Проведення експертизи дефектів надання медичної допомоги.

З метою визначення виду дефекту надання медичної допомоги, наявності або відсутності об'єктивних або суб'єктивних обставин, необхідним є проведення експертизи несприятливих результатів медичного втручання. Як правило, основна роль тут належить судово-медичним експертизам, одним з ключових завдань проведення яких є дослідження несприятливих результатів. В даний час провадження судово-медичних експертиз регламентується положеннями Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП та Інструкції «Про проведення судово-медичної експертизи», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6. Проведення таких досліджень є непростим і водночас важливим завданням. Ключовим чинником є обов'язковість її проведення, в зв'язку з цим судово-медична експертиза здійснюється у всіх випадках виникнення «лікарських справ» і проводиться за умови отримання головою експертної комісії з органів розслідування або суду всіх необхідних матеріалів справи. З метою встановлення правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» обов'язково призначається проведення комісійної судово-медичної експертизи.

Умовою її проведення є участь декількох лікарів однієї або різних спеціальностей (залежно від конкретного несприятливого результату). Експерти утворюють комісію, всі члени якої мають рівні права. При експертному дослідженні «лікарських справ» з приводу несприятливих результатів медичної практики експерти керуються документами, що визначають роботу судово-медичної експертизи.

Загальна послідовність дій при розгляді дефектів надання медичної допомоги полягає в наступному:

1. Напрям органом, який призначив експертне дослідження, відповідних документів на проведення судово-медичної експертизи з приводу дефекту надання медичної допомоги у відповідну установу.

2. Розгляд комісією достатності і якості наданих матеріалів і питань, що підлягають експертному вивченню.

3. Складання плану проведення експертизи.

4. Безпосереднє дослідження об'єктів експертизи.

5. Складання експертного висновку.

В даний час ведеться дискусія з приводу того, чи мають право лікарі самі оцінювати діяльність своїх колег. У зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на таку обставину. Правомірність або незаконність діянь оцінюють юристи, тоді як роль лікарів взагалі і судово-медичних експертів зокрема полягає у визначенні причин несприятливого результату втручання, співвідношення дій лікарів з прийнятими в медицині правилами і методами лікування тощо. Крім того, об'єктивізації експертного висновку могло б сприяти створення альтернативних незалежних центрів судово-медичних експертиз.

Безумовно, слідчий може не володіти спеціальними знаннями в медицині, що ускладнить для нього формулювання питань для експерта. В зв'язку з цим передбачається можливість консультування-з боку голови експертної комісії. Зміст подібних питань повинен варіювати залежно від конкретних обставин справи. Проте слід зазначити загальні питання, які повинні з'ясовуватися в більшості випадків дефектів надання медичної допомоги:

- причина смерті або несприятливого результату;

- наявність або відсутність недоліків у діях лікаря;

- конкретні причини неправильних дій медичного працівника;

- чи була можливість у лікаря передбачати несприятливі наслідки своїх дій;

- можливі причини несприятливого результату у разі правильного лікування;

- чи є порушення в організації медичної допомоги в певній лікувальній установі.

Результатом експертного дослідження з приводу дефекту надання медичної допомоги є висновок. Кожен висновок повинен складатись з таких розділів:

- вступної частини, яка включає титульний лист і питання, поставлені на вирішення експертизи;

- протокольної частини, яка включає в себе обставини справи, необхідні відомості з матеріалів справи і попередньої медичної документації, дані попередніх експертиз, а також (за наявності) дані розтину ексгумованого трупа, лабораторних досліджень речових доказів, стаціонарних (амбулаторних) обстежень потерпілого тощо;

- підсумків.

Крім того, тут необхідно відмітити, що при проведенні експертизи по справі про притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності за «професійні правопорушення» в протокольній частині повинні бути детально викладені дані всіх наявних медичних документів. При цьому, залежно від характеру випадку, з історії хвороби обов'язково виписуються: стан хворого при його госпіталізації в стаціонар, записи щоденників, котрі фіксують його стан протягом всього періоду лікування, протоколи операцій, клінічні діагнози, схеми призначеної медикаментозної терапії, об'єм і кратність введення лікарських речовин, результати лабораторних досліджень, характер і обсяг реанімаційних заходів, дані протоколу патологоанатомічного розтину трупа з результатами гістологічного дослідження або дані первинної судово-медичної експертизи, результати клініко-анатомічних конференцій, а також висновки комісії відомчого розслідування.

