Оперативно-складські приміщення холодильника

До оперативно-складських приміщень холодильників відносять: експедиції для приймання і відпускання; камери для зберігання продуктів, що не потребують заморожування; камери для морожених продуктів; морозильні камери і дефростер; камеру для дефектних товарів; фасовочні; камери для зберігання фасованих товарів. Для приймання і відпускання вантажів слугують експедиції, залізничні й автомобільні платформи. Експедиції розміщують головним чином у центрі камер для зберігання товарів. На великих холодильниках улаштовують закриті залізничні і авторефрижераторні платформи (дебаркадери), які оснащують холодильним обладнанням і використовують для короткотермінового зберігання швидкопсувних продуктів і виконання операцій з приймання, сортування і відпускання товарів. Двері на холодильниках переважно стулчасті. Для створення термоізолюючого повітряного прошарку біля дверей холодильних камер роблять тамбури. У дверей камер і воріт дебаркадерів можуть улаштовуватись повітряні завіси, що створюються вентилятором з дифузором, які при відкриванні дверей автоматично включаються.

Основною частиною холодильника є холодильні камери — ізольовані приміщення без вікон, в яких установлено охолоджувальне обладнання, що підтримує певний температурний режим. Камери також обладнані стелажами, вішалами, гаками, підвісними шляхами.

При плануванні приміщень основну увагу звертають на їх правильне розташування. Виробничі і підсобні приміщення повинні блокуватися для скорочення площі будівель; зниження вартості будівництва. Блокування повинно забезпечити поточність технологічних процесів і вантажних потоків, санітарно-гігієнічні умови і виконання протипожежних вимог. Дуже важливо при поверховому розміщенні врахувати температуру кожного з приміщень. У підвальних приміщеннях з підлогами, розміщеними на ґрунті, розташовують камери для зберігання охолоджених вантажів при температурі не нижче від 0°С.

На першому поверсі (за наявності підвалу) розміщують морозильні камери, приміщення для приймання, підготовки до зберігання і видачі продуктів, а також камери для зберігання дефектних вантажів. На другому, третьому та інших поверхах розташовують камери зберігання морожених вантажів.

Дефростер — це спеціальна камера холодильника, яка має опалення і підсилену циркуляцію повітря. У дефростері відбувається повільне розморожування м'яса, риби й отеплення деяких продуктів (яєць, фруктів, ягід тощо). При повільному розморожуванні м'ясо, риба краще зберігають свою первинну якість. Отеплення продуктів перед вивантаженням з холодильника запобігає їх поверхневому зволоженню, яке виникає за різкої зміни температури навколишнього повітря.

Карантинна камера для короткотермінового зберігання дефектних товарів розміщується ізольовано.

Приміщення для фасування товарів у багатоповерхових холодильниках можуть займати підвальний, перший і другий поверхи. До них примикають камери для зберігання фасованих товарів.

Адміністративно-побутові і підсобно-технічні приміщення розміщують в одній будівлі з оперативно-складськими. До оперативно-складських приміщень можуть примикати кімнати для експедиторів і товарознавців. У деяких холодильниках великої місткості (до 10 000 т) адміністративно-побутові приміщення розташовані в окремому корпусі.

Машинне відділення холодильника розміщують ближче до блоку охолоджувальних камер. Воно має тільки один вихід назовні з дверима, що відкриваються в бік виходу. Над приміщенням машинного відділення і холодильними камерами з безпосереднім випаровуванням аміаку, а також суміжних з ними приміщеннями не можна розташовувати кімнати, в яких перебувають люди.

Плодоовочесховища бувають стаціонарного типу (склади-будівлі) і тимчасового (бурти і траншеї). Плоди зберігають тільки в стаціонарних спорудах. Сховища стаціонарного типу для овочів і плодів класифікують за спеціалізацією, місткістю, ступенем заглиблення в землю і наявністю огороджу вальних пристроїв. До спеціалізованих складів відносять овочесховища і фруктосховища; до вузькоспеціалізованих — сховища для картоплі, капусти, цибулі тощо.

Спеціалізовані і вузькоспеціалізовані сховища можуть бути малої місткості — до 500 т, середньої місткості — від 500 до 2 тис. т, великої місткості — понад 2 тис. т. Великі плодоовочеві бази (на 40—80 тис. т), як правило, є універсальними і призначаються не тільки для зберігання картоплі, овочів, фруктів, а й для квасіння, соління овочів, маринування, фасування продуктів, виробництва різних плодоовочевих готових виробів.

