Демократичні засади сучасної політики

Демократичні засади сучасної політики

Міністерства та відомства соціального захисту України

Охарактеризувати законодавчу базу соціального захисту

Визначити поняття «модель» та охарактеризувати основні організаційні моделі соціального забезпечення.

Модель – це (від латинського міра, зразок, норма) замінник оригіналу, еталон.

За визначенням європейської комісії класифікуються два типи моделей соціального забезпечення:

I. Модель Бісмарка – характерна для середньо морських країн (Греція, Італія, Німеччина, Ірландія). Модель Бісмарка встановлює тісний зв’язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійною діяльністю працівника, соціальний захист для не працюючих прикладається на сім’ю.

II. Модель Беверіджа – властива для південних країн (Швеції, Фінляндії, Австралії, Данії, Франції, країн Бенілюксу-(Бельгія, Нідерланди, Люксембург)). Для цієї моделі характерний організований доступ до соціальних послуг для всіх громадян; принцип національної солідарності та розподільчої справедливості.

1.Соціально демократична – характерна для скандинавських країн (Швейцарія,Норвегія, Фінляндія).Держава відповідає за соціальний захист населення. Основна увага звертається на забезпечення повної зайнятості.

2. Континентальна – Франція,Австралія.(Бісмарк)

3. Атлантична – Великобританія, Ірландія, Канада.(Беверіджа)

4. Японська – Японія (вирівнювання доходів громадян).

5. Неоконсервативна – Німеччина.

Змішане державно приватне вирішення соціальних питань, колективна відповідальність під контролем держави.

У сучасному світі спостерігається запровадження такої моделі соціального захисту як Welfare.

За якої соц. права забезпечуються працюючим, державою, а не зайнятому населенню – муніципалітетами та приватною благодійністю.

Соціальна політика як комплекс соціальних програм

Соціальна політика є комплексом соціальних программ які дозволяють вирішувати такі проблеми сучасного характеру: знищення рівня бідності, смертності, та зменшення кількості бездомних.

Соціальна програма — комплекс узгоджених заходів за цілями, строкам, ресурсами та виконавцями у масштабах визначеної території та галузі соціальної сфери, що спрямовані на вирішення комплексу соціальних проблем.

Класифікація державних органів виконує соціальний захист:

1) Загальні органи – найважливіші сфери суспільного життя, в тому числі на соціальному;

2) Органи компетентності, яких пов’язують із соціальним захистом населення (соціальним страхуванням,пенсійного забезпечення, соціальної допомоги населенню);

3) Діяльність основних складових механізмів держави (органи держави);

Фонди соціального захисту

Позабюджетні цільові фонди – це фонди фінансових ресурсів необхідних для фінансування пріоритетних напрямів соціально економічних завдань держави та органів місцевого самоврядування.

В Україні створено 4 централізовані цільові позабюджетні фонди:

1) пенсійний;

2) фонд загально обов’язкового державного страхування;

3) фонд соц. страх у зв’язку з втратою працездатності;

4) фонди соц. страхування від нещасних випадків;

Історичні етапи розвитку соціального забезпечення

Уявлення про те, яким має бути соціальний захист, змінювалось та удосконалювалося з розвитком людського суспільства. Початковими формами соціального забезпечення були благодійництво і громадська опіка як вираз соціальної допомоги.

У рабовласницькому суспільстві, де були два антагоністичних класи — вільні і раби, щодо рабів не могло бути й мови про якесь їх забезпечення.

Відомо, що у Стародавній Греції та у Стародавньому Римі з'явились такі форми забезпечення ветеранів за військову службу, як пенсії та земельні наділи, а для вільних бідних людей застосовувалось благодійництво: безплатна роздача хліба, продуктів, утримання громадських лазень.

