Структурно соціальний захист в Україні складається з таких частин.

А. Державний соціальний захист.

I. Загальна система соціального захисту:

1) загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) державна соціальна допомога.

II. Спеціальний соціальний захист.

III. Додатковий соціальний захист.

Б. Недержавне соціальне забезпечення:

1) недержавне пенсійне забезпечення.

2) недержавні соціальні послуги.

 

9. Модель соціального забезпечення Бісмарка

Континентальна модель (інша назва — модель Бісмарка) встановлює жорсткий зв’язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійної діяльності. В основі цієї моделі лежить механізм соціального страхування, отже соціальні видатки фінансуються, переважно, за рахунок страхових внесків роботодавців і застрахованих працівників. Таким чином, ця модель передбачає реалізацію правила еквівалентності, коли величина страхових виплат визначається насамперед величиною страхових внесків. В момент свого народження (1880-ті роки) німецька система соціального захисту відтворювала саме цю модель. В класичному вигляді, ця модель базується на принципі соціального страхування і професійній солідарності, що передбачає існування страхових фондів, якими на паритетних засадах керують власники підприємств та наймані робітники. Такі фонди акумулюють соціальні відрахування з заробітної платні, за рахунок яких здійснюються страхові виплати. Фінансування таких систем відбувається, як правило, незалежно від державного бюджету, оскільки така модель соціального захисту суперечить принципу бюджетної універсальності (згідно з яким бюджет повинен містити всі без винятку державні прибутки і видатки, не допускаючи зміни однієї суми за рахунок іншої).Сьогодні ця модель, як правило, ґрунтується не лише на принципі соціального страхування. Для малозабезпечених членів суспільства, що не мають можливості отримувати страхові соціальні виплати (наприклад, через відсутність страхового стажу), соціальний захист реалізується через принцип соціальної допомоги. Мова йде про допоміжні механізми, які є відступами від початкових засад бісмарківської моделі. Таким чином, розвиток системи соціальної допомоги приводить до модифікації цієї моделі й збільшення частки бюджетного фінансування системи соціального захисту.

Попри існування принципу обов’язковості соціального страхування, він дотримується не завжди. Це пов’язано з існуванням граничних рівнів зарплатні, вище яких або відбувається лімітування відрахувань, або належність до системи соціального страхування вже не є обов’язковою.

Особливості моделі соціалнго забезпечення Бевериджа

Англосаксонська модель (відома як модель Вільяма Беверіджа) представлена в Європі Великою Британією та Ірландією. Вона базується на таких принципах:

• принцип всезагальності (універсальності) системи соціального захисту — поширення її на всіх громадян, які потребують соціальної допомоги;
• принцип одноманітності й уніфікації соціальних послуг і виплат, що виражається в стандартизованості способів розрахунку розміру та умов надання пенсій і медичного обслуговування;
• принцип розподільної справедливості — основний у даній моделі, оскільки мова йде не про професійну (як у бісмарківській моделі), а про національну солідарність.

Фінансування таких систем здійснюється як за рахунок страхових внесків, так і за рахунок державного бюджету. Наприклад, фінансування сімейних виплат і видатків на охорону здоров’я здійснюється з державного бюджету, тоді як інші соціальні виплати забезпечуються страховими внесками найманих робітників і роботодавців. На відміну від континентальної, ця модель передбачає досить низькі соціальні виплати з соціального страхування, при домінуючій ролі соціальної допомоги в системі соціального захисту.

