Вступ до охорони праці як нормативної дисциплни

ВСТУП ДО ОХОРОНИ ПРАЦІ ЯК НОРМАТИВНОЇ ДИСЦИПЛНИ

 

 

Охорона праці, її предмет, об’єкт, методологічні основи

 

 

Охорона праці – як галузь людської діяльності – це система право- вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно- гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямова- них на збереження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі її трудової діяльності. Основною метою охорони праці є створення безпеч- них умов трудової діяльності людини, забезпечення її високої та ефекти- вної працездатності.

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна вивчає теоретичні та практичні питання безпеки праці, запобігання виробничому травмати- зму, професійним захворюванням і отруєнням, аваріям (катастрофам), пожежам і вибухам на виробництві. Вона вивчається з метою формуван- ня у майбутніх фахівців необхідного рівня знань та умінь з правових й організаційних питань охорони та гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки, а також активної позиції щодо практичної реалізації головного принципу Конституції України – пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників відносно результатів виробничої діяльно- сті.

Предметом охорони праці як галузі знання є умови праці, а об’єктом її дослідження виступає виробнича система, яка включає лю- дину, машину (виробниче устаткування) та середовище, в якому здійсню- ється виробничий процес.

Методологічною основою охорони праці є системний підхід до ви-

вчення організації праці з точки зору її безпеки, функціонування системи

«людина – машина – середовище», аналізу фізичних, хімічних, біологіч- них, психологічних та соціальних факторів безпеки виробничого процесу та її організаційного і правового забезпечення.

Структура охорони праці як навчальної дисципліни зображена на рис. 1.

Навчальна дисципліна

«Охорона праці»

 

 

Правові та організа- ційні питання охорони праці

Основи фізіології, гігі- єни праці та виробни- чої санітарії

Техніч- на безпека

Пожеж- на без- пека

 

Рис. 1. Складові охорони праці як навчальної дисципліни

 

Міждисциплінарний характер охорони праці зумовлює використання нею методів різних наук: статистики – для аналізу та прогнозування не- щасних випадків, професійних захворювань й аварій; економіки – для об- ґрунтування витрат на заходи щодо охорони праці; фізики, хімії, біології

– для вивчення параметрів мікроклімату, наявності шкідливих і небезпе- чних факторів виробничого середовища, встановлення їх гранично допу- стимого рівня та ін. Охорона праці не тільки застосовує законодавчу базу з проблем галузі, але і творчо збагачує та адаптує її до новітніх техноло- гій та устаткування у нових економічних умовах.

 

Основні етапи розвитку вчення про охорону праці.

Стан охорони праці, виробничого травматизму і професійної захворюваності в Україні

Основні принципи державної політики

Питання до розділу 1

«Охорона праці як нормативна дисципліна»

 

 

1. Охорона праці як галузь людської діяльності.

2. Охорона праці як соціально-технічна дисципліна.

3. Предмет охорони праці.

4. Об’єкт охорони праці.

5. Структура навчальної дисципліни «Охорона праці».

6. Методологічні основи охорони праці.

7. Наукове забезпечення охорони праці.

8. Зв'язок охорони праці з іншими науками.

9. Стан охорони праці в Україні та інших країнах.

10. Невиробничий травматизм.

11. Професійна захворюваність.

12. Основні етапи розвитку вчення про охорону праці.

13. Роль вітчизняних вчених у розвитку вчення про охорону праці.

14. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

15. Як забезпечується охорона праці на різних етапах становлення та функціонування виробничої системи.

16. Опишіть різні види діяльності людини.

17. Дайте визначення, що таке праця та які є види праці.

18. Дайте визначення, що таке небезпека, види небезпек.

19. Дайте визначення, що таке вражаючий, небезпечний і шкідливий фактор.

20. Дайте визначення гранично - допустимий концентрації речовин.

21. Як Ви розумієте такі поняття, як небезпечна зона, небезпечні обста-

вини.