Становлення соціального забезпечення в Україні. У давні часи ініціатива у введенні певних видів соціальної допомоги часто виходила від князів. Князь Володимир у 996 р. видав Устав, яким доручав духовенству й церковним структурам здійснювати опікування й нагляд за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких і встановив для благодійні заклади і заходів: заснував училища для навчання убогих людей, богодільні, запровадив народні свята, на яких влаштовувалося "годування" убогих, сиріт, вдів, бездомних, роздавалася щедра милостиня.

При монастирях — Печерському в Києві, Чернігівському, Лебединському монастирі поблизу Чигирина, при Левківському храмі біля Овруча — скрізь засновувались шпиталі для немічних, сирітські приюти, богодільні.

Особливо ця діяльність активізувалась під час воєнних дій. Згодом відбулося посилення організаційної діяльності різних організацій та установ щодо вдосконалення форм підтримки соціально вразливих верств населення. Зокрема поширення набула соціальна діяльність українських братств — православних громадських об'єднань.

Саме за Петра І було закладено основи державної системи соціального забезпечення в Росії.

Таким чином, історія нашої країни свідчить про використання різноманітних форм соціальної опіки. Проте така опіка мала в основному громадський характер. З розвитком купецьких гільдій, ремісницьких цехів була започаткована взаємодопомога у зв'язку з каліцтвом, нещасним випадком на виробництві. З'явилася така форма привілею як пенсійне забезпечення окремих категорій державних службовців. Для представників панівних класів монарх жалував державні пенсії, які надавалися за заслуги перед ним.

Типи організаційних моделей соціального забезпечення за класифікацією Європейської комісії

Структура соціального захисту в Україні

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Cоціальне захист — це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.

У Конституції України соціальний захист розуміється саме як система заходів щодо захисту населення від соціальних ризиків. Саме такий зміст закладено у ст. 46, де встановлено "право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом".

Роль недержавних організацій у забезпеченні соцільного захисту населення

Основні функції органів управління соціальним захистом на сомврядовому рівні

Державні органи управління соціальним захистом (обласні, міські, районні)

Основні напрямки діяльності та зміст діяльності соціального педагога у напрямку соціального захисту населення

Соц.. захист осіб ЧАЕС

17. Зарубіжні системи соціально-правового захисту населення.

Німеччина

Центральне місце в німецькій системі соціального захисту займає соціальне страхування. Згідно з принципом самоуправління, установи соціального страхування наділені правовою, фінансовою й організаційною незалежністю від інститутів державного управління. Проте, держава створює правову основу і здійснює правовий нагляд і перевірки діяльності органів соціального захисту.

Установи, що здійснюють страхування, діють розрізнено: незалежно одне від одного діють організації з пенсійного забезпечення, медичні страхові організації тощо.

Поряд із соціальним страхуванням передбачені механізми соціальної допомоги, яка надається в разі, якщо всі види страхових соціальних виплат вичерпано.

Фінансування системи соціального захисту в Німеччині здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох видів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов’язань виступає держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді державних дотацій.

Франція

Особливість французької системи соціального захисту — дуже складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по ЄС. З 1970 по 2003 роки видатки на соціальний захист у Франції зросли з 17,5% до 30,9%.

Особливості французької системи:

розгалужена система професійно-галузевих схем соціального страхування;

розвинена система сімейних виплат, яка стала результатом тривалої еволюції;

велика роль додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі пенсійного й медичного страхування.

Розподільний принцип фінансування лежить в основі функціонування не лише державних схем соціального страхування, а й обов’язкових додаткових професійних систем страхування.

Управління соціальним захистом у Франції організовано ієрархічно в вигляді діючих на національному й регіональному рівнях страхових кас, відповідальних за той чи інший вид соціального захисту. Регіональні й місцеві каси соціального страхування є самоврядними організаціями, кожна з яких має власне правління, що складається з представників застрахованих і роботодавців.

