Категорії виробництв та приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою

 

 

Пожежовибухонебезпечність виробництв характеризується сукупніс- тю умов, здатних спричинити і розвинути пожежу або вибух певних ма- сштабів.

Пожежна небезпека виробничих будівель залежить від кількості та здатності до горіння речовин і матеріалів, що в них знаходяться або вико- ристовуються, а також від пожежної небезпеки технологічних процесів й особливостей конструкції самої будівлі (приміщення). Технологічний процес визначає ймовірність виникнення і розміри пожежі або вибуху. Конструкції будівель зумовлюють межі поширення пожежі та її наслідки.

Оцінка вибухопожежонебезпечності полягає у тому, щоб визначити можливості руйнівних наслідків пожежі і вибухів на об'єктах, а також не- безпечних факторів цих явищ для людей. Існує два методи визначення пожежовибухонебезпечності – детермінований і вірогідний.

Детермінований – базується на нормуванні технологічного проекту-

вання.

Вірогідний – передбачає недопущення дії на людей шкідливих фак-

торів пожежі з вірогідністю, що перевищує нормативну.

За вибухонебезпекою та пожежною небезпекою приміщенні та буді-

влі згідно з НАПБ Б. 07.005-86 ОНТП 24-86 поділяються на п’ять катего-

рій: А, Б, В, Г, Д.

Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28ºС у такій кількості, що мо- жуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спа- лахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск у приміщенні перевищує

5 кПа;

Категорія Б – (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волок- на, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28ºС та горючі рідни у такій кількості, що можуть створювати вибухонебезпечні пило- повітряні або пароповітряні суміші у разі спалахування яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує

5 кПа;

Категорія В – (пожежонебезпечна). Горючі і важко горючі рідини, тверді горючі і важкогорючі речовини й матеріали, речовини та матеріа- ли, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише

горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використову-

ються) не належать до категорій А і Б;

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжаре- ному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виді- ленням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді ре- човини, які спалюються або утилізуються як паливо;

Категорія Д. Виробництво, де застосовуються неспалимі речовини і

матеріали у холодному стані. До цієї ж категорії дозволяється зарахову- вати приміщення, у яких розміщені горючі речовини у системах змащу- вання, охолодження і гідроприводу обладнання і яких не більше 60 кг в одиниці обладнання(за умов тиску не більше 0,2 МПа), а також кабельні електропроводки в обладнанні, окремі предмети меблі на місцях.

Залежно від категорії виробництва вибирають ступені вогнестійкості будівель й приміщень, а також розробляють заходи щодо запобігання ви- никненню вибухів і пожеж на виробничих процесах.

Найбільш небезпечні щодо вибухів і пожеж види виробництв необ- хідно розміщувати в одноповерхових будівлях, а в багатоповерхових – на верхньому поверсі у зовнішніх стін.

Вибухонебезпечні та пожежонебезпечні зони, їх класи

Окрім вибухопожежної класифікації приміщень існують вибухонебезпе-

чні і пожежонебезпечні зони в приміщеннях.

Вибухонебезпечна зона – це обмежений простір у приміщенні або

за його межами, де існують чи можуть утворюватись вибухонебезпечні суміші.

Класифікація вибухонебезпечних зон здійснюється у відповідності з

ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок».

Газо-, пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибу- хонебезпечні зони класів 0,1,2, а пилоповітряні-вибухонебезпечні зони класів 20,21,22.

Вибухонебезпечна зона класу О – простір, у якому вибухонебезпечне

середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вона може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.

Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпеч- не середовище може утворитися під час нормальної роботи, тобто ситуа- ції, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових парамет- рів, але виділені горючі гази і пари горючих речовин можуть створити з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне

середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно ви-

никає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормаль-

ної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній по- стійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної конце- нтрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватись пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.

Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормаль- ної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достат- ній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпеч- ний пил у завислому стані може з’являтися нечасто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворюва- ти вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Класифікація пожежонебезпечних зон виконується відповідно до

Правил улаштування електроустановок (ПУЕ).

Пожежонебезпечна зона – це обмежений простір всередині або по- за приміщенням, в межах якого постійно або періодично знаходяться го- рючі речовини. У такому приміщенні вони можуть перебувати як при нормальному технологічному процесі, так і в разі його порушення. По- жежонебезпечні зони поділяються на чотири класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.

Клас П-І - зони приміщень, в яких зберігаються (використовуються)

горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-ІІ - зони приміщень, де можливе утворення горючого пилу або волокон з нижньою концентраційною межею межу поширення полу- м'я понад 65 г/м3 до об’єму повітря.

Клас П-ІІа - зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини.

Горючий пил і волокна відсутні.

Клас П-ІІІ - зовнішні установи та ззовні розташовані зони, де зберігаються або використовуються горючі рідини з температурою спа- лаху понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.

Згідно п 4.2.7. Правил пожежної безпеки в Україні для всіх будівель та приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій пови- нна бути визначена категорія щодо вибухопожежної та пожежної небез- пеки, а також класи зон, які необхідно позначати на вхідних дверях до приміщення, а також на межах зон всередині приміщень та із зовні, при цьому на полі вказівного знака зверху позначена категорія пожежної не- безпеки згідно з НАПБ Б.07.005 – 86 ОНТП 24-86, а під нею – клас зони.