Роль недержавних організацій у забезпеченні соцільного захисту населення

Основні функції органів управління соціальним захистом на сомврядовому рівні

Державні органи управління соціальним захистом (обласні, міські, районні)

Професійна підготовка соціальних працівників / соціальних педагогів в Україні

Підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників як окремий напрямок професійної освіти і професійної діяльності почала формуватися в на початку 1990-х років. У квітні 1991 року Постановою Держкомпраці СРСР Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців був поповнений кваліфікаційною характеристикою “спеціаліст із соціальної роботи”, “соціальний педагог” та “соціальний працівник”. Ці посади стали еквівалентом прийнятої в світі посади “соціальний працівник”.
На даний час професійна підготовка фахівців соціальної сфери в Україні здійснюється у різних формах: очна, очно-заочна, заочна, вечірня, екстернат та інші – і передбачає багаторівневий характер освіти: допрофесійна, професійна, післядипломна, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів. Соціальні працівники мають можливість отримувати різну професійно рівневу кваліфікацію і спеціалізацію у середніх навчальних закладах (училищах, технікумах, коледжах, ліцеях) та у вищих навчальних закладах (інститутах, університетах, академіях, спецфакультетах) та ін.
На даний час в Україні можна виділити наступні рівні підготовки кадрів для соціальної сфери:
1. Допрофесійна підготовка на курсах, у школах, ліцеях. Випускники цих закладів, отримавши середню освіту, можуть працювати у відповідних закладах і обслуговувати хворих, престарілих, одиноких.
2. Навчання у середніх навчальних закладах дає можливість очолити відділення обслуговування на дому, відділення денного перебування, невідкладної соціальної допомоги та інші відділення із обслуговування хворих, престарілих, одиноких.
3. Навчання у вищих закладах освіти (термін навчання 4-5, 5 років); особи, які мають вищу освіту, можуть навчатись на спеціальних факультетах післядипломної освіти (від 1 до 3 років). У свою чергу, вища професійна освіта має 3 ступені: підготовка бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (6 років). Останні після отримання диплому мають право займатися навчально-педагогічною та науково-дослідницькою роботою.
4. Перепідготовка і підвищення кваліфікації працюючих спеціалістів (система різноманітних курсів, стажувань і т.д.).
5. Підготовка науково-викладацьких кадрів. На сьогодні в Україні діють вчені ради по захисту дисертацій, у яких успішно захищаються докторські і кандидатські дисертації із різноманітних проблем соціальної роботи та соціальної педагогіки. Характерно, що поряд із викладачами успішно захищають свої наукові дослідження практики: спеціалісти комітетів соціального захисту населення, спеціалісти центрів соціальних служб для молоді, управлінські кадри.

Основні напрямки діяльності та зміст діяльності соціального педагога у напрямку соціального захисту населення

Соц.. захист осіб ЧАЕС

17. Зарубіжні системи соціально-правового захисту населення.

Німеччина

Центральне місце в німецькій системі соціального захисту займає соціальне страхування. Згідно з принципом самоуправління, установи соціального страхування наділені правовою, фінансовою й організаційною незалежністю від інститутів державного управління. Проте, держава створює правову основу і здійснює правовий нагляд і перевірки діяльності органів соціального захисту.

Установи, що здійснюють страхування, діють розрізнено: незалежно одне від одного діють організації з пенсійного забезпечення, медичні страхові організації тощо.

Поряд із соціальним страхуванням передбачені механізми соціальної допомоги, яка надається в разі, якщо всі види страхових соціальних виплат вичерпано.

Фінансування системи соціального захисту в Німеччині здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох видів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов’язань виступає держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді державних дотацій.

Франція

Особливість французької системи соціального захисту — дуже складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по ЄС. З 1970 по 2003 роки видатки на соціальний захист у Франції зросли з 17,5% до 30,9%.

Особливості французької системи:

розгалужена система професійно-галузевих схем соціального страхування;

розвинена система сімейних виплат, яка стала результатом тривалої еволюції;

велика роль додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі пенсійного й медичного страхування.

Розподільний принцип фінансування лежить в основі функціонування не лише державних схем соціального страхування, а й обов’язкових додаткових професійних систем страхування.

Управління соціальним захистом у Франції організовано ієрархічно в вигляді діючих на національному й регіональному рівнях страхових кас, відповідальних за той чи інший вид соціального захисту. Регіональні й місцеві каси соціального страхування є самоврядними організаціями, кожна з яких має власне правління, що складається з представників застрахованих і роботодавців.

