Огляд системи недержавного пенсійного забезпечення.

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення також можна визначити як фінансовий продукт, метою якого є забезпечення високого рівня життя громадян в період їх пенсійного віку.

Суть продукту полягає в добровільному накопиченні коштів на пенсійних рахунках, що відкриті на ім’я учасників у недержавних пенсійних фондах, шляхом сплати вкладниками пенсійних внесків та безперервного нарахування інвестиційного доходу на залишок пенсійних накопичень.

В Україні для успішного розвитку недер­жавного пенсійного забезпечення надзвичай­но важливо реалізувати реформу пенсійної системи: змінити структуру пенсійної системи завдяки створенню трирівневої системи, де третій рівень буде представлений недержавни­ми пенсіями. Якщо недержавні пенсійні сис­теми за кордоном розвивалися досить нерів­номірно і супроводжувалися досить складни­ми процесами врегулювання відносин між роботодавцями, профспілками, урядами, то Україна у цьому процесі може використати наявний найефективніший західний досвід та мінімізувати суспільні витрати при переході на нову систему пенсійного забезпечення.

Недержавне пенсійне забезпечення у новій пенсійній системі належить до третього рівня і за економічним змістом є накопичувальним.

Реалізація недержавного пенсійного забезпечення в Україні відбувається шляхом участі громадян, а також їх роботодавців та (або) об’єднань юридичних осіб в системах, що утворюються на базі:

■ недержавних пенсійних фондів, які пропонують вкладникам відповідні пенсійні плани (схеми);

■ комерційних банків, які відкривають вкладникам пенсійні депозитні рахунки;

■ страхових компаній, виключним видом діяльності яких є страхування життя і які пропонують клієнтам пенсійні ануїтети.

Пенсійні фонди мають статус оператору ринку пенсійного забезпечення, укладаючи пенсійні контракти між адміністраторами пенсійних фондів і їх вкладниками.

Зупинимося окремо на визначенні поняття “недержавний пенсійний фонд”. Отже, недержавний пенсійний фонд можна охарактеризувати як приватно керований фінансовий заклад, що накопичує та інвестує пенсійні заощадження громадян протягом тривалого терміну, потім здійснює платежі або впродовж визначеного терміну, або довічно після виходу на пенсію.

Згідно Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” недержавний пенсійний фонд – юридична особа, створена відповідно до діючого законодавства, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному порядку.

Отже завдання недержавного пенсійного фонду – не лише накопичувати та інвестувати заощадження, а й забезпечувати довгострокові платежі після виходу на пенсію.

Страхова організація, яка діє як оператор на ринку недержавного пенсійного забезпечення, – це юридична особа, виключним видом діяльності якої є страхування життя. Для роботи на цьому ринку страхова організація повинна мати ліцензію на укладання договорів із страхування життя. Страхова компанія, що відповідає зазначеним умовам, зможе здійснювати страхування й виплату довічних пенсій.

За видами пенсійні фонди можуть утворюватися як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди.

Відкритий пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновниками відкритого пенсійного фонду можуть бути одно або декілька юридичних осіб з урахуванням обмежень, встановлених для бюджетних організацій.

Корпоративний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями - платниками цього фонду.

Професійний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником (засновниками) якого можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

 

ТЕМА 6. ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

6.1. Характеристика законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

6.2. Нормативно-правове регулювання діяльності Пенсійного фонду України.

6.3. Інформаційна база діяльності недержавних пенсійних фондів.

 

 

6.1. Характеристика законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування

З набуттям незалежності в Україні Верховною Радою була розроблена і прийнята в грудні 1993 року Концепція соціального забезпечення населення України (постанова ВРУ від 21.12.1993 р. № 3758-XII), яка враховувала перехід держави до ринкової економіки, оскільки механізми існуючої до цього часу системи соціального захисту вичерпали себе й обумовили такі негативні тенденції, як:

- зростання заборгованості по виплаті;

- випадки нецільового використання страхових коштів;

- невідповідність форм управління фондами відповідній системі формування коштів.

В Концепції соціального забезпечення населення України вперше було запропоновано комплексну реформу національної системи соціального забезпечення. Закладені у Концепції соціального забезпечення населення України ідеї не обмежувались удосконаленням лише солідарної пенсійної системи. Концепція передбачила розвиток ще двох компонентів:

- обов’язкового накопичувального пенсійного страхування;

- недержавного накопичувального пенсійного забезпечення за рахунок додаткових добровільних відрахувань роботодавців і самих працівників.

Ці принципи знайшли відображення у схвалених у квітні 1998 року Указом Президента України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні (Указ вiд 13.04.1998 р. № 291/98). Цей документ передбачив створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднує елементи державного та приватного пенсійного забезпечення.