Будівлі плодоовочесховищ бувають наземні і заземлені. Заземлені сховища порівняно з наземними більш зручні для підтримання необхідної температури, вологості і виконання завантажувальних операцій безпосередньо із залізничних вагонів або автомашин через люки.

Плодоовочесховища можуть бути не охолоджувані і охолоджувані (з природними або штучними джерелами холоду).

Сучасні стаціонарні сховища для овочів і плодів споруджуються зі збірного залізобетону і цегли. Сітка колон у сховищах береться 6x6 або 6 х 9 м. Для спорудження фундаментів застосовуються залізобетонні балки, стін — залізобетонні панелі з термоізоляцією, покриттів — збірний залізобетон з термоізоляцією. У сховищах з доброю теплоізоляцією забезпечується краще регулювання температури, вологості повітря і запобігається конденсації водяних парів із внутрішнього боку покрівлі.

У будівлях сховищ розміщуються оперативні і деякі обслуговуючі приміщення. Адміністративно-побутові і допоміжні приміщення розташовуються переважно в ізольованих будівлях. Перелік оперативних приміщень залежить від спеціалізації, місткості сховищ, характеру й обсягу виконуваних операцій. У великих фруктосховищах є експедиції, камери для зберігання свіжих продуктів, приміщення для охолодження, дозрівання й дефростації фруктів. У таких сховищах з одного боку будівлі передбачається критий залізничний дебаркадер, а з другого — закрита й утеплена автомобільна платформа.

До підсобно-технічних приміщень охолоджуваних сховищ належать: машинне відділення з компресорними установками, котельня, вентиляційна камера тощо. У сховищах використовується повітряне охолодження за допомогою повітроохолоджувачів і розсільно-батарейне.

Найбільш досконалою вентиляцією для зберігання є активна, або притоко-витяжна, при якій чисте повітря за допомогою електровентиляторів подається всередину сховища та продувається через товщу продукту. Попередньо це повітря може доводитися спеціальними пристроями до потрібної температури і вологості. Застосування активної вентиляції знижує втрати картоплі з 10—15 до 5—6%, дозволяє збільшити висоту завантаження від 1,4—1,6 до 3 м.

Застосування контейнерів для зберігання картоплі, овочів і плодів сприяє механізації завантаження, транспортування до місць зберігання й всередині сховищ, калібрування, сортування і подавання продуктів для навантаження на автомашини.

Для зберігання картоплі й овочів використовуються також склади тимчасового типу: бурти і траншеї. Бурти влаштовуються на сухих, підвищених місцях, де не збираються атмосферні опади і ґрунтові води проходять на відстані не менш як 14 м від поверхні землі. У землі роблять заглиблення завдовжки 15—20 м, завширшки 1,7—2 м і завглибшки 0,2 м. Бурти розміщують з урахуванням напрямку вітру, для того щоб у зимовий період вони менше охолоджувались.

Картопля й овочі укладаються в котлован висотою до 1,1 мі вкриваються зверху теплоізоляційними матеріалами: соломою, землею, тирсою, торфом, комишем. Для вентиляції в буртах установлюють притокові і витяжні труби. Притокові труби встановлюють горизонтально вздовж усього котловану, а витяжні труби — вертикально через кожні 4 м в центральній частині бурту. Вертикальні труби мають висоту 2,5 м і решітчасту конструкцію, що підвищує інтенсивність вентиляції. При зберіганні картоплі в буртах повинна підтримуватись температура від 1 до 3°С. Уздовж бурта з обох боків прокладають водостокові канавки.

Траншеї для зберігання картоплі й овочів мають більш глибокі котловани, ніж бурти. Для траншеї підбирають ділянку з глибоким заляганням ґрунтових вод — не менш як 3 м від поверхні землі. Глибина траншеї 0,6—1,2 м, довжина 10—15 м, ширина 1—1,5 м. Для термоізоляції використовують солому і землю, які укладаються загальним шаром (0,6 м) залежно від зниження температури навколишнього повітря. На відміну від буртів, у траншеях не встановлюють вентиляційні труби.