22. Що таке аварія, катастрофа, стихійне лихо?

23. Дайте визначення, що таке травма та травматизм.

24. Надзвичайні ситуації, їх класифікація та координуючі органи.

Розділ 2.

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

 

Гарантії прав на охорону праці

 

 

Законодавча база з охорони праці в Україні

Права працівників при укладанні трудових договорів що-

До охорони праці

 

 

У відповідності до ст..21 Кодексу законів про працю України між праців- ником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою укладається трудовий договір (угода), за яким працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зо- бов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про пра- цю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержан- ня письмової форми є обов'язковим при укладанні трудового договору з непо- внолітнім, з фізичною особою, при укладанні контракту та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Форма трудового договору між роботодавцем і фізичною особою і Поря- док його реєстрації затверджені наказом Міністерства праці і соціальної полі- тики України від 27 червня 2001 року № 260.

Укладання трудового договору оформлюється наказом чи розпоряджен- ням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпоря-

дження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Умови трудового договору не повинні мати положень, які протирічять законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час оформлення трудового договору власник зобов’язаний проінфор- мувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його ро- бочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, які ще не усу- нено, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника не пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору (ст. 5 Закону України “Про охорону праці”).

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому

державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на вироб-

ництві та професійного захворювання.

Чинне законодавство гарантує права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві. Умови праці на робочому місці, безпека техно- логічних процесів, машин, механізмів та інших засобів виробництва, стан

засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати нор- мативним актам. Якщо з’ясується, що власник не створив належних умов праці і вони становлять небезпеку для життя і здоров’я працівника, або вла- сник вимагає від працівника виконання робіт, які не передбачені трудовим договором, працівник має право відмовитися від дорученої роботи, повід- омивши про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці, представниками профспілки, членом якої є працівник, а також стра- ховим експертом з охорони праці.

За період простою з вищезазначених причин за працівником зберіга-

ється середній заробіток.

У разі невиконання роботодавцем вимог законодавства про охорону праці, порушення умов колективного договору з цих питань працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням. У такому випадку, згідно зі ст. 6 Закону «Про охорону праці», працівникові випла- чується вихідна допомога, розмір якої не може бути нижчим від триміся- чного заробітку.

Працівника, який за станом здоров’я, відповідно до медичного ви- сновку, потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевес- ти його на відповідну роботу на термін, зазначений у медичному виснов- ку, у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Якщо з будь-яких причин зупинено тимчасову експлуатацію підпри- ємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування, за пра- цівником зберігається місце роботи, а за період простою нараховується середній заробіток.

 

2.1.3. Обов’язки роботодавця (керівника)щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та обов’язки працівника за трудовим договором

 

 

Згідно з чинним законодавством роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі належні умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників з охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх техні- чним станом, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і

техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог гігієни праці, виробничої санітарії.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на ро- ботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, роботодавець зобов’язаний видати безплатно за встановленими нор- мами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захи- сту, а також мийні та знешкоджуючі засоби (ст. 8 Закону). Працівники, які за- лучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, ком- плектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору, а уразі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника, замінити їх за свій рахунок.

Особлива увага має приділятися виявленню та усуненню причин, що

можуть призвести до нещасних випадків, професійних захворювань, здій- сненню профілактичних заходів з метою недопущення аварії на виробни- цтві. Для цього проводяться лабораторні дослідження умов праці, аналі- зується технічний стан виробничого обладнання та устаткування, здійснюється атестація робочих місць на відповідність їх нормативно- правовим актам з охорони праці, за підсумками якої роботодавець розро- бляє та впроваджує заходи усунення небезпечних і шкідливих для здо- ров’я виробничих факторів.

Роботодавець через створену ним службу з охорони праці, комісію з питань охорони праці здійснює контроль за додержанням працівниками вимог виробничої санітарії, гігієни праці, техніки безпеки, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт згідно з розробленими і затвердженими на підприємстві положеннями, інструк- ціями та іншими актами з охорони праці.

