Правове регулювання трудової діяльності медичних працівників



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правове регулювання трудової діяльності медичних працівників



 

Останнім часом до правовідносин, які укладаються в закладах охорони здоров'я з найманими працівниками та зовнішніми спеціалістами, прикута особлива увага. По-перше, це пов'язано з тим, що значно посилився державний контроль за виконанням ліцензійних умов, додержанням критеріїв акредитації медичних закладів. По-друге, створюється багато нових закладів охорони здоров'я (зокрема приватної форми власності), і їх кадрові служби, не маючи достатнього досвіду роботи, не завжди дотримуються положень законодавства щодо забезпечення прав працівників. По-третє, зросла кількість конфліктів, що виникають під час оформлення медичними працівниками окремих категорій пільгових пенсій через помилки, допущені під час працевлаштування та внесення записів до трудових книжок.

Трудові відносини між роботодавцем і медичним працівником, що наймається для виконання тих чи інших функцій та завдань, мають бути обов'язково оформлені у вигляді трудового договору.

Трудовим договором називається угода між працівником та роботодавцем, яка встановлює правовідносини між ними (ст. 21КЗпП України).

Трудовий договір визначає, яку саме роботу медичний працівник зобов'язується виконувати, а також зобов'язує роботодавця виплачувати йому за це заробітну плату і забезпечувати відповідні умови праці, необхідні для виконання цієї роботи.

Формально підставою для прийняття медичного працівника на роботу є його особиста заява у письмовій формі на ім'я керівника закладу охорони здоров'я. За результатами розгляду заяви видається наказ, в якому зазначається дата прийняття медичного працівника на роботу, його посада, система оплати праці, випробувальний термін (за потреби). Факт ознайомлення з таким наказом медичний працівник має підтвердити особистим підписом.

Дотримання письмової форми трудового договору є обов'язковим: під час організованого набору медичних пра­цівників; під час укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров'я; під час укладення контракту; під час укладення трудового договору з неповнолітніми і в інших випадках, передбачених законодавством.

Зауважте, якщо медичний працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі, то відмова роботодавця у цьому разі вважатиметься грубим порушенням законодавства, що підлягає юридичній відповідальності.

На практиці трапляються випадки, коли роботодавець хотів би приховати факт укладення трудових відносин з окремими медичними працівниками, зокрема, під час конфліктів з пацієнтами щодо відшкодування заподіяної останнім шкоди. Адже відповідно до положень ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Однак роботодавцю слід пам'ятати: згідно зі ст. 24 КЗпП, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження про прийняття медичного працівника не були видані, але медичний працівник фактично був допущений до роботи. Як докази у суді можуть розглядатися медичні картки, оформлені лікарем, гарантійні талони, журнали реєстрації виходу працівників на роботу, візитні картки лікаря з назвою закладу охорони здоров'я тощо.

Трудовий договір може бути:

- безстроковим, тобто укладеним на невизначений термін;

- строковим, укладеним на певний термін за погодженням сторін (наприклад, контракти);

- укладеним на час виконання певної роботи.

Більшість трудових договорів, які укладаються на практиці, є безстроковими. Фактично сторони такого договору оформлюють свої відносини на невизначений термін. Працівник зараховується як окрема штатна одиниця.

Строкові трудові договори, згідно із чинним законодавством (частина друга ст. 23 КЗпП), укладаються, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру роботи, умов її виконання або інтересів медичного працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Наприклад, контракт (особлива форма строкового трудового договору) застосовується лише для окремих категорій медичних працівників. У медичній галузі застосування контрактів є дуже обмеженим: вони можуть укладатися з керівником закладу охорони здоров'я, науковими співробітниками, іноземними спеціалістами тощо. Термін дії контракту, обов'язки, відповідальність медичного працівника та роботодавця, умови матеріального забезпечення та організації праці медичного працівника, умови розірвання контракту встановлюються за погодженням сторін. Наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 р. № 23 затверджено типову форму контракту, положення якої слід враховувати під час складання контракту з новим працівником.

Обмеження щодо строкових трудових договорів стосуються не лише посад або спеціальностей медичних працівників, з якими такі договори можуть бути укладені, а й кількості їх переукладення. В адвокатській практиці нерідко трапляються випадки, коли роботодавці переоформлювали строкові договори з одним і тим самим медичним працівником кілька разів поспіль. Такі дії не узгоджуються із положеннями ст. 39 КЗпП, відповідно до якої строкові трудові договори, що були переукладені один чи кілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою ст. 23 КЗпП, вважаються такими, що укладені на невизначений термін. Підписаний усупереч вимогам чинного законодавства і обмежений у часі трудовий договір у майбутньому може бути визнаний судом безстроковим з моменту його укладення.