Сховища для олії. Олія зберігається у спеціально обладнаних сховищах. На ділянці сховища олії (рис. 5.10) розташовуються під'їзні залізничні й автомобільні шляхи, естакади з пристроями для наливання і зливання олії з цистерн, приймальні баки, насосна станція, резервуари для зберігання олії, приміщення для розливання олії в металеві бочки і автоцистерни, складські приміщення для зберігання олії в бочках, пункти для санітарно-гігієнічної обробки і ремонту цистерн, бочок тощо.

Резервуари зберігання олії можуть бути малої (менше ніж 5 тис. м³), середньої (5—20 тис. м³) і великої місткості (понад 20 тис. м³). Резервуари є важливою спорудою сховищ, їхня місткість у межах 400 т, а кількість залежить від асортименту олії, добового обсягу вантажообігу, коефіцієнта використання місткості баків. Баки можуть бути наземні, заземлені і підземні (для олії з температурою застигання не вище - 10°С).

Кожний бак оснащується двотрубним пристроєм для зливання і наливання, пристроєм для розігрівання олії, покажчиком рівня, повітряним патрубком. Бак має два люки-лази. Нижній розташований у основи бака і використовується для механічного очищування, мийки, огляду і ремонту внутрішніх частин і обладнання. Верхній лаз — на даху, до нього ведуть спіральні сходи. Корпус і дах для захисту від сонячних променів і корозії покривають алюмінієвою фарбою. Для усунення впливу температурних коливань, поліпшення планування території трубопроводи прокладають під землею.

Рис. 5.10. Комплекс олієсховища (в розрізі):

1 — приймальний резервуар; 2 — трубопровід: 3 — цистерна; 4—зливально-наливальиий комплекс; 5 — насосна; 6 — нижній люк; 7—труба наливання; 8—основний резервуар (маслобак); 9— повітряний патрубок; 10 — верхній люк; 11 — покажчик рівня олії; 12 — центральна опірна колона; 13 — пристрій для розігрівання і розливання олії; 14—труба зливання; 15 — товарні ваги; 16 — роздавальний бак; 17— роздавальне приміщення; 78—дозатор; 19— бочка для олії

Недалеко від баків розташоване окреме роздаточне приміщення, в якому відбувається відпуск олії в автоцистерни і бочки. У роздаточному приміщенні є один або кілька баків, автоматичні дозатори для олії, транспортери для переміщення порожніх і наповнених бочок, товарні ваги для зважування масла в бочках та ваги зі спеціальним баком, через який заливають олію в автоцистерни. Спочатку олія надходить за допомогою насосів із баків (резервуарів) у роздаточний бак місткістю до 40 м3, а потім самопливом або за допомогою насосів надходить через автоматичні дозатори в бочки.

Біля роздаточного приміщення розміщується склад для зберігання олії в бочках. Укладання і виймання бочок зі штабелів відбувається електротельфером зі спеціальним затискачем. Для переміщення бочок використовують автонавантажувачі, електрокари, бочко-підйомники і ручні візки.

