Основні передумови регіонального економічного розвитку

Відсутність чіткої обгрунтованої регіональної політики у перші роки незалежності України призвела до загострення соціально-еко­номічних і особливо суспільно-політичних диспропорцій. У науковій літературі диспропорції визначаються як «порушення необхідних співвідношень у розвитку окремих підрозділів підприємств, терито­ріальних, галузевих, господарських (національного і світового рівня) комплексів. Розрізняють часткові диспропорції (мають локальний, тимчасовий характер) і загальні диспропорції (пов'язані з порушен­ням процесу відтворення загалом, мають тривалий характер). Форма вияву часткових диспропорцій - дефіцити або надлишки окремих товарів, продовольчі, валютні, фінансові кризи; загальних диспро­порцій - економічні кризи в окремих країнах., низці країн, в економіці світу загалом»¹.

Оскільки відтворювання диспропорцій істотно впливає на соціаль­но-економічну ефективність діяльності регіону, необхідною переду­мовою запобігання кризі є всебічне їх вивчення (виявлення причин, умов і факторів виникнення, класифікація, кількісна і якісна оцінка, розробка дієвих механізмів, подолання та усунення можливих у май­бутньому нерівностей розвитку). Безперечно, кожний регіон макси­мально використовує власні переваги і, розвиваючи галузі спеціалі­зації, продукція або послуги яких використовуються в інших регіо­нах, забезпечує найбільший ефект від функціонування певних галу­зей регіональної економіки, діяльність яких найбільш вигідна на даній території. Спеціалізація виробництва характеризується відношенням вивезеної за межі регіону продукції до загальної, виробленої в дано­му регіоні.

¹ Мочерний С. Диспропорція. Економічна енциклопедія: УЗТ-К.: Академія, 2000. -ТІ. - С. 348-349.

^^ Глава to. Еконюваїиа України да регіональна система та її розвиток

fijj """^""^^............................ ■■.......................... ■■"...... *"'»"■........ ^.......... *ч**яш..........................»........... ^.,.i^...„_IiM..v_i,wt,_I"4,h............................................. w«.................. „................ _т„и...........и^им^^шіш...........................................и...................... m^S<^>

Важливою передумовою регіонального економічного розвитку є кооперування. Використання певною мірою можливості кооперування різних суб'єктів господарювання одного регіону або кількох з вироб­ництва певних видів продукції також є свідченням високої ефектив­ності виробничої діяльності і повного використання переваг регіону чи регіонів. За своєю суттю кооперування відображає діяльність кількох суб'єктів з найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції, надан­ня послуг.

Вагоме значення у територіальному поділі праці має комбінуван­ня, завдяки якому не лише закріплюються виробництва за територія­ми, а й розвиваються найбільш ефективні стосунки у процесі вироб­ництва за рахунок більш раціонального використання переваг по­єднання різних виробничих циклів у межах одного підприємства, комбінату.

На розвиток регіональної економіки впливає і концентрація ви­робництва, яка відображає територіальне зосередження (локалізацію) економічної діяльності на обмеженій території. Завдяки цьому дося­гається економія витрат на розвиток обслуговуючої виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва внут­рішньої кооперації тощо.

Рівень концентрації визначається відношенням обсягів виробленої продукції у даному регіоні до загального обсягу виробленої продукції в державі.

Домінуюча роль у структурі передумов регіонального розвитку на­лежить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам. Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів, економічної доцільності їх використан­ня, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку. Найбільшою цінністю для регіональної економіки є промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів. Ці ресурси вже мають повну геологічну, еконо­мічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал, який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.

РОЗДІЛ 111. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СШ1 УКРАЇНИ

Від територіального розміщення природних ресурсів і їх обсягів, якості та умов використання залежить формування своєрідної про­сторової форми промислового виробництва. Це позначається на ре­гіональних відмінностях зосередження виробництва, галузевій струк­турі економіки регіонів, її спеціалізації і концентрації.

Важливим фактором розвитку регіональної економіки є такі при­родні ресурси: земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліма­тичні, енергетичні. За певних економічних умов вони значною мірою позначаються на регіональних відмінностях економній, її структур­них особливостях. Це вимагає всебічної оцінки ефективності вико­ристання даних ресурсів.

Ефективний розвиток регіональної економіки залежить від рівня забезпеченості трудовими ресурсами, які є найбільш активним і го­ловним фактором виробничого процесу. Завдяки їх виробничій діяль­ності і відбувається взаємодія суспільства і природи. У результаті цієї взаємодії людство задовольняє власні потреби.

