У фінансових правовідносинах з видатків завжди беруть участь три суб'єкти.

- Перш за все, це уповнова­жений державою, місцевим органом самоврядування суб'єкт, що представляє публічний фінансовий інтерес, оскіль­ки відносини у галузі публічних видатків не виникають в ін­тересах окремої юридичної або фізичної особи, а виникають в інтересах всього суспільства, держави або органу місцевого самоврядування.

- Другим обов'язковим суб'єктом відносин у галузі видатків є банк, у якому відкритий рахунок третього суб'єкта і через який Державна казначейська служба видає кошти;

- третій суб'єкт — одержувач коштів, які виділені з відповідного публічного фонду за призначенням, указаним у кошторисі. Одержувачем бюджет­них коштів виступають державні та муніципальні установи, підприємства й організації. А якщо є рішення про виділення коштів з державного або місцевого бюджету підприємствам недержавної або муніципальної форми власності, або фізичним особам кошти вида­ються їм.

Для класифікації всіх видаткових операцій у системі статистики публічних фінансів МВФ використовуються два основних види класифікації: економічна класифікація і функціональна класифікація.

При наданні суспільству неринкових товарів і послуг органи державного та місцевого управління або публічні установи, підприємства та організації можуть: 1) самостійно виробляти необхідні товари (або надавати відповідні послуги) та розподіляти їх відповідно до законодавства; 2) придбавати їх у третіх осіб, а потім розподіляти відповідно до законодавства; 3) передавати грошові кошти домашнім господарствам відповідно до законодавства для того, щоб останні могли самостійно придбавати товари і послуги, визначені законом.

Види видатків, які виникають у результаті зазначеної діяльності органів державного та місцевого управління або публічних установ, підприємств та організацій визначаються в економічній класифікації. Отже, у ній виділяються такі видатки, як: - заробітна плата працівників, використання товарів і послуг, споживання основного капіталу, ці видатки відносяться на собівартість виробництва, здійснюваного самими органами державного та місцевого управління відповідно до норм законодавства; - субсидії, гранти, соціальні виплати та різні інші видатки, які відносять до: - трансфертів у грошовій чи натуральній формі; - придбання товарів і послуг у третіх осіб для постачання їх іншим установам, організаціям, підприємствам відповідно до норм законодавства.

Функціональна класифікація відображає інформацію про мету здійснених публічних видатків. Прикладами функцій, за якими здійснюється ця класифікація, є “освіта” або “охорона навколишнього середовища” тощо. При цьому функціональна класифікація не зводиться тільки до переліку видів видаткових операцій за метою їх здійснення. Її також можна використовувати для класифікації придбання нефінансових активів.

Економічна і функціональна класифікації можуть застосовуватися для утворення “ перехресної класифікації ”, щоб показати, які види видаткових операцій були здійснені для виконання конкретної функції органів державного та місцевого управління або публічних установ, підприємств та організацій.

Складання та проведення ґрунтовного аналізу публічних видатків завжди було досить важкою, але необхідною справою. Теоретики та практики – фінансисти, економісти та юристи, які працюють у сфері управління публічними видатками, можуть застосовувати у своїй роботі лише ті дані, які збираються та фіксуються. Але збирання та фіксування показників, пов’язаних з публічними видатками, здійснюється виключно на підставі норм фінансового законодавства, які встановлюють правила подання фінансової звітності та статистики. Такі норми законодавства мають чітко визначати:

1) частоту та обсяг подання фінансової звітності та статистики, пов’язаної з публічними видатками;

2) суб’єктів, які мають складати та подавати відповідні дані;

3) відповідальність за достовірність та точність даних, які подаються;

4) методи статистичної обробки первинних даних, особливо при їх узагальненні.

Відповідно до міжнародного досвіду обсяг даних у сфері фінансової звітності та статистики, що мають збиратися та надаватися органам державної влади і місцевого самоврядування, найбільш ефективно встановлювати у вигляді стандартизованих класифікацій. Існування чітких стандартизованих класифікацій публічних видатків, що є зрозумілими для всіх суб’єктів, зобов’язаних збирати, подавати, обробляти та аналізувати статистичні дані у сфері публічних фінансів, набагато зменшує помилки та значно полегшує процес обробки та аналізу даних. Такі класифікації мають запроваджуватися правовими нормами.