5.6.6. Розрахунок потреби в складській площі і місткості Елементи загальної площі складу Площа загально-товарного складу (Пзаг) складається з: площі приміщень, що використовуються для зберігання товарів (площі, зайнятої стелажами, штабелями, а також проїздами і проходами між ними), або площі приміщень (комор) зберігання (Пз); площі, зайнятої експедиціями з приймання і відпускання товарів, яка називається експедиційною площею (Пс); площі, зайнятої службовими і побутовими приміщеннями (конторські, гардеробні, туалети, душеві тощо), або адміністративно-допоміжної площі (Пд). Кожний з елементів загальної площі складів розраховується окремо за відповідними нормативами. Середні норми площі приміщень для зберігання товарів (Пз), рекомендовані Центроспілкою, наводяться нижче. Середні норми складської площі камер зберігання на один двовісний вагон запасу товару при висоті укладки 5 м (включаючи площу проїздів і проходів) Назви товарних груп При штабельному зберіганні в тарі, м^2 При стелажному зберіганні, м^2 Продовольчі товари     Непродовольчі товари     Знаючи норму площі зберігання на один умовний вагон запасу товару, можна визначити площу приміщень зберігання запасу товару за формулою: де П3 — площа приміщень зберігання товарів, м2; Н„ — норматив площі, необхідної для розміщення одного умовного двовісного вагону товару, м2; Зв — розмір запасу товару в умовних вагонах. Формула розрахунку товарних запасів в умовних вагонах для визначення потреби в складах має такий вигляд: де Зв — розмір товарних запасів, що підлягають зберіганню на складах в умовних двовісних вагонах (20 т); ΣОс — сума річного складського товарообігу, тис. гри; Н, — норматив товарних запасів на складах, у днях до оптово-складського товарообігу; К„ — коефіцієнт нерівномірності надходження товарів (1,2—1,3); 360 — розрахункова кількість днів у році; Св — середня вартість одного умовного вагону товару, тис. грн. Експедиції з приймання і відпускання товарів у складах з великим вантажообігом передбачаються окремими, а в невеликих складах вони можуть об'єднуватись. Площа експедиції з приймання товарів (Пс.п.) визначається за формулою де ΣОп — сума річного надходження товарів, тис. грн; Кн — коефіцієнт нерівномірності надходження товарів на склади (1,2—1,3); Нп — норматив площі (40 м2 на умовний вагон); Т — кількість днів перебування товарів на приймальній експедиції (допускається до двох днів); С„ — середня вартість одного вагону товару, тис. грн; Кв — коефіцієнт використання площі приймальної експедиції (0,5—0,6). Площа експедиції з відпускання товарів (Пе.в) може визначатися за формулою де ΣOв — сума річного обороту з відпускання товарів, тис. грн; Кв — коефіцієнт нерівномірності відпускання товарів зі складів (1,2—1,3); Н„— норматив площі (40 м2 на умовний вагон); Т— кількість днів перебування товару на відпускній експедиції (допускається не більше від двох); Св — середня вартість одного вагону товару, тис. гри; Кв – коефіцієнт використання площі відпускної експедиції (0,5—0,6). Плота контори складу залежить від кількості працівників і визначається за нормативами: до 3 працівників — по 5 м^2; від 3 до 5 — по 4 м^2; більше — по 3,5 м^2 на кожного працівника в конторському приміщенні. Оскільки допоміжні приміщення складів не призначаються для зберігання товарів, то при визначенні загальної потреби в складській площі для зберігання і обробки товарів, допоміжні площі можна не враховувати. Тоді загальна потреба в складській площі для зберігання і обробки товарів становитиме: Розрахунок потреби в складах за показником "місткість складів у кубічних метрах" Потреба в загально-товарних складах за показником "місткість складів у кубічних метрах" визначається таким способом. Спочатку розраховуються розміри товарних запасів, що підлягають зберіганню на складі в умовних вагонах, за наведеною вище формулою. За умовну одиницю береться вагон вантажопідйомністю 20 т, який має такі внутрішні розміри: довжина 6,6 м, ширина 2,75 м, висота 2,5 м. Площа такого вагону — 18,15 м^2, корисний об'єм — 45,4 м^3, а об'єм вантажу, що вміщується, береться 40 м^3. Знаючи кубатуру вміщуваного у вагон вантажу і загальний товарний запас, виражений в умовних вагонах, можна розрахувати потребу в місткості загально-товарних складів: де Мс — потрібна ємкість сховищ загально-товарних складів, м^3; Мв — місткість умовного вагону (40 м3); 3„ — розмір запасу товару в умовних вагонах; Кз — коефіцієнт заповнення кубатури складу товаром. Розрахунковий коефіцієнт заповнення кубатури складу береться: • за стелажного зберігання непродовольчих товарів — 0,25—0,35; • за штабельного зберігання непродовольчих товарів — 0,3—0,4; • за штабельного зберігання продовольчих товарів — 0,4—0,5. Місткість складу визначається також обсягом товарів, які можуть розміститися на складі, обчисленим в умовних піддонах. За умовний піддон узятий стандартний піддон розміром 800 х 1200 мм з висотою укладання товарів 1050 мм. Загальна висота товарного пакета — 1200 мм (включаючи висоту самого піддону 150 мм). Місткість умовного піддона — І м^3, Умовний піддон займає площу (в плані) 0,96 м^2. Ураховуючи, що вантаж може виходити за параметри піддону його площу беруть 1 м^2. Вантаж одного умовного вагону розміщується на 42 умовних піддонах. Якщо товари зберігаються в контейнерах, то за умовний контейнер береться універсальний контейнер з розмірами у плані 2100 х 1300 мм, висотою 2500 мм, корисною місткістю 6 м^3. Місткість контейнера — 6 умовних піддонів, вага брутто — 2,5 т. Один контейнер займає площу 2,8 м^2, складську площу для установки — 5,1 м^2.