У свою чергу, працівники, виконуючи свої трудові обов’язки, пови- нні дотримуватись трудової і технічної дисципліни, підвищувати продук- тивність та якість праці.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» працівник зо-

бов’язаний:

дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здо- ров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

проходити у встановленому законодавством порядку медичні огляди;

виконувати зобов’язання з охорони праці, передбачені колектив- ним договором (угодою, трудовим договором), та правила внутрішнього трудового розпорядку;

співпрацювати з роботодавцем у справах створення безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати заходи щодо усунення будь- якої виробничої ситуації, яка створює загрозу життю працівника чи здо- ров’ю людей, які його оточують, і навколишньому природному середо- вищу, повідомляти про небезпеку своєму безпосередньому керівнику або іншій посадовій особі;

працівник, який не виконує обов’язків щодо охорони праці та ви- мог нормативних актів, правил внутрішнього трудового розпорядку, несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Згідно із законодавством роботодавець зобов’язаний організувати навчання працюючих, вдосконалювати їхні знання та навички у сфері охорони праці проведенням інструктажів, підвищенням кваліфікації з ви- робничої санітарії, техніки безпеки, цілеспрямовано вести пропаганду безпечних методів праці.

Основним документом, який регламентує взаємовідносини між тру- довим колективом і роботодавцем, є колективний договір. Цей договір розробляється роботодавцем та профспілковою організацією підприємст- ва і затверджується на зборах (конференції) трудового колективу.

Для запланованих заходів з охорони праці роботодавець зо- бов’язаний виділити цільові кошти та необхідні матеріальні ресурси, ви- трачати які на інші цілі заборонено. Порядок використання цих коштів визначається у колективному договорі і контролюється трудовим колек- тивом.

До обов’язків роботодавця входить своєчасне проведення загально- обов’язкового державного соціального страхування працівників від нещас- ного випадку на виробництві та професійного захворювання, вживання те- рмінових заходів для допомоги потерпілим, у т.ч. залучення за необхідності професійних аварійно-рятувальних формувань, вести облік і розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Роботодавець також може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим працівникам і членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

Охорона праці інвалідів

Інвалідами рахуються особи зі стійким розладом функцій організму, обу-

мовленим захворюванням, наслідком травм або природженими дефектами, які призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності у соціальній допо-

мозі та захисту.

Інваліди в Україні володіють всією повнотою соціально – економічних, політичних, особистих прав і свобод (ст. 1 Закону України „Про основи соціа- льної захищеності інвалідів України”).

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створюва- ти для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експе- ртної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових за- ходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України „Про охорону праці”).

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноваже- ний ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфіка- цію і перевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, вста-

новити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

 

 

Планування робіт з охорони праці та контроль за її без-

Пекою

Робота з охорони праці здійснюється у відповідності з перспектив- ним і поточним планів створення безпечних і нешкідливих умов праці, в яких визначені задачі підприємству в цілому і окремим структурним під- розділам, а також керівникам і спеціалістам.

Планування робіт здійснюється на основі:

- заходів, які забезпечують досягнення встановлених нормати-

вів безпеки праці, гігієни праці та виробничого середовища;

- заходів, передбачених колективним договором;

- заходів по усуненню недоліків, виявлених при розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.

Контроль за станом охорони праці включає:

- оцінку рівня небезпечних виробничих факторів(НВФ) і шкід-

ливих виробничих факторів(ШВФ) на робочих місцях;

- виявлення порушення вимог законів і нормативних актів з охорони праці;

- перевірку усунення раніше виявлених порушень;

- перевірку виконання працівником обов’язків з охорони праці;

- перевірку виконання планів робіт з охорони праці;

- перевірку забезпечення працівників ЗІЗ і ЗКЗ.

