Закупівлі товарів у одного постачальника

Закупівля товарів у одного постачальника застосовується замовником після погодження в установленому порядку з уповноваженим органом у разі:

— браку конкуренції (з технічних причин) на товари, роботи чи послуги, які можуть бути поставлені (виконані) тільки певним виконавцем, і при цьому немає альтернативи;

— потреби у здійсненні додаткових поставок первинним виконавцем, призначених для часткової заміни або розширення поставок, коли зміна виконавця може призвести до закупівлі обладнання або послуг, які не відповідають вимогам взаємозаміни з наявним обладнанням або послугами;

— закупівлі товарів, робіт чи послуг, які у зв'язку з їх спеціальним призначенням становлять державну таємницю;

— закупівель, які здійснюються за значно нижчими від ринкових цінами, що діють протягом дуже короткого строку;

— виникнення нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв'язку з особливими економічними чи соціальними обставинами, яких замовник не міг передбачити.

Права і обов'язки сторін

У разі виникнення обставин, які призвели до зміни ситуації, за якої закупівля перестала відповідати державним інтересам, замовник може за погодженням з уповноваженим органом внести зміни до будь-якої частини укладеного договору про закупівлю чи відмовитися від його виконання протягом одного місяця з дня виникнення таких обставин. При цьому замовник повинен Оплатити вартість фактично поставлених товарів, а також компенсувати постачальнику не отримані доходи.

Якщо замовник відмовляється задовольнити претензії постачальника щодо виконання договірних зобов'язань або не надає відповіді по суті претензії, постачальник має право звернутися до суду чи арбітражного суду.

Будь-який виконавець, що зазнав або може зазнати збитків унаслідок порушення замовником процедур закупівель товарів за державні кошти, має право на оскарження дій замовника.

Скарга з приводу порушення замовником процедури закупівлі до укладення договору подається виконавцем, що бере в ній участь, замовнику або вповноваженому органу, який протягом трьох робочих днів з дня її одержання повинен повідомити замовника про її надходження. Замовник або вповноважений орган можуть не розглядати скаргу, якщо вона була подана пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня настання підстави для її подання. Подання скарги відповідно до частини першої цієї статті зупиняє процедуру закупівлі на строк, що не може перевищувати 15 календарних днів.

Не пізніше п'яти календарних днів після отримання скарги замовник або вповноважений орган повинні повідомити всіх виконавців, яких стосується ця скарга, про її зміст, часі місце розгляду. Під час розгляду скарги будь-який виконавець має право взяти у цьому розгляді участь. Виконавець, який не брав участі у розгляді скарги, позбавляється права на дальше звернення з вимогами, аналогічними до тих, що були розглянуті.

Якщо скаргу не врегульовано способом переговорів на підставі взаємної згоди, замовник або вповноважений орган протягом 15 календарних днів з дня її отримання приймає обґрунтоване рішення, у якому необхідно зазначити:

— у разі якщо скаргу не задоволено — причини такого рішення;

— у разі якщо скаргу задоволено повністю або частково — заходи, які вживатимуться для врегулювання конфлікту.

Якщо скаргу розглядає замовник, зазначене рішення надсилається вповноваженому органу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

У разі виявлення порушень установленого порядку проведення процедури закупівлі за скаргою виконавців, які впливають на об'єктивність визначення переможця процедури закупівлі або призводять до дискримінації виконавців, уповноважений орган має право визнати результати такої процедури закупівлі недійсними та зобов'язати замовника розпочати нові процедури закупівлі.

Рішення вповноваженого органу про визнання результатів торгів недійсними є обов'язковим як для замовника, так і для виконавців, і є підставою для звернення до суду або арбітражного суду з приводу відшкодування витрат, пов'язаних з участю у торгах. Відшкодування витрат здійснюється на основі рішення суду або арбітражного суду.

Примірник рішення замовника або вповноваженого органу щодо розгляду скарги надсилається виконавцям, які подали скаргу, протягом п'яти робочих днів з дня його прийняття.

Рішення замовника або вповноваженого органу є остаточним, якщо замовник або виконавець протягом 15 календарних днів з дня його прийняття не звернувся до суду чи арбітражного суду згідно з частиною дев'ятою цієї статті.

