Експертиза тимчасової непрацездатності

 

Зміни в стані здоров'я людини нерідко обумовлюють часткову або повну неможливість повноцінно працювати. Таким чином, особливе значення з позицій правового регулювання медичної діяльності набуває експертиза тимчасової непрацездатності. Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється з метою:

1) встановлення факту необхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування;

2) визначення необхідності і строків тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку;

3) прийняття рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності.

Таким чином, експертиза тимчасової непрацездатності - це вид медичної експертизи, основною метою якої є оцінка стану здоров'я людини, якості та ефективності обстеження і лікування, що проводяться, можливості здійснювати професійну діяльність, а також визначення ступеня і термінів тимчасової втрати працездатності.

Згідно Основ законодавства України про охорону здоров'я (ст. 69), експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів.

Підсумковим документом по закінченню проведення експертизи є листок непрацездатності, який і засвідчує тимчасову непрацездатність працівників. Листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для:

- звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю;

- призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами.

Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється (за винятком окремих випадків).

Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, визначається наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 р. № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян».

Право видачі листків непрацездатності мають:

- лікуючі лікарі державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

- лікуючі лікарі стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праці та соціальної політики України;

- лікуючі лікарі туберкульозних санаторіїв;

- фельдшери у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах (список цих фельдшерів затверджується щороку органами охорони здоров'я).

Виходячи з цього списку, можна зробити висновок, що проводити експертизу тимчасової непрацездатності, висновки якої давали б право на звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю, а також призначення допомоги, можуть тільки вищезазначені особи.

Разом з тим, необхідно зазначити, що є перелік лікарів, які позбавлені права видавати листки тимчасової непрацездатності. Так, не мають права на видачу документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, лікарі станцій (відділень) швидкої медичної допомоги, станцій переливання крові, закладів судово-медичної експертизи, бальнеогрязелікувальних, косметологічних та фізіотерапевтичних лікарень і курортних поліклінік, будинків відпочинку, туристичних баз, зубопротезних поліклінік (відділень), санітарно-профілактичних закладів, а також лікуючі лікарі лікувально-профілактичних закладів усіх форм власності при косметологічних втручаннях без медичних показань.

Окремо хотілося б зупинитися на такому положенні, як заборона на видачу листків непрацездатності для лікарів приватних закладів охорони здоров'я, а також приватним лікарям (фізичним особам-суб'єктам підприємницької діяльності). На наш погляд, ця норма не відповідає вимогам теперішнього часу і є рудиментом, котрий дістався нам у спадок від Інструкції ВЦСПС і Наркомздраву СРСР від 28 червня 1937 р. «Про порядок видачі застрахованим лікарняних листів», Згідно з якою, не мали права видавати листки непрацездатності лікарі платних поліклінік і лікарень.

Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.

Листок непрацездатності у разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності, до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією. За загальним правилом лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 10 календарних днів. Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів, продовження листка непрацездатності до 30 днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, а надалі - ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу після комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше 1 разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК.

У разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення за весь період стаціонарного лікування. У разі потреби продовження лікування в амбулаторних умовах листок непрацездатності може бути продовжено на термін до 3 календарних днів з обов'язковим (обґрунтуванням у медичній карті стаціонарного хворого та витягу із неї.

Листок непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї, хворою дитиною, дитиною віком до трьох років та дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за дитиною, видається лікуючим лікарем одному із працюючих членів сім'ї або іншій працюючій особі, що фактично здійснює догляд. Листок непрацездатності видається для догляду:

- за дорослим членом сім'ї та хворою дитиною, старшою 14 років, при лікуванні в амбулаторно-поліклінічних умовах на термін до 3 днів. Як виняток, залежно від тяжкості перебігу захворювання та побутових умов, цей термін може бути продовжений за рішенням ЛКК, а в разі її відсутності - головного лікаря, але не більше 7 календарних днів;

- за хворою дитиною віком до 14 років на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 календарних днів, а для догляду за дитиною, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, на весь період її хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування;

- за хворою дитиною віком до 6 років, а також за дитиною, інфікованою вірусом імунодефіциту людини (СНІД) та постраждалою від наслідків аварії на ЧАЕС одному із працюючих членів сім'ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, на весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною;

- за дитиною віком до трьох років, дитиною-інвалідом віком до 16 років, у випадку хвороби матері (опікуна, іншого члена сім'ї, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною віком до З років, виховує дитину-інваліда віком до 16 років) на період, коли вона за висновками лікаря не може здійснювати догляд за дитиною.