Види контролю:

- зі сторони органів державного нагляду;

- зі сторони служби з охорони праці;

- оперативний контроль керівниками і іншими посадовими осо-

бами підприємства;

- громадський контроль;

- комісія підприємства, уповноваженою працівниками особою з питань охорони праці.

Оцінка стану охорони праці і результатів профілактичної роботи здійснюється за прийнятими на підприємстві показниками. Як джерело вихідної інформації використовуються: акти про нещасні випадки, звіти про виробничий травматизм; матеріали атестації робочих місць, паспор- та санітарно-гігієнічного стану умов праці; журнали оперативного конт- ролю за станом охорони праці структурного підрозділу, акти і приписи перевірок стану охорони праці.

Узагальнені дані про стан охорони праці і результатів профілактич- ної роботи підготовлюються службою охорони праці і підлягають обов’язковому розгляду і аналізу на всіх рівнях управління підприємст- ва.

Стимулювання роботи з охорони праці, направлене на підвищення зацікавленості працівників у забезпеченні безпечних умов праці, здійс- нюється відповідно Положенню, існуючому на підприємстві, в якому ви-

значені конкретні показники, умови, види і форми заохочення за активну участь і ініціативу в реалізації заходів з підвищення безпеки праці і за роботу без порушень правил безпеки, а також заходи впливу на поруш- ників.

 

 

Методи управління в СУОП

В системі управління охороною праці використовують організацій-

но-розпорядливі, соціально-психологічні та економічні методи управлін-

ня.

Організаційно-розпорядливі методи враховують виконання праців- никами своїх посадових обов’язків з охорони праці, видання та виконан- ня наказів, розпоряджень і ін. Це методи прямої дії. Будь-який регламе- нтований документ або усний наказ, розпорядження повинні обов’язково виконуватись. Правомірність, оперативність і силу цих дій визначають відповідні норми, правила, стандарти, інструкції та інші но- рмативні акти. Ефективність організаційно-розпорядливих методів ґру- нтується на свідомій дисципліні працівників.

Соціально-психологічні методи передбачають: виховну роботу; на- вчання і пропаганду з охорони праці; особистий приклад керівників під- розділів, їх відношення до виконання вимог охорони праці; встановлення контролю, підвищення дисципліни; створення здорового психологічного клімату в колективі; моральне стимулювання, застосування адміністра- тивних, дисциплінарних заходів тощо.

Економічні методи – це управління, з одного боку, з застосуванням матеріальних стимулів за плідну роботу щодо поліпшення умов та під- вищення безпеки праці, з іншого – про впровадження економічних санк- цій за порушення умов праці.

 

 

Фінансування охорони праці

Чинним законодавством передбачено, що фінансування охорони праці

здійснюється роботодавцем, але фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і ста- новлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Серед стимулюючих заходів, передбачених Законом, слід відзначити:

визначення можливості запровадження пільгового оподаткування цільових витрат на заходи щодо охорони праці;

започаткування принципів диференціації внесків на державне со- ціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профза- хворювань із застосуванням заохочувальних тарифів для підприємств з належною організацією роботи і високим рівнем охорони праці (і навпаки

– збільшення тарифів для підприємств з незадовільним станом умов і безпеки праці);

заходи індивідуального заохочення працівників за активну роботу та ініціативу у вирішені проблем охорони праці (повинні відображатися у колективному договорі і включати підвищення розміру заробітної плати, призначення премії, в тому числі запровадження спеціальних премій за досягнення в галузі безпеки праці, разових за конкретно виконану роботу, винахідництво і раціоналізаторські пропозиції; різні види морального за- охочення).