Якщо замовник або уповноважений орган не приймає рішення у строк, зазначений в абзаці першому частини п'ятої цієї статті, виконавці, які подали скаргу, або замовник вправі звертатися в установленому порядку до суду або арбітражного суду відповідно до закону.

6.8. Особливості закупівель товарів у іноземних фірм Організація закупівель товарів у інофірм Важливим джерелом формування товарних ресурсів підприємств торгівлі с імпорт товарів. Під імпортом розуміють закупівлю товарів чи послуг у іноземного контрагента з увезенням їх з-за кордону н дальшою їх реалізацією покупцям на внутрішньому ринку. При цьому ввезений по імпорту товар може бути готовою продукцією чи може бути підданий переробці на вітчизняних підприємствах, якщо як товар була завезена сировина чи напівфабрикати. До імпорту товарів удаються в тих випадках, коли їх виробництво у державі не покриває потреб внутрішнього ринку або коли рівень цін на імпортовані товари значно нижчий, ніж на аналогічні вітчизняного виробництва, що дозволяє підприємствам торгівлі отримувати більше прибутку. Імпорт товарів здійснюється на підставі укладення міжнародної торгової угоди. Під міжнародною торговою угодою розуміється договір, контракт, угода між двома чи кількома сторонами, що перебувають в різних країнах, на постачання встановленої кількості і якості товарних одиниць і/чи надання послуг відповідно з узгодженими сторонами умовами. Отже, термін "торгова угода" включає всі види угод, пов'язаних з обміном товарами в матеріально-речовій формі і таких, що наданням основних і забезпечують міжнародний оборот, послуг. У міжнародній торговельній практиці укладання торговельних угод здійснюється прямилі і непрямим методами. Прямий метод передбачає, що товари закуповуються в самостійного товаровиробника на підставі угоди купівлі-продажу і постачаються безпосередньо кінцевому споживачеві. При непрямому методі закупівля і продаж товарів здійснюється через посередників, з якими укладаються спеціальні угоди. З запровадженням принципів ринкової економіки в Україні правом виходу на міжнародний ринок може скористатися будь-яке торговельне підприємство, яке має дозвіл на зовнішньоекономічну діяльність. Однак при цьому варто враховувати, що тільки великі підприємства здатні захистити свої інтереси за кордоном, не залучаючи посередників. Укладання угод на постачання товарів з іноземними фірмами потребує також знання правил міжнародної торгівлі, діючих в інших країнах митних обмежень. Крім того, закупівля товарів у інофірм, їх перевезення пов'язані з великими витратами і підвищеним ризиком. Міжнародна практика здійснення імпортних операцій передбачає, що укладення і виконання міжнародних угод здійснюється в три етапи: — підготовка до укладення контракту купівлі-продажу товарів; — укладення контракту; — організація виконання контракту. Підготовка до укладення контракту Підготовка до укладення контракту визначається рівнем розвитку зв'язків імпортерів з контрагентами. З потенційними партнерами можуть бути використані такі способи встановлення контактів: — надсилання потенційному продавцю замовлення на необхідний товар; — розсилання запитів виробникам і продавцям необхідного товару; — установлення комерційних контактів на основі отриманих рекламно-інформаційних матеріалів, комерційних листів або оферт; — участь у міжнародних оптових ярмарках, виставках і салонах; — організація міжнародних торгів або тендерів на необхідний обсяг товарів; Якщо між імпортером і експортером налагоджені ділові зв'язки, то імпортер надсилає потенційному продавцю замовлення на необхідний товар. Замовлення в міжнародній торгівлі — це спрощена форма проекту контракту, що надсилається покупцем (імпортером) продавцю (експортеру) і містить детальний опис необхідного товару та основні умови майбутнього контракту, крім ціни. У міжнародній торговельній практиці ціну повинен назвати продавець товару. Якщо замовлення імпортера приймається продавцем, він висилає йому підтвердження замовлення — перед контрактний комерційний документ, який засвідчує безумовне прийняття замовлення до виконання. За браку ділових зв'язків з потенційними експортерами імпортер надсилає їм запит або замовлення. Запит — це комерційне звернення потенційного покупця до експортера з проханням надіслати йому поточну оферту. Оферта — це письмова пропозиція продавця, відправлена потенційному покупцеві щодо продажу партії товарів па визначених продавцем умовах. У міжнародній практиці розрізняють тверду і вільну оферти. Тверда оферта зазвичай направляється постійному покупцеві. У ній зазначається, протягом якого часу продавець зобов'язується не робити аналогічних пропозицій іншим покупцям. Якщо покупець погоджується з усіма умовами оферти, він надсилає продавцеві письмовий акцепт. Вільна оферта (лист про продаж), на відміну від твердої оферти, має більш загальний характер і призначена для встановлення контактів із