Санітарна охорона території України

Санітарна охорона території України забезпечується проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів та санітарно-епідеміологічним наглядом у пунктах пропуску через державний кордон та на всій території України. Правила санітарної охорони території України затверджуються КМУ. Санітарно-епідеміологічний нагляд у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюють санітарно-карантинні підрозділи відповідних установ державної санітарно-епідеміологічної служби.

Пропуск через державний кордон України пасажирів, екіпажів, бригад тощо, серед яких є особи із симптомами інфекційних хвороб, дозволено після проведення медичного огляду цих осіб.

В'їзд на територію України транспортних засобів, ввезення вантажів, товарів та інших предметів, у тому числі харчових продуктів та продовольчої сировини, лікарських засобів, хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів і відходів, що можуть бути чинниками передачі інфекції або здатні створити небезпеку для життя і здоров'я людей, дозволено лише після огляду їх працівниками санітарно-карантинного підрозділу. Митне оформлення таких транспортних засобів, вантажів, товарів та інших предметів здійснюється після проходження зазначеного огляду.

В'їзд на територію України транспортних засобів, ввезення на її територію, а також вивезення з України чи транзит через її територію вантажів, товарів та інших предметів допускається за наявності товаросупровідної документації, оформленої відповідно до вимог міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів.

Увезення на територію України вантажів, товарів та інших предметів не допускається, якщо під час проведення санітарно-епідеміологічного нагляду встановлено, що:

1) їх увезення заборонено законодавством у зв'язку з небезпекою для життя і здоров'я людей;

2) товаросупровідна документація не містить відомостей щодо їх безпеки для життя і здоров'я людей;

3) їх увезення може спричинити масові інфекційні захворювання або отруєння людей.

Дипломатичні представництва, консульські установи, торговельні представництва України за кордоном у разі виникнення в країнах їх перебування особливо небезпечних інфекційних хвороб терміново повідомляють про це спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я. З урахуванням епідемічної ситуації КМУ може встановити тимчасові обмеження та особливі умови щодо транспортного сполучення з цими країнами, в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства з цих країн, а також ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої сировини, тварин, інших вантажів, товарів і предметів, що можуть бути чинниками передачі інфекції, а також виїзд громадян України до цих країн.

Виїзд громадян України до країн, перебування в яких пов'язане з високим ризиком захворіти на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, дозволено після проведення їм відповідних профілактичних щеплень.

Карантин встановлюється та відміняється КМУ за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишати особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:

1) залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів щодо локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;

2)залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним повним відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або витрат, пов'язаних із його використанням;

3)установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;

4) запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлено нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;

5) установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;

6) створювати на в'їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань оборони, внутрішніх справ.

У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють на території карантину спеціалізовані заклади охорони здоров'я з особливим протиепідемічним режимом — спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони здоров'я, оздоровчих, навчальних закладів тощо.

Обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи із симптомами таких хвороб.

Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор.

Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом і пройти необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в обсерваторі з урахуванням результатів медичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Режим роботи спеціалізованих закладів охорони здоров'я, форми медичних довідок, що видаються особам, які перебували в цих закладах, встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

На період перебування в спеціалізованих закладах охорони здоров'я працівникам видається листок непрацездатності, який оплачується в розмірах і порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.

Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася несприятлива епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.

Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.

Види дезінфекційних заходів

Профілактичні дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться у жилих, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в інших можливих місцях розмноження переносників збудників інфекційних хвороб. Профілактичні дезінфекційні заходи здійснюють не рідше двох разів на рік — навесні та восени.

Профілактичні дезінфекційні заходи проводять спеціалізовані підрозділи установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також суб'єкти підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів з підприємствами, установи, організації незалежно від форм власності та громадяни.

Поточні дезінфекційні заходи — заходи, яких систематично уживають у закладах охорони здоров'я, на об'єктах громадського харчування та на підприємствах харчової промисловості, у приміщеннях масового перебування людей (підприємства побутового обслуговування населення, навчальні та культурно-освітні заклади тощо), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи проводяться по декілька разів на день залежно від епідемічної ситуації.

Поточні дезінфекційні заходи здійснюють працівники відповідних підприємств, установ, організацій, а в жилих приміщеннях — хворі на інфекційні хвороби, бактеріоносії, члени їхніх сімей тощо.

Заключні дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться в осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела інфекції. Заключних дезінфекційних заходів уживають установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби.

