Державний фінансовий контроль: зміст і призначення.

Державний фінансовий контроль не можна розглядати окремо від функцій та економічної ролі держави, яку вона відіграє на різних етапах розвитку суспільства.

Будучи найвищою формою організації суспільного життя, держава створює умови для того, щоб діяльність людей із задоволення своїх життєво важливих потреб здійснювалася згідно зі схваленими суспільством нормами, правилами та звичаями.

Першу спробу самоусвідомлення людьми характеру такої діяльності як уміння ведення домашнього господарства зроблено ще в Стародавній Греції.

Зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалося розвитком численних її функцій, які виражають, що і як держава робить для впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної і приватної життєдіяльності людей.

Основними були і залишаються політична, соціальна, міжнародна та економічна функції держави. Усі вони тісно взаємопов’язані між собою. Адже без забезпечення цілісності суспільства, формою якого є держава, не можна створити умови для реалізації на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина, забезпечити суверенітет існування народів конкретної країни в рамках світової спільноти, створити передумови, необхідні для ефективної економічної діяльності суспільства.

Процес такого впливу на розвиток суспільного життя називається державним управлінням. Це вид діяльності держави, який полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які потребують певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади.

Виникнення економічних функцій держави стало результатом розвитку продуктивних сил, об’єктивних його потреб. Серед них – забезпечення неподільності території держави як середовища для господарської діяльності, зовнішньої та внутрішньої безпеки, грошового обігу, розвиток шляхів сполучення, утримання органів управління, суду, армії, формування державної скарбниці. Це були суспільні, загальні проблеми. Вирішенням цих та інших спільних проблем міг займатися тільки такий інститут, який був порівняно незалежним від кожного з виробників і від суспільства в цілому. Таким чином, держава стала апаратом організації, об’єднання господарського життя, реалізації економічних інтересів суспільства взагалі.

Історично склалося, що діапазон поглядів на роль, яку повинна відігравати держава, дуже широкий. Один з них полягає у тому, що діяльність держави повинна обмежуватися захистом населення «від насильства і обману», а в усьому іншому «люди повинні залишатися вільними, здатними піклуватися самі про себе.

Отже, економічні функції держави – це конкретні напрями здійснення економічної політики держави з метою забезпечення ефективності економічної системи, її справедливості та стабільності.

У багатьох економічних дослідженнях поняття «економічна політика держави» ототожнюється з поняттями «державне управління економікою» та «державне регулювання економіки». Однак ближчим до істини є твердження, що економічна політика – одна із засад, на якій базується державне управління, а останнє є базою державного регулювання економіки.

Одні дослідники „управління” трактують як процес реалізації специфічних функцій, якими є: розробка і прийняття управлінського рішення, організація, регулювання, корегування, облік і контроль. Інші суть державного управління економіки вбачають у таких його елементах, як: макроекономічний аналіз; макроекономічне прогнозування; планування соціально-економічного розвитку країни; макроекономічне програмування; організація і регламентація дій суб’єктів національної економіки; стимулювання бажаних процесів; оперативне регулювання; контроль за дотриманням правил і норм економічної поведінки суб’єктів ринку.

Отже, регулювання є функцією управління, сутність якого обумовлена винятково мобільністю самого управління. Приймаючи відповідне управлінське рішення, суб’єкт управління не в змозі передбачити всі обставини, які можуть вплинути на його виконання, а це означає, що під час виконання рішення необхідно виявляти вади, вживати додаткові заходи, корегувати це рішення.

Необхідність втручання держави в економіку зумовлена об’єктивними обставинами, і зокрема, потребою створення умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму, усунення негативних наслідків ринкових процесів, захисту національних інтересів на світовому ринку, вирішення проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх недостатньо.