Основним джерелом фінансування системи соціального захисту у Франції слугують страхові внески працівників і роботодавців. Виняток складає страхування від безробіття й сімейні виплати, частка державних дотацій у яких істотно вища, ніж в інших галузях соціального забезпечення, а також страхування від нещасних випадків, яке фінансується виключно за рахунок коштів роботодавця.

Велика Британія

Особливості британської системи соціального захисту:

відсутність спеціальних, організаційно оформлених інститутів, що займаються страхуванням конкретних видів соціальних ризиків — страхування по старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо. Всі програми соціального захисту об’єднані в рамках єдиної системи соціального захисту.

велика роль державних установ у забезпеченні соціальними послугами та виплатами, а також їх тісний зв’язок із приватними страховими програмами.

Британська система не передбачає існування цільових страхових внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм: пенсійного, медичного страхування, пенсій за інвалідністю тощо.

Структура фінансування системи соціального захисту в Великій Британії визначається поділом цієї системи на дві частини: національну охорону здоров’я та національне соціальне страхування. Перша фінансується на 90% з державного бюджету, а друга — за рахунок страхових внесків найманих працівників і підприємців. Окрім охорони здоров’я, податкове фінансування характерне для убезпечення від нещасних випадків на виробництві, а також сімейних виплат.

Швеція

Основним принципом шведської системи соціального захисту є її універсальність, тобто охоплення всіх прошарків населення. Наступним за важливістю принципом, характерним для багатьох європейських «соціальних економік», є принцип соціальної солідарності, який полягає в тому, що всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, докладаючи співмірний своїм прибуткам внесок.

Необхідним елементом у такій системі виступає держава, яка бере на себе функції перерозподілу соціальних благ від забезпечених до найуразливіших категорій населення. Якщо брати до уваги лише прибуток у формі зарплатні (в середньому, близько 2500 доларів у місяць), то 36% населення країни можна було б віднести до розряду бідних (найвищий показник у групі промислово розвинених країн світу). Однак після перерозподілу сукупного суспільного доходу через систему податків і соціальних виплат (1/3 держбюджету йде на соціальні потреби), а також враховуючи соціальні видатки муніципальних бюджетів і виплати з пенсійних та інших страхових фондів, до категорії бідних потрапляє всього лиш 5,6% населення. Для порівняння: аналогічні показники в США складають відповідно 27% і 17%.

Рівень оподаткування в Швеції є одним із найвищих у світі, але така дорожнеча системи соціального захисту вповні компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю приголомшливого контрасту між багатством і бідністю, і — відповідно — високою політичною й соціальною стабільністю.

Італія

Одна з основних проблем соціальної політики Італії — історична відмінність у прибутках населення в північних і південних регіонах, що відбивається у статистиці по безробіттю. Відносно загального рівня безробіття в Італії (11,3%) рівень безробіття на півночі країни становив близько 7,5% (що наближається до середньоєвропейських величин), а для півдня — більше 20%. Така ситуація впливає на ролі, яку відіграє соціальний захист: пенсія по інвалідності в економічно слабких регіонах, окрім свого основного призначення, виконує роль допомоги по безробіттю й соціальної допомоги.

Істотною проблемою є співіснування секторів економіки з низьким рівнем соціальних гарантій та секторів, де гарантованість соціальних послуг вища, зокрема, внаслідок широкого розвитку профспілкового руху на півночі країни.

Особливістю італійської системи соціального захисту є незадовільний захист від ризиків людей, які за різних причин опинилися без жодних прибутків. Через цю та інші обставини італійська соціальна політика часто характеризувалася як «рудиментарна».

