Тривалість робочого часу в закладах охорони здоров’я

Тривалість робочого тижня медичних працівників, не зазначених у розділі 32 «Охорона здоров'я, освіта та соціальна допомога» Переліку № 163, визначається відповідно до Постанови № 2499, що не втратила чинність і на сьогодні, з розрахунку 6,5 год. при 6-денному робочому тижні згідно з додатком № 3 до зазначеної Постанови і 5,5 год. при 6-денному робочому тижні згідно з додатком № 4 до цієї Постанови.

Норма робочого часу (нормальна чи скорочена) чинним законодавством установлена у розрахунку на тиждень. Тому в усіх випадках, коли у чинному законодавстві встановлюється скорочений робочий час у розрахунку на день, тижнева тривалість робочого часу визначається шляхом перемноження скороченої тривалості робочого дня на 6 (кількість робочих днів на тиждень), навіть якщо на підприємстві був установлений для працівників 5-денний робочий тиждень. Отже, для зазначеної категорії працівників норма тривалості робочого часу становитиме 39 і 33 год на тиждень відповідно.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 8 березня 1956 р. було визначено, що тривалість робочого часу напередодні вихідного дня не може перевищувати 6 год. При переведенні на 5-денний робочий тиждень тижнева тривалість робочого часу залишалася незмінною (п. 1 Роз'яснення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС № 4/П-10). Елементи невизначеності були внесені до цієї ситуації Роз'ясненням Держкомпраці і ВЦРПС № 6/п-18, в якому йшлося про скорочення робочої зміни напередодні святкових і вихідних днів.

Але ж тривалість робочої зміни — це, за наукою, елемент режиму робочого часу. І скорочення робочої зміни саме по собі не повинне означати скорочення робочого часу.

Згідно з частиною другою ст. 53 КЗпП, напередодні вихідних днів тривалість роботи при 6-денному робочому тижні не має перевищувати 5 год.

Отже, мова йде про скорочення тривалості не робочого часу, а роботи. Тобто зазначені вище норми не передбачають скорочення робочого часу, а лише вимагають його перерозподілу в такий спосіб, щоб напередодні вихідних днів тривалість роботи скорочувалася за умови, що норма тривалості робочого часу за обліковий період, передбачена законодавством (у цьому разі 39 та 33 год. на тиждень), зберігається.

Таким чином, відповідно до частини першої ст. 52 КЗпП при 5-денному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, з додержанням установленої тижневої тривалості робочого часу 39 та 33 год. на тиждень відповідно.

Чинним законодавством не передбачено установлювати підприємствам, установам, організаціям єдину норму тривалості робочого часу на рік. Ця норма може бути різною залежно від того, який робочий тиждень установлено на підприємстві (5- чи 6-денний), яка тривалість щоденної роботи, коли встановлено вихідні дні. З урахуванням цього на підприємствах, в установах і організаціях самостійно ухвалюється рішення щодо встановлення норми тривалості робочого часу на рік за умови дотримання статей 50-53, 67 і 73 КЗпП.

Як передбачено ст. 50 КЗпП, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень, але підприємства й організації під час укладення колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Крім того, ст. 69 Господарського Кодексу (ГК) України також надає право підприємствам самостійно визначати для своїх працівників скорочений робочий день та інші пільги.

Згідно зі ст. 51 КЗпП, скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій працівників, а саме:

- для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул) — 24 год. на тиждень;

- для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більше як 36 год. на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджено Постановою № 163.

Слід нагадати, що тривалість робочого тижня медичних працівників, не зазначених у Переліку, визначається згідно з додатками № 3 та 4 до Постанови № 2499.

Скорочена тривалість робочого часу, регламентована ст. 51 КЗпП, означає, що час, упродовж якого працівник має виконувати трудові обов'язки, скорочується, але працівник має право на оплату праці у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

За рахунок власних коштів підприємства й організації можуть установлювати скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Отже, з урахуванням вищенаведеного можна зробити такий висновок: оскільки щорічні листи Міністерства праці про норму тривалості робочого часу не реєструються у Міністерстві юстиції України, то вони мають рекомендаційний характер та є методичним посібником під час розрахунку норми робочого часу на рік залежно від тривалості робочого тижня, тривалості щоденної роботи, вихідних днів, установлених підприємством, установою, організацією самостійно.

