Забезпечення пожежної безпеки на виробничих об’єктах

5.10.1. Пожежна профілактика та пожежна безпека.

 

 

Пожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на гарантування безпеки людей, запобігання по- жежам, обмеження їх поширення, а також створення умов для успіш- ного гасіння пожежі.

У процесі розробки профілактичних заходів запобігання пожежам враховується протипожежний стан об'єкта, тобто кількість пожеж та зби- тки від них, число займань, а також травм, отруєнь і загиблих людей, рі- вень реалізації вимог пожежної безпеки, рівень боєготовності пожежних підрозділів, а також стан протипожежної агітації і пропаганди.

Пожежна безпека – стан об'єкта, за якого виключається можли- вість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей. Одним із основних факторів забезпечення пожежної безпеки є пожежна профілактика.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта передбачає створення систе- ми попередження пожеж та протипожежного захисту. Велике значення при цьому мають організаційно-технічні заходи, які умовно можна поді- лити на:

а) організаційні (організація пожежної охорони, навчань, інструкта-

жів та ін.);

б) технічні (суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами, при реконструкції приміщень, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації електромереж, опалення, осві- тлення та ін.);

в) заходи режимного характеру (заборона паління та застосування відкритого вогню в недозволених місцях та ін.);

г) експлуатаційні (своєчасне проведення профілактичних оглядів,

ремонтів устаткування тощо).

З метою попередження пожеж, їх поширення та боротьби з ними усі працівники підприємств, установ й організацій проходять навчання та ін- структажі з питань пожежної безпеки. На об’єктах з підвищеною пожеж- ною небезпечністю обов’язковим є навчання.

 

 

Система попередження пожеж

Система попередження пожеж – це комплекс організаційних захо-

дів і технічних засобів, спрямованих на запобігання виникненню та роз- витку пожежі. Вона передбачає виявлення початкової стадії пожежі, своєчасну інформацію й, у разі необхідності, включення автоматичних

систем пожежегасіння.

Як відомо, основною умовою горіння є наявність трьох чинників: го- рючої речовини, окислювача та джерела вогню. Для того щоб сталося го- ріння, горюча речовина, окислювач та джерело запалювання повинні ма- ти певні критичні рівні (температуру, концентрацію, енергію).

Оскільки в умовах виробництва завжди є горючі речовини, а у повіт- рі – достатня кількість кисню, то для виникнення горіння бракує лише джерела займання.

До джерела запалювання належать відкрите полум’я, розжарені предмети, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація та ін.

Горюча речовина з окислювачем утворює так зване горюче середо- вище, яке здатне горіти при наявності джерела запалювання. Тому заходи системи попередження пожежі спрямовані на дотримання безпечної по- ведінки з джерелом запалювання та запобігання утворенню горючого се- редовища.

Запобігання появі у горючому середовищі джерела запалювання мо- жна досягти дотриманням Правил пожежної безпеки, використанням еле- ктроустаткування, що відповідає за вимогам класу пожежовибухонебез- печних приміщень та зон, ліквідацією умов для самоспалахування речовин (матеріалів) тощо.

Запобігання утворенню горючого середовища досягається дотриман- ням наступних вимог: заміна, по можливості, у технологічних процесах горючих речовин (матеріалів) на негорючі; ізоляція горючого та вибухо- небезпечного середовища; використанням інгібіторних та флегматиза- ційних добавок; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; жорстким контролем за ста- ном повітря в приміщеннях та якістю вентиляції тощо.

Система попередження пожеж також передбачає зниження пального навантаження в приміщеннях, проведення пожежотехнічних обстежень, використання знаків безпеки, своєчасне виявлення початкової стадії по- жежі, передачу інформації про місце і час її виникнення й, у разі необхід- ності, включення автоматичних засобів пожежегасіння. Засобами проти- пожежної автоматики забезпечуються виробничі приміщення категорій А, Б і В.

Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монту- ють на складах, базах та інших пожежовибухонебезпечних об’єктах. Ос- новними складовими частинами цих установок є: датчики (сповісники), що монтуються в будівлях або на території об’єктів і призначені для по- дання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечу- ють приймання сигналів від датчиків, а також автоматичні системи по- жежегасіння.

Датчики можуть бути тепловими, димовими, світловими. Принципи роботи їх будуються на дії тепла, продуктів згорання й ультрафіолетових променів.

