Загальні відомості про регіон східної азії

Географічне положення та склад території. До складу Східної Азії входять Монголія, Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Республіка Корея, Японія. На території регіону розташована Республіка Тайвань, яка не визнається Китаєм як незалежна держава (див. рис. 67).

Японія — острівна держава, але від материка віддалена неширокими протоками та порівняно невеликим Японським морем, що дозволяє підтримувати тісні зв'язки з материковою частиною. Усі інші країни, крім Монголії, мають вихід до Тихого океану.

За державним ладом майже всі країни — республіки, Японія — конституційна монархія.

2. Природно-ресурсний потенціал. Із попередніх курсів географії пригадайте особливості рельєфу та клімату Східної Азії. В яких природних зонах вона розташована?

Мінеральні ресурси регіону доволі різноманітні, але сконцентровані у материкових країнах. Найгірше забезпечена корисними копалинами Японія.

Запаси вугілля є в усіх країнах Східної Азії. Нафта є в Китаї, який разом з КНДР та Південною Кореєю багатий також на гідроресурси. Регіон займає провідне місце у світі за запасами залізної руди, руд кольорових металів (олова, ртуті, молібдену, вольфраму, сурми).

3. Населення. У Східній Азії проживає 1/4 населення земної кулі. Країни дуже різняться за чисельністю населення. Якщо Китай займає перше місце у світі (1276 млн. осіб), Японія (126 млн. осіб) випереджає за чисельністю населення ФРН, Францію, Великобританію та Італію, то чисельність населення у Монголії становить біля 2,4 млн. осіб. Усі країни належать до першого типу відтворення населення. Однак якщо в Японії та Китаї проводилася демографічна політика направлена на зниження народжуваності, то в Монголії — навпаки, що привело до подвоєння населення цієї країни, порівнюючи з 1921 p. природний приріст становить відповідно 0,5%, 1,2% та 2,4%.

За національним складом переважають однонаціональні країни, тільки в КНР, де основну частку населення (95%) становлять представники найбільшого народу хань, проживає понад 60 народностей та етнічних груп.

Середня густота населення становить 100 осіб/км кв., але цей показник не відтворює справжню картину розселення людей. На рівнинах східної частини Китаю (1/3 площі) проживає 9/10 населення, на Корейському півострові густота населення становить понад 250 осіб/км кв., у Японії — понад 300 осіб/км кв., а на Тайвані — понад 500 осіб/км. У той же час густота населення в Монголії та в Тибеті (Китай) становить близько 1-1,5 особи/км кв.

Різняться країни і за рівнем урбанізації. В Японії чисельність міського населення становить близько 80%, у Республіці Корея — 81%, у КНДР — близько 50%, а в Монголії та Китаї переважає сільське населення, хоча за кількістю міст-мільйонерів Китай займає перше місце у світі.

4. Загальна характеристика господарства. За рівнем економічного розвитку країни регіону належать до різних типів. Японія — високорозвинута країна, яка вступила в постіндустріальну стадію розвитку і входить до країн «великої сімки». Монголія належить до постсоціалістичних країн перехідної економіки, Китай та КНДР — країни з централізовано керованою економікою, Республіка Корея і Тайвань — нові індустріальні країни, що входять до групи «азіатських тигрів».

Основа економіки Монголії — сільське господарство, в якому зайнято 46% працюючих, і в першу чергу — тваринництво. Його продукція служить сировиною для головних галузей легкої та харчової промисловості, складає значну частину внутрішнього торгового обігу країни і більше 1/3 вартості експорту МНР. У промисловості ведучими є гірничодобувні галузі. Тут виявлені значні родовища кам'яного і бурого вугілля, урану, золота, срібла, міді, молібдену, олова, залізної руди, фосфоритів (див. рис. 68).

Рис. 68. Основні промислові центри Монголії, КНДР та Республіки Корея (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Важко складалася доля Кореї. Від 1905 р. до 1945 р. вона була колонією Японії, яка перетворила її на аграрно-сировинний придаток, а з часом — на військово-промисловий плацдарм агресії проти сусідніх країн. Після розгрому японських військ у серпні 1945 р. і звільнення Кореї від колоніального гніту, тут, як і в інших звільнених радянськими військами країнах, розгорнулася перебудова господарства на соціалістичних засадах. Але американські війська, які висадилися на півдні півострова, щоб прийняти капітуляцію японських військ, зупинили цей процес у Південній Кореї. З того часу півострів поділений демаркаційною лінією, яка проходить вздовж паралелі 38° пн. ш. На півночі від неї — КНДР, площа якої 121,2 тис. км кв., населення близько 23 млн. осіб. На півдні півострова — Республіка Корея, площа якої 98,4 тис. км кв., населення — понад 48 млн. осіб.