Порядок проведення профілактичних, поточних і заключних дезінфекційних заходів встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я з урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, чинників передачі інфекції тощо.

Хімічні речовини, біологічні чинники та засоби медичного призначення, що застосовуються для вжиття дезінфекційних заходів, підлягають гігієнічній регламентації та державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Виробництво, зберігання, транспортування, застосування та реалізація дезінфекційних засобів здійснюються із дотриманням вимог відповідних нормативно-правових актів.

Застосовувати дезінфекційні засоби, не зареєстровані у встановленому порядку в Україні, а також ті, у процесі виготовлення, транспортування чи зберігання яких було порушено вимоги технологічних регламентів та інших нормативно-правових актів, забороняється.

Облік інфекційних хвороб

Облік інфекційних хвороб ґрунтується на системі обов'язкової реєстрації кожного їх випадку незалежно від місця і обставин виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про нього відповідного закладу чи установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Заклади й установи охорони здоров'я незалежно від форм власності, суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб і подають відповідні статистичні звіти. Перелік інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та звітності встановлюються КМУ.

Усі епідемії та спалахи інфекційних хвороб підлягають епідеміологічному дослідженню (розслідуванню) — для встановлення причин їх виникнення, чинників передачі інфекції, визначення меж осередків інфекційних хвороб та масштабів поширення епідемії чи спалаху інфекційної хвороби, ужиття заходів щодо їх локалізації та ліквідації, а також виявлення осіб, винних у виникненні епідемії чи спалаху інфекційної хвороби.

Порядок проведення епідеміологічного дослідження (розслідування) епідемій та спалахів інфекційних хвороб встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Обов'язковому епідеміологічному дослідженню підлягає кожен випадок (осередок) особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб незалежно від місця виникнення. У дитячих закладах обов'язковому епідеміологічному дослідженню підлягає кожен випадок будь-якої інфекційної хвороби.

Межі осередків інфекційних хвороб визначаються фахівцями державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі результатів їх епідеміологічного дослідження.

Роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб (епідеміологічне дослідження, лікувальні, профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та шкідливими умовами праці. Перелік посад медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних хвороб, визначається КМУ. На цих працівників поширюються встановлені законодавством умови оплати праці, заходи соціального захисту, пільги та компенсації.

Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров'я згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з урахуванням особливостей інфекційної хвороби, чинників передачі інфекції та виконуваної роботи.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності зобов'язані всебічно сприяти проведенню робіт в осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами зв'язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами харчування, спе­ціальним одягом, взуттям, захисними засобами та засобами для санітарної обробки тощо.

Права, обов'язки, соціальний захист медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Відповідальність за порушення законодавства про захист населення від інфекційних хвороб

Посадові особи закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та медичні працівники в разі виявлення хворого на інфекційну хворобу зобов'язані вжити заходів для його тимчасової ізоляції, надати невідкладну медичну допомогу, за Необхідності організувати проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново повідомити відповідну установу державної санітарно-епідеміологічної служби та організувати госпіталізацію хворого до відповідного закладу охорони здоров'я.

Медичні працівники зобов'язані надавати хворим на інфекційні хвороби і бактеріоносіям та (або) їх законним Представникам інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких слід дотримуватися для недопущення поширення захворювання. Хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та бактеріоносії збудників цих хвороб, крім того, повинні бути попереджені про відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи цих хворих і бактеріоносіїв вноситься відповідний запис, який підписують лікуючий лікар, хворий чи бактеріоносії та (або) його законний представник.

Захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених КМУ.

Умови і розміри оплати праці медичних та інших працівників, які надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби, працюють із живими збудниками інфекційних хвороб та в осередках інфекційних хвороб, виконують інші роботи, пов'язані з високим ризиком зараження збудниками інфекційних хвороб, встановлюються відповідно до законодавства.

За період роботи з ліквідації епідемій і спалахів інфекційних хвороб, а також в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб посадові оклади медичним та іншим працівникам встановлюються в порядку і розмірах, визначених КМУ.

Особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.

Міжнародне співробітництво України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб здійснюється шляхом укладання міжнародних договорів, участі в міжнародних програмах і проектах, обміну інформацією та досвідом роботи, розвитку торгівлі медичними імунобіологічними препаратами та іншими лікарськими засобами, надання взаємодопомоги тощо.

