Стан охорони праці, виробничого травматизму та професійних захворювань в Україні та світі

ЗМ 1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

1. Вступ, історія розвитку ОП.

2. Стан охорони праці, виробничого травматизму та професійних захворювань в Україні та світі.

3. Соціально-економічне значення охорони праці.

4. Основні поняття в галузі охорони праці.

5. Предмет, зміст курсу та зв'язок з іншими дисциплінами.

 

Вступ, історія розвитку ОП.

Гідна робота — це безпечна робота»

Хуан Сомавія / Juan Somavia

Генеральний директор МОП

Проблема безпечних умов праці загострювалась з розвитком цивілізації, а інтенсивний розвиток вчення про охорону прані збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням продуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров'я працюючих.

Протягом усієї історії людство прагне зробити життя зручним, облегшити працю та одночасно підвищити її ефективність і безпечність. Проте в людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людини стає додатком до створеного нею, а її власні творіння становлять загрозу для неї самої.

Завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей поступово зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах світу вже наближається до 80-ти років, і це не межа. Цих результатів досягнуто завдяки зростанню економіки, культури, медицини. Остання сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 pp. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 pp. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав фізіологію, психологію та умови праці.

Небезпеку, пов'язану з гірничою справою, вивчав Парацельс (1493-1541). Йому належить вислів: «Все є отрута, і все є ліки. Тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками». (Ідея принципу нормування!). Заклав основи професійної гігієни, написав книгу «Про хвороби ремісників» — Рамацціні (1633-1714).

Георгій Агрикола (1494-1555 pp.) першим зробив запис у 1545 р. про випадок виділення та вибуху рудникового газу.

В 1742р М.В. Ломоносов у своїй праці "Первые основания металургии и рудних дел" проаналізував умови праці гірників, обгрунтував режим та принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплень гірничих виробок, видалення води з шахт та ін.

З початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматизму, професійних захворювань, кількості аварій, з'явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у І847 p. O.M. Нікітін (1793-1858) видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних захворювань і запропоновано заходи, шо мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії.

Проблемі безпеки промислового обладнання присвятив свої праці перший ректор Харківського технологічного та Київського політехніч­ного інститутів В.Л. Кірпичов (1845-1913). Академік А.А. Скочинський (1874-1960) зробив значний внесок у розвиток техніки безпеки на вугі­льних шахтах, сконструювавши прилад для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.

Значних здобутків у розвитку охорони праці досягла група вчених Московського університету під керівництвом Ф.Ф. Ерисмана (1842-1915), вивчаючи умови праці і побуту робітників. Класичним твором у галузі гігієни праці стала книга Ф.Ф. Ерисмана «Професійна гігієна. або гігієна фізичної та розумової праці», видана у 1887 р.

Видатний вчений-фізіолог І.М. Сеченов у своїй книзі «Нариси рухів людини під час роботи» (1901) теоретично обгрунтував необхідність 8-годинного робочого дня, запропонував метод активного відпочинку.

Витрати енергії в процесі роботи і дію на організм людини промис­лових отрут дослідив учений-гігієніст Г.В. Хлопін (1863-1929); витрати енергії на скорочення м'язів визначив фізіолог В.Я. Данилевський (1852-1939); вивченню виробничого травматизму та характеристиці заходів з профілактики професійних захворювань присвятив свою діяльність лікар Д.П. Нікольський (1855-1918).

У 1915 p. академіком М.Д. Зелінським (1861-1953) був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці.

Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як СІ. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Левицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Гогіташвілі, А.С. Бєліков, A.M. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін.

Зараз проблеми охорона праці вирішується цілим рядом науково-дослідних установ, Національний НДІ охорона праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

Соціально-економічне значення охорони праці.

 

Охорона праці забезпечує високу продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі і шкідливі умови праці, тощо. За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки від нещасних випадків коштують в 10 раз дорожче, ніж заходи, щодо їх попередження. А фахівці МОП підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками складають 4% світового валового продукту який, до речі, в 2001 році дорівнював 1,251 трильйона доларів США. Цього достатньо, щоб забезпечити харчуванням 76,5 млн.чол. протягом року.