В Україні спеціалізовані класифікації публічних видатків встановлюються для різних видів публічних видатків різними нормативними актами та мають багато відмінностей. Класифікація видатків Державного та місцевих бюджетів України здійснюється на основі статей 8 та 10 Бюджетного кодексу України. Спеціалізовані класифікації бюджетних видатків встановлені Наказом Міністерства фінансів України № 11 від 27 січня 2011 р. “ Про бюджетну класифікацію ” відповідно до ст. 8 Бюджетного кодексу України. Проте ці класифікації видатків застосовуються лише для видатків Державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування. Такий підхід до класифікації цього виду публічних видатків відповідає базовим вимогам міжнародних стандартів, і буде розглянуто нами у другому питанні.

Але з розвитком видів публічних видатків та виокремленням таких, які не є видатками держави або органів місцевого самоврядування, бюджетна класифікація вже не охоплює всі публічні видатки у державі. Отже, постає питання пошуків критеріїв та принципів класифікації публічних видатків соціального призначення, які не охоплюються бюджетною класифікацією.

Публічні видатки державних та комунальних підприємств класифікуються та відображаються у фінансовій і бухгалтерській звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку які затверджені Міністерством фінансів України (П(С)БО № 16, 31), та інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. А видатки казенних підприємств відображаються та класифікуються відповідно до бюджетної класифікації. Крім того, видатки держави та органів місцевого самоврядування, пов’язані із функціонуванням державних підприємств та підприємств комунальної власності, відображаються також і в спеціалізованих бюджетних класифікаціях видатків (як у функціональній, так і в економічній). Такий підхід до класифікації цього виду публічних видатків також відповідає базовим вимогам міжнародних стандартів, які розглядалися нами раніше.

Видатки спеціальних фондів грошових коштів і резервів Національного банку України та інших кредитних організацій, які засновані на праві державної власності, класифікуються з урахуванням вимог Положення про порядок планування доходів та витрат у системі Національного банку України.

Види та класифікація видатків публічних накопичувальних фондів коштів обов’язкового соціального страхування встановлюються ст. 79 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (у вигляді визначення напрямів використання активів фонду «2. Кошти накопичувальної системи пенсійного страхування використовуються для: 1) інвестування з метою отримання інвестиційного доходу на користь учасників накопичувальної системи пенсійного страхування; 2) оплати договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат; 3) оплати послуг компаній з управління активами Накопичувального фонду або відповідного недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення; 4) оплати послуг зберігача Накопичувального фонду або відповідного недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення; 5) оплати послуг із проведення планової аудиторської перевірки Накопичувального фонду або недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення; 6) оплати послуг радника з інвестиційних питань; 7) оплати послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду з адміністрування Накопичувального фонду, у тому числі на проведення конкурсів, у порядку та розмірах, встановлених Радою Накопичувального фонду, або оплати послуг з адміністрування недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення (крім випадків, якщо адміністрування здійснює юридична особа - одноосібний засновник). Забороняється використання коштів накопичувальної системи пенсійного страхування для забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи, на виплату пенсій на визначений строк у системі недержавного пенсійного забезпечення та на інші цілі, не передбачені цим Законом. Облік надходжень і витрат Накопичувального фонду здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду».)

та ст. 48 Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” (у вигляді визначення дозволених напрямів використання активів фондів «Використання пенсійних активів. Пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, а саме: 1) інвестування відповідно до вимог цього Закону з метою отримання доходу на користь учасників фонду; 2) виконання договорів виплати пенсії на визначений строк, укладених з учасниками фонду, та для здійснення одноразових пенсійних виплат, передбачених цим Законом; 3) оплати договорів страхування довічної пенсії та договорів страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із страховою організацією; 4) оплати послуг з адміністрування пенсійного фонду (крім випадків, коли адміністрування самостійно здійснює юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду), включаючи оплату рекламних і агентських послуг, пов'язаних з функціонуванням пенсійного фонду, витрат на оприлюднення інформації про його діяльність, передбаченої цим Законом; 5) виплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного фонду; 6) оплати послуг зберігача; 7) оплати послуг з проведення планових аудиторських перевірок пенсійного фонду; 8) оплати послуг третіх осіб, надання яких передбачено цим Законом або нормативно-правовими актами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, включаючи оплату послуг торговців цінними паперами (посередників), витрат на ведення обліку та перереєстрацію прав власності на
активи пенсійного фонду; 9) оплати інших послуг, надання яких передбачено цим Законом та які визначені Національною комісією, що здійснює державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється.