Структура економіки, темпи економічного розвитку КНДР та Південної Кореї значно відрізнялися. Спочатку перевага була на боці КНДР, а Південна Корея належала до країн, що розвиваються.

Після поділу країни на дві частини Північна Корея була в більш вигідному становищі. На Півночі залишилося 92% енергетичних потужностей, 79% видобутку кам'яного вугілля та 80% виробничих потужностей важкої індустрії. Однак за часи Другої світової війни, а потім війни з Південною Кореєю у 1950-1953 pp. господарство країни було зруйновано майже наполовину. За порівняно короткий період за допомогою колишніх країн соціалізму було відновлено продуктивні сили країни, реконструйовано основні галузі господарства. Протягом 60-70-х років промисловість розвивалася вищими темпами, ніж інші галузі. У цей період КНДР стала індустріально-аграрною державою, поступово перетворюючись в індустріальну. Частка промисловості в національному доході, створеному у сфері матеріального виробництва, зросла з 33% у 1949 р. до 53% у 1960 р. і 70% у 1985 р.

До початку економічної реформи 1962 р. економіка Південної Кореї була типовою для слаборозвинутих країн.

У структурі господарства переважав аграрний сектор. Від середини 60-х років економіка була зорієнтована на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток одержали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що орієнтувалися на головний ресурс країни — дешеву робочу силу.

У 70-ті роки економіка Південної Кореї зіткнулася з конкуренцією країн, що розвиваються, на зовнішніх ринках, нестабільністю світових валютних ринків, США перестали надавати допомогу країні на пільгових умовах. Тому в 70-ті роки держава проводила політику структурної перебудови економіки, пріоритетного розвитку машинобудування й хімічної промисловості, розширення інфраструктури, передусім доріг та водозабезпечення. На початку 80-х років у господарському розвитку Південної Кореї відчутними стали деякі негативні наслідки державного регулювання економіки. Тому були здійснені структурні реформи, спрямовані на пожвавлення ринкових механізмів, заохочення особистої ініціативи й конкуренції. Економічна політика держави на перспективу базується на розвитку сучасних високотехнологічних виробництв, подальшому підвищенні науково-технічного потенціалу країни. «Історію успіху» Республіки Корея пов'язують з високими темпами росту ВНП, які складали в середньому 8,6% упродовж 1980-1990 р р. Серед досягнень цієї країни — рівень ВНП на душу населення — близько 10 тис. доларів та 11 місце у списку провідних торгових країн світу (див. рис. 68).

Внаслідок громадянської війни в Китаї 1945-1947 pp. та розгрому військ Чан Кайші залишки гомінданівських військ евакуювалися на острів Тайвань. У 1958 р. після збройних сутичок між комуністами та гомінданівцями у Тайванській протоці США виступили гарантом незалежного розвитку острівної республіки. З того часу Тайвань добивається прийняття до ООН, а в 1998 р. тут відбулися перші президентські вибори. У 50-ті роки економіка Тайваню мала виключно сільськогосподарський напрям з розвинутими кустарно-ремісничими промислами. На острові практично немає корисних копалин, що змусило країну створювати експортно-орієнтовану економіку. Уже на початку 50-х років була проведена реформа сільського господарства. Промисловість, що зароджувалася, була орієнтована на допомогу сільському господарству. Була створена легка промисловість, основним завданням якої було задовольнити попит населення з метою зменшення залежності від імпорту. Зі створенням надійної основи для промисловості зусилля були спрямовані на виробництво більш капіталомістких технологічних виробів і товарів (електропобутові прилади, побутова техніка). У наступні роки все більшу увагу приділяли розвитку важкої і хімічної галузей промисловості, виробництву деталей та компонентів для виготовлення складної машинотехнічної продукції. На Тайвані були створені потужні промислові корпорації, які зуміли запропонувати світовому ринку широку гаму промислових виробів. З 70-х років керівництво країни сконцентрувало увагу на розвитку інфраструктури, металургійної та нафтопереробної галузей. Важливим показником прогресивних змін у тайванській економіці за період з 1987 до 1994 pp. можуть бути показники структури зайнятості населення. Якщо в 1987 р. в сільському господарстві працювало 15,3% працездатного населення, у промисловості — 42,7%, а у сфері послуг — 42%, то у 1994 р. працювало: у сільському господарстві — 11%, у промисловості — 38,7%, у сфері послуг — 50,3%. Велике значення для успішного розвитку Тайваню мала допомога США.