 

5.6.7. Техніко-економічні показники використання складів Техніко-економічні показники роботи складів Для оцінки ефективності роботи складів і пошуків способів її підвищення розраховуються різноманітні техніко-економічні показники: розмір вантажообігу; пропускна спроможність складу; раціональне використання площі й місткості складу; собівартість переробки 1 т вантажів; рівень продуктивності праці і рівень механізації робіт. Розмір вантажообігу складу Розмір вантажообігу складу (Вс) визначається кількістю перероблених (тонн, кубометрів, метрів тощо) товарів по надходженню і відпуску за формулою де То-с — оптово-складський товарообіг складу, тис. грн; Вт — середня вартість 1 т вантажів, тис. грн. Оптово-складський товарообіг — це важливий показник, що характеризує роботу складу за певний період часу (місяць, квартал, рік). Він показує суму реалізованих товарів зі складу в грошовому виразі як в загальному обсязі, так і за окремими товарними групами. Середня вартість 1 т товару за товарними групами визначена ЦІНОПУРом Центроспілки. Пропускна спроможність складу Пропускна спроможність складу (Пс) показує, яка кількість товарів перероблена на складі за одиницю часу, і розраховується за формулою де Мс — місткість складу, тис. грн. або т; Оз — оборотність запасу товарів, разів. Місткість складу показує, яку максимальну кількість товарів можна одночасно зберігати на складі (в тис. грн або т). Пропускна спроможність складу перебуває у прямій залежності від величини коефіцієнта швидкості обороту товарів. Під коефіцієнтом швидкості обороту розуміють відношення річного (квартального, місячного) обороту товарів до середнього залишку його на складі за цей самий період. Чим більший коефіцієнт швидкості обороту, тим краще працює склад, т. є. з меншими товарними запасами склад забезпечує безперебійне постачання своїх покупців. Загальна площа складу (Пзаг) визначається параметрами внутрішніх складських приміщень у квадратних метрах. Раціональне використання загальної площі складу Раціональне використання загальної площі складу характеризується коефіцієнтом використання загальної площі (Кп.з.), тобто відношенням корисної площі до загальної площі складу: де Пк.п — корисна площа складу, м^2; Пмг — загальна площа складу, м^2. Коефіцієнт використання корисної площі складу (Кк.п.) розраховується за формулою де Пз — площа, зайнята під зберігання товарів, м^2; Пк — корисна площа складу, м^2. Коефіцієнт використання площі залежить від типу складу і механізації вантажно-розвантажувальних робіт, він коливається від 0,25 до 0,6. Для підвищення ефективності використання складських площ зменшують ширину проходів між стелажами, застосовують сучасніше і менш габаритне підйомно-транспортне обладнання. Отже, чим вищий коефіцієнт використання площі, тим нижча вартість зберігання товарів. Коефіцієнт використання об'єму складу Коефіцієнт використання об'єму складу (Ko.с.) визначається за формулою де Оз.т. — об'єм складу, зайнятий під зберігання товарів, м, Ок — корисний об'єм складу, м3. Собівартість переробки 1 т вантажу в грн. Собівартість переробки 1 т вантажу в грн (Cп) визначається за формулою: де Сзаг — загальна сума експлуатаційних витрат за рік, грн. Розмір експлуатаційних витрат за рік (Сзаг) визначається за формулою де 3 — річна зарплата робітників, які обслуговують обладнання, й адміністративно-технічного персоналу; Е — річні витрати на електроенергію; М — річні витрати на мастильні та інші допоміжні матеріали; Ам — річні відрахування на амортизацію і ремонт обладнання; Ас — річні відрахування на амортизацію і ремонт складських будівель і споруд. Собівартість переробки однієї тонни вантажів визначається при ручній і механізованій переробці вантажів і використовується для розрахунку економічного ефекту від упровадження засобів механізації. Основними напрямами зниження собівартості переробки складських вантажів є механізація складських операцій, підвищення продуктивності механізмів і ефективніше їх використання. Продуктивність праці працівників складу Продуктивність праці працівників складу (Пп) визначається кількістю переробленого за зміну вантажу чи обсягом оптово-складського товарообігу, який припахає на одного працівника і розраховується за формулою де Пп — продуктивність праці, т/людино-зміна; Взаг — загальна кількість переробленого вантажу за певний період (рік, квартал, місяць); К3— кількість людино-змін, витрачених на переробку вантажів. Рівень механізації складських робіт Рівень механізації складських робіт (Pм) визначається за формулою: де Рм — рівень механізації, %; Ом.р — обсяг механізованих робіт, т; Oзаг — загальний обсяг робіт, виконуваних на складі, т. Загальний обсяг робіт включає як механізовані роботи, так і ті, що виконуються вручну. Підвищення рівня механізації вантажно-розвантажувальних і складських робіт досягається за рахунок удосконалення технологічних процесів і впровадження сучасного підйомно-транспортного обладнання, що сприяє зростанню продуктивності праці, економії робочої сили і зниженню собівартості переробки вантажів.