З огляду на це державному регулюванню економіки притаманні такі основні функції: цільова, стимулююча, нормативна, корегуюча, соціальна, безпосереднього управління та контролююча. Остання функція передбачає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних і соціальних стандартів тощо. Для цього будь-яка форма державного регулювання економіки має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. І на етапі планування, і в процесі здійснення регулювання державні органи повинні мати дані про зміну поведінки об’єктів державного регулювання економіки, щоб за потреби своєчасно скорегувати пріоритети розвитку національної економіки, замінити регулятори, нездатні ефективно впливати на діяльність господарюючих об’єктів, вдосконалити правові норми тощо. По закінченню такої роботи необхідно також мати достовірну інформацію, щоб дати правильну оцінку фактично зробленому і досягнутому, виявити неприпустимі відхилення від мети і пов’язані із цим негативні наслідки, віднайти нові, раніше не відомі можливості і резерви.

Роль такого «інформатора» в системі державного регулювання економіки виконує державний контроль, який залежно від сфери застосування поділяють на адміністративний, технічний, фінансовий та екологічний.

Термін «контроль» тлумачать як протидія чомусь небажаному. Під ним ще розуміють різновид зв’язку, зміст якого виражається в стеженні за перебігом суспільно-господарських процесів для досягнення визначеної мети; ставленням суб’єкта до власної діяльності або до діяльності інших суб’єктів на предмет дотримання певних норм; діями, зміст яких полягає у порівнянні кількох величин, що характеризують норми та ступінь їх досягнення.

З огляду на те, що контроль ґрунтується на зіставленні кількох величин, його треба розцінювати як безальтернативний засіб пізнання. Це дає змогу вести мову про гносеологічну пізнавальну роль і функцію контролю в суспільно-господарському бутті. Таким чином, контроль – це і інструмент дослідження реальності, яка пізнається у порівнянні.

У дослідженнях В. Мітрофанова, М. Білухи, Л. Крамаровського, В. Єлісєєва поширеною є концепція контролю, яка зводить його суть до перевірки дотримання законодавства, виявлення порушень і недоліків.

Фактично контроль не обмежується роллю пасивного спостерігача, він активно впливає на більш раціональне використання ресурсів, усунення недоліків для оптимального функціонування об’єкта управління. Так, Е. Кочерін, вважаючи контроль однією з основних функцій управління, стверджує, що чітко налагоджена контрольна діяльність дає змогу своєчасно здійснювати систему управління, корегувати виробничі завдання, поліпшувати звітність тощо. Для ефективного управління необхідно мати зворотний зв’язок, який реалізується за допомогою контролю і є його серцевиною, поширюється на всі процеси управління виробництвом.

Аналогічно А. Робсон дотримується думки, що контроль передбачає і виявлення помилок конкретних працівників, і їхніх успіхів, аналіз причин, а також обговорення дій, які могли б виправити помилки і закріпити успіхи.

Таким чином, контроль як правова форма державного керівництва означає встановлення компетентними органами ступеня відповідності результатів діяльності суб'єктів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування встановленим законодавством правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, застосування заходів щодо їх усунення, у тому числі правових санкцій.

Визначення поняття фінансового контролю також змінювалося з розвитком суспільства.

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією з завершальних стадій управління фінансами, а з іншої, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так само як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності і в той же час відбивають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би лакмусовим папером, на якому реально виявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері, і закінчуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Можна сказати, що фінансовий контроль - це сукупність дій і операцій по перевірці фінансових і пов'язаних із ними питань діяльності суб'єктів господарювання і управління з застосуванням специфічних форм і методів його організації.

Взагалі фінансовий контроль – явище універсальне, він застосовується в різних сферах суспільного життя – економічній, політичній, соціальній, науковій тощо. Його суть розкривається у взаємозв'язку зі сферою застосування й сферою функціонування фінансів.

Фінансовий контроль застосовується там і тоді, де функціонують фінанси.

Фінанси, будучи інструментом розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі його руху, забезпечують створення й використання фондів грошових коштів для задоволення економічних і соціальних потреб.

Створення й використання фондів коштів, які є фінансовими ресурсами, здійснюється під впливом різних як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Цим і зумовлена об'єктивна необхідність фінансового контролю як важливої сфери фінансової діяльності, інструменту впливу на становище й розвиток усієї економічної системи держави. З огляду на це можна дійти висновку, що:

- фінансовий контроль є об'єктивно зумовленою складовою процесу економічної діяльності;

- фінансовий контроль є однією з функцій управління фінансами;

- безпосереднім об'єктом фінансового контролю є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі та споживанні валового внутрішнього продукту.

