Підзаконні нормативно-правові акти України та їх роль у регулюванні соціального партнерства.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Підзаконні нормативно-правові акти України та їх роль у регулюванні соціального партнерства.



Слід зауважити, що ідеї соціального партнерства мають в Україні вагому історію. Зокрема, ще в ХІХ ст., на початку формування робітників як соціально-економічного класу на території України, відомий вітчизняний вчений-економіст М.Х. Бунге в своїх працях звертався до проблеми взаємовідносин роботодавців та найманих робітників. Він не сприйняв теорію узгодження суспільних інтересів, яку відстоювали Г.Ч. Кері та Ф. Бастіа,

визнаючи економічні протиріччя, що виникають між робітником та працедавцем, працею та капіталом. Проте М.Х. Бунге не відкидав можливості досягнення такого узгодження в процесі подальшого розвитку суспільства за посередництва держави, заявляючи, що «згода інтересів як щось необхідне, невідворотне не існує, що згода виробляється цивілізацією і виявляється лише як можливість, будучи зумовлена моральним авторитетом або примусовою силою верховної влади там, де однієї моральної сили не достатньо» [10, с. 310]. Вчений розумів, що без державного регулювання проблему взаємовідносин між найманими робітниками та працедавцями вирішити неможливо.Майже сто років потому, в часи новітньої історії України, перед державою постали схожі проблеми. Адже після здобуття незалежності та проголошення побудови економіки на ринкових засадах старі командно-адміністративні методи, що ґрунтувалися на ідеології та силі примусу не могли регулювати відносини між робітником, державою та новим суб’єктом трудових відносин – підприємцями.

Тому на початку 1990-х серед інших соціально-економічних проблем питання регулювання трудових відносин постало доволі гостро. Його ефективне вирішення, виходячи з досвіду розвинених країн світу, було можливе лише в процесі становлення та розвитку в Україні системи соціального партнерства. Першим кроком у цьому напрямку стало укладання Генеральної угоди у 1991 році. Генеральна угода зафіксовує результати домовленостей між сторонами соціального партнерства на національному рівні. Вона покликана регулювати основні аспекти соціально-трудових відносин у країні. Згідно з Законом України «Про колективні договори і угоди» сторонами Генеральної угоди виступають:

\професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди;

власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави [11].

Також слід зазначити, що «5 червня 1992 року за підсумками зустрічі за «круглим столом» представники Федерації незалежних профспілок України та ще вісім інших найбільших на той час профспілкових об’єднань підписали разом з Президентом України Л.Кравчуком Комюніке, в якому визнано необхідність постійного соціального діалогу сторін з найгостріших питань суспільно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави, досягнуто згоди щодо утворення на тристоронній основі з представників уряду,підприємців і профспілок національного органу з узгодження соціально-економічних інтересів сторін» [12, с. 43].

Наслідком даної зустрічі стало видання Указу Президента України «Про національну раду соціального партнерства» від 5 лютого 1993 року. Даним Указом було створено постійно

діючий консультативно-дорадчий орган при президентові України – Національну раду

соціального партнерства. Таким чином, затвердження соціального партнерства, як способу

вирішення проблем соціально-трудової сфери на законодавчому рівні стало найважливішим кроком на шляху його становлення в Україні.

Національна рада соціального партнерства здійснювала свою діяльність на підставі

положення «Про Національну раду соціального партнерства», що було введене в дію Указом

Президента України у квітні 1993 року. Положення визначало основні завдання Національної ради, а саме:

узгодження шляхом тристоронніх консультацій позицій сторін (Кабінету Міністрів

України, об’єднань підприємців та професійних спілок) у соціально-трудовій сфері

з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власників та працівників

підприємств, установ і організацій, а також пошук компромісів між соціальними

партнерами для запобігання конфліктам;

участь у підготовці висновків щодо проектів законів, інших актів законодавства в

галузі соціально-трудових відносин та пропозицій з питань удосконалення

трудового законодавства з урахуванням норм міжнародного права;

вироблення пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод,

організація і проведення консультацій при їх укладанні;

аналіз виконання Генеральної угоди, розроблення відповідних рекомендацій щодо

усунення розбіжностей між сторонами, що виникають з питань її виконання, в разі

їх звернення до Національної ради;

узгодження позицій сторін щодо ратифікації і денонсації конвенцій Міжнародної

організації праці;

повідомлення громадськості через засоби масової інформації про результати

домовленостей сторін у соціально-трудовій сфері.