По вагітності і пологам листок непрацездатності видається за місцем спостереження за вагітною з 30 тижнів вагітності на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 - після). У разі передчасних або багатоплідних пологів, виникнення ускладнень під час пологів або в післяпологовому періоді, на підставі запису в історії пологів та обмінній карті вагітної, засвідченого підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу, де відбувались пологи, за місцем спостереження за вагітною додатково видається листок непрацездатності на 14 календарних днів. Жінкам, які належать до І-ІУ категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, видається листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю і пологами з 27 тижнів вагітності тривалістю 180 календарних днів (90 днів на період допологової відпустки і 90 - на період післяпологової відпустки).

У разі передчасних пологів до ЗО тижнів вагітності якщо жінка виписується з живою дитиною, листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами видається лікувально-профілактичним закладом, де відбулися пологи, на 140 календарних днів, а у випадку смерті дитини при таких пологах - на 70 календарних днів.

Важливою в правовому відношенні обставиною є збереження лікарської таємниці при видачі листків непрацездатності. Відповідна до п. 3.2 Інструкції «Про порядок заповнення листка непрацездатності», затвердженої наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 р. № 532/274/136-ос/1406 у листку непрацездатності діагноз первинний, діагноз заключний та шифр МКХ-10 (шифр діагнозу відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду, прийнятої 43 Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я 1 січня 1993 року) зазначаються виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний та заключний діагнози та шифр МКХ-10 не вказуються.

Але, у тій же Інструкції, в п. 3.1. позначено, що в листку непрацездатності обов'язково необхідно чітко вказувати назву і місцезнаходження закладу охорони здоров'я (повністю), а також підтверджувати це штампом та печаткою закладу охорони здоров'я «Для листків непрацездатності». Таким чином, складним видається забезпечення збереження конфіденційності такої інформації.

Найбільш показовими в цьому відношенні є такі сфери як психіатрія, венерологія, наркологія. Річ утім, що розповсюдження відомостей про наявність подібних діагнозів або про сам факт звільнення від трудових обов'язків, зафіксований в листі тимчасової непрацездатності (виданому в психіатричній, венерологічній, наркологічній установі), нерідко негативно позначається на людині, викликаючи насмішки або інші негативні прояви. Таким чином, доводиться констатувати той факт, що повноцінного опрацювання дане питання не отримало.

Враховуючи, що листок тимчасової непрацездатності є юридично значущим документом, з наслідками, зокрема, фінансового характеру, має сенс зупинитися на питаннях контролю за станом експертизи тимчасової непрацездатності. На жаль, на сьогоднішній день дана сфера не має достатнього правового регулювання. Перш за все, це виявляється у відсутності єдиного нормативного акту, який би регламентував порядок здійснення контролю за організацією та станом експертизи тимчасової непрацездатності. Як наслідок цього, немає і єдиного переліку установ, які мають право перевіряти законність та підстави видачі працівнику листка непрацездатності.

Аналіз чинного законодавства показує, що контроль за видачею документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснюють у межах своєї компетенції Міністерство охорони здоров'я України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, профспілки та їх об'єднання.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240111 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик здійснює перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності в закладах охорони здоров'я. Такі перевірки здійснюються головними спеціалістами-лікарями відділів соціальних виплат виконавчих дирекцій відділень Фонду в плановому порядку не рідше, ніж один раз на три роки.

При проведенні планових перевірок оцінюються:

- виконання нормативних вимог в частині зберігання та обліку

медичних карт амбулаторних (стаціонарних) хворих в лікувально-профілактичних закладах;

- виконання нормативних вимог в частині дотримання порядку видачі та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян;

- обґрунтування тимчасової непрацездатності в медичній карті амбулаторного (стаціонарного) хворого;

- повнота обстеження хворих при різних захворюваннях тощо.