Основним джерелом фінансування системи соціального захисту у Франції слугують страхові внески працівників і роботодавців. Виняток складає страхування від безробіття й сімейні виплати, частка державних дотацій у яких істотно вища, ніж в інших галузях соціального забезпечення, а також страхування від нещасних випадків, яке фінансується виключно за рахунок коштів роботодавця.

Велика Британія

Особливості британської системи соціального захисту:

відсутність спеціальних, організаційно оформлених інститутів, що займаються страхуванням конкретних видів соціальних ризиків — страхування по старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо. Всі програми соціального захисту об’єднані в рамках єдиної системи соціального захисту.

велика роль державних установ у забезпеченні соціальними послугами та виплатами, а також їх тісний зв’язок із приватними страховими програмами.

Британська система не передбачає існування цільових страхових внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм: пенсійного, медичного страхування, пенсій за інвалідністю тощо.

Структура фінансування системи соціального захисту в Великій Британії визначається поділом цієї системи на дві частини: національну охорону здоров’я та національне соціальне страхування. Перша фінансується на 90% з державного бюджету, а друга — за рахунок страхових внесків найманих працівників і підприємців. Окрім охорони здоров’я, податкове фінансування характерне для убезпечення від нещасних випадків на виробництві, а також сімейних виплат.

Швеція

Основним принципом шведської системи соціального захисту є її універсальність, тобто охоплення всіх прошарків населення. Наступним за важливістю принципом, характерним для багатьох європейських «соціальних економік», є принцип соціальної солідарності, який полягає в тому, що всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, докладаючи співмірний своїм прибуткам внесок.

Необхідним елементом у такій системі виступає держава, яка бере на себе функції перерозподілу соціальних благ від забезпечених до найуразливіших категорій населення. Якщо брати до уваги лише прибуток у формі зарплатні (в середньому, близько 2500 доларів у місяць), то 36% населення країни можна було б віднести до розряду бідних (найвищий показник у групі промислово розвинених країн світу). Однак після перерозподілу сукупного суспільного доходу через систему податків і соціальних виплат (1/3 держбюджету йде на соціальні потреби), а також враховуючи соціальні видатки муніципальних бюджетів і виплати з пенсійних та інших страхових фондів, до категорії бідних потрапляє всього лиш 5,6% населення. Для порівняння: аналогічні показники в США складають відповідно 27% і 17%.

Рівень оподаткування в Швеції є одним із найвищих у світі, але така дорожнеча системи соціального захисту вповні компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю приголомшливого контрасту між багатством і бідністю, і — відповідно — високою політичною й соціальною стабільністю.

Італія

Одна з основних проблем соціальної політики Італії — історична відмінність у прибутках населення в північних і південних регіонах, що відбивається у статистиці по безробіттю. Відносно загального рівня безробіття в Італії (11,3%) рівень безробіття на півночі країни становив близько 7,5% (що наближається до середньоєвропейських величин), а для півдня — більше 20%. Така ситуація впливає на ролі, яку відіграє соціальний захист: пенсія по інвалідності в економічно слабких регіонах, окрім свого основного призначення, виконує роль допомоги по безробіттю й соціальної допомоги.

Істотною проблемою є співіснування секторів економіки з низьким рівнем соціальних гарантій та секторів, де гарантованість соціальних послуг вища, зокрема, внаслідок широкого розвитку профспілкового руху на півночі країни.

Особливістю італійської системи соціального захисту є незадовільний захист від ризиків людей, які за різних причин опинилися без жодних прибутків. Через цю та інші обставини італійська соціальна політика часто характеризувалася як «рудиментарна».

Наступною проблемою є асиметрична структура соціальних видатків. Найбільшу частину соціальних видатків складає пенсійне забезпечення — 15,4% від ВВП, тоді як на підтримку сім’ї, материнства, освіти й політику зайнятості витрачаються порівняно незначні кошти (близько 0,8%). Пенсійну проблему ускладнює також несприятливий демографічний розвиток: середній показник народжуваності в Італії — один із найнижчих в Європі (1,26 дитини на сім’ю). Крім того, внаслідок збільшення тривалості життя, зростає частка людей похилого віку.