Ще одним кроком до інституційного забезпечення реалізації процесу становлення

соціального партнерства в Україні можна вважати створення Національної служби

посередництва та примирення. Вона була утворена на підставі Указу Президента України від 17

листопада 1998 р. та функціонує по сьогодні [13].

Національна служба посередництва і примирення – це постійно діючий державний

орган, що створений Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових

спорів.

До основних завдань Національної служби посередництва і примирення віднесено:

сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання

колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними;

прогнозування виникнення колективних трудових спорів та сприяння своєчасному

їх вирішенню;

здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових

спорів (конфліктів);

забезпечення здійснення соціального діалогу, вироблення узгоджених пропозицій

щодо розвитку соціально-економічних та трудових відносин в Україні;

здійснення заходів із запобігання виникненню колективних трудових спорів

(конфліктів);

підвищення рівня правової культури учасників соціально-трудових відносин.

Таким чином, Національна служба посередництва і примирення доповнювала та

розширювала межі діяльності Національної ради соціального партнерства. Що, у свою чергу,

свідчило про розвиток соціального партнерства в Україні та зростання його значення як

провідного напрямку державної політики у сфері соціально-трудових відносин.

Наступним кроком законодавчого забезпечення становлення та розвитку соціального

партнерства в Україні став Указ Президента України «Про розвиток соціального діалогу в

Україні» від 29 грудня 2005 року.

Даним указом ліквідовувалась Національна рада соціального партнерства, а натомість

був створений новий орган, покликаний сприяти розвитку процесів соціального партнерства в

Україні – Національна тристороння соціально-економічна рада.

Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСЕР) утворена за ініціативи

усіх сторін соціального партнерства, що діють в Україні, а саме: всеукраїнських профспілок,

об’єднань роботодавців та Кабінету Міністрів України. На практиці НТСЕР – це

консультативно-дорадчий орган при Президентові України з представників Кабінету Міністрів

України, всеукраїнських професійних спілок та їх об’єднань, всеукраїнських об’єднань

організацій роботодавців, що працює по сьогодні.

У процесі розвитку соціально-трудової сфери, поглиблення процесів соціального

партнерства та розвитку законодавчої бази України, зокрема зв’язку з прийняттям Закону

України «Про соціальний діалог в Україні», змінилися засади функціонування НТСЕР. Ці зміни

знайшли своє відображення в прийнятті Указу Президента України «Про Національну

тристоронню соціально-економічну раду» від 2 квітня 2011 р, що прийшов на зміну Указу «Про

розвиток соціального діалогу в Україні».

На сьогодні Національна тристороння соціально-економічна рада має тристоронню

структуру представництва сторін соціального діалогу: по 20 представників від: уряду,

всеукраїнських профспілок та їх об’єднань, всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців.

Очолюють раду три співголови, які одночасно є координаторами сторін.

В структурі НТСЕР утворено із рівної кількості членів сторін 4 постійні комісії:

із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів;

з інформаційно-методичної роботи та зв’язків інституціями соціального діалогу

всіх рівнів;

з дотримання норм і принципів соціального діалогу;

з питань конкурентноздатності вітчизняної економіки.

Роль і значення НТСЕР у процесі становлення та розвитку соціального партнерства в

Україні визначили мету й завдання її діяльності.

Метою діяльності Національної тристоронньої соціально-економічної ради є:

підвищення ролі професійних спілок і організацій роботодавців та їх об’єднань у

формуванні економічної та соціальної політики держави;

подальший розвиток соціального діалогу як одного з головних чинників

забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства,

запобігання суспільним конфліктам.

Основними завданнями НТСЕР є:

сприяння узгодженню позицій сторін соціального діалогу щодо шляхів дальшого

розвитку соціально-економічних і трудових відносин, укладанню угод з питань

регулювання таких відносин;

розроблення та внесення Президентові України пропозицій з питань формування та

реалізації державної соціально-економічної політики [14].