Кошти фонду охорони праці підприємства використовуються лише на ви- конання комплексних заходів, забезпечуючи досягнення встановлених норма- тивів з охорони праці, узгоджених з місцевими органами Держпромгірнагляду, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Ці кошти повинні витрачатись на ремонтні й інші роботи, пов’язані з під- тримкою основних фондів (включаючи інженерно-технічні засоби безпеки; за- соби колективного та індивідуального захисту працюючих) в належному тех- нічному стані, на придбання спецодягу, молока, мийних засобів; надання передбачених пільг і компенсацій працюючим, упорядкованість та озеленення території, а також на природоохоронні заходи.

Витрачати кошти, передбачені на заходи по охороні праці, на інші цілі за-

бороняється (ст. 162 КЗпП).

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману

працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Рюваності.

 

Усі причини виробничого травматизму і професійної захворюваності поділяють на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно- гігієнічні, психофізіологічні, економічні. Схема аналізу причин нещасних випадків викладена на рис. 3.

 

 

Причини нещасних випадків

 

 

Відомості про постраждалого

 

 

Стать Вік Стаж роботи Навчання (інструк-

Таж)

 

 

Питання до розділу 2

«Правові та організаційні питання охорони праці»

 

 

1. Законодавчі акти, що встановлюють і регламентують основні по-

ложення з охорони праці в Україні.

2. Питання охорони праці в Конституції України.

3. Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю та їх значення для охорони трудових прав працівників.

4. Закон України «Основи законодавства України про охорону здо-

ров’я» та його значення для охорони трудових прав працівників.

5. Міжнародні нормативно-правові акти з охорони праці.

6. Значення Закону України «Про загальнообов’язкове державне со- ціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професій- ного захворювання, які спричинили втрату працездатності» для охорони трудових прав працівників.

7. Права працівників при укладанні трудового договору щодо охоро-

ни праці.

8. Обов’язки роботодавця(керівника) щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.

 

 

нку.

9. Обов’язки працівника за трудовим договором.

10. Тривалість робочого часу на підприємстві та тривалість відпочи-

 

 

11. Права працівників на пільги: компенсації за важкі та шкідливі

умови праці.

12. Особливості охорони праці жінок.

13. Особливості охорони праці неповнолітніх.

14. Особливості охорони праці інвалідів.

15. Загальні поняття про нормативно-правові акти з охорони праці.

Система стандартів безпеки праці.

16. Міжгалузеві та галузеві державні нормативні акти з охорони праці.

17. Нормативні акти з охорони праці на окремих виробничих об`єктах.

18. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.

19. Поняття управління охороною праці.

20. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо управління охороною праці в державі.

21. Повноваження Держпромгірнагляду.

22. Повноваження Міністрів щодо управління охороною праці.

23. Повноваження місцевих державних адміністрацій щодо управ-

ління охороною праці в галузі.

24. Система управління охороною праці на виробництві.

25. Задачі управління охороною праці на виробництві.

26. Планування робіт з охорони праці. Методи управління охороною праці.

27. Управління охороною праці на підприємстві.

28. Основні функції служби з охорони праці на підприємстві.

29. Повноваження служби з охорони праці на підприємстві.

30. Комісія з питань охорони праці на підприємстві.

31. Навчання з питань охорони праці.

32. Інструктажі з питань охорони праці.

33. Стажування, дублювання та допуск до роботи працівників.

34. Професійний добір та його медичне забезпечення.

35. Державний нагляд за охороною праці.

36. Громадський контроль за охороною праці.

37. Фінансування охорони праці на підприємстві.

38. Застосування матеріальних і моральних стимулів охорони праці.

39. Відшкодування громадянам збитків, завданих порушенням умов працы.

40. Основні групи причин виробничого травматизму та професійних

захворювань.

41. Розслідування та облік нещасних випадків.

42. Спеціальне розслідування нещасних випадків.

43. Розслідування та облік випадків хронічних професійних захво-

рювань і отруєнь.

44. Розслідування та облік аварій.

45. Визначення збитків, пов`язаних із втратою працездатності при порушенні умов праці.

46. Аналіз і прогнозування травматизму і професійних захворювань.

