілітаційних заходів. Рішення про інвалідність ґрун­тується на оцінці комплексу клінічних, психологічних, соці­ально-побутових і професійних факторів. При цьому врахову­ють: характер захворювання, ступінь порушення функцій, ефективність лікування і реабілітаційних заходів, стан компен­саторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, мож­ливість соціальної адаптації, потребу в різних видах соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови та зміст праці, професійна підготовка, вік та ін.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, що призводить до

* Інструкція Міністерства охорони здоров'я України про встановлення груп інвалідів № 16.01/20 від 28 грудня 1991 р.

77 Тема З

різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможли­вості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають по­требу в постійному сторонньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, що не зумовлює необхідності постійного стороннього догляду чи допомоги, але призводить до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, орієн­тації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслу­говування, участі у трудовій діяльності або у разі неможливості працювати.

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є обмеження життєдіяльності, що зумовлює значне зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруд­нення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності, знач­не зниження кваліфікації, значні утруднення у виконанні про­фесійної праці внаслідок анатомічних дефектів).

Датою встановлення інвалідності вважається день надхо­дження до МСЕК документів, необхідних для огляду хворого. Інвалідність встановлюється до першого числа місяця, наступно­го за місяцем, на який призначено черговий переогляд хворого.

У разі нестійких, зворотних морфологічних змін і порушень функцій органів і систем організму інвалідність встановлюєть­ся на певний визначений термін. Періодичний огляд інвалідів проводиться через 1—3 роки.

Законодавством передбачено три випадки, коли інвалід­ність встановлюється без зазначення строку переогляду:

1) особам, які досягли пенсійного віку (відповідно чолові­кам — 60 років, жінкам — 55 років);

2) інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнен­ня пенсійного віку;

3) при анатомічних дефектах, стійких, необоротних морфо­логічних змінах та порушеннях функцій органів і систем орга­нізму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості

Соціальні ризики

відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у районі проживання інваліда.

Встановлення групи інвалідності на визначений термін (чи безстроково) не позбавляє особу права пройти освідчування до­строково, якщо стан здоров'я її погіршився.

Одночасно з фактом інвалідності МСЕК встановлює її при­чину. Причина інвалідності визначає вид соціального забезпе­чення, умови та порядок його надання.

Причинами інвалідності можуть бути:

1) нещасний випадок на виробництві;

2) професійне захворювання;

3) загальне захворювання чи травма, не пов'язана з вироб­ництвом.

Законодавством України можуть бути встановлені інші при­чини інвалідності.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи се­редовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обо­в'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть*. Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який зумовив втрату працездатності, стався за обставин та умов, передбачених виключно у національному законодавстві. Всі ці обставини можна поділити на дві групи.

Перша група — це обставини, які безпосередньо пов'язані з виконанням особою трудової діяльності. Трудовою діяльністю вважаються всі види роботи, які зараховуються до трудового (страхового) стажу роботи (наприклад, виконання роботи за цивільно-правовими договорами і т. ін.), оскільки в період їх виконання громадяни підлягають усім видам загальнообов'яз­кового державного соціального страхування.

* Частина перша статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, що зумовили втрату працездатності".

79Тема З

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок дер­жавного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затверджено По­становою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р.

Нещасний випадок вважається таким, що стався на вироб­ництві, якщо він настав під час:

1) виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженні;

2) перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу на підприємство до виходу, який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового роз­порядку, або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

3) приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захи­сту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконан­ня заходів особистої гігієни;

4) проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на транспортному засобі іншого підприєм­ства, яке надало згідно з договором (заявкою), за наявності роз­порядження роботодавця;

5) використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відпо­відно до встановленого порядку;

6) провадження дій в інтересах підприємства, на якому гро­мадянин працює, тобто дій, які не входять до його виробничо­го завдання чи прямих обов'язків;

7) ліквідація аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використову­ються підприємством;

8) надання підприємством шефської допомоги;

9) перебування на транспортному засобі або на його сто­янці, на території вахтового селища, у тому числі під час змін­ного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'яза­на з виконанням трудових (посадових) обов'язків або з дією небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або сере­довища;

Соціальні ризики

10) прямування до (між) об'єкта (ми) обслуговування за за­твердженими маршрутами або до будь-якого суб'єкта за доручен­ням роботодавця;

11) прямування до місця відрядження та у зворотному на­прямку відповідно до завдання про відрядження;

12) настання природної смерті під час перебування на підземних роботах або після виходу на поверхню внаслідок гострої серцево-судинної недостатності;

13) вчинення самогубства, пов'язаного з перевищенням строку перебування у рейсі, обумовленого договором, або на­стання природної смерті внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних та шкідливих виробничих факторів на суднах морського та рибопромислового флотів.

Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на вироб­ництві або професійного захворювання жінки під час її вагіт­ності, у зв'язку з чим дитина народилась інвалідом, прирівнюєть­ся до нещасного випадку, який трапився із застрахованим.

Другу групу обставин передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зокрема, пункти д, є ст. 26 цього За­кону передбачають інвалідність, що вважається такою, що на­стала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався при виконанні державних або громадських обов'язків, дій щодо рятування людського життя, щодо охорони власності (незале