 

5.7. Розміщення та оптимальні розміри оптових підприємств Розміщення оптових підприємств Розміщення оптових підприємств у ринкових умовах здійснюється їхніми власниками виходячи із принципів економічної доцільності, концентрації і конкурентності. Економічна доцільність організації оптового підприємства визначається як потребами виробничого комплексу та товаропровідної системи конкретного регіону, так і наявністю стабільних перспектив успішної господарської діяльності для даного оптовика. Принцип концентрації передбачає можливість охоплення зон діяльності дрібніших за масштабами локальних і регіональних підприємств зонами функціонування оптових формувань національного або міжрегіонального рівня. З попередніми принципами в сучасних умовах тісно пов'язаний принцип конкурентності що передбачає врахування реальної конкурентної ситуації на оптовому ринку в цілому, окремих товарних ринках і в регіонах. На розміщення оптових підприємств безпосередньо впливає також низка таких факторів, як функціональний рівень оптового формування і зона його діяльності, типорозмір; номенклатура товарних груп основної спеціалізації, стан роздрібної торговельної мережі та обсяги її діяльності в зоні обслуговування, рівень розвитку транспортних шляхів сполучення в регіоні. Великі оптові підприємства національного й міжрегіонального рівня — вихідні й торговельно-закупівельні бази, які активно взаємодіють із виробничими і аграрними товаровиробниками, доцільно розташовувати при великих виробничих підприємствах або у безпосередньому наближенні до транспортних шляхів сполучення (залізничних вузлів, автомобільних трас) безпосередньо в центрах концентрації виробництва. Підприємства регіонального і локального рівнів мають на меті максимальне наближення до районів споживання, рівномірне розосередження по території міських поселень і сільських адміністративних районів. При цьому необхідно постійно дотримуватися економічної доцільності і конку ренти ості, що передбачає уникнення нераціонального дублювання, скупчення оптових підприємств з аналогічним асортиментом, монопольного охоплення окремих сегментів товарного ринку обмеженою кількістю суб'єктів оптової торгівлі. Оптимальні розміри оптових підприємств Оптимальні розміри оптового підприємства визначаються за допомогою техніко-економічних розрахунків потреби в загальній оперативній (корисній) площі (об'ємі) для проведення торговельно-технологічних операцій, а також допоміжних і адміністративних площ даного підприємства. Розрахунок оперативної площі для зберігання товарів (So1) проводиться по кожній товарній групі окремо з урахуванням потреби в одночасному зберіганні (Рz) і нормативу площі на зберігання 1 т (м^3) даного товару (Nz): Таким чином, загальну оперативну площу для зберігання товарів і-ї кількості товарних груп визначають як суму: Допоміжні площі оптового підприємства включають площі проходів і проїздів у складах, площі для проведення технологічних операцій підсортування і комплектування відпускних партій, а також площі експедицій. Площі адміністративних приміщень гуртових баз і складів установлюються відповідно до загальної чисельності їх працівників та норм площі для встановлення канцелярського обладнання, засобів оргтехніки і комп'ютерів. Розрахунок оптимальних розмірів оптового торговельного підприємства має проводитися комплексно виходячи з перспективних обсягів оптового обороту в розрізі товарного асортименту основної спеціалізації. Проведені техніко-економічні розрахунки необхідно співвіднести з розрахунком таких важливих показників, як точки беззбитковості і рентабельності. Точка беззбитковості (ТБ) — це обсяг оптового товарообігу, за якого валовий дохід оптовика вирівнюється за сумою з поточними витратами: де ТБ — мінімальний обсяг оптового товарообігу підприємства, за якого воно досягає беззбитковості, тис. грн; Вп — постійні витрати підприємства, тис. грн; Рв.