Окрім економічного, охорона праці відіграє важливу роль як суспі­льний чинник. Адже 30-35 % працездатних чоловіків гине від травм, отруєнь і нещасних випадків, а це не просто кваліфіковані кадри, на підготовку яких затрачені чималі кошти, це годувальники сімей. Якими б вагомими не були трудові здобутки, життя і здоров'я людини дається один раз.

 

Основні поняття та терміни в галузі охорона

 

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, органі­заційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних за­ходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності лю­дини в процесі праці.

Умови праці - сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

Шкідливий виробничий фактор - виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров'я або зниження працездатності працівника.

Небезпечний виробничий фактор - виробничий фактор, дія якого за певних умов може привести до травм або іншого раптового погіршення здоров'я працівника.

Небезпечні та шкідливі фактори поділяють на:

Фізичні. Рухомі машини та механізми, пересувні частини виробничого устаткування, підвищена запиленість та загазованість, робочої зони, підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони, підвищений рівень пилу, вібрації, інфразвукових коливань, ультра звуку, іонізація, випромінювання, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, підвищений чи понижений тиск, освітленість і т. д.

Хімічні - різні хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні і ті що впливають на репродуктивну систему.

Біологічні - Патогенні мікроорганізми, (віруси, бактерії, гриби ін.), продукти життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

Психофізіологічні - це фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруженість органів чуття монотонність праці, емоційні перевантаження).

Виробничі травми - порушення анатомічної цілісності організму або його функцій внаслідок впливу виробничого фактора.

Нещасний випадок на виробництві - раптовий вплив на робітника небезпечного виробничого фактору чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода або наступила смерть.

Професійне захворювання - паталогічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму, або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.

План

1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція.

2. Нагляд і контроль за охороною праці.

3. Організація охорони праці на виробництві.

4. Структура управління охороною праці (СУОП), її функції на підпри­ємствах.

5. Оціночні показники роботи СУОП.

6. Виконавчі органи СУОП.

7. Особливості формування умов праці в сільськогосподарському виробництві.

8. Основні причини нещасних випадків та методи їх аналізу.

Падіння працездатності.

Після обідньої перерви період входження в роботу дуже скорочуєть­ся і практично починається з другої фази.

Діяльність людини можна поділити на фізичну і розумову.

Розумова діяльність. Становлячи лише 1,2–1,5% від маси тіла людини, мозок під час інтенсивної діяльності (в т. ч. і навчання) споживає понад 20% його енергетичних ресурсів. Приплив крові до мозку збільшується в 8–10 разів порівняно зі станом спокою. Вміст глюкози збільшується на 18–30%, підвищується концентрація в крові адреналіну.

Згідно "Гігієнічної класифікації умов праці " виділяють 4 класи умов праці:

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких не лише збе­рігається здоров'я, а й підтримується високий рівень продуктивності.

2 клас - допустимі умови праці - характеризується таким рівнем фак­торів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують гігі­єнічних норм. Всі функції організму відновляються до наступної зміни. Не­має шкоди для здоров'я.

3 клас - шкідливі умови праці - характеризується наявністю шкідли­вих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні норми і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого чи його потомство.

4 клас - небезпечні умови праці - характеризуються таким рівнем не­безпечних і шкідливих факторів середовища, вплив яких протягом робочої зміни може привести до виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, смерті.

2. Визначення терміну "виробнича санітарія".

Виробнича санітарія -система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують дію шкідливих виробничих факторів. До організаційних засобів відносять:

- організація праці на робочих місцях;

- навчання застосовувати речовини, які можуть забруднювати повітря ро­бочої зони;

- організація постійного контролю за дотриманням санітарних норм і пра­вил при застосуванні речовин, матеріалів, тощо.

Технічні засоби застосовують для боротьби з шкідливими виробни­чими факторами:

- нагрівні, освітлювальні, вентиляційні установки;

- сигналізатори про появу в повітрі шкідливих речовин;

- засоби боротьби з шумом, вібрацією, випромінюваннями;

- прилади для контролю параметрів мікроклімату і т. д.