Теплові датчики спрацьовують при температурі на 20-40 °С вище від можливої максимальної температури при звичайних умовах. Серед них найбільш поширеними є біметалеві датчики, принцип дії яких базується на явищі термоелектрики. У провідниках, виконаних із різнорідних мате- ріалів, виникає термоелектрорушійна сила, якщо місця їх з’єднання три- мати при різних температурах.

Для сигналізації про пожежу у вибухонебезпечних приміщеннях за- стосовують напівпровідникові датчики максимальної дії ПТИМ-1 і ПТИМ-2.

Димові датчики працюють на принципі дії продуктів горіння (диму) на електричний струм іонізаційної камери, що використовується як спо- вісник. Живлення датчика здійснюється постійним струмом напругою

220 В.

Світлові датчики працюють на принципі перетворення електромаг-

нітного випромінювання відкритого полум’я в електричну енергію.

Теплові датчики контролюють 10-25 м2 площі приміщення, димові –

30-100 м2, світлові – 400-600 м2. Їх закріплюють на стелі або підвішують на висоті 6-10 м.

В залежності від можливості зазначити свій номер (адресу) сповіщува-

чі поділяються на:

- адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежні, в місці їх встановлення і постійно або періодично активно формують сигнал про стаж пожежонебезпечності в захищуваному приміщенні та власну праце- здатність із зазначенням свого номера;

- не адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення та формують сигнал про виникнення пожежі в захище- ному приміщенні без зазначення свого номера.

Вибір пожежних сповіщувачів здійснюється в залежності від характе- ристики виробництв, технологічних процесів, приміщень відповідно до Додатку К до ДБН В.2.5-13-98 «Пожежна автоматика будинків і споруд». Наприклад, пріоритетним у виробничих будівлях є автоматичний тепло- вий сповіщувач, а у спеціальних спорудах (приміщення електронно- обчислювальної техніки) – димовий.

При виборі димових датчиків не рекомендується використовувати та- кі, що працюють з радіо затоками, у приміщеннях з довготривалим пере- буванням людей (лікарні).

Органами чуття також можна виявити початок горіння за такими по-

казниками, як дим, його дія на очі та дихання, специфічний запах горю-

чих речовин та газів, які утворюються при горінні (фосген, окис азоту,

сірководень та ін.), світло, язики полум’я тощо.

 

Протипожежний захист

 

 

Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання дії на людей не- безпечних факторів пожежі й обмеження збитку від неї.

 

Основними напрямками протипожежного захисту об’єкта є:

1) обмеження розмірів та поширення пожежі, що досягається плану- ванням будівель і споруд з урахуванням вимог Правил пожежної безпеки, правильним розміщенням виробничих цехів, приміщень, дільниць у ме- жах будівлі, вибором будівельних конструкцій, встановленням протипо- жежних перешкод, влаштуванням систем пожежегасіння та ін.;

2) обмеження розвитку пожежі. Це, перш за все, обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщенні, аварійне стравлювання горючих рідин та газів, своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів, а також застосування для пожежовибу- хонебезпечних речовин (матеріалів) спеціального устаткування;

3) створення умов для успішного гасіння пожежі.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом категорій

А, Б, В встановлюють стаціонарні установки пожежегасіння, які можуть бути аерозольні (галоїдовуглеводні), рідинні, водяні, парові, порошкови- дні. Найкраще зарекомендували себе спринклерні системи, що являють собою розгалужену мережу труб, прокладених по стелі, на яких закріпле- ні спринклерні головки. Спринклерні системи можуть бути водяні, повіт- ряні (газові) і змішані. Вода або газ до труб потрапляє під тиском. Отвір у спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном, що роз- рахований на спрацювання при температурах 72, 93, 141 та 182 °С. Пло- ща змочування одним спринклером становить 9-12 м2, а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с м2.

У приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою, в яких при пожежі можливе швидке розповсюдження вогню, застосовують дренчер- ні системи. Ці системи мають збуджувальний клапан групової дії, який контролює справність установки і ввімкнення її в дію.

Дренчерні установки подають воду на всю площу приміщення. В них замість спринклерних головок з легкоплавкими клапанами встановлені дре- нчери – відкриті зрошувальні головки без замків. Подача води регулюється клапаном групової дії, який відкривається автоматично або вручну. Ці уста- новки призначені як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з

метою ізоляції вогню і запобігання його поширенню.

Відповідно до НАПБ Б 01.004-2000 Правил технічного устаткування установок пожежної автоматики керівники підприємств та уповноважені ними особи зобов’язані утримувати установки пожежної автоматики у справжньому стані.