Але положень цих статей не достатньо для утворення необхідної ефективної та достатньої класифікації публічних видатків цих фондів. Тому питання утворення та запровадження класифікації видатків публічних накопичувальних фондів коштів обов’язкового соціального страхування має бути вирішеним при прийнятті закону України, відповідно до якого в країні буде функціонувати другий рівень пенсійної системи.

Класифікація видатків публічних фондів соціального призначення має свої особливості. Не всі соціальні виплати відображаються у фінансовій звітності та класифікації як видатки. Так, наприклад, пенсійні виплати, які мають здійснюватися в рамках загальнообов’язкових державних програм соціального страхування за рахунок накопичувальних пенсійних фондів коштів, що утворюються за рахунок відрахувань роботодавців застрахованих осіб, відображаються як зменшення зобов’язань або як трансфертні платежі. При цьому відповідно до стандартів, наданих у Посібнику МВФ 2001 р., усі соціальні виплати розглядаються як поточні, а не капітальні трансферти.

Видатки на програми соціального забезпечення та соціального страхування фінансуються з цільових фондів коштів соціального страхування та забезпечення. У Посібнику МВФ 2001 р. фонд соціального страхування (чи забезпечення) визначається як особливий вид публічної (державної) установи, діяльність якої полягає у забезпеченні функціонування однієї чи кількох програм соціального страхування чи забезпечення, визначених законодавством країни.

Розглянувши визначення поняття видатків на програми соціальної допомоги, проаналізуємо класифікацію таких програм, яка впливає на класифікацію видатків соціального призначення. Програми соціального страхування та забезпечення, за якими виникають видатки на соціальні допомоги, можуть бути класифіковані кількома способами, а саме як: 1) фондовані програми, що передбачають здійснення реальних внесків/відрахувань до цільових публічних фондів коштів соціального призначення, та нефондовані програми, які не передбачають реальних грошових внесків/відрахувань; 2) обов’язкові програми та добровільні;

3) обов’язкові державні програми, у рамках яких держава забезпечує покриття ризиків для всього населення; 4) обов’язкові чи добровільні програми, у рамках яких роботодавець забезпечує покриття ризиків для своїх працівників.

Сьогодні в Україні також не існує єдиної стандартизованої та закріпленої законодавством класифікації для видатків усіх публічних солідарних фондів коштів обов’язкового соціального страхування. Ці видатки класифікуються та визначаються відповідно з рішеннями та постановами Правлінь цих фондів. Питання утворення ефективної класифікації видатків публічних фондів коштів соціального призначення в Україні є складним з кількох причин.

Першою причиною складнощів у проведенні класифікації видатків цих фондів є нечіткість законодавчого визначення правового статусу коштів цих фондів, а також правового статусу деяких фондів як інституційних утворень.

Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (н-д, ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлював (ст. 8): «Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про зайнятість населення", цим Законом, іншими законами у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування та статутом Фонду, який затверджувався правлінням Фонду. Фонд не може провадити будь-яку діяльність, крім передбаченої цим Законом та статутом Фонду. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.)та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за законодавством відповідно до якого вони утворені, є недержавними фондами, кошти яких не включаються до Державного бюджету України. Або, наприклад, ст. 15 «Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації (легалізації) статутів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. А Ст. 25. Фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів зазначає, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених Законом, провадилися Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.». Аналогічне положення міститься в новому законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування " від 28 грудня 2014 р. прийнятому на основі Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці", де в ст. 4 зазначається: " Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням... Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. До коштів Фонду застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України. Бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України.

Крім того, ст. 3. вищевказаного закону зазначає: "Соціальне страхування здійснюється за принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування;

2),3)....

4) обов’язковості фінансування Фондом витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

6) диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу;

7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

8) економічної заінтересованості суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

9) цільового використання коштів соціального страхування;

10) відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Водночас у ст. 65 Закону України “Про Державний бюджет на 2003 рік” та в ст. 85 Закону України “Про Державний бюджет на 2004 рік”, та продовжено всіма іншими аналогічними актами, зокрема, ст.15 Закону України “Про Державний бюджет на 2012 рік” ці фонди були названі “державними позабюджетними цільовими соціальними фондами”. Ст..15 Закону України “Про Державний бюджет на 2012 рік” зазначає, що Кошти державних цільових фондів обслуговуються органами Державної казначейської служби України. Пенсійному фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щокварталу подавати Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Міністерству фінансів України та Державній казначейській службі України звіти про виконання кошторисів відповідних фондів у порядку та терміни, встановлені Міністерством фінансів України.