З врахуванням зміни реалій останнього десятиліття у науковій літературі розглядається також таке визначення. Державний фінансовий контроль – одна з найважливіших функцій державного управління, що спрямована на розкриття відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами й іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень – на своєчасне прийняття відповідних корегувальних і превентивних заходів.

Методологічно сутність державного фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення господарських операцій, порівняння їх з нормами, виявлення і фіксації відхилень від норм та вжиття заходів для усунення наслідків порушень і попередження їх в подальшому.

Беручи до уваги зазначене, можна зробити такий висновок: державний фінансовий контроль є невід’ємним і важливим складником державного регулювання економіки, оскільки покликаний забезпечити цей процес достовірною інформацією про використання господарюючими структурами фінансових ресурсів, про ефективність здійсненого регулювання та наявність відхилень від встановлених норм, які перешкоджають формуванню, цільовому та ефективному використанню державних фінансових ресурсів, а також дає змогу вжити необхідні заходи для блокування негативних явищ і профілактики їх на майбутнє.

Отже, метою державного фінансового контролю є встановлення правових норм, які визначають порядок використання суб’єктами господарювання фінансових ресурсів, забезпечення процесу державного управління і регулювання економіки достовірною інформацією про дотримання суб’єктами господарювання встановлених державою обмежувальних параметрів обігу фінансових ресурсів, оцінка економічної ефективності діяльності суб’єктів господарюваня, блокування в ній відхилень від прийнятих стандартів, що перешкоджають мобілізації, цільовому та ефективному використанню державних фінансових ресурсів, і попередження таких порушень на майбутнє.

Завданнями державного фінансового контролю в є:

¾запобігання ухваленню рішень, які можуть призвести до правопорушень;

¾запобігання правопорушенням;

¾виявлення правопорушень, вжиття заходів для їх припинення, накладення стягнень і застосування заходів до порушників законодавства.

Державний фінансовий контроль є однією із найважливіших функцій державного управління, значення якої дедалі зростає. Тільки належне використання контролю в управлінні державними фінансовими ресурсами дасть можливість створити необхідні передумови для здійснення в державі ефективної економічної політики. Тому розбудова цілісної системи державного фінансового контролю є важливим кроком у забезпеченні функціонування системи державної влади й викликає особливе зацікавлення як у теоретичному, так і в практичному плані.

Нині в Україні функціонує значна кількість державних органів і служб, які тією чи іншою мірою здійснюють фінансовий контроль. За відсутності чіткої концепції та нормативно-правового поля у сфері державного фінансового контролю з ними, як правило, пов'язують Рахункову палату, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Міністерство фінансів, Державну податкову адміністрацію. Державну митну службу, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Фонд державного майна тощо.

Сьогодні діяльність контрольних установ здійснюється за відсутності чіткої взаємодії. По суті, державний фінансовий контроль на практиці діє не як єдина система, а існує у формі відокремлених ланок. Останні, як правило, в автономному режимі виконують властиві їм завдання й функції, які визначаються численними законами, указами Президента України, постановами уряду та іншими нормативно-правовими актами. Зрозуміло, що у таких умовах трапляються неузгодженість, дублювання, відсутність взаємодії, а іноді й суперечності. Це насамперед призводить до недостатньої ефективності в діяльності органів державного фінансового контролю, розпорошення та надмірного витрачання людських і фінансових ресурсів, правового й методологічного хаосу, В результаті одні й ті самі суб'єкти контролю протягом року перевіряються неодноразово, інші - взагалі не контролюються.

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабілізації.

Це, насамперед фінансовий контроль з боку держави, недержавної сфери економіки, який не обмежується лише сферою виконання грошових зобов'язань перед державою, включаючи податки і інші платежі, дотримання законності і доцільності при витраті коштів, а й забезпечує дотримання встановлених правил організації грошових розрахунків, ведення обліку і звітності.