Тривалість робочого тижня медичних працівників, за винятком зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» від 25 травня 2006 р. № 319 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 червня 2006 р. за №696/12570).

Згідно з цим наказом, для фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою (середній медичний персонал), за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах, амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров'я встановлена норма робочого часу 38,5 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого тижня за роботу зі шкідливими умовами праці встановлюється медичним працівникам згідно з переліком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

Відповідно до підрозділу «Інфекційні, туберкульозні (протитуберкульозні) лікувально-профілактичні установи та заклади, відділення, палати, кабінети; санітарно-лісові школи та школи-інтернати, дитячі будинки, дитячі садки (групи), ясла-садки (групи), дитячі ясла (групи) та будинки дитини (групи) для дітей, хворих на туберкульоз; будинки інвалідів (відділення) для хворих на туберкульоз; навчальні заклади для інвалідів, хворих на туберкульоз» розділу 32 «Охорона здоров'я, освіта та соціальна допомога» зазначеного вище Переліку, молодші спеціалісти з медичною освітою, які безпосередньо обслуговують хворих у цих установах і підрозділах, мають право на скорочену тривалість робочого тижня (36 год.).

Обслуговування хворих — це робота, виконання якої здійснюється в умовах безпосереднього контакту медичного працівника і пацієнта: виконання діагностичних і лікувальних процедур, заходів із догляду за хворими. До цих робіт належать масаж, ін'єкції, процедури, маніпуляції, годування хворих, їх транспортування, санітарне оброблення тощо.

Згідно з Порядком застосування Переліку, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 р. № 122, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці.

Підтвердження цього права можливе тільки за умови віднесення його робочого місця до категорії зі шкідливими і важкими умовами праці.

Скорочений робочий час тривалістю 5,5 год. на день встановлений для таких категорій медичних працівників:

1) лікарів амбулаторно-поліклінічних установ (поліклінік, амбулаторій, диспансерів, медичних пунктів, станцій, відділень і кабінетів), зайнятих виключно амбулаторним прийомом хворих;

2) лікарів лікарсько-трудових експертних комісій (відповідно до ст. 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» замість поняття «лікарсько-трудові експертні комісії» у законодавстві України використовується поняття «медико-соціальні експертні комісії» — МСЕК);

3) лікарів-стоматологів, зубних лікарів та лікарів-протезистів;

4) лікарів та середнього медичного персоналу, що працюють упродовж усього робочого дня на медичних генераторах ультракороткохвильової частоти потужністю вище ніж 200 Вт.

Якщо у функціональні обов'язки, скажімо, офтальмолога, отоларинголога, невропатолога чи іншого спеціаліста входить лише ведення амбулаторного прийому хворих, то такі лікарі мають право на робочий день тривалістю 5,5 год. Але зазвичай їхнім обов'язком, крім ведення амбулаторного прийому хворих, є обслуговування хворих на дому, робота з диспансерною групою хворих, проведення санітарно-освітньої та іншої роботи. Відповідно, тривалість їх робочого дня має становити 6,5 год. Якщо в правилах внутрішнього трудового розпорядку та в колективному договорі установи організації, закладу для них виокремлять певні дні тижня, коли ці лікарі прийматимуть лише амбулаторних хворих, то, відповідно, у такі дні тривалість їх робочого часу має становити 5,5 год., а решта днів тижня — 6,5 год. У такому разі економіст установи, організації, закладу має розрахувати індивідуальну норму тривалості робочого тижня.

Скорочена тривалість робочого часу (36 год. на тиждень) встановлена для медичних сестер, що виховують дітей у віці до З років, і вихователів ясельних груп дитячих дошкільних установ та будинків дитини (постанова Ради Міністрів СРСР «Про подальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовки дітей до навчання у школі»).

Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 204-о від 18 грудня 2000 р. «Про затвердження Галузевих правил внутрішнього трудового розпорядку», затверджено робочий час та його використання — час початку, закінчення роботи і перерви для відпочинку та харчування.