Особливості медичної діяльності обумовлюють труднощі медико-юридичної оцінки несприятливих результатів лікування у справах про притягнення до відповідальності медиків за професійні правопорушення. Найбільш важливою і відповідальною частиною висновку є підсумки. Тут повинні міститися мотивовані відповіді на питання, поставлені уповноваженим органом. Очевидно, що ключовим має бути питання про правильність дій медичного працівника. При цьому висновки повинні бути логічно виправданою послідовністю відповідей.

Таким чином, важливо і необхідно удосконалити взаємодію правоохоронних органів і експертних служб у справі об'єктивної юридичної кваліфікації дефектів надання медичної допомоги. Це необхідно як для медичних структур, так і для пацієнтів. Значення судово-медичної експертизи несприятливих результатів медичних втручань полягає ще і в тому, що в даний час є певні труднощі в правовій оцінці висновку судово-медичної експертизи якості надання медичної допомоги. Попереднє теоретико-правове опрацювання дозволить об'єктивніше підходити до розробки положень нормативно-правових актів у системі охорони здоров'я. Чітка і зрозуміла правова кваліфікація дефектів надання медичної допомоги, визначення прав і обов'язків всіх сторін розгляду несприятливих результатів медичних втручань дозволять таким правовим нормам виконувати у тому числі і запобіжну роль у справі дефектної роботи лікарів. Тут необхідно вказати, що важливі спільні зусилля юристів і судових медиків у розробці логічної моделі аргументації висновків і стандартів експертизи якості надання медичної допомоги.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Болотіна Н. Медичне право в системі права України // Право України. – 1999. – № 7.– С.116-121.

2. Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів /Упоряд. і наук. ред. Н.Б.Болотіна.– К.: Ін.Юре, 2001. – 412 с.

3. Братанюк Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров’я: підручник.– К.: Медицина, 2010. – 544 с.

4. Вороненко Ю.В., Радиш Я.Ф. Медичне право в системі права України: стан і перспективи розвитку // Український медичний часопис. – 2006.– № 5.– С.5-10.

5. Гладун З.С. Державне управління в галузі охорони здоров’я. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999.– 312 с.

6. Основи правознавства України: Навчальний посібник. Видання сьоме, доповнене та перероблене / Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. – Х.: «Одіссей», 2007.– 440 с.

7. Москаленко В.Ф., Грузєва Т.С., Іншакова Г.В. Право на охорону здоров’я у нормативно-правових актах міжнародного та європейського рівня. – Х.: ВПП «Контраст», 2006.– 296 с.

8. Осауленко О.І. Основи правознавства: Навч.посібник для абітурієнтів. – К.: КНТ, 2008. – 408 с.

9. Радиш Я.Ф. Медичне страхування: Навч. посібник / Національна академія держ.управління при Президентові України. – К.: НАДУ, 2005.– 88 с.

10. Сенюта І. Медичне право: право людини на охорону здоров’я: Монографія.– Львів: Астролябія, 2007.– 224 с.

11. Державна політика з охорони громадського здоров’я в Україні: Навч. посібник. / За ред. І.М. Солоненка, Л.І. Жаліло. – К.: Вид-во НАДУ, 2004.– 116 с.

12. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медична право України: Підручник / За заг.ред. д.ю.н., проф. С.Г.Стеценка.– К.: Всеукраїнська асоціації видавців «Правова єдність», 2008. – 507 с.

13. Стеценко С.Г., Сенюта І.Я. Законодавче забезпечення охорони здоров’я України // Право України.– 2007. – № 6. – С. 96-100

14. Хміль І.Ю. Законодавче забезпечення лікарської діяльності: навч. Посібник / І.Ю.Хміль, Б.В.Михайличенко, О.І.Артеменко – К.: ВСВ «Медицина», 2010. – 208 с.

15. Ясінський В.І., Бабанін А.А., Соколова І.Ф. Правові основи діяльності медичних і фармацевтичних працівників: навч. посібник.– Сімферополь: КДМУ, 2002. – 432 с.; іл.

 

Зміст:

 

Тема № 1. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: ДЕРЖАВА, ПРАВО, СУСПІЛЬСТВО. МЕДИЧНЕ ПРАВО, ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА УКРАЇНИ.............................................................................................................3

 

Тема № 2. МЕДИЧНА ДОПОМОГА ЗА ЗКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ. ПОРЯДОК ОДЕРЖАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ...........................................31

Тема № 3. ПРАВОВИЙ СТАТУС МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАЦІЄНТА. ПРАВОВІ ОСНОВИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ ГРОМАДЯН......................................................................................................................97

Тема № 4. ПРАВОПОРУШЕННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЇХ СКОЄННЯ. ПОСАДОВІ ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я..........................................................134

Тема № 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕДИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ......155