При цьому не було внесено ніяких змін у закони, за якими такі фонди були утворені. Крім того, у законах про Державний бюджет, спираючись на нове визначення правового статусу зазначених фондів соціального призначення, було встановлено: 1) розмір питомої ваги видатків на організацію роботи цих фондів у їх доходах; 2) вимогу подавати Державному казначейству України у визначеному ним порядку і терміни звіти про виконання кошторисів відповідних фондів; 3) деякі види видатків цих фондів та їх обсяги.

Таким чином, щорічними законами про Державний бюджет України фактично було змінено правовий статус публічних фондів соціального призначення, які не є державною та комунальною власністю відповідно до законодавства про обов’язкове державне соціальне страхування. Але наслідком такої зміни статусу фондів є і зміна форми власності на кошти, які в них накопичуються – з недержавної на державну. На нашу думку, зміна форми власності на будь-які фонди грошових коштів не повинна здійснюватися нормами законів, що мають дію, обмежену в часі (є чинними протягом одного бюджетного року).

Змінивши правовий статус фондів обов’язкового соціального страхування, закони про Державний бюджет не змінили порядку встановлення та проведення обліку (та класифікації) видів їх видатків. Правила складання статистики для цих фондів і правила відображення їх видатків (правила класифікації видатків) затверджуються правліннями відповідних фондів. На нашу думку, неоднозначність правового статусу зазначених публічних фондів і, внаслідок цього, недостатнє правове регулювання обліку їх доходів та видатків знижують ефективність використання публічних грошових коштів. Отже, норми законодавства у сфері визначення правового статусу фондів обов’язкового соціального страхування, правил обліку їх доходів та видатків, правил складання та оприлюднення звітності щодо їх фінансової діяльності потребують суттєвого вдосконалення з урахуванням вимог та рекомендацій наявних міжнародних стандартів.

Видатки Пенсійного фонду України класифікуються за видами пенсійних виплат, які здійснює фонд, що відповідає особливостям класифікації видатків фондів соціального призначення, що встановлені міжнародними стандартами. Так, видатки Пенсійного фонду класифікуються як: 1) видатки на виплату трудових та соціальних пенсій; 2) видатки на виплату пенсій та допомоги військовослужбовцям строкової служби та їхнім сім’ям; 3) видатки на виплату пенсій державним службовцям; 4) видатки на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 5) державна грошова допомога деяким категоріям пенсіонерів; 6) цільова грошова допомога непрацездатним громадянам із мінімальними доходами; 7) видатки на утримання органів управління пенсійного фонду; 8) видатки по оплаті банківських, поштових операцій; 9) видатки на допомогу на поховання; 10) інші видатки.

Постановою Пенсійного фонду N 21-2 від 31.08.2009 із змінами Про затвердження Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України зазначає, ст. 2.1.6. Видатки бюджету Пенсійного фонду класифікуються за такими основними групами:

- видатки за рахунок власних надходжень;

- видатки за рахунок коштів Державного бюджету України;

- видатки за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- видатки за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Ст. 73. Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (Використання коштів Пенсійного фонду) передбачає, що кошти Пенсійного фонду використовуються на:

1) виплату пенсій, передбачених цим Законом;

2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;

3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Видатки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття групувалися таким чином:

1) виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом;

2) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності Фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем Фонду;

3) формування резерву коштів Фонду. З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду формується резерв коштів. Порядок формування та використання резерву коштів Фонду затверджується правлінням Фонду.

Закупівля товарів, робіт і послуг (крім послуг з реабілітації застрахованих осіб) за рахунок коштів Фонду здійснюється відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Видатки Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (реорганізований у липні 2015 р.) групувалися таким чином: 1) по тимчасовій непрацездатності, в т.ч. 5 днів працівникам бюджетних установ; 2) по вагітності та пологах; 3) при народженні дитини; 4) на поховання; 5) по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 6) резерв страхових коштів; 7) на оздоровчі заходи; 8) організаційно-управлінські заходи; 9) капітальні видатки; 10) витрати по виконанню обов’язків страховика; 11) пільги на виплату громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 12) інші витрати.