Транспорт

Значні зовнішні й внутрішні перевезення забезпечує відносно добре розвинутий і різноманітний за складом транспорт. Особливо велике значення мають морський і залізничний, останніми роками швидко зростають вантажні й пасажирські перевезення авто- та авіатранспортом.

Залізничний транспорт, як і раніше, відіграє провідну роль у Китаї, Монголії, Японії (тільки у перевезеннях пасажирів). Загальна довжина залізниць — 98 912 км, з яких 1/3 електрифіковані (у Китаї — майже 5 %). За протяжністю залізниць Китай посідає 5-те місце у світі. Проте густота залізничної мережі залишається однією з найнижчих (5,4 км довжини на 1000 км²). З 60-х років XX ст. у Японії почала діяти система швидкісних пасажирських залізниць — Сінкансен протяжністю до 2000 км. Суперекспреси розвивають нею швидкість до 270 км/год. Через країни регіону проходять і євразійські трансконтинентальні залізниці: Пекін — Улан-Батор і Ляньюньчан — Дружба (Казахстан).

Швидко зростає автомобільний транспорт, з чим пов'язане прискорене розширення мережі автошляхів, сучасних автострад. Автопарк регіону нараховує 85,7 млн пасажирських і 58,5 млн вантажних машин.

Автомобільний транспорт має найбільше значення для перевезення пасажирів та вантажів на незначні відстані, особливо в районах, де у зв'язку зі складним рельєфом мало залізниць.

Водний транспорт здавна відіграє істотну роль у житті країн регіону (крім Монголії). Морський транспорт має велике значення як у каботажних, так і в міжнародних зв'язках в Японії, Тайвані, Південній Кореї. За технічним оснащенням японський флот (20,4 млн бр.-реєстр, т) — найсучасніший серед розвинутих країн світу. Великі торгові флоти мають також Китай (14,9 млн бр.-реєстр, т), Сянган (7,7 млн). Південна Корея (6,2 млн), Тайвань (5,7 млн). Серед численних портів регіону найважливішими є: Шанхай (вантажообіг — 165 млн т, 5-те місце у світі), Далянь, Циндао (Китай), Йокогама, Кавасакі, Тіба, Токіо, Осака (Японія). Морський порт Сянгану Куйон складається з 6 терміналів, територія для обробки вантажів — понад 100 га, за обсягом контейнерних перевезень стабільно утримує 2-ге (після Роттердама) місце у світі.

У внутрішніх перевезеннях річками, озерами і каналами важливим є судноплавство в басейні р. Янцзи, на яку припадає 65 % судноплавних шляхів регіону. Серед водних шляхів особливу роль відіграє давній Великий канал протяжністю майже 2000 км від Пекіна до Ханчжоу. В Японії річкового транспорту немає. Між островами Хонсю і Сікоку функціонує підводний морський тунель завдовжки 54 км.

Зростає роль повітряного транспорту. Загальна кількість аеропортів з постійними рейсами — 216. Японські авіакомпанії «Джапан Ерлайнз» і «Ніппон Ервейз» — серед найбільших у світі. Великі аеропорти — в Сянгані (25 млн пасажирів), Шанхаї, Пекіні, Токіо, Сеулі.

Китай та Японія розвивають космічну галузь. Космодроми розташовані у провінціях Ганьсу, Сичуань (Китай) і Танегосима (Японія). Центри управління космічними польотами розміщені у Сіані (Китай) й Кагосімі (Японія).

У деяких країнах регіону дотепер домінують традиційні види транспорту — гужовий, в'ючний, велосипедний. У сучасному Китаї існує екзотичний вид транспорту — велорикші.

У розвинутих країнах регіону набувають поширення нові форми транспортного обслуговування, до яких належать комплексні системи вантажоперевезень, що об'єднують у межах однієї мережі компанії різних видів транспорту (автомобільний, залізничний й морський; автомобільний і повітряний тощо).