Гігієна праці - вивчає трудову діяльність людини і виробничого сере­довища, їх вплив на організм та розробляє санітарно-гігієнічні заходи, спря­мовані на створення сприятливих умов праці.

Шум і вібрація.

Шуми - безладні звуки, що заважають. Поділяються на:

Ультразвук - більше 11200Гц;

Звук -16-20000Гц;

Інфразвук - менше 16Гц.

Сила звуку вимірюється в ДБЛ.

Виділяють 5 зон:

- спокійна зона - до 30ДБЛ - (шепіт).

- зона фізичної дії 30-70ДБЛ - (нечутна мова)

- зона психологічної і фізіологічної дії 70-100ДБЛ - (робота вентиляторів, транспортерів)

- зона психологічного і фізіологічного порушення - 100-130ДБЛ — (робо­та компресорних установок)

- зона больових відчуттів 130-150ДБЛ - (робота реактивних двигунів).

Під впливом шуму зменшується швидкість вирішення розумових задач, збільшення кількості помилок, зниження працездатності оператора.

Під впливом шуму виникають такі хвороби:

Серцево-судинної системи

70% працюючих в шумних цехах - нервові захворювання;

24-33% 10% працюючих в шумних цехах - захворювання шлунку;

10 % працюючих в шумних цехах - гіпертонія.

Існують такі способи зменшення шуму:

– зменшення шуму на джерелі: заміна ударного на безударне

заміна ланцюгової передачі на пасову

заміна склепування на зварювання і т.д.

– заміна направленості

– акустичні засоби захисту: звукоізолюючі щити, екрани, звукопоглиначі

– засоби індивідуального захисту:

1. Навушники перекривають вушну ра­ковину;

2. Вкладиші перекривають зовнішній слуховий канал;

3. Шлеми закривають частину голови і вуха.

Вібрації – коливання окремої точки чи цілої механічної системи.

Буває локальна через руки або загальна через опорні поверхні люди­ни.

Характеризується частотою, Гц, амплітудою, м, прискоренням, м²/с.

Викликають такі патології в людському організмі:

– порушення в центральній нервовій системі;

– захворювання серцево-судинної системи;

– головний біль;

– дратівливість;

– порушення вестибулярного апарату;

– зниження працездатності.

Хронічно діюча вібрація викликає вібраційну хворобу (ураження скелету, порушення роботи внутрішніх органів, їх опускання і т. д.).

Найнебезпечнішою є вібрація частотою 2-30Гц, §6 органи людини ма­ють такі ж свої частоти:

2-8 Гц - руки і ноги;

2-3 Гц- живіт;

2-12 Гц - грудна клітка;

12-27 Гц-голова;

10 Гц - мозок.

Захист від шкідливої дії вібрації:

- знешкодження джерела;

- вібродемпфіруування (вкрив поверхонь гумою, пластмасами);

- віброгашення - збільшення маси обладнання, жорсткості;

- віброізоляція - зменшення передачі на підлогу (гума, амортизитори).

Природна вентиляція

 

Здійснюється в результаті теплового та вітрового напору.

Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини повітря.

Вітровий напір - при обдуванні будівель з надвітряної сторони створюється зона підвищеного тиску, а з повітряної - розрідження.

Природна вентиляція буває неорганізована і організована.

Неорганізована - об'єми повітря невідомі, залежать від випадкових чинників (напрям, сила вітру, температура). Ця вентиляція складається з інфільтрації - проникнення повітря через нещільності у вікнах, дверях, пере­криттях та провітрювання - відкриття вікон і кватирок.

Організована. Аерація. Для цього в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, a нa даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спецпристрої для видалення. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів.

Аерацію влаштовують в високих (6-8 м) приміщеннях. Для запобігання протягів біля ліхтарів влаштовують повітрозахисті екрани, які посилюють аерацію. Кратність повітрообміну досягає 40.