В окремих випадках (коли не можна наперед визначити термін завершення робіт за договором) використовують трудові договори на час виконання певних робіт. У медичній практиці такою формою можна скористатися під час оформлення правовідносин з консультантами, під час проведення дослідницьких робіт, виконання технічних завдань тощо. Такий договір зазвичай укладають у письмовій формі.

Останнім часом, особливо у закладах охорони здоров'я приватної форми власності, набула поширення практика, коли медичного працівника одночасно з написанням заяви про прийняття на роботу змушують написати заяву про звільнення за власним бажанням (без зазначення дати звільнення) і заяву про добровільне взяття на себе зобов'язань з відшкодування завданих закладу збитків. За законодавством таке примушення з боку адміністрації роботодавця тягне кримінальну відповідальність.

Під час працевлаштування майбутній медичний працівник має надати роботодавцеві документи, визначені чинним законодавством (паспорт, трудову книжку), а також документи, які підтверджують відповідність спеціальним освітнім та кваліфікаційним вимогам:

- диплом державного зразка про медичну освіту;

- сертифікат лікаря-спеціаліста, виданий вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти ІІІ-IV рівнів акредитації відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19 грудня 1997 р. № 359 (Наказ № 359);

- посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю, видане відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого Наказом № 359;

- свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних та фармацевтичних працівників, видане вищим медичним навчальним закладом (закладом післядипломної освіти) І-III рівнів акредитації відповідно до Положення, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 вересня 1993 р. № 198.

Водночас спеціалісти з інших країн мають пройти легалізацію, що передбачає підтвердження документів про медичну освіту, спеціалізацію, а також отримати дозвіл на працевлаштування. Ці питання вирішує сам роботодавець, який надає оформлені документи до відповідних державних органів.

А документи, які не є обов'язковими (ст. 25 КЗпП), роботодавець не має права вимагати від медичного працівника.

Далі медичного працівника ознайомлюють з посадовими обов'язками, правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами праці тощо. Особливе значення має дотримання роботодавцем наданих державою гарантій щодо тривалості робочого часу, відпусток та оплати праці. Так, для працівників деяких медичних спеціальностей робочий тиждень не може перевищувати 33 год. Ось чому працівники служби кадрів закладу охорони здоров'я повинні чітко знати визначену відповідними наказами Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров'я України тривалість робочого тижня для всіх медичних спеціальностей, представники яких працюють у закладі.

Особливу увагу кадровій службі варто приділяти вимогам законодавства щодо ведення трудових книжок та оформлення в них записів. Наприклад, назва посади у трудовій книжці має відповідати назві посади, що унормована Національним класифікатором України ДК 003:2005 «Класифікатор професій».

Якщо роботодавець вважає за потрібне встановити для медичного працівника термін випробування, така умова має бути викладена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Відповідно до ст. 27 КЗпП термін випробування для медичних спеціалістів не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з профспілковим комітетом — шести місяців.

Згідно зі ст. 26 КЗпП, випробування не встановлюють під час прийняття на роботу для: осіб, які не досягли 18 років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюють також під час прийняття на роботу в іншу місцевість або під час переведення на інше підприємство, в установу, організацію тощо.

Якщо термін випробування закінчився, а медичний працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і подальше розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У період випробування на медичного працівника поширюються усі положення чинного законодавства про працю, він є штатним працівником закладу охорони здоров'я, має право на соціальні та інші гарантії, отримує заробітну плату згідно з визначеним посадовим окладом.

Крім того, має право виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи у вільний від основної роботи час. Такі правовідносини називають сумісництвом. Не може вважатися сумісництвом робота, що виконується епізодично, без певної посади, без регулярної оплати.

Для роботи за сумісництвом згоди роботодавця за місцем основної роботи не потрібно. Якщо медичний працівник працює за сумісництвом в одному й тому самому закладі охорони здоров'я або в однієї й тієї самої фізичної особи — підприємця, то укладаються два трудові договори з одним роботодавцем.

Обмеження щодо роботи за сумісництвом стосуються зазвичай керівних працівників і державних службовців, а також професій, що передбачають роботу зі шкідливими умовами праці. Так, працювати за сумісництвом не можуть керівники державних закладів охорони здоров'я, їх заступники, керівники структурних підрозділів державних закладів охорони здоров'я та їх заступники, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.180.223 (0.007 с.)