Хронічною проблемою є високий рівень державної заборгованості, яка обмежує фінансову свободу держави в соціальній сфері. До проблем можна віднести й недостатню відповідальність як соціальних органів, так і отримувачів соціальних послуг і виплат щодо основних принципів системи соціального страхування.

18. Проаналізувати систему підготовки працівників соціальної сфери у країнах-членах Європейського Союзу

Швеція. Навчання соціальних працівників триває три з половиною роки. Перший рік починається з викладання суспільних дисциплін.

Першого року навчання студенти проходять навчальну практику в соціальних агенціях як помічники соціальних працівників, що триває п’ять місяців. Практикою керує наставник – професійний соціальний працівник. Він керує 5-10 студентами. Після екзаменаційної перевірки результатів практики наставник дає характеристику кожному і, якщо вона задовільна, студент повертається до навчання в університет. На другому році навчання, протягом 4-го та 5-го семестрів, студенти поглиблено вивчають соціально-психологічні аспекти професії. Загалом навчальну діяльність можна поділити на два етапи. Другий етап підготовки концентрується на структурних проблемах, пов’язаних із життєвими ситуаціями: житлом, суспільною діяльністю, особистими проблемами тощо.

Ґетеборзький університет надає такі спеціалізації: робота з людьми з девіантною поведінкою; робота соціального працівника в школі; робота соціального працівника в пенітенціарній системі; робота соціального працівника в закладах охорони здоров’я; соціального працівника з емігрантами; робота соціального працівника на підприємстві; наукова діяльність у сфері соціальної роботи.

Після того, як студенти проходять спеціалізацію і екзаменаційна комісія дає позитивну оцінку їхнім результатам, студенти скеровуються на другу навчальну практику тривалістю шість місяців, яка включає діяльність студента виключно за своєю спеціалізацією. Після проходження практики студент має написати дипломний проект за своєю спеціалізацією та захистити його, після чого йому видається диплом бакалавра соціальної роботи.

Підготовка соціальних працівників у Німеччині триває 4 роки і здійснюється у Вищих соціальних Школах, що діють при університетах та в коледжах. Університети і коледжі в Німеччині мають високу міру конституційно гарантованої незалежності. Абітурієнти, зазвичай, надають перевагу навчанню у коледжі. Навчання в коледжах має комплексний характер. Воно втілює ідею практичної спрямованості, передбачає розширення науково-методичної бази за рахунок міжнародних зв’язків, оволодіння сучасними технологіями соціальної роботи та творчий підхід.

У школах соціальної роботи здебільшого пропонується три різних типи навчальних програм:

- соціальна робота, орієнтована на традиційні напрямки соціаль-ної політики в державних і громадських організаціях; спрямована на роботу з молоддю в громаді, навчальних та позашкільних освітньо-виховних закладах; “Sozial wesen” – навчальна програма, що об’єднує елементи як соціальної роботи, так і соціальної педагогіки.

На основі аналізу елементів різних навчальних програм з підго-товки соціальних працівників у вищих навчальних закладах Німеччини, можна виокремити елементи, що є майже в кожній навчальній програмі: соціальна робота і соціальна педагогіка: історія, теорія, організа-ція, соціальні інститути, методи роботи; соціальні науки: соціологія, соціальна політика, політичні на-уки, економіка, статистики, емпіричні соціальні дослідження; психологія/педагогіка: прогресивна психологія, терапевтичні методи, теорія і практика освіти, теорії соціалізації; здоров’я: надання медичної допомоги, медичне обстеження, па-тронаж; юридичне і суспільне управління: законодавство у справах сім’ї, молоді, соціального забезпечення, соціальних гарантій у сфері зайнятості та самоврядування; музика, драматургія, спорт, образотворче мистецтво, кінемато-графія, робота із засобами масової інформації.