47. Колективні засоби захисту від дії шкідливих і небезпечних фак-

торів виробничого середовища.

48. Індивідуальні засоби захисту від дії шкідливих і небезпечних фа-

кторів виробничого середовища.

Розділ 3.

Фізіологічні основи праці

 

 

Діяльність людини

 

 

Фізична праця

Розумова праця

 

 

Рис. 5. Основні форми діяльності людини

 

Доля фізичної і психічної складових у різних видах трудової діяль- ності неоднакова: під час фізичної праці переважає м’язова діяльність, а під час розумової – психічна. Але жоден з видів діяльності не відбуваєть- ся без її регулювання центральною нервовою системою.

Під фізичною працею розуміють виконання людиною енергетичних функцій у виробничій системі. Ця праця вимагає значної м’язової актив- ності. За характером роботи м’язів фізична робота поділяється на динамі- чну і статичну. Динамічна робота здійснюється при переміщенні тіла лю- дини, її рук, ніг, пальців у просторі, статична – при утриманні вантажу, при виконанні роботи стоячи або сидячи.

Особливістю статичної роботи є її виражена втомлювальна дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів, безперерв-

ним збудженням нервових центрів, в той час як динамічна робота харак- теризується ритмічним скорочення м’язів, що сприяє повноцінному їх кровопостачанню і газообміну, почерговим збудженням і гальмування нервових центрів, що регулюють діяльність м'язів, що, у свою чергу, при- зводить до меншої втомленості.

Динамічну фізичну роботу, за якої задіяні більше 2/3 м'язів людини, прийнято називати загальною, при участі в роботі від 2/3 до 1/3 м'язів (тулуба або рук чи ніг) – регіональною, при участі в роботі менше 1/3 м'я- зів (наприклад, набір тексту на комп'ютері) – локальною.

Фізичні навантаження стимулюють роботу серцево-судинної та диха- льної систем. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною зага- льних енерговитрат організму фізичні роботи поділяються на легкі (до 150

Ккал /година), середньої важкості (від 151 до 250 Ккал /година) та важкі

(понад 250 Ккал /година). В свою чергу легка робота поділяється на І-а - 90-

120 Ккал /година і І-б – 121 – 150 Ккал /година, а робота середньої важкості –

на ІІ-а – 151 – 200 Ккал /година та ІІ-б – 200-250 Ккал /година(ДСН 3.3.6.042-

99). Категорії і характер робіт наведені у табл. 2.

 

 

 

 

Працездатність людини

 

Працездатність – це потенційна можливість людини здійснювати фізичну (фізична працездатність) або розумову (розумова працездат- ність) роботу за певний проміжок часу. Розрізняють багатолітню, річну, місячну, добову працездатність та працездатність протягом зміни.

Працездатність залежить від багатьох факторів, у тому числі фізич- ного і психічного розвитку, тренованості організму та самопочуття пра- цюючого, а також умов праці.

Зміну працездатності в часі називають динамікою працездатності.

Період праці протягом робочої зміни як при фізичній, так і при розу-

мовій роботі включає декілька фаз:

І) передробочий стан (фаза мобілізації) – суб’єктивно виявляється в обміркуванні майбутньої роботи (ідеомоторний акт), викликає певні пе- редробочі зрушення у нервово-м’язовій системі;

ІІ) впрацьованість, або фаза зростаючої працездатності (фаза гіпер- компенсації) – період, протягом якого здійснюється перехід від спокою до робочого стану, налагодження координації між системами організму, що забезпечує працездатність людини. Ця фаза може тривати від кількох хвилин до 2-3 годин, що залежить від інтенсивності роботи, віку, досвіду, тренованості та ставлення до роботи;

ІІІ) період стійкої працездатності (фаза компенсації) – встановлю- ється оптимальний режим роботи організму. Тривалість цієї фази стано- вить приблизно 2/3 від усього часу роботи, а ефективність праці досягає максимуму. Період стійкої працездатності є важливим показником ви- тривалості людини щодо даного виду роботи та заданого рівня її інтенси- вності (швидкості виконання).