Канальна вентиляція здійснюється через спеціальні вентиляційні кана­ли, які влаштовуються в стінах або прибудовуються до них. На кінці витяж­ної шахти встановлюють дифлектор для підвищення тяги за рахунок сили ві­тру. Обтікаючи дифлектор вітер знижує тиск в ньому і за рахунок цього зрос­тає тяга.

 

3. Механічна вентиляція (штучна).

Штучна вентиляція - це примусове видалення чи нагнітання повітря в робочу зону за допомогою вентиляторів, повітропроводів, регулювальних пристроїв і т.д.

Основні переваги:

- можливість очищення повітря перед подачею в робочу зону чи викидом в атмосферу.

- можливість підігріву, зволоження, охолодження повітря перед подачею в робочу зону.

- можливість забору повітря в найчистішій зоні території підприємст­ва або за його межами.

- можливість цілеспрямованої подачі повітря.

- можливість подачі значних об'ємів повітря. Штучна вентиляція буває загальнообмінна і місцева.

Загальнообмінна в свою чергу поділяється на припливну, витяжну і припливно-витяжну або комбіновану.

Схема припливної системи вентиляції: повітрозбірник > фільтр > калорифер, зволожувач > глушник шуму > повітропроводи.

Повітрозабірники розташовують (згідно СНИП 2.04.05-86) на висоті 2м від землі (3 м в районах інтенсивного руху пилу і піску). Відстань від викидних каналів витяжної вентиляції - нижче на 6 м, а по горизонталі – 25 м.

Схема витяжної системи: повітрозабірники в приміщенні по перимет­ру чи найгрязніших місцях > повітропроводи > вентилятори > очисні при­строї > витяжна шахта (на 1-1,5м вище конька даху).

Якщо забруднення пилом - забірні отвори на рівні 0,3 м від підлоги, надлишок тепла, вологи, шкідливих газів - під стелю.

Припливно-витяжна - рециркуляція повітря.

Місцева вентиляція. Припливна:

- повітряні душі: подача на робоче місце струменя повітря заданої те­мператури і вологості. Встановлюють у гарячих цехах і інших міс­цях для зниження температури і концентрації шкідливих речовин.

- місцевий оазис: подача в нижню частину робочої зони, огородження легкими щитами чистого повітря заданих параметрів. Зверху відкри­то.

- повітряна завіса - для запобігання проникнення в приміщення холодного зовнішнього повітря з дверей, воріт. Подають холодне і тепле (до 50-70°С повітря) з боків, знизу, зверху.

Витяжна: витяжний зонт, аспіраційний кожух, витяжна панель, витяж­на шафа, бортовий відсмоктувач з ванн.

План

1. Поняття електротравматизму і основні його причини.

2. Дія струму на організм людини.

3. Фактори, що впливають на наслідки ураження струмом.

4. Класифікація приміщень за ступенем ураження струмом

5. Засоби захисту від ураження електричним струмом

 

1. Поняття електротравматизму і основні його причини. Електротравма - травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги, у вигляді місцевих пошкоджень тканин і органів: електричні опіки, електричні знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження внаслідок судорожного скорочення м'язів при протіканні струму (пориви шкіри, м'язів, судин і нервів, вивихи, переломи кісток) а та­кож електрофтальмія. (запалення очей)

Кількість електротравм в промисловості складає 0,5-1% від загаль­ної кількості. Але в наслідок цих травм гине_20 - 40% від усіх смертель­них випадків.

Електротравматизму характерні такі особливості:

1 - людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визна­чити наявність напруги, а тому дія струму є раптовою, і захисна реакція організму проявляється тільки після ураження;

2 - струм, що протікає, діє не тільки в місцях контакту з струмоведучими частинами, але й рефлекторно, як надзвичайно сильний подра­зник, впливає на весь організм, що може приводити до порушення функціонування важливих систем організму - нервової, серцево-судинної, дихання:

3 - електротравми можливі без безпосереднього контакту з струмоведучими частинами - внаслідок утворення електричної дуги при пробої повітряного проміжку між струмовідними частинами і людиною або людиною і землею:

4- розслідуванню доступні лише тяжкі і смертельні електротравми, що негативно впливає на профілактику електротравм.