Практична підготовка організована відповідно до двох моделей. “Однофазова” модель інтегрує два шестимісячних періоди практики у професійній галузі в академічну навчальну программу. Двофазова” модель - студенти одержують державний сертифікат про вищу освіту лише після успішного завершення річної практики в певній сфері соціальної роботи. Студенти працюють за скеруванням на роботу в певній установі під контролем і спостереженням соціального працівника, який працює в цій організації.

Після закінчення навчальної програми в соціальній роботі і соціальній педагогіці студентам присуджується академічний ступінь соціального працівника або соціального педагога.

У Великобританії основна увага приділяється не стільки теоретичній підготовці майбутніх соціальних працівників, скільки формуванню практичних вмінь і навичок соціальної роботи, а також особистісному розвитку та професійній етиці. Особливістю університетської освіти соціальних працівників у Великобританії є багатоступеневий характер. Найбільш поширеними є три рівні університетської підготовки:

- диплом спеціаліста із соціальної роботи;

- диплом бакалавра;

- диплом магістра.

Розглядаючи професійну підготовку соціальних працівників в університетах Великобританії, варто зазначити, що значна частина навчального навантаження (40–50%) відводиться для організації практики безпосередньо на робочому місці. Так, заняття становлять для студентів денної форми навчання два дні на тиждень, а для студентів, які поєднують роботу з навчанням – один день на тиждень. Найважливішою фігурою у процесі підготовки майбутнього со-ціального працівника є педагог-наставник (тьютер). Зазвичай, він навчає 1-3 студентів.

19. ДОПОМОГА ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ

Допомога при народженні нарається одному з батьків або опікуну, який постійно проживає разом з дитиною.Для отримання допомоги необхідно звернутись до управління праці та соціального захисту населення по місцю проживання (реєстрації). За призначенням допомоги при народженні дитини необхідно звернутися в управління не пізніше 12 календарних місяців після народження дитини, інакше допомога не буде призначена.

Для отримання допомоги необхідно передусім пред’явити паспорт або інших документ, який підтверджує особу. Крім того необхідно надати:

- заяву, яка складається по формі, затвердженою наказом Мінпраці і соцполітики від 08.06.06 №215. Така заява заповнюється безпосередньо в управлінні праці та соціального захисту населення.

- копію свідоцтва про народження дитини. (У випадку народження мертвої дитини допомогу при народженні не призначають).

- витяг з Державного реєстру актів громадянського стану про народження дитини для виплати допомоги у зв’язку з її народженням. Цей витяг надається відділом реєстрації актів громадянського стану. Або подається довідка для призначення допомоги при народженні, яка надається виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради. Жінки, які постійного проживають на території України, але які народили за кордоном, надають видану компетентним органом країни перебування і легалізований в установленому порядку в Україні документ, який засвідчує народження дитини, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.(Потрібно зазначити, що у виключних випадках відділ соціального захисту населення з узгодженням з Міністерством соціальної політики може призначити допомогу на підставі дублікатів вищезазначених документів).

- Копію рішення про усиновлення опіки – подають лише опікуни.

- Довідку про склад сімї і копію свідоцтва про народження кожної дитини, яку включають при визначенні розміру допомоги. Ці документи подають особи, які звертаються за призначенням допомоги при народженні другої і наступної дитини.

З 9 квітня 2011 року до ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» були внесені зміни, які передбачили, що допомога при народженні дитини буде надаватися у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, – на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, – на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, – на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину – 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину – 72 місяців рівними частинами.

Важливо зазначити, що допомога при народженні дитини нараховується у розмірах прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, встановлених на день народження дитини.

Пенсійний фонд

Пенсійний фонд України — центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України вносить у встановленому порядку Міністру праці та соціальної політики України пропозиції з питань формування державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечує її реалізацію.

Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України

Демократичні засади сучасної політики