д. — рівень валових доходів, %; Рзм.в — рівень змінних витрат підприємства, %. Розрахунок ТБ є особливо актуальним для новостворюваних оптових підприємств, які щойно виходять на товарний ринок і для яких розрахунок цього показника може проводитися за спрощеною формулою: де ВД — валовий дохід підприємства, тис. грн. Разом з тим досягнення точки беззбитковості ще не дозволяє оптовому підприємству отримувати певну норму прибутку. Натомість точка мінімальної рентабельності (ТМР) уже свідчить про досягнення підприємством обсягу оптового оборогу, за якого отримані валові доходи не тільки повністю покривають загальні (постійні і змінні) витрати, але й створюють такий розмір прибутку, який після податкових відрахувань є не нижчим від мінімального рівня рентабельності на авансований капітал. Базовим пунктом відліку ТМР є рівень ставки банку на вкладений капітал-своєрідне мірило доцільності здійснення будь-якої, а не тільки торговельної, господарської діяльності, адже отримання нижчого доходу від оптової торгівлі логічно спонукає власника капіталу просто розмістити його в банку й отримувати гарантовану норму доходу за банківською ставкою. Отже, значення чисельника у наведеній вище формулі ТБ має бути збільшене на певну суму мінімального прибутку (Пmin) який можна розрахувати безвідносно товарообігу оптового формування: де К — капітал, авансований у створення і діяльність оптового підприємства, тис. грн; Ррmin — мінімальний рівень рентабельності оптового підприємства, %; Сп — ставка податку на прибуток, %. Таким чином, розрахунок точки мінімальної рентабельності набирає наступного вигляду: Від'ємна різниця між фактичним оптовим товарообігом оптового формування і розрахованою величиною ТМР є вагомою підставою для перегляду його бізнесової стратегії (зміни профілю, спеціалізації, структури витрат тощо) для уникнення фінансового фіаско — банкрутства в умовах зростання конкуренції на оптовому ринку. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ 1. Яке місце займає оптовий ринок на внутрішньому товарному ринку? 2. У чому виявляються відмінності оптового ринку від роздрібного? 3. Які об'єкти і суб'єкти функціонують на оптовому ринку? 4. Якими тенденціями і проблемами характеризується вітчизняний оптовий ринок? 5. Якими є перспективи розвитку оптового ринку країни? 6. У чому полягає сутність оптової торгівлі? 7. Назвіть основні види оптової торгівлі. 8. Які фактори впливають на розвиток оптової торгівлі? 9. У чому полягає роль оптової торгівлі на товарному ринку? 10. Яке значення відіграє оптова торгівля в економічному механізмі країни? 11. Які основні господарські формування становлять структуру оптової торгівлі? 12. З яких організаційних елементів складається інфраструктура оптового ринку? 13. Що розуміють під оптовим торговельним підприємством? 14. За якими ознаками класифікують оптові торговельні підприємства? 15. Які функції виконують оптові торговельні формування? 16. Якою є загальна структура оптового торговельного підприємства? 17. За якими основними ознаками класифікуються склади? 18. Які основні групи приміщень складу ви знаєте і який між ними функціональний взаємозв'язок? 19. Які основні вимоги ставляться до об'ємно-планувальних рішень загально-товарних складів? 20. Які вимоги ставляться до конструктивних рішень загально-товарних складів? 21. Як оцінюється доцільність технологічного планування складі? 22. Які показники дозволяють визначити ефективність роботи складів? 23. За якими принципами розміщуються оптові торговельні підприємства? 24. Як розраховуються оптимальні розміри оптового торговельного підприємства?