Тривалість щоденної роботи (крім того, час початку і закінчення роботи, перерви для відпочинку та споживання їжі), визначається графіками змінності, що затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілкою з дотриманням встановленої тривалості робочого часу за тиждень або інший обліковий період.

Відповідно до ст. 61 КЗпП України, у закладах охорони здоров'я на роботах, пов'язаних із наданням медичної допомоги населенню, як правило, застосовується щомісячний облік робочого часу. У закладах охорони здоров'я тривалість нічної роботи дорівнює денній і становить до 12 год. у зміну. Призначати працівника на роботу впродовж двох змін поспіль забороняється. Про графіки змінності працівника повідомляють зазвичай не пізніше ніж за 1 міс. до введення їх в дію. За рішенням трудового колективу дозволяється встановлювати тривалість робочої зміни до 24 год. (крім водіїв санітарного транспорту). У кожному конкретному випадку питання встановлення тому чи іншому працівнику тривалості робочої зміни до 24 год. має вирішуватися лише за згодою працівника і профспілкового органу заклад охорони здоров'я.

Працівники чергують по змінах рівномірно. Перехід із однієї зміни в іншу має відбуватися через кожен тиждень в години, визначені графіками змінності.

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не менше за подвійну тривалість часу роботи в попередній зміні (враховуючи і час перерви на обід).

Про початок і закінчення роботи в закладі, установі, організації, на підприємстві, а також про перерву в роботі працівників сповіщають відповідними сигналами або іншим способом.

Час, витрачений на переодягання перед початком і після закінчення робочого дня (зміни), не входить в облік робочого часу.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати облік виходу на роботу медичних працівників. Біля місця обліку має бути годинник, що правильно вказує час. Порядок обліку часу роботи поза межами закладу, установи, організації, підприємства (наприклад надання лікарями допомоги на дільниці) встановлюється адміністрацією. Медичного працівника, що з'явився на роботу у нетверезому стані, власник або уповноважений ним орган не допускає до роботи цього дня (зміни).

На безперервних роботах (стаціонари, ургентні підрозділи поліклінік, станцій невідкладної допомоги тощо) забороняється залишати зміну до приходу медичного працівника, який заміняє.

У разі відсутності заміни працівник зобов'язаний повідомити про це старшого по роботі (зміні), який повинен негайно вжити заходів щодо заміни його іншим медичним працівником.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву для відпочинку і харчування встановити неможливо, медичному працівнику має бути надана змога споживати їжу впродовж робочого асу.

Перелік таких робіт, порядок і місце харчування встановлює власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілкою закладу, установи, організації, підприємства.

Для медичних працівників лікувально-профілактичних та інших закладів охорони здоров'я, що мають 6,5-годинний або меншої тривалості робочий день, надання обідньої перерви не обов'язкове.

Робота в надурочний час зазвичай не допускається. Застосування роботи в надурочний час власником або уповноваженим ним органом дозволяється у виняткових випадках згідно із чинним законодавством, лише із дозволу профспілки закладу, установи, організації, підприємства.

Забороняється у робочий час:

- відволікати медичних працівників від їхньої безпосередньої роботи, викликати або знімати їх з роботи для виконання громадських обов'язків і проведення різного роду заходів, що не пов'язані з виробничою діяльністю (зльоти, семінари, спортивні змагання, конкурси, участь у художній самодіяльності, туристичні поїздки тощо);

- скликати збори, засідання, наради з питань, що не пов'язані з виробничим процесом.