Видатки Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві (реорганізований у липні 2015 р.) групувалися таким чином: 1) профілактика нещасних випадків; 2) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті; 3) медична, професійна та соціальна реабілітація потерпілих на виробництві; 4) видатки по перерахуванню коштів (обслуговування банками та Укрпоштою); 5) витрати, пов’язані з розглядом справ у судах, включаючи державне мито; 6) витрати на забезпечення діяльності по обслуговуванню потерпілих та інвалідів; 7) витрати на утримання виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; 8) резерв коштів Фонду та залишок коштів на поточне обслуговування наступного місяця (станом на 1 січня 2012 р.).

Як бачимо, деякі групи видатків не мали постійного характеру, а утворюються відповідно до норм законів про Державний бюджет на відповідний рік, що допустимо з точки зору міжнародних стандартів у рамках існуючих стандартизованих груп (розділів, підрозділів видатків) постійно діючої стандартизованої класифікації видатків. Але для фондів обов’язкового соціального страхування в Україні поки не встановлено останньої. Так, з наведеного вище видно, що класифікації видатків різних публічних фондів соціального призначення не мають загальних принципів їх укладання, а також не базуються на загальних для всіх фондів класифікаційних кодах, що значно знижує можливості порівнювання окремих видів видатків цих фондів з метою підвищення ефективності управління по кожній соціальній програмі, перешкоджає максимально об’єктивному визначенню обсягів необхідних видатків та, відповідно, встановлюваних розмірів обов’язкових платежів, за рахунок яких фінансуються ці видатки.

Отже, правове регулювання класифікації публічних видатків фондів соціального призначення потребує суттєвого вдосконалення. Класифікація публічних видатків за всіма видами соціальних загальнодержавних обов’язкових соціальних програм повинна базуватися на загальних принципах та загальних класифікаційних кодах, допускаючи особливі підгрупи (статті видатків) та відповідні додаткові коди класифікації видатків за кожною окремою соціальною програмою. При відображенні та класифікації видатків програм соціального страхування та забезпечення, які здійснюються за рахунок коштів публічних цільових фондів соціального призначення, необхідно враховувати особливості здійснення відповідних програм.

Публічні видатки - це сукупність фінансових правовідносин, пов'язаних із безперервним цільовим використанням фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування, та суспільних (соціальних) фондів коштів, спрямованих як на виконання загальносуспільних, загальнодержавних (місцевих) завдань, так і на розширене відтворення, соціальні потреби громадян.

Вплив на публічні видатки з боку органів державної влади, органів виконавчої влади загальної компетенції, фінансово-кредитної системи за допомогою усіх правових засобів здійс­нюється протягом всього видаткового циклу, тобто від виник­нення об'єктивно обумовленої потреби у витратах конкретних коштів на конкретні заходи та дозволу на їх витрачання пев­них сум, визначених у затверджених бюджетах і кошторисах, фінансових планах, до їх повного задоволення. Цикли витрат продовжуються по-різному. Наприклад, видатки на охорону здоров'я і освіту об'єктивно потрібні завжди, а видатки на бу дівництво шкіл, лікарняних закладів — з моменту їх проекту­вання, виділення на ці цілі асигнувань тощо.

Виходячи з цього всі видатки держави, що покриваються бюджетними коштами, можуть бути об'єднані у 2 групи: ті, що повторюються щороку (наприклад, на фінансування ді­ючих лікарень, шкіл, дитячих садків, вузів, тобто видатки, що встановлені діючими нормативно-правовими актами) і нові, що вводяться з наступного бюджетного періоду.

Фінансове право, як ми знаємо, регулює складну групу від­носин в галузі видатків, які пов'язані із забезпеченням публіч­ного фінансового інтересу, в тому числі і з діяльністю державних і муніципальних органів, інших суб’єктів, що виконують публічні функції, які вико­нуються з дозволу і під контролем держави. Зокрема, соціальні функції (наприклад, Пенсійний фонд, інші фонди соціального страху­вання).

Кожний суб'єкт підприємницької діяльності, незалежно від організаційно-правової форми діяльності і форми власності, що розташований на території нашої держави, здійснює видат­ки і вступає у грошові правовідносини із багатьма суб'єктами. Однак ці відносини регулюються не фінансовим, а цивільним, господарським правом. Це ще раз підкреслює, що поняття пуб­лічних видатків, що провадяться на території держави, ширше, ніж поняття бюджетних видатків.