Створення та діяльність Національної тристоронньої соціально-економічної ради, а

також Національної служби посередництва і примирення є важливим кроком у напрямку

інституційного забезпечення реалізації процесу соціального партнерства в Україні.

Незважаючи на важливе значення розглянутих нормативних документів, основним

кроком на шляху утвердження соціального партнерства як пріоритетного напрямку розвитку

соціально-трудових відносин в Україні стало прийняття Закону України «Про соціальний

діалог в Україні» від 23 грудня 2010 р. [14].

Законом визначаються правові засади організації та порядку ведення соціального

діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної й економічної

політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення

підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві.

Варто зазначити, що в Законі визначаються основні принципи соціального діалогу,

серед інших до них відносять:

законності та верховенства права;

репрезентативності і правомочності сторін та їх представників;

незалежності та рівноправності сторін;

конструктивності та взаємодії;

добровільності та прийняття реальних зобов’язань;

взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

обов’язковості розгляду пропозицій сторін тощо.

Серед визначених принципів, потрібно відзначити поняття репрезентативності і

правомочності сторін та їх представників. До загальних критеріїв репрезентативності для

суб’єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців Закон відносить:

легалізацію (реєстрацію) зазначених організацій (об’єднань) та їх статус;

для профспілок, їх організацій та об’єднань – загальна чисельність їх членів, для

організацій роботодавців та їх об’єднань – загальна чисельність працівників, які

працюють на підприємствах – членах відповідних організацій роботодавців;

галузева та територіальна розгалуженість.

Конкретні показники в критеріях репрезентативності варіюються залежно від рівнів

соціального діалогу, що дозволяє залучити до процесу найбільш представницькі організації профспілок та роботодавців. Проте в даному випадку є негативний аспект, оскільки це не дає можливості впливати на процес дрібним незалежним організаціям.

Оцінювання відповідності критеріям репрезентативності профспілок та їх об’єднань,

організацій роботодавців та їх об’єднань проводиться: на національному та галузевому рівнях –Національною службою посередництва і примирення; на територіальному рівні – відповіднимивідділеннями Національної служби посередництва і примирення.

Підтвердження репрезентативності суб’єктів сторони профспілок та сторони

роботодавців здійснює відповідно Національна служба посередництва і примирення та її

відділення один раз на п’ять років [14].

Визначення чотирьох рівнів соціального діалогу є ще однією особливістю Закону, на

яку варто звернути увагу. До них відносять:

національний рівень;

галузевий рівень;

територіальний рівень;

локальний рівень.

В Законі України «Про соціальний діалог в Україні» поняття соціального діалогу

визначено як процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Як бачимо, дане поняття має синонімічний зміст із категорією «соціальне партнерство». Таким чином, даний Закон став важливим етапом утвердження принципів соціального партнерства в Україні. Фактично з його прийняттям набула завершеності система державних заходів, спрямованих на інституційне забезпечення ефективного функціонування системи соціального партнерства в структурі вітчизняних соціально-трудових відносин. Одним із основних документів, в якому знайшло своє відображення бачення перспектив розвитку соціального партнерства та соціально-трудових відносин усіма сторонами соціального партнерства в Україні, стала Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010–2012 роки.

Серед іншого в Генеральній угоді зазначено, що всі сторони угоди визнають соціальний

діалог як загальновизнану форму співпраці Кабінету Міністрів України, профспілок і

роботодавців на принципах рівноправного партнерства з метою вирішення питань у сфері

соціальних, економічних і трудових відносин. [16]

Висновки.Можна стверджувати, що на сьогодні в Україні соціальне партнерство

утвердилось як основна та єдина форма регулювання взаємовідносин між усіма суб’єктами у соціально-трудовій сфері. На державному рівні створено законодавчі, інституційні передумови для ефективного функціонування соціального партнерства. Проте, як свідчить вітчизняний досвід, між створення умов та фактичною реалізацією будь-якого починання існує значний «розрив». Саме тому практична реалізація принципів соціального партнерства в Україні має на своєму шляху багато проблем, які ще необхідно вирішити.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.28.137 (0.033 с.)