Протипожежні вимоги до улаштування та експлуатації електро-

Установок.

Велика кількість пожеж виникає внаслідок несправності та порушень

правил експлуатації електротехнічних, електронагрівальних приладів, при- строїв та устаткування. В більшості такі пожежі виникають як результат коро- тких замикань в електричних ланцюгах; перегріву та загорання речовин і ма-

теріалів, розташованих у безпосередній близькості від нагрітого електроустат- кування; струмових перевантажень проводів та електричних машин; великих перехідних опорів тощо.

Електроустановки повинні відповідати вимогам ПУЕ, ПБЕ, Правил без-

печної експлуатації електроустановок споживачів, Правил технічної експлуа- тації електроустановок споживачів, ППБУ та інших нормативних документів, затверджених у встановленому порядку.

Керівник (власник) зобов'язаний забезпечити своєчасне технічне обслуго-

вування та належну експлуатацію електроустановок.

Особа, призначена відповідальною за їх протипожежний стан, зобов'яза-

на:

 

 

- організовувати і проводити профілактичний огляд та планово - попере-

джувальні ремонти електрообладнання і електромереж, а також своєчасне усу-

нення порушень, які можуть призвести до пожежі;

- забезпечувати правильність застосування електрообладнання, кабелів, електропроводок залежно від класу пожеж – та вибухонебезпечних зон і умов навколишнього середовища, а також справний стан апаратів захисту від пере- вантажень тощо;

- організовувати навчання та інструктажі чергового персоналу з питань пожежної безпеки під час експлуатації електроустановок.

Електродвигуни, світильники, проводи та розпридільні пристрої треба ре- гулярно, не рідне одного разу на місяць, а в зачинених приміщеннях – щотиж- ня, очищати від пилу.

З метою запобігання виникнення пожежі не дозволяється:

- проходження зовнішніх електропроводок над горючими покрівлями,

штабелями лісу і т.п.;

- прокладення електричних проводів і кабелів транзитом через складські приміщення, пожежонебезпечні та вибухо – небезпечні зони;

- експлуатації електропроводів з пошкодженою або зношеною ізоляцією;

- застосування саморобних подовжувачів, саморобного електронагріваль-

ного обладнання;

- користування пошкодженими електровиробами (розетками, вимикачами і т. п.);

- застосування в пожежно небезпечних запахах світильників з лампами розжарювання без захисного суцільного скла (ковпаків);

- залишати без догляду при виході з приміщення увімкнених в електро-

мережу нагрівальних приладів, телевізорів тощо;

- складування горючих матеріалів на відстані менше 1м від електроустат-

кування та під електрощитами;

- використання побутових приладів (прасок, чайників і ін.) без негорючих підставок та в місцях (приміщеннях), де їх застосування не передбачено або заборонено та ін.

Слід також пам'ятати, що застосування саморобних некаліброваних плав-

них вставок у запобіжниках забороняється.

Електророзетки, вимикачі, перемикачі та інші подібні апарати можуть встановлюватися на горючі основи (конструкції) лише з підкладанням під них суцільного негорючого матеріалу, що виступає за габарити апарата не менше ніж на 0.01м.

У разі відкритого прокладання незахищених проводів та захищених про- водів (кабелів) з оболонками з горючих матеріалів відстань від них до горячих конструкцій повинна становити не менше 0.001м, а якщо не можливо забезпе- чити вказану відстань, то провід (кабель) відокремлюють від горючої поверхні шаром негорючого матеріалу.

Відстань між світильниками з лампами розжарювання та з предметами з горючих матеріалів повинна бути не меншою ніж 0.5м. при потужності лампи

100 Вт і 1м – при потужності лампи 500 Вт.

Інші види світильників повинні розміщуватися від горючих матеріалів та предметів на відстані не менше 0.5м., а від горючих будівельних конструкцій – не менше 0.2м.

У разі неможливості дотримання вказаної відстані до будівельних конс-

трукцій вони повинні бути захищенні негорючими теплоізоляційними матеріа-

лами.

Згідно ПУЕ у вибухонебезпечних зонах потрібно використовувати

вибухозахисне устаткування виконане згідно ГОСТ 12.2.02-76.

При виборі електричного обладнання для встановлення у вибухопо-

жежонебезпечних зонах беруть до уваги категорію і групу вибухонебез- печної суміші. У вибухопожежонебезпечних зонах використовується еле- ктрообладнання закритого типу. Вся електропроводка повинна мати подвійну ізоляцію.

Пускову апаратуру, магнітні пускачі для вибухонебезпечних зон класів В-0, В-І, В-20,В-21 необхідно виносити за їхні межі.

Електропроводку у вибухонебезпечних приміщеннях необхідно про-

кладати у сталевих трубах (може використовуватись броньований ка- бель). Світильники для цих класів приміщень також мусять бути вибухо- захищеними.

Переносні споживачі електроенергії обладнують гнучким кабелем з мідними жилами з урахуванням їх захисту від можливих пошкоджень.

Заборонено використовувати у пожежовибухонебезпечних примі- щеннях, архівах, музеях, інших аналогічних об’єктах електронагрівальні прилади.

Категорії вибухопожежної небезпеки приміщень, відповідні класи їх мають позначатися на спеціальних табличках, які розміщують на вхідних дверях.