Наступною проблемою є асиметрична структура соціальних видатків. Найбільшу частину соціальних видатків складає пенсійне забезпечення — 15,4% від ВВП, тоді як на підтримку сім’ї, материнства, освіти й політику зайнятості витрачаються порівняно незначні кошти (близько 0,8%). Пенсійну проблему ускладнює також несприятливий демографічний розвиток: середній показник народжуваності в Італії — один із найнижчих в Європі (1,26 дитини на сім’ю). Крім того, внаслідок збільшення тривалості життя, зростає частка людей похилого віку.

Хронічною проблемою є високий рівень державної заборгованості, яка обмежує фінансову свободу держави в соціальній сфері. До проблем можна віднести й недостатню відповідальність як соціальних органів, так і отримувачів соціальних послуг і виплат щодо основних принципів системи соціального страхування.

18. Проаналізувати систему підготовки працівників соціальної сфери у країнах-членах Європейського Союзу

Швеція. Навчання соціальних працівників триває три з половиною роки. Перший рік починається з викладання суспільних дисциплін.

Першого року навчання студенти проходять навчальну практику в соціальних агенціях як помічники соціальних працівників, що триває п’ять місяців. Практикою керує наставник – професійний соціальний працівник. Він керує 5-10 студентами. Після екзаменаційної перевірки результатів практики наставник дає характеристику кожному і, якщо вона задовільна, студент повертається до навчання в університет. На другому році навчання, протягом 4-го та 5-го семестрів, студенти поглиблено вивчають соціально-психологічні аспекти професії. Загалом навчальну діяльність можна поділити на два етапи. Другий етап підготовки концентрується на структурних проблемах, пов’язаних із життєвими ситуаціями: житлом, суспільною діяльністю, особистими проблемами тощо.

Ґетеборзький університет надає такі спеціалізації: робота з людьми з девіантною поведінкою; робота соціального працівника в школі; робота соціального працівника в пенітенціарній системі; робота соціального працівника в закладах охорони здоров’я; соціального працівника з емігрантами; робота соціального працівника на підприємстві; наукова діяльність у сфері соціальної роботи.

Після того, як студенти проходять спеціалізацію і екзаменаційна комісія дає позитивну оцінку їхнім результатам, студенти скеровуються на другу навчальну практику тривалістю шість місяців, яка включає діяльність студента виключно за своєю спеціалізацією. Після проходження практики студент має написати дипломний проект за своєю спеціалізацією та захистити його, після чого йому видається диплом бакалавра соціальної роботи.

Підготовка соціальних працівників у Німеччині триває 4 роки і здійснюється у Вищих соціальних Школах, що діють при університетах та в коледжах. Університети і коледжі в Німеччині мають високу міру конституційно гарантованої незалежності. Абітурієнти, зазвичай, надають перевагу навчанню у коледжі. Навчання в коледжах має комплексний характер. Воно втілює ідею практичної спрямованості, передбачає розширення науково-методичної бази за рахунок міжнародних зв’язків, оволодіння сучасними технологіями соціальної роботи та творчий підхід.

У школах соціальної роботи здебільшого пропонується три різних типи навчальних програм:

- соціальна робота, орієнтована на традиційні напрямки соціаль-ної політики в державних і громадських організаціях; спрямована на роботу з молоддю в громаді, навчальних та позашкільних освітньо-виховних закладах; “Sozial wesen” – навчальна програма, що об’єднує елементи як соціальної роботи, так і соціальної педагогіки.

На основі аналізу елементів різних навчальних програм з підго-товки соціальних працівників у вищих навчальних закладах Німеччини, можна виокремити елементи, що є майже в кожній навчальній програмі: соціальна робота і соціальна педагогіка: історія, теорія, організа-ція, соціальні інститути, методи роботи; соціальні науки: соціологія, соціальна політика, політичні на-уки, економіка, статистики, емпіричні соціальні дослідження; психологія/педагогіка: прогресивна психологія, терапевтичні методи, теорія і практика освіти, теорії соціалізації; здоров’я: надання медичної допомоги, медичне обстеження, па-тронаж; юридичне і суспільне управління: законодавство у справах сім’ї, молоді, соціального забезпечення, соціальних гарантій у сфері зайнятості та самоврядування; музика, драматургія, спорт, образотворче мистецтво, кінемато-графія, робота із засобами масової інформації.