Причини електротравматизму -перш за все широке використання електроенергії і відповідно розширення кола осіб, які експлуатують електрообладнання.

Найпоширеніші причини електричного травматизму:

1. Недостатнє навчання, несвоєчасна перевірка знань по техніці без­пеки персоналу, що обслуговує електричне обладнання;

2. Порушення правил експлуатації електроустановок;

3. Порушення правил влаштування електричного обладнання;

4. Порушення правил техніки безпеки при обслуговуванні електрич­ного обладнання;

5. Безконтрольність виконання робіт;

6. Неправильна організація праці і неправильне розміщення пуско­вої апаратури та розподільних пристроїв;

7. Невідповідність типу установок чи обладнання умовам середо­вища;

8. Низька якість електричного обладнання;

9. Пошкодження ізоляції всередині обладнання;

10. Обрив нульового чи заземлюючого провідника;

11. Неправильний підбір автоматичних вимикачів;

12. Невиконання періодичних обслуговувань, випробувань.

План

1. Процес горіння, його початкові форми та причини виникнення пожеж.

2. Небезпечні та шкідливі фактори, що виникають при пожежі.

3. Спалимість і вогнестійкість матеріалів, конструкцій і будівель. Пожежовибухова небезпека будівель.

4. Система протипожежного захисту:

4.1. Попередження виникнення та розповсюдження пожеж;

4.2. Вогнегасячі речовини;

4.3. Засоби гасіння пожеж;

4.4. Автоматичні системи гасіння пожеж.

5. Розрахунок витрати води на пожежогасіння.

1. Процес горіння, його початкові форми та причини вини­кнення пожеж.

Серед причин на першому місці: необережне поводження з вогнем - 55%;

порушення правил пожежної безпеки під час користування електроприладами – 21%;

несправне пічне опалення - 6%;

пустощі дітей з вогнем - 4%.

Горіння - складний фізикохімічний процес окислення горючої речовини, що супроводжується виділенням теплоти і випромінюванням світла.

Процес горіння починається через такі початкові форми:

1. Спалах - швидкоплинний процес згорання парів горючої речовини, що відбувається при їх контакті з джерелом вогню. Залежно від темпе­ратури спалаху розрізняють речовини легкозаймисті (температура спалаху менше 61 °С) і горючі (температура спалаху більше 61 °С).

2. Займання - тривалий процес, який виникає від джерела вогню і триває доти, поки з горючої речовини виділяється горючий газ. Займання відбувається при температурах, вище за температуру спалаху для лег­козаймистих речовин на 2-5 °С, а для горючих - на 5-30 °С.

3. Самозаймання - процес горіння, що виникає від навколишньої температури, але без контакту з відкритим джерелом вогню. Наприклад займання речовин від стиску (двигуни дизеля), від контакту з нагріти­ми предметами. (Дизель).

4. Самозагоряння - процес горіння, що виникає від теплоти, що нагромадилась в речовині внаслідок біологічних чи фізико-хімічних проце­сів. Здатні до самозагоряння мають вологі зерно, сіно, полова, костри­ця, трав'яне борошно (нагрівання відбулося внаслідок біологічних процесів), промаслене ганчір'я (фізикохімічні причини нагрівання).

Пожежна небезпека різних речовин і матеріалів оцінюється за їх здатніс­тю викликати пожежу, вибух чи детонацію.

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розвивається за часом і в просторі. Пожежа приводить до значних матеріальних збитків.

Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснених газів, здатних виконувати механічну роботу. В основному ця робота зводиться до руйнувань.

Детонація - горіння, що поширюється зі швидкістю в кілька тисяч м/с. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорівшої суміші перед фронтом полум'я і виникненням в суміші ударної хвилі.

Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємст­вах важливо знати основні причини виникнення пожеж. До них відносять:

1 - несправність і неправильне застосування електрообладнання. Частка пожеж, що сталися з цих причин* складає 28-31%;

2 - необережне проведення вогневих робіт. їх частка - 18-20%;

3 - неправильна експлуатація пічного опалення. їх частка - 10-15%;

4 - ігри дітей з вогнем - 10-12%;

5 - несправність технологічного обладнання і неправильне його застосу­вання, їх частка - 7-11%.