широким колом покупців. Вона містить основні положення майбутнього контракту: характеристику товару, ціну, умови платежу і постачання, характер упаковки, а також види перевезення і страхування. Установленню ділових контактів між контрагентами сприяє участь у міжнародних оптових ярмарках, виставках і салонах. Для успішного виконання міжнародних угод важливе значення має з'ясування особливостей регулювання зовнішньоекономічної діяльності державними установами країн імпортера і експортера: наявність урядових обмежень і заборон (ліцензії, квоти, протекціоністські і антидемпінгові ставки тощо); митні обмеження (мито і збори); вимоги податкових і фінансових установ країн (податки, пільги); вимоги ветеринарних, санітарно-епідеміологічних служб, служб стандартизації. В Україні рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування імпорту приймається Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під указаний режим, і строків його дії за кожним товаром. Ліцензування — це метод державного адміністративного регулювання зовнішньоторговельної діяльності способом видачі вповноваженими державними органами дозволів на здійснення експортно-імпортних операцій. Система ліцензування зовнішньоторговельної діяльності включає встановлення порядку отримання спеціального дозволу (ліцензії) на проведення комерційних операцій з визначеною номенклатурою товарів (послуг, робіт) протягом конкретного періоду часу. Експортні й імпортні ліцензії бувають генеральними та індивідуальними (разовими). Генеральна ліцензія — це спеціальний дозвіл, виданий уповноваженим органом або організацією суб'єктові міжнародної торгівлі на проведення експортно-імпортних операцій із визначеним товаром у довільній, кількості або на довільну суму. Генеральна ліцензія може обмежуватися тільки конкретним періодом дії або регіоном, на який розповсюджується (країна, група країн). Індивідуальна (разова) ліцензія являє собою одноразовий дозвіл на проведення конкретної комерційної операції щодо вказаної в ній кількості товару (на вказану суму). Індивідуальна ліцензія містить дані про термін її дії та контрагента-отримувача товару. Ліцензійна система базується на квотуванні (контингентуванні) експорту та імпорту окремих найменувань товарів. Квота, або контингент — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом установленого строку та який визначається в натуральних чи вартісних одиницях. Вирізняють генеральну, разову (індивідуальну) та відкриту (індивідуальну) ліцензії. Генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на імпортні операції по певних товарах та/або з певною країною протягом періоду режиму ліцензування по цих товарах. Разова ліцензія (індивідуальна)— разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, що є необхідним для здійснення імпортної операції. Відкрита ліцензія (індивідуальна) — дозвіл на імпорт товарів протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Копія ліцензії додається до вантажної митної декларації і є підставою для перепустки через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування і квотування. Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які повинні мати такі реквізити: номер заявки, офіційне найменування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та номер свідоцтва учасника зовнішньоекономічної діяльності, найменування та код товару (товарів), виготовлювач, споживач товару, шифр та назву країни (країн), в яку (які) товар експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії, кількість або вартість товару (в разі квотування експорту та імпорту і видачі відкритої індивідуальної ліцензії), митниця, повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, одиниця виміру товару, ціна товару, погодження, ім'я керівника подавця, орган, який видав ліцензію, особливі умови ліцензії. У разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової особи, яка видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на якому проставлено зазначені вище реквізити, є документом, що засвідчує наявність ліцензії. Рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі видається подавцю заявки не пізніш як у 30-дснний строк з дня реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох робочих днів з дня її надходження. Рішення щодо заявки на ліцензію реєструється у Державному реєстрі експортних та імпортних ліцензій, зміст якого відкрито для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути мотивованим і надсилається (видається) подавцеві в письмовій формі. На підготовчому етапі у продавця може виникнути необхідність перевірки платоспроможності покупця. Гарантами покупця можуть бути поручителі з ділового світу або банк. Постачальник, щоб упевнитися в платоспроможності покупця, може також звернутись у свій уповноважений банк. Банки надають інформацію про фінансове становище свого клієнта тільки на запит від уповноваженого банку експортера.