 

РОЗДІЛ 6 ОРГАНІЗАЦІЯ ОПТОВИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ТОВАРІВ ТА ЇХ ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ 6.1. Господарські зв'язки як основа організації оптових закупівель товарів Поняття господарських зв'язків У процесі виконання своєї важливої функції — доведення товарів зі сфери виробництва у сферу споживання — підприємства торгівлі вступають у господарські зв'язки з іншими суб'єктами ринку: промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, торговельно-посередницькими структурами, транспортними організаціями тощо. Під господарськими зв'язками суб'єктів ринку розуміють систему економічних відносин розподілу, обміну і споживання, що виникають між учасниками просування товарів від виробництва до споживання. Об'єктивною основою господарських зв'язків є суспільний розподіл праці і товарний характер виробництва. В умовах ринкової економіки характерною рисою господарських зв'язків незалежно від їх форм і різновидів є те, що вони будуються на засадах пріоритетності економічних інтересів сторін. Додержання цього принципу сприяє створенню економічної заінтересованості сторін у встановленні найбільш ефективних господарських зв'язків з метою зниження витрат виробництва й обігу, одержання на цій основі найбільшого прибутку кожним учасником ринкового обороту. З цієї причини основними категоріями господарських зв'язків є ціна, вартість, гроші, кредит. Завдяки цьому зв'язки набувають форму товарних відносин комерційного характеру. Отже, головною суттю системи господарських зв'язків є принцип обов'язкової взаємної вигоди всіх суб'єктів ринкового обороту, що беруть участь у цих зв'язках. Ніхто, крім безпосередніх учасників — юридичних і фізичних осіб, що ведуть комерційну діяльність, не може встановлювати ці зв'язки і впливати на них з метою одержання своєї вигоди. На формування господарських зв'язків впливають економічний механізм розвитку суспільства, масштаби суспільного виробництва, складність його галузевої структури, процес поглиблення спеціалізації і кооперування в промисловості, кількість і якість виробленої і споживаної в суспільстві продукції. Від формування господарських зв'язків, їх структури й організації багато в чому залежать економічні показники сфери обігу, такі як обсяг оптової реалізації, витрати обігу, доходи торгово-посередницьких організацій. В умовах переходу до ринку в Україні виникла значна кількість торгово-посередницьких структур, що обслуговують господарський оборот підприємств, фірм і компаній. Тому значно загострилася проблема раціональної організації господарських зв'язків між постачальниками і споживачами товарів народного споживання. При цьому слід виходити з того, що: по-перше, господарські зв'язки повинні бути економічно обґрунтованими їх учасниками, а не спиратися, як це було в умовах авторитарного господарювання, на встановлювані зверху плани прикріплення постачальників до споживачів, систему нарядів і рознарядок, яка для одних підприємств виявлялася вигідною, а іншим приносила значні втрати через свою нераціональність і дорожнечу; по-друге, зв'язки повинні встановлюватись і реалізовуватися безпосередньо учасниками ринкового обороту виходячи з їхніх економічних інтересів; по-третє, держава має виступати в них як учасник лише в тій частині, що зв'язана з виконанням державних замовлень, рішенням цільових комплексних програм, в яких вона виступає як замовник, створенням і використанням державних запасів і резервів тощо. У цих випадках держава виступає не тільки як замовник, але і як учасник у господарському обороті з відшкодування витрат на виконання її замовлень; по-четверте, має бути значно посилена роль держави в регулюванні і контролі за діяльністю всіх учасників ринкового обороту, у створенні їм надійної економічної і правової захищеності; по-п'яте, безпосереднім учасником господарських зв'язків має стати страхова система у зв'язку з неминучістю підвищених ризиків при здійсненні комерційної діяльності і необхідністю надійного їх страхування. Різноманітність товарного асортименту і зумовлені цією обставиною особливості виробництва, транспортування, реалізації і споживання товарів визначають систему і структуру господарських зв'язків. Система господарських зв'язків — це впорядкована сукупність господарських зв'язків суб'єктів ринку, притаманна певному рівневі розвитку виробничих і ринкових відносин, що склались у суспільстві на певному етапі його розвитку. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у підвищенні ефективності народного господарства. Виробництво може тільки тоді безперервно розвиватися, коли його продукція вчасно реалізується і витрати матеріальних і трудових ресурсів у процесі виробництва відшкодовуються. Реалізуючи товари споживачам, торгівля відшкодовує витрати суспільної праці на їх виробництво і створює умови для відновлення нового циклу виробництва. Однак для наро