Виходячи з цього, пожежна безпека - стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних цін­ностей.

ЗМ 1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

1. Вступ, історія розвитку ОП.

2. Стан охорони праці, виробничого травматизму та професійних захворювань в Україні та світі.

3. Соціально-економічне значення охорони праці.

4. Основні поняття в галузі охорони праці.

5. Предмет, зміст курсу та зв'язок з іншими дисциплінами.

 

Вступ, історія розвитку ОП.

Гідна робота — це безпечна робота»

Хуан Сомавія / Juan Somavia

Генеральний директор МОП

Проблема безпечних умов праці загострювалась з розвитком цивілізації, а інтенсивний розвиток вчення про охорону прані збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням продуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров'я працюючих.

Протягом усієї історії людство прагне зробити життя зручним, облегшити працю та одночасно підвищити її ефективність і безпечність. Проте в людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людини стає додатком до створеного нею, а її власні творіння становлять загрозу для неї самої.

Завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей поступово зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах світу вже наближається до 80-ти років, і це не межа. Цих результатів досягнуто завдяки зростанню економіки, культури, медицини. Остання сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 pp. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 pp. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав фізіологію, психологію та умови праці.

Небезпеку, пов'язану з гірничою справою, вивчав Парацельс (1493-1541). Йому належить вислів: «Все є отрута, і все є ліки. Тільки одна доза робить речовину отрутою або ліками». (Ідея принципу нормування!). Заклав основи професійної гігієни, написав книгу «Про хвороби ремісників» — Рамацціні (1633-1714).

Георгій Агрикола (1494-1555 pp.) першим зробив запис у 1545 р. про випадок виділення та вибуху рудникового газу.

В 1742р М.В. Ломоносов у своїй праці "Первые основания металургии и рудних дел" проаналізував умови праці гірників, обгрунтував режим та принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплень гірничих виробок, видалення води з шахт та ін.

З початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматизму, професійних захворювань, кількості аварій, з'явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у І847 p. O.M. Нікітін (1793-1858) видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних захворювань і запропоновано заходи, шо мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії.

Проблемі безпеки промислового обладнання присвятив свої праці перший ректор Харківського технологічного та Київського політехніч­ного інститутів В.Л. Кірпичов (1845-1913). Академік А.А. Скочинський (1874-1960) зробив значний внесок у розвиток техніки безпеки на вугі­льних шахтах, сконструювавши прилад для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.

Значних здобутків у розвитку охорони праці досягла група вчених Московського університету під керівництвом Ф.Ф. Ерисмана (1842-1915), вивчаючи умови праці і побуту робітників. Класичним твором у галузі гігієни праці стала книга Ф.Ф. Ерисмана «Професійна гігієна. або гігієна фізичної та розумової праці», видана у 1887 р.

Видатний вчений-фізіолог І.М. Сеченов у своїй книзі «Нариси рухів людини під час роботи» (1901) теоретично обгрунтував необхідність 8-годинного робочого дня, запропонував метод активного відпочинку.

Витрати енергії в процесі роботи і дію на організм людини промис­лових отрут дослідив учений-гігієніст Г.В. Хлопін (1863-1929); витрати енергії на скорочення м'язів визначив фізіолог В.Я. Данилевський (1852-1939); вивченню виробничого травматизму та характеристиці заходів з профілактики професійних захворювань присвятив свою діяльність лікар Д.П. Нікольський (1855-1918).

У 1915 p. академіком М.Д. Зелінським (1861-1953) був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці.

Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як СІ. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Левицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Гогіташвілі, А.С. Бєліков, A.M. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін.

Зараз проблеми охорона праці вирішується цілим рядом науково-дослідних установ, Національний НДІ охорона праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

Стан охорони праці, виробничого травматизму та професійних захворювань в Україні та світі

Міжнародна статистика свідчить, що щорічно в світі реєструється приблизно 270 млн нещасних випадків виробничого характеру та 160 млн професійних захворювань. При цьому близько 2,0 млн чоловіків і жінок гинуть.