Витривалість зумовлена такими факторами:

1) і нтенсивністю праці. Чим більша інтенсивність, тим коротшим є період стійкої працездатності;

2) специфікою роботи. Наприклад, динамічна робота має більший період стійкої працездатності порівняно зі статичною;

3) віком. В юнацькому і молодому віці витривалість зростає, а у похилому – знижується;

4) емоційним станом. Позитивні емоції сприяють зростанню пра-

цездатності, а негативні, як правило, – її зниженню;

5) уміннями, навичками, тренованістю, які сприяють зростанню

працездатності;

6) особливостями центральної нервової системи. Сильні врівно- важені типи вищої нервової діяльності є більш витривалими порівняно з іншими;

ІV) період стомлення (фаза декомпенсації). Характеризується зни- женням працездатності та іншими негативними наслідками. Його можна віддалити на деякий час емоційно-вольовою напругою;

V) період відновлення. Тривалість цієї фази визначається важкістю роботи й іншими чинниками. Після легкої одноразової роботи цей період може тривати до 10 хвилин, після важкої одноразової роботи – 60-90 хв., а після тривалої фізичної роботи – декілька днів, що береться до уваги при встановленні норм часу на відпочинок.

Якщо всередині робочої зміни правильно організовано обідню пере-

рву, після неї знову повторюються всі фази розвитку працездатності.

 

Монотонія й гіпокінезія.

Робоче освітлення

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу,

переміщення людей, руху транспорту і є обов’язковим для всіх виробничих приміщень.

При штучному освітленні вибір типів світильників, їх розміщення здійс- нюється за принципом створення достатньої освітленості на робочих місцях, яка нормується Державними будівельними нормами ДБН В.2.5-28-2006. Но- рми штучного та природного освітлення виробничих приміщень наведені в таблиці 5.

 

 

 

 

Таблиця 5

 

Характеристи- ка зорової роботи	Роз- ряд зоро- вої робо- ти	Штучне освітлення	Природне освітлення	Суміщене освітлення
Освітленість, лк	КЕО, %
При ком- бінованому освітленні	При за- гальному осві- тленні	При верх- ньому або комбіно ваному осві- тленні	При боко- вому освіт- ленні	При верх- ньому або комбіно ваному осві- тленні	При боко- вому освіт- ленні
Високої точ- ності	ІІІ	2000-400	500 - 200	-	-	3,0	1,2
Середньої точ- ності	ІV	750-400	300 - 200		1,5	2,4	0,9
Малої точності	V	400-200**	300 - 200		1,0	1,8	0,6
Загальне спо- стереження за ходом вироб- ничого проце- су:	VІІІ	-	200* - 20	1**	0,3**	0,7**	0,2**

 

Примітки:

 

 

* -при постійному спостереженні за процесом.

** -норматив стосується періодичної роботи при постійному пе-

ребуванні людей у приміщенні.

 

 

Для освітлення відкритих майданчиків застосовують спеціальні світиль- ники і прожектори. Їх встановлюють так, щоб світло не потрапляло у вікна будинків.

Висота підвішування світильників над проїжджою частиною вулиць,

доріг і площ має становити не менше 6,5 м. Спеціальними нормами встанов-

лена середня освітленість доріг і вулиць (1-2 лк).

 

 

Нормування, засоби захисту

 

 

Інфрачервоне випромінювання

 

Інфрачервоне випромінювання (ІЧВ) – частина електромагнітного спектра з довжиною хвилі 760 нм – 560 мкм, енергія якого при поглинанні викликає у речовині тепловий ефект. Джерела випромінювання поділя- ються на природні і штучні. До природних джерел ІЧВ належить природ- на інфрачервона радіація сонця. Штучними джерелами цього випроміню- вання є будь-які