Практична підготовка організована відповідно до двох моделей. “Однофазова” модель інтегрує два шестимісячних періоди практики у професійній галузі в академічну навчальну программу. Двофазова” модель - студенти одержують державний сертифікат про вищу освіту лише після успішного завершення річної практики в певній сфері соціальної роботи. Студенти працюють за скеруванням на роботу в певній установі під контролем і спостереженням соціального працівника, який працює в цій організації.

Після закінчення навчальної програми в соціальній роботі і соціальній педагогіці студентам присуджується академічний ступінь соціального працівника або соціального педагога.

У Великобританії основна увага приділяється не стільки теоретичній підготовці майбутніх соціальних працівників, скільки формуванню практичних вмінь і навичок соціальної роботи, а також особистісному розвитку та професійній етиці. Особливістю університетської освіти соціальних працівників у Великобританії є багатоступеневий характер. Найбільш поширеними є три рівні університетської підготовки:

- диплом спеціаліста із соціальної роботи;

- диплом бакалавра;

- диплом магістра.

Розглядаючи професійну підготовку соціальних працівників в університетах Великобританії, варто зазначити, що значна частина навчального навантаження (40–50%) відводиться для організації практики безпосередньо на робочому місці. Так, заняття становлять для студентів денної форми навчання два дні на тиждень, а для студентів, які поєднують роботу з навчанням – один день на тиждень. Найважливішою фігурою у процесі підготовки майбутнього со-ціального працівника є педагог-наставник (тьютер). Зазвичай, він навчає 1-3 студентів.

19. ДОПОМОГА ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ

Допомога при народженні нарається одному з батьків або опікуну, який постійно проживає разом з дитиною.Для отримання допомоги необхідно звернутись до управління праці та соціального захисту населення по місцю проживання (реєстрації). За призначенням допомоги при народженні дитини необхідно звернутися в управління не пізніше 12 календарних місяців після народження дитини, інакше допомога не буде призначена.

Для отримання допомоги необхідно передусім пред’явити паспорт або інших документ, який підтверджує особу. Крім того необхідно надати:

- заяву, яка складається по формі, затвердженою наказом Мінпраці і соцполітики від 08.06.06 №215. Така заява заповнюється безпосередньо в управлінні праці та соціального захисту населення.

- копію свідоцтва про народження дитини. (У випадку народження мертвої дитини допомогу при народженні не призначають).

- витяг з Державного реєстру актів громадянського стану про народження дитини для виплати допомоги у зв’язку з її народженням. Цей витяг надається відділом реєстрації актів громадянського стану. Або подається довідка для призначення допомоги при народженні, яка надається виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради. Жінки, які постійного проживають на території України, але які народили за кордоном, надають видану компетентним органом країни перебування і легалізований в установленому порядку в Україні документ, який засвідчує народження дитини, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.(Потрібно зазначити, що у виключних випадках відділ соціального захисту населення з узгодженням з Міністерством соціальної політики може призначити допомогу на підставі дублікатів вищезазначених документів).

- Копію рішення про усиновлення опіки – подають лише опікуни.

- Довідку про склад сімї і копію свідоцтва про народження кожної дитини, яку включають при визначенні розміру допомоги. Ці документи подають особи, які звертаються за призначенням допомоги при народженні другої і наступної дитини.

З 9 квітня 2011 року до ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» були внесені зміни, які передбачили, що допомога при народженні дитини буде надаватися у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, – на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, – на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, – на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину – 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину – 72 місяців рівними частинами.

Важливо зазначити, що допомога при народженні дитини нараховується у розмірах прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, встановлених на день народження дитини.