Слід відзначити, що згідно з останніми оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) та Міжнародної організації праці (МОП) чотирма головними «вбивцями», виникнення яких пов'язане з умовами виробничої діяльності, слід рахувати ракові (32%), серцево-судинні (23%), нещасні випадки на виробництві (19%), а також інфекційні захворювання (17%), тобто смертність від травматизму займає третє місце в цьому «чорному списку».

Постійне погіршення безпеки життєдіяльності населення в Україні загостряється накладанням на нього екстремальної екологічної ситуації, характерної для багатьох регіонів країни. В екологічно несприятливих умовах проживає п'ята частина населення України.

Існування на підприємствах різних форм власності значної кількості виробництв з високоінтенсивною і важкою фізичною працею, шкідливими умовами, несприятливими технологічними режимами, ріст регіонів, де населення проживає в екстремальних екологічних умовах, поєднаних з низьким рівнем соціально-побутового і медичного обслуговування, викликають перенапругу і виснаження трудового потенціалу країни, а в деяких випадках — скорочення його відтворення.

В Україні щорічно травмується близько 30 тис. людей, з як приблизно 1,3 тис. — гине, близько 10 тис. — стають інвалідами, більш 7 тис. людей одержують профзахворювпння.

Величезні втрати робочого часу через непрацездатність потерпших, що обумовлена умовами праці і обчислюється мільйонами «людино-днів».

Такий стан безпеки праці багато в чому пояснюється тим, шо більша частина основних виробничих фондів фізично зношена, морально застаріла, а нові машини вітчизняного виробництва в абсолютній більшості (близько 90%) не відповідають вимогам безпеки.

За даними Міжнародної організації прані, рівень смертельного травматизму в Україні залишається одним з найвищих порівняно з європейськими країнами: з розрахунку на 100 тис. працівників порівняно з Німеччиною виший у 2,5 раза, США — у 2 рази, Італією — в 1,3 раза, але нижчий, ніж у Росії в 1,5 рази.

Характерною особливістю сучасного вітчизняного виробництва є шкідливі і небезпечні умови праці. Найбільш травмонебезпечними галузями у 2009 і 2010 роках залишаються вугільна, хімічна промисловість, агропромисловий комплекс, траспорт та будівництво. На підприємствах таких галузей травмовано 68 відсотків загальної кількості травмованих на виробництві, а смертельно травмовано — 71 відсоток загальної кількості травмованих.

Близько 70 відсотків нещасних випадків і аварій на виробництві у 2010 році сталися з організаційних причин (сметрельно травмовано 452 працівники), з технічних — 19 відсотків (121 працівника), а з психофізіологічних — 11 відсотків (71 працівника).

Велика кількість смертельних випадків за (МОП) пояснюється такими причинами:

- незадовільна підготовка працівників і роботодавців з питань охо­рона праці.;

- відсутність контролю за станом безпеки на робочих місцях та ви­конання встановлених норм;

- недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;

- повільне впровадження засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах;

- спрацьованість (інколи до 80% засобів виробництва);

На даний час високим залишається рівень професійної захворюваності, що безпосередньо пов'язано з незадовільним станом медицини праці та санітарно-гігієнічними умовами праці на виробництві. Понад 23 відсотки осіб працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Почастішали випадки виявлення кількох професійних захворювань в одного працівника.

Значний відсоток нещасних випадків не пов'язується з виробництвом внаслідок погіршення самопочуття під час виконання трудових обов'язків (випадки смерті від загальних захворювань). Кількість таких випадків у 2010 році становила 939, або 56 відсотків загальної кількості одиночних нещасних випадків із смертельним наслідком.

За період з 2001 по 2009 рік Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань виплачено потерпілим на виробництві понад 18 млрд. гривень.

Статистика травматизму свідчить про певний спад, але це відбувається за рахунок зниження виробництва, а отже і ризиків.

Загальнодержавна цільова програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовишп на 2012—2016 роки