Відповідальність за стан організації та якості експертизи тимчасової непрацездатності, зберігання та облік документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, несе керівник закладу охорони здоров'я.

 

Медико-соціальна експертиза

Наступним видом експертиз є експертиза тривалої, або стійкої, втрати працездатності — медико-соціальна експертиза. Важливість цієї експертизи, перш за все, полягає в тому, що вона виявляє компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприятиме функціональній, психологічній, соціальній, професійній реабілітації та адаптації інваліда, особи, яка найбільше потребує захисту і турботи з боку держави.

Медико-соціальна експертиза (МСЕ) - це визначення в установленому порядку потреб особи в заходах соціального захисту, включаючи реабілітацію, на основі оцінки обмежені, життєдіяльності, що викликані стійким розладом функцій організму.

Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров'я та «Положенням про медико-соціальну експертизу» затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 11)02 р. № 83, ця експертиза визначає:

- ступінь обмеження життєдіяльності людини;

- причину, час настання, групу інвалідності;

- роботи і професії, доступні інвалідам за станом здоров'я.

Слід зазначити, що вказана експертиза сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.

Відповідно до «Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р..V 222, медико-соціальній експертизі підлягають особи, які частково чи повністю втратили здоров'я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність,.і також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, з метою виявлення компенсаторно-адаптаційних можливостей особи для реалізації заходів реабілітації та адаптації інвалідів.

Медико-соціальна експертиза здійснюється виходячи з комплексної оцінки стану організму на основі аналізу клініко-функціональних, соціально-побутових, професійно-трудових, психологічних даних оглянутої особи з використанням класифікацій і критеріїв, що розробляються і затверджуються в порядку, визначеному чинним законодавством.

Органом, який здійснює МСЕ, є медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), що організуються в самостійні центри, бюро при управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Ці експертні комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я України і проводять свою роботу за таким територіальним принципом:

1) республіканська;

2) Кримська, обласні, центральні міські (в містах Києві і Севастополі);

3) міські, міжрайонні, районні.

Висновки медико-соціальних експертних комісій про умови й характер праці інвалідів є обов'язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

У разі незгоди оглянутого з рішенням районної, міжрайонної міської медико-соціальної експертної комісії він має право подати про це письмову заяву до вищестоящої медико-соціальної експертної комісії. У свою чергу, рішення республіканської, кримської, обласної, центральної міської медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до Міністерства охорони здоров'я України.

Крім того, рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до суду в установленому порядку.

Організація і склад Медико-соціальних експертних комісій.

Медико-соціальні експертні комісії утворюються, реорганізуються і ліквідуються Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Формування медико-соціальних експертних комісій провадиться з урахуванням чисельності обслуговуваного населення, кількості оглянутих зазначеними комісіями хворих протягом року, у тому числі інвалідів (наприклад, міські, районні комісії утворюються, як правило, з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 16 років і старше; обласна, центральна міська комісія утворюється з розрахунку на п'ять міських, міжрайонних, районних комісій тощо).

Залежно від рівня, структури захворюваності та інвалідності утворюються такі медико-соціальні експертні комісії:

- загального профілю;

- спеціалізованого профілю (для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору, органів кровообігу тощо).

Міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії утворюються в складі:

- трьох лікарів-експертів (терапевта, хірурга, невропатолога);

- фахівця з медико-соціальної реабілітації (лікаря-реабілітолога);

- психолога;

- представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- представника військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки (уразі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).

До складу комісій спеціалізованого профілю входять:

- два лікарі, спеціальність яких відповідає профілю комісії;

- терапевт чи невропатолог;

- лікар військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки (у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).

Кримська республіканська, обласна, центральна міська медико-соціальна експертна комісія утворюється в складі:

- чотирьох лікарів-експертів;

- лікаря-реабілітолога;

- юриста;

- економіста;

- представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- представника військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки (у разі розгляду медичних справ пенсіонерів а числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).

Головою медико-соціальної експертної комісії призначається один із лікарів, що входить до неї. Він організує її роботу, забезпечує якісне проведення медико-соціальної експертизи і несе персональну відповідальність за діяльність комісії.