Зовнішньоекономічні зв'язки

Більшість країн регіону (крім КНДР) дотримується принципу «відкритих дверей», що передбачає залучення іноземного капіталу, науково-технічне співробітництво тощо. Щодо цього найактивнішою є Японія, на яку припадає майже 6 % імпорту і до 9 % експорту, 15 % прямих закордонних інвестицій світу. Найважливіша тенденція зовнішньоекономічної діяльності країни — перехід від переважно зовнішньої торгівлі до інтенсивної інвестиційної діяльності.

В експорті (1003,8 млрд дол.) переважають:

— у Сянгані — одяг, ювелірні вироби, іграшки, електротехнічні й оптичні товари, текстиль, взуття;

— в Китаї — сільськогосподарська сировина й продукти, вироби народних промислів, сільськогосподарські машини, металорізальні верстати, товари легкої промисловості, спортивні товари, іграшки;

— у КНДР — вогнетриви, магнезитовий клінкер, цемент, швейні вироби, риба;

— у Південній Кореї — морські судна, автомобілі, сталь, електротехнічні й електронні вироби, продукція легкої промисловості, одяг, взуття, риба;

— у Монголії — продукція тваринництва (вовна, шкіри, овчина), гірничорудної й легкої промисловості;

— у Тайвані — електричне обладнання, метали, текстиль, пластмаси;

— у Японії — машини й устаткування, судна, електронні прилади, метали і металовироби, хімічні продукти, товари легкої промисловості.

В імпорті (853,9 млрд дол.) переважає промислова сировина і напівфабрикати, паливо, продукти харчування, на Тайвані — зброя.

Україна найбільше експортує свої товари у Китай, Японію, Південну Корею, закуповуючи їх переважно в Японії, Китаї та Південній Кореї.

ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ СХІДНА АЗІЯ

 

Хоча регіон має сприятливі рекреаційні ресурси, проте масовий туризм тут розвинутий недостатньо. За рік регіон відвідують 35 млн туристів, які дають прибуток 22,8 млрд дол.

Передумовами розвитку туристичної галузі є один з найбільших у світі природний й культурний потенціал: Тибет, Каракорум, Тянь-Шань, «Кам'яний ліс» Куньміна, долина р. Лі, «Три ущелини» Янцзи, водоспад Хукоу на р. Хуанхе, зона вулканічної активності на о. Хоккайдо, національний парк «Внутрішнє Японське море», «Три краєвиди» Японії (Мацусіма, Аманохасідате, Ітсукусіма), затока Кагасіма — серед найвідоміших у світі природних об'єктів. У регіоні 27 гір є священними для даосистів, 14 — для буддистів. Природні ландшафти доповнені культурними спорудами (Великий Китайський мур, пагоди, павільйони, арки, храми, даоські, буддійські, в тому числі ламаїстські монастирі, імператорські палаци, вілли, мавзолеї, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо). Їх доповнюють самобутнє театральне мистецтво, характерні види спорту (сумо, карате, кендо, айкідо, кюдо), фестивалі, інститут гейш і чайна церемонія тощо.

Основні центри туризму: Пекін, Шеньян, Сіань, Сучжоу, Лхаса, Сеул, Токіо, Кіото, Нара, Камакура, жертви атомного бомбардування — міста Хіросіма й Нагасакі.

До списку ЮНЕСКО занесено 46 об'єктів:

— у Китаї (28) — г. Тайшань, Великий Китайський мур, імператорський палац династій Мін і Цинь, печери Могао, мавзолей першого імператора Цінь, стоянка первісної людини — сінантропа, г. Хуаншань, гірські курорти і храми Ченде, храм і цвинтар Конфуція, палац Потала у Лхасі, національний парк Лушан, г. Емей і Лушанський Великий Будда, храмовий комплекс г. Уданшань та ін.;

— у Південній Кореї (7) — печерний храм Соккурам і комплекс Пульгукса (VIII ст.), храмові комплекси Хеінса і Чонме та ін.;

— в Японії (11) — 18 монументів давнього Кіото, меморіал Хіросіми, гори Сиракамі, ліс Якусіма, монастир Хорюдзі, замок Хімедзі, історичне село Сіракава, храм Ітсукусіма та ін.

У країнах регіону активно розвивається внутрішній, і зовнішній туризм. Іноземних туристів приваблюють не тільки своєрідна природа та історико-культурні пам'ятки, а й розвинуті економічна, наукова, фінансова сфери (діловий туризм