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України групою фахівців міністерств і відомств були розроблені і прийняті у виді базового закону Основи законодавства України про соціальне страхування (ЗУ вiд 14.01.1998 р. № 16/98-ВР).

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи і загальні правові, фінансові й організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав і інтересів громадян, що мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у випадку хвороби, постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною чи дитиною-інвалідом, хворим членом родини, смерті громадянина і членів його родини й ін.

Прийняттям Основ був відкритий шлях до розробки законопроектів по усіх видах соціального страхування. Так, Верховною Радою були прийняті Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійному захворюванні, що спричинили втрату працездатності" (23.09.1999 р. № 1105-XІ), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (02.03.2000 р. № 1533-ІІІ), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням" (18.01.2001 р. № 2240-ІІІ).

Таким чином, в Україні були створені законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) і рекомендаціях Міжнародної Організації Праці (1944 р.).

Розроблення базового пенсійного законодавства завершилося 9 липня 2003 року з ухваленням Верховною Радою України законів «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», якими було остаточно визначено трирівневу структуру національної пенсійної системи.

Основним законодавчим актом, що регулює питання пенсійного страхування на території України є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (від 09.07.2003 р. № 1058), який передбачає впровадження системи пенсійного страхування, що буде базується на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старости в залежності від трудової участі громадян у здійсненні соціального внеску в систему пенсійного страхування. Іншими словами, ті, хто працював і платив внески в Пенсійний фонд, будуть мати право на забезпечення в старості по загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню (пенсія в залежності від сплачених внесків), а ті, хто не працював і не платив внесків у Пенсійний фонд, - одержать підтримку за рахунок державних коштів відповідно законодавству про державну соціальну допомогу.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентується надання застрахованим особам пенсійних виплат з першого (солідарного) і другого (накопичувального) рівнів.

Положення зазначеного Закону визначають:

1) Впровадження системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування для всіх працюючих осіб, за винятком військовослужбовців офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом Збройних сил і інших військових формувань.

2) Добровільна участь у пенсійному страхуванні.

Законом передбачена добровільна участь у пенсійному страхуванні для тих осіб, що не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Зокрема, це стосується осіб, які досягли 18 років і навчаються у вищих чи професійно-технічних установах на денній (очній) формі навчання, а також особи, що навчаються в аспірантурі, докторантурі, інтернатурі чи клінічній ординатурі. Вони будуть брати участь у пенсійному страхуванні за бажанням. Зазначені особи і всі інші особи, що будуть брати добровільну участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні, зобов'язані будуть платити страхові внески в розмірі, не меншому ніж розмір страхового внеску, обчисленого з мінімальної заробітної плати.

Слід зазначити, що Законом надається право добровільної участі в солідарній чи накопичувальній системах або одночасно в обох системах.

З особою, яка виявила бажання брати добровільну участь у пенсійному страхуванні, територіальний орган Пенсійного фонду укладає договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Законом визначені умови і порядок укладання і розрив такого договору.

3) Види пенсій, що будуть призначатися із солідарної системи.

4) Управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

5) Державний нагляд і контроль у солідарній системі.

6) Впровадження Накопичувального фонду.

7) Участь у Накопичувальному фонді.

8) Виплати з Накопичувального фонду.

9) Управління коштами Накопичувального фонду й ін.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створює правові засади для системи пенсійного страхування, що дозволяє:

- збалансувати демографічні й економічні ризики в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування шляхом вдосконалення солідарної системи і впровадження Накопичувального фонду, створивши, таким чином, міцну основу для фінансової стійкості системи;

- звільнити солідарну систему пенсійного страхування від "невластивих" для неї виплат і використовувати звільнені таким чином кошти Пенсійного фонду для поступового збільшення розміру пенсій у цій системі;

- для працюючих громадян - забезпечити собі більш високий рівень життя;

- створити правову базу для інститутів, що будуть здійснювати діяльність у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- створити стимули для здійснення обов'язкових пенсійних заощаджень, зростання реальної заробітної плати, поліпшення стану сплати пенсійних внесків і забезпечити додаткові умови для стимулювання відтоку коштів з "тіньового" сектору економіки;

- забезпечити більш справедливе і цільове використання коштів системи пенсійного страхування;

- забезпечити формування нових джерел інвестиційних ресурсів для інвестування реального сектора економіки;

- створити умови для додаткового стимулювання розвитку ринку капіталів, здешевлення кредитів і підвищення ліквідності фондового ринку;

- побудувати систему пенсійного страхування України на основі апробованих у світовій практиці принципів і механізмів;

- зробити ще один крок до уніфікації законодавства України і законодавства Європейського Союзу.