 

Профілактика СНІДу

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — соціально небезпечна інфекційна хвороба, яка спричинюється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність специфічних методів профілактики й ефективних методів лікування призводить до смерті (Закон України «Про запобігання захворюванню синдромом набутого імунодефіциту (СНІДом) і соціальний захист населення» від 03.03.98 р.).

Масове поширення цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу для особистої, суспільної та державної безпеки, призводить до тяжких соціально-економічних наслідків, що спричинює необхідність ужиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян і суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним із пріоритетних завдань держави у галузі охорони здоров'я населення.

Держава гарантує:

— забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поширенням ВІЛ-інфекції на території України;

— доступність, якість, ефективність медичного огляду для виявлення ВІЛ-інфекції, у тому числі анонімного, з наданням попередньої та консультативної у наступному допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежуваної особи та персоналу, який його проводить;

— регулярне та повне інформування населення, у тому числі через засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобігання зараженню цією хворобою та її поширенню;

— включення в навчальні програми середніх, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів спеціальної тематики з питань профілактики захворюваності на СНІД;

— забезпечення доступності для населення засобів профілактики, що дають змогу запобігти зараженню та поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом;

— запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, що вживають наркотичні речовини ін'єкційним способом, зокрема шляхом створення умов для заміни використаних ін'єкційних голок і шприців на стерильні;

— обов'язкове тестування крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини, використовуваних у медичній практиці та наукових дослідженнях;

— сприяння діяльності, спрямованої на формування в населення стереотипів безпечної сексуальної поведінки і на усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін'єкційному способі вживання наркотичних речовин;

— соціальний захист ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, членів їхніх родин і медичних працівників, зайнятих у сфері боротьби із захворюваністю на СНІД, а також надання ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД усіх видів медичної допомоги в порядку, визначеному законодавством;

— безпеку лікувально-діагностичного процесу пацієнтам і медичному персоналу в державних закладах охорони здоров'я, державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою цього процесу у закладах охорони здоров'я усіх форм власності, а також за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, при здійсненні приватної медичної практики, наданні громадянам косметичних, перукарських та інших послуг, пов'язаних із порушенням цілості шкіри чи слизових оболонок;

— сприяння благодійній діяльності, спрямованій на профілактику поширення ВІЛ-інфекції, боротьбу зі СНІДом і соціальний захист населення.

Фінансування загальнодержавної, регіональної та місцевої програм із профілактики захворюваності на СНІД і соціального захисту ВІЛ-інфікованих здійснюється відповідно за рахунок:

— коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

— коштів цільових фондів;

— благодійних внесків;

— інших джерел фінансування, не заборонених законами України.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, на який покладаються керування та міжвідомча координація у сфері боротьби із захворюваністю на СНІД, є МОЗ України.

Громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які постійно проживають чи на законних піде гаках тимчасово перебувають на території України, мають право на:

- медичний огляд для виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;

- одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції.

Право на проведення медичного огляду та видачу офіційних висновків про його результати надається тільки державним і комунальним закладам охорони здоров'я, що мають відповідно обладнані спеціальні лабораторії, акредитовані в порядку, установленому КМУ.

Медичний огляд здійснюється на добровільних засадах. Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, може проводитися на прохання або за згодою їхніх законних представників, що мають право бути присутніми при проведенні такого огляду.

Медичний огляд громадян України, іноземців і осіб без громадянства, що постійно проживають на території України або яким надано статус біженців, здійснюється безкоштовно. Порядок оплати медичного огляду інших категорій іноземців визначається законодавством і відповідними міжнародними угодами України.

Особа, що пройшла медичний огляд, має право на повторний огляд у будь-який час у тому самому чи, за своїм бажанням, в іншому, акредитованому у встановленому порядку закладі охорони здоров'я.

За бажанням особи, що звернулася до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду, такий огляд може бути проведений анонімно.

Інформація про результати медичного огляду, наявність або відсутність ВІЛ-інфекції в особи є конфіденційною та становить лікарську таємницю. Передавати такі відомості дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, установам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

Особа, у якої за даними медичного огляду виявлено ВІЛ-інфекцію, оповіщається про це працівником закладу охорони здоров'я, в якому проведено огляд, з урахуванням вимог закону про конфіденційність зазначеної інформації. Одночасно ВІЛ-інфікованого оповіщають про необхідність дотримання профілактичних заходів, спрямованих на недопущення поширення ВІЛ-інфекції, про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за свідоме наражання на небезпеку зараження та зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини.

У разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також в осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, працівник закладу охорони здоров'я, в якому проведено медичний огляд, оповіщає про це батьків або інших законних представників зазначених осіб.

Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів людини.

Переливання крові (її компонентів), а також використання інших біологічних рідин, клітин, тканин і органів у медичних цілях дозволено тільки після обов'язкового лабораторного дослідження крові донорів на ВІЛ-інфекцію.

У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю людини та єдиним засобом порятунку хворого є термінове переливання крові, а перевіреної належним чином донорської крові немає, то за згодою хворого чи його законного представника допускається переливання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію крові. При цьому хворий або його законний представник повинні бути попереджені про можливий ризик зараження. Якщо усвідомленої згоди хворого отримати неможливо, рішення про переливання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму — лікарем, що надає допомогу. Факт переливання крові, не перевіреної на наявність ВІЛ-інфекції, та згода хворого на проведення такого медичного втручання обов'язково письмово засвідчуються в медичній документації хворого, а зразок цієї крові слід терміново направити на відповідне лабораторне дослідження.

Дипломатичні представництва та консульства України видають візу на в'їзд в Україну іноземцям і особам без громадянства, що прибувають в Україну на термін понад три місяці, за умови пред'явлення ними документа про відсутність у них ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СПІД громадян України, іноземців і осіб без громадянства, що постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, а також медичне спостереження за зазначеними особами забезпечують відповідні державні та комунальні заклади охорони здоров'я, визначені МОЗ України.

Правила медичного огляду для діагностування ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД і медичного спостереження за такими особами затверджується КМУ.

У разі отримання від закладу охорони здоров'я інформації про зараження вірусом імунодефіциту людини та попередження про необхідність дотримання профілактичних заходів з метою запобігти поширенню ВІЛ-інфекції і про кримінальну відповідальність за сві­доме наражання на небезпеку зараження чи зараження іншої особи (осіб), ВІЛ-інфіковані зобов'язані письмово засвідчити факт отри­мання зазначеної інформації та попередження.

ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД особи зобов'язані:

- уживати заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропоновані закладами охорони здоров'я;

- сповістити осіб, що мали з ними статевий контакт до вста­новлення факту інфікованості, про можливість їхнього зараження;

- відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біоло­гічних рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у медич­ній практиці.

ВІЛ-інфіковані чи хворі на СНІД іноземці, а також особи без громадянства, що не виконують запропоновані закладами охорони здоров'я профілактичні заходи для недопущення поширення ВІЛ-інфекції та створюють своєю поведінкою загрозу здоров'ю інших осіб, можуть бути виселені за межі України в порядку, установлено­му Законом України «Про правовий статус іноземців».

ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами, свободами, передбаченими Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами України. Крім загаль­них прав і свобод вони мають право на:

- відшкодування збитку, пов'язаного з обмеженням їх прав, що мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;

- безкоштовне забезпечення ліками, необхідними для лікуван­ня будь-якого наявного в них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;

- безкоштовний проїзд до місця лікування і в зворотному на­прямку за рахунок лікувального закладу, що направив на лікування;

- користування ізольованою жилою кімнатою.

Участь ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб у випробуваннях медичних засобів і методів, науковому вивченні чи навчальному про­цесі, фотографуванні, відео- та кінозйомках проводиться тільки з їх­ньої згоди.

Використання крові й інших біологічних матеріалів ВІЛ-інфіко­ваних або хворих на СНІД осіб для наукових досліджень провадить­ся лише з їхньої згоди та передбачає компенсацію в порядку, уста­новленому КМУ.

Забороняється відмовляти в прийомі до лікувальних закладів, у наданні медичної допомоги, обмежувати інші права осіб на підставі того, що вони є ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД, а також обмежувати права їхніх рідних і близьких на цій підставі. Неправо­мірні дії посадових осіб, що порушують права ВІЛ-інфікованих і хво­рих на СНІД, їхніх рідних і близьких, можуть бути оскаржені в суді.

Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією відбулося внаслідок вико­нання медичних маніпуляцій, мають право на відшкодування в судо­вому порядку завданої їх здоров'ю шкоди за рахунок винної особи.

Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини та хворих на СНІД, і особи, що заміняють їх, мають право на:

- спільне перебування в стаціонарі з дітьми віком до 14 років зі звільненням на цей час від роботи з виплатою грошової допомоги за тимчасовою непрацездатністю у зв'язку з доглядом за хворою ди­тиною;

- збереження за одним із батьків у разі звільнення його з робо­ти у зв'язку з доглядом за дитиною віком до 16 років безперервного виробничого стажу для нарахування грошової допомоги за тимчасо­вою непрацездатністю за умови влаштування на роботу до досягнен­ня дитиною зазначеного віку.

