Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття та види фінансово-правових інститутів публічних видатківСодержание книги
Поиск на нашем сайте
З’ясування меж фінансового права та встановлення його системи є складними теоретичними проблемами, вирішення яких безпосередньо впливає на практику правового регулювання всіх фінансових відносин та відносин у сфері публічних видатків зокрема. Різні аспекти проблеми встановлення інститутів та підгалузей фінансового права активно досліджувалися вченими юристами-фінансистами, починаючи з часу виникнення фінансового права як нової галузі права. Питання побудови системи фінансового права досліджується в роботах цілого ряду класиків фінансового права видатних вчених-фінансистів. Але, як вірно відмітив Ю.О. Тихомиров, підгалузі і інститути фінансового права і досі залишаються до кінця не з’ясованими [17]. В роботах зазначених авторів робиться наголос на тому, що у сучасний період збільшується масив фінансово-правових норм, розширюється та деталізується коло суспільних відносин, що охоплюються предметом фінансового права, формуються нові фінансово-правові інститути, а існуючі – розширюються, перетворюються із простих у комплексні інститути. Деякі інститути фінансового права навпаки – припиняють своє існування у зв’язку із втратою актуальності. Зазначені зміни у структурі та змісті фінансового-правових інститутів підтверджують думку про те, що правова форма здатна не лише іти слідом за розвитком економіки та відображати зміни в економічному розвитку, але і зворотно впливати на економіку[18]. Досліджуючи публічні видатки як категорію фінансового права, та розглядаючи характерні ознаки публічності видатків в державі ми встановили, що публічні видатки неодмінно пов’язуються з існуванням правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу розподілу, перерозподілу ВВП та НД. (В українському ж законодавстві це пов’язано з використання коштів публічних фондів різних видів). Але відповідно до теорії права, згруповані певним чином правові норми утворюють правові інститути. Правове регулювання публічних видатків містить правові норми, які регулюють: 1) публічні видатки держави, 2) публічні видатки місцевого самоврядування, 3) публічних видатків соціального призначення які не відносяться до перших двох видів публічних видатків. Кожен з цих видів публічних видатків має свій специфічний правовий режим і свої особливості у предметі регулювання та механізмах забезпечення виконання встановлених приписів, що детально буде розглянуто у наступних висновках лекції. При цьому українські вчені фінансисти зазначають, що використовується один метод правового регулювання – метод встановлення владних приписів. Проте ми можемо посилаючись на наше законодавство констатувати, що ступінь державного втручання у суспільні відносини з приводу розподілу, перерозподілу та використання різних видів публічних видатків є трохи різним. Правові норми, які регулюють публічні видатки держави, публічні видатки місцевого самоврядування та публічні видатки соціального призначення, які не належать до перших двох видів публічних видатків, можуть бути згруповані в один фінансово-правовий інститут або у три окремих інститути[19]. Розглянемо, чи існують підстави виокремлення трьох інститутів публічних видатків. В сучасній Україні відбулися суттєві зміни у структурі фінансової системи держави, внаслідок чого виокремилися публічні фінанси, які не є тотожними державним фінансам. Відповідно з цим виокремилися публічні видатки, які не є тотожними бюджетним видаткам держави і, навіть, видаткам місцевих бюджетів. Тому, погоджуючись з тезою С.Д. Ципкіна про принципову відповідність фінансово-правових інститутів фінансовій системі держави (а у нашому разі – підсистемі публічних фінансів), ми отримуємо першу підставу для визнання трьох фінансово-правових інститутів публічних видатків: інституту публічних видатків держави, інституту публічних видатків місцевого самоврядування та інституту публічних видатків соціального призначення які не відносяться до перших двох видів публічних видатків. По-друге, до предмету регулювання інституту публічних видатків держави належать фінансові відносини, які виникають у процесі розподілу (перерозподілу) та використання: 1) коштів Державного бюджету України, включаючи кошти спеціального фонду Державного бюджету України; 2) коштів кожного окремо державного позабюджетного фонду коштів соціального призначення (Пенсійного фонду України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов’язкових відрахувань комерційних банків згідно з законодавством України; інших позабюджетних грошових фондів, кошти яких є державною власністю); 3) коштів спеціальних фондів і резервів Національного банку України та інших кредитних організацій, які засновані на праві державної власності; 4) коштів фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності. Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють зазначені фінансові відносини утворюють складний інститут особливої частини фінансового права, який вміщує ряд простих фінансово-правових інститутів, що відображають специфіку різних правових режимів видатків: Державного бюджету України; кожного окремо державного позабюджетного фонду коштів соціального призначення; спеціальних фондів і резервів Національного банку України та інших кредитних організацій, які засновані на праві державної власності; підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності. До предмету регулювання інституту публічних видатків місцевого самоврядування належать відносини, які виникають у процесі розподілу (перерозподілу) та використання: 1) коштів бюджетів місцевого самоврядування, включаючи видатки спеціальних бюджетних фондів цільового призначення; 2) коштів позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування (у випадках, коли їх утворення дозволяється законодавством); 3) коштів спеціальних фондів та резервів комунальних банків, якщо їх статутний капітал утворюється за рахунок коштів місцевого самоврядування; 4) коштів фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на комунальній (муніципальній) формі власності. Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють зазначені фінансові відносини утворюють складний інститут особливої частини фінансового права, який вміщує ряд простих фінансово-правових інститутів, що відображають специфіку різних правових режимів видатків: бюджетів місцевого самоврядування, включаючи видатки спеціальних бюджетних фондів цільового призначення; позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування (у випадках, коли їх утворення дозволяється законодавством); спеціальних фондів та резервів комунальних банків, якщо їх статутний капітал утворюється за рахунок коштів місцевого самоврядування; фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на комунальній (муніципальній) формі власності. До предмету регулювання інституту публічних видатків суспільного (соціального) призначення належать відносини, які виникають у процесі розподілу (перерозподілу) та використання: 1) коштів кожного окремо публічного солідарного фонду обов’язкового соціального страхування, які не є державною власністю чи власністю місцевого самоврядування. До таких фондів в Україні належать: фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності); 2) коштів публічних накопичувальних фондів обов’язкового соціального страхування, а саме - недержавних пенсійних фондів, через які здійснюється обов’язкове державне накопичувальне пенсійне страхування (коштів другого рівня пенсійної системи України). Сукупність фінансово-правових норм, які регулюють зазначені фінансові відносини утворюють складний інститут особливої частини фінансового права, який вміщує ряд простих фінансово-правових інститутів, що відображають специфіку різних правових режимів видатків: фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; публічних недержавних пенсійних фондів, через які здійснюється обов’язкове державне накопичувальне пенсійне страхування (коштів другого рівня пенсійної системи України). У фінансових правовідносинах, які виникають з приводу розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів суспільного (соціального) призначення приймають участь: органи солідарних фондів соціального страхування, які не є державною власністю; юридичні та фізичні особи – суб’єкти, які наділені повноваженнями у сфері розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних солідарних та накопичувальних пенсійних фондів. Для з’ясування суб’єктів, які беруть участь у процесі розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів суспільного (соціального) призначення, необхідно проаналізувати законодавство України, яке встановлює правові режими діяльності публічних солідарних та накопичувальних фондів в Україні (чому присвячуються окремі теми наших лекцій). Відповідно до законів України “Про загальнодержавне обов’язкове пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, до суб’єктів накопичувального пенсійного страхування належать: 1) недержавні пенсійні фонди, які мають право акумулювати кошти другого рівня пенсійної системи України; 2) юридичні особи, які надають послуги недержавним пенсійний фондам у сфері накопичення, управління, розподілу та використання коштів цих фондів. Такими юридичними особа є: компанії з управління активами пенсійних фондів; юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління недержавними пенсійними фондами, а також страхові організації, які виплачують довічні пенсії за рахунок коштів, акумульованих в недержавних пенсійних фондах другого рівня пенсійного системи України. Отже, інститут публічних видатків суспільно (соціального) призначення є новим фінансово-правовим інститутом, якому притаманні особливості предмету регулювання та особливі суб’єкти, які беруть участь у відповідних фінансових правовідносинах. Цей новий фінансово-правовий інститут знаходиться лише у стадії свого становлення і має багато прогалин щодо встановлення правових режимів публічних видатків суспільного (соціального) призначення. Доцільність використання нового угрупування фінансового-правових норм у сфері публічних видатків у три складних інститути, на нашу думку, спирається на досить суттєві особливості предмету регулювання та правових режимів кожного окремого простого інституту та їх внутрішніх складових, зазначених вище. Відповідно до теорії права, в основу класифікації галузей права та їх складових (підгалузей, розділів, підрозділів, інститутів) покладається предмет регулювання. Останнім часом в юридичній літературі з теорії права обґрунтовується позиція, згідно з якою предмет правового регулювання може бути загальним, родовим, видовим та безпосереднім[20]. Цю думку також поділяє і Н.Ю. Пришва[21], досліджуючи інститути податкового права та неподаткових платежів. Визнаючи доцільність виділення загального, родового, видового та безпосереднього предмету регулювання фінансових правовідносин, можна стверджувати, що кожен простий інститут фінансово-правових норм, які зазначені вище, має свій безпосередній предмет регулювання. Так, наприклад, безпосереднім предметом регулювання простого інституту публічних видатків фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності, є відносини щодо розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів цих підприємств. А видовим предметом регулювання складного інституту публічних видатків держави є відносини щодо розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів, які є державною власністю. При цьому не викликає сумнівів суттєва різниця у правових режимах розподілу та використання фондів коштів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності, та Державного бюджету України. Підсумовуючи зазначене вище, ми пропонуємо виокремлювати розділ публічних видатків в державі, який вміщує три складних фінансового-правових інститути, а саме: 1) інститут публічних видатків держави складається з правових норм, які регулюють розподіл, перерозподіл та використання коштів публічних фондів держави; 2) інститут публічних видатків місцевого самоврядування складається з правових норм, які регулюють розподіл, перерозподіл та використання коштів публічних фондів місцевого самоврядування; 3) інститут публічних видатків соціального призначення складається з правових норм, які регулюють розподіл, перерозподіл та використання коштів публічних фондів, які не є державною власністю або власністю місцевого самоврядування. Аналізуючи зміст інститутів правового регулювання публічних видатків, необхідно звернути увагу на їх тісний зв’язок з інститутами бюджетного та податкового права: відносини, які регулюються цими інститутами, отримують розвиток у процесі виконання публічних видатків як кінцевого етапу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів. Звідси стає зрозумілою надзвичайно важлива роль та практичне значення фінансово-правових інститутів публічних видатків, необхідність у чіткості розуміння системи публічних видатків та однозначності правових норм, які регулюють відповідні відносини. Останнє є особливо актуальним з огляду на складні проблеми зменшення бюджетного дефіциту в Україні та всіх інших країнах Східної та Центральної Європи. Тому вважаємо, що цінність теоретичних розробок у сфері правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків також є очевидною.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 375; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.140.186.189 (0.007 с.) |