Узагальнюючи вищевикладене, відповідно до ст. 51 КЗпП, п. «з» ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено скорочений робочий день для медичних працівників. У Наказі Міністерства охорони здоров'я України від 25 травня 2006 р. «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» передбачено такі скорочені варіанти тривалості робочого часу залежно від посади і(чи) спеціальності:

- 38,5 год. на тиждень (для лікарів та фахівців із базовою та неповною вищою медичною освітою (середнього медичного персоналу), медичних реєстраторів, дезінфекторів закладів охорони здоров'я (структурних підрозділів) за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці);

- 33 год. на тиждень (для лікарів, зайнятих лише амбулаторним прийомом хворих);

- 40 год. на тиждень (для керівників закладів та установ охорони здоров'я, їх заступників, головних бухгалтерів та їх заступників, керівників відділів, служб та інших підрозділів; за винятком лікарів та фахівців із базовою та неповною вищою медичною освітою — керівників структурних підрозділів та закладів охорони здоров'я, (у тому числі амбулаторно-поліклінічних), головних фахівців (головних медичних сестер, головних фельдшерів, головних інженерів, головних енергетиків, головних технологів тощо), фахівців, технічних службовців та робітників (за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці));

- 18 год. на тиждень (для вчителів І-XII класів шкіл, вчителів-дефектологів та логопедів закладів охорони здоров'я (крім будинків дитини));

- 20 год. на тиждень (для завідувачів логопедичних пунктів, логопедів будинків дитини);

- 30 год. на тиждень (для вихователів, старших вихователів закладів охорони здоров'я);

- 36 год. на тиждень (для вихователів-методистів закладів охорони здоров'я, вихователів будинків дитини).

 

 

Час відпочинку та його види

Час відпочинку — це встановлений законодавством час, упродовж якого працівники вільні від виконання своїх трудових обов'язків, і який вони можуть використовувати за власним розсудом. Відповідно до Конституції України (ст. 45) кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи уночі.

Важливо те, що і максимальна тривалість робочого часу, і мінімальна тривалість часу відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, вихідні, святкові і неробочі дні, а також інші умови здійснення права на відпочинок визначаються законом. Тобто жодним керівникам, підприємцям та іншим фізичним і юридичним особам не надане право регулювати ці питання.

Законодавством передбачені такі види відпочинку:

1) перерви впродовж робочого дня (для відпочинку і харчування);

2) щоденний відпочинок (перерви між робочими днями та змінами);

3) щотижневі дні відпочинку (вихідні дні);

4)святкові і неробочі дні;

5) відпустки.

Згідно зі ст. 66 КЗпП, працівникам надається перерва для відпочинку і споживання їжі тривалістю не більше двох годин. Така перерва не є робочим часом і має надаватися, як правило, через 4 год. після початку роботи. Час початку роботи і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На час перерви працівники можуть відлучатися з місця роботи. Але на тій роботі, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові має бути надана змога споживати їжу впродовж робочого часу.

Для деяких категорій працівників і у деяких випадках нормативні акти встановлюють додаткові перерви, які зараховуються до робочого часу. До таких додаткових перерв, зокрема належать: перерви для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці; перерви для відпочинку на вантажнорозвантажувальних роботах; перерви для зігрівання працівників які працюють в холодну пору року на відкритому повітрі.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку, згідно ст. 70 КЗпП, має бути не менше ніж 42 год.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи організації. Зазвичай це субота або понеділок. Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переносять на наступний після святкового чи неробочого (частина третя ст. 67 КЗпП).

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких не можливе, вихідні дні надаються у різні дні тижня згідно з графіком зайнятості, що затверджує керівник підприємства, установи, організації за погодженням з профспілкою.

Робота у вихідні дні заборонена. Залучення окремих категорій працівників до роботи у вихідні дні допускається лише у виняткових випадках, передбачених ст. 71 КЗпП, за письмовим наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації з дозволу профспілки.

Такими випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайне усунення їх наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних, непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів у подальшому; виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт для запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Відповідно до ст. 73 КЗпП, святковими і неробочими дня ми є:

- 1 січня — Новий рік;

- 7 січня — Різдво Христове;

- 8 березня — Міжнародний жіночий день;

- 1,2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

- 9 травня — День Перемоги;

- 28 червня — День Конституції України;

- 24 серпня — День Незалежності України.

Неробочими днями є дні релігійних свят:

- 7 січня — Різдво Христове;

- один день (неділя) — Пасха (Великдень);

- один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові і неробочі дні допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (підприємства, установи, організації, що безперервно діють), роботи, зумовлені потребою обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП у грошовій формі в подвійному розмірі або за бажанням працівника наданням іншого дня відпочинку.