Матері, що мають дітей віком до 16 років, інфікованих вірусом імунодефіциту людини чи хворих на СНІД, мають право на отри­мання щорічної відпустки в літній чи інший зручний для них час. У разі відсутності матері та виховання такої дитини батьком або ін­шою особою це право надається зазначеним особам.

Дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту лю­дини чи хворим на СНІД, призначається щомісячна державна гро­шова допомога в розмірі, установленому КМУ.

ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД іноземці й особи без грома­дянства, що постійно проживають або що на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на со­ціальний захист у порядку й обсягах, визначених законодавством України та відповідними міжнародними угодами України.

Зараження вірусом імунодефіциту людини медичних і фармацевтич­них працівників при виконанні ними професійних обов'язків належить до випадку професійного захворювання.

Працівники, зайняті наданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень із проблем ВІЛ-інфекції, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лі­кування та профілактики ВІЛ-інфекції і СНІДу, підлягають обов’язковому страхуванню за рахунок власника (уповноваженого ним органу) закладу охорони здоров'я в разі інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов'язків, а також у разі настання у зв'язку з цим інвалідності чи смерті від за­хворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції.

Категорії працівників, що підлягають обов'язковому страхуван­ню, та порядок страхування встановлюються КМУ.

Медичні працівники, інфіковані вірусом імунодефіциту людини чи захворілі на СНІД унаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на щорічне безкоштовне отримання путівки для сана­торно-курортного лікування в спеціалізованих оздоровчих установах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, до сфе­ри керування яких належать відповідні медичні служби, а також право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів із використанням її в літній чи інший зручний для них час.

Медичні працівники, заражені вірусом імунодефіциту або за­хворілі на СНІД унаслідок виконання професійних обов'язків, ма­ють право на першочергове поліпшення житлових умов у порядку, установленому законодавством України.

Працівникам, зайнятим наданням медичної допомоги особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини чи хворим на СНІД, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень із використанням інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики СНІДу, установлюється доплата до заробітної плати, надаються пра­во на пенсію за віком на пільгових умовах і щорічна додаткова від­пустка в порядку, установленому законодавством України.

Власник (уповноважений ним орган) закладу охорони здоров'я, персонал якого проводить діагностичне дослідження на ВІЛ-інфек­цію, надає лікувальну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД, а також контактує з кров'ю й іншими матеріалами від інфікованих осіб, зобов'язаний забезпечити працівників необхідними засобами захисту, а також умови для проходження за бажанням таких праців­ників медичних оглядів із метою виявити зараження ВІЛ-інфекцією.

При проведенні робіт, пов'язаних із ризиком інфікування віру­сом імунодефіциту людини, працівники зобов'язані користуватися відповідними засобами захисту.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері боротьби із захворюваністю на СНІД

Відмова особі в реалізації її права на проведення медичного ог­ляду з метою виявити зараження вірусом імунодефіциту людини, проведення такого огляду без попередньої згоди обстежуваної особи, неналежне виконання медичними та фармацевтичними праців­никами чи працівниками інших сфер своїх професійних обов'язків, що призвело до інфікування іншої особи (чи декількох осіб) вірусом імунодефіциту людини, відмова в наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим або хворим на СНІД, а також розголошення відомостей про проведення медичного огляду та його результатів медичними працівниками і працівниками органів прокуратури, слідства, дізнан­ня і суду тягне відповідальність, установлену законом України.

Свідоме наражання на небезпеку зараження чи зараження іншої особи (або декількох осіб) вірусом імунодефіциту людини особою, що знала про наявність у неї ВІЛ-інфекції, тягне кримінальну від­повідальність. Винна в цьому особа відшкодовує також витрати, що виникли у зв'язку з наданням інфікованій особі медичної чи со­ціальної допомоги в порядку, установленому законом України.

Відшкодування шкоди, завданої здоров'ю осіб, інфікованих віру­сом імунодефіциту людини з вини медичних працівників або внаслі­док незабезпечення безпечних умов праці власниками (уповноваже­ними ними органами) закладів охорони здоров'я, підприємств, уста­нов, організацій, виконання працівниками яких своїх службових обов'язків пов'язане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини, здійснюється за рахунок винної особи в порядку, установ­леному законодавством України.