Економіка кожного регіону значною мірою зумовлюється рівнем використання трудових ресурсів. Зайняте населення визначає резуль­тативність економічної діяльності регіону, оскільки завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага, національне багатство краї­ни. Однак значна частина незайнятого працездатного населення - це безробітні та зайняті неповний робочий день. Це негативно впливає на економічний стан і перспективу розвитку господарської діяльності. Разом з тим знижується якість трудових ресурсів, відповідний освітній рівень, виникають дискваліфікація у зв'язку з тривалим безробіттям, погіршення стану здоров'я у зв'язку зі зниженням життєвого рівня.

Важливою і складною передумовою економічного розвитку регі­онів є наявний виробничий потенціал, що визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні. Особливості їх розмі­щення на території регіонів ведуть до взаємозв'язків і утворення тут територіально-виробничих комплексів різних типів. Як уже зазна­чалося, вони можуть бути галузеві і міжгалузеві за територіально-структурними ознаками - точкові (промислові пункти, центри), ло-

Глава 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток

кальні (промислові вузли), регіональні (промислові агломерації, еко­номічні райони), зональні (спеціальні (вільні)) економічні зони тощо. Кожен з виробничо-територіальних комплексів вирізняється серед інших своєю спеціалізацією, концентрацією, потужністю виробниц­тва, економічною ефективністю. Це і дає характеристику стану регі­ональної економіки за показниками номенклатури товарів і послуг, обсягів виробництва продукції, продуктивності виробничої діяль­ності, технологічних умов функціонування, особливостей взаємодії з природним середовищем, інноваційної і інвестиційної діяльності в регіонах.

Рівень розвитку економіки кожного регіону значною мірою виз­начається рівнем розвитку соціальної інфраструктури. Це стосується в першу чергу нормативного, науково-обґрунтованого забезпечення потреб населення в закладах освіти, охорони здоров'я працездатно­го населення, розвитку культури, духовного спрямування. Особливо важливу роль у виробничій діяльності людини відіграють рівень роз­витку і максимального забезпечення послугами таких галузей, як житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгі­вля і громадське харчування, пасажирський транспорт тощо. Регіо­нальні відмінності в структурі та рівнях розвитку самої організації, забезпечення населення різноманітними послугами, які надає со-¹ ціальна інфраструктура, великою мірою позначаються на територі­альних особливостях функціонування економіки регіонів України.

10.3. Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу

Економічна система регіоналізації економіки є свідченням децен­тралізації господарської діяльності і управління та підвищення ролі місцевого самоврядування. Зберігається актуальність пошуку шляхів поєднання інтересів регіонів із загальнонаціональними, створення механізмів, які б забезпечили економічні основи цілісності країни, недопущення невиправданої територіальної та господарської замк­нутості і обособленості.

Будь-який регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв'язок з іншими регіонами, що

 

РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СМЛ УКРАЇНШ

Щ ——-............... -....... ...................................................................... *р

стверджує неможливість окремого без загального, як і загальне не­можливе без окремого, яке є суб'єктом загального. Загальне завжди поєднане і взаємозв'язане з конкретним, а конкретне завжди перебу­ває під впливом загального. Ця єдність і залежність повною мірою проявляються у взаємовідносинах регіону з державою.

З погляду економічної географії регіон є завжди частиною якоїсь території, що може за масштабом перевищувати регіон. З господарсь­кого погляду економіка регіону - це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території. Економіка регі­ону базується на мікроекономічній виробничій функції, тобто врахо­вані досягнення найбільш ефективної дії місцевих чинників вироб­ництва - робочої сили, ресурсів, економічних зв'язків конкретних підприємств тощо. Для економічного регіону і його економіки найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності. Економіці ре­гіону притаманна широка взаємодія між усіма суб'єктами господа­рювання, що відображає інтеграційний процес і характеризує комп­лексність і збалансованість його розвитку.

Отже, економіка регіону стверджує здатність різних економічних суб'єктів ефективно здійснювати господарську діяльність на внутрі-шньорегіональцому рівні. Одночасно регіон є основою для міжрегі­ональної взаємодії, тобто виходу на макроекономічну систему краї­ни в цілому з позицій вирішення власних економічних завдань. Як бачимо, регіональна економіка щодо економіки конкретного регіону виступає макроекономічним середовищем. Це середовище створюєть­ся єдиною на національному рівні монетарною системою, дією інфля­ційних факторів, впливом чинників міжрегіональної дії, зокрема, ефективного функціонування транспортної системи, встановлення ва­лютних курсів тощо.

Регіональна економіка вирішує питання просторового розвитку на­ціонального господарства, у тому числі і вирівнювання розвитку бідних та депресивних регіонів у межах загальнодержавної економі­чної системи, тобто питання міжрегіонального розвитку - від мет-

Глава 1&. Економіка України ж регіональна система та її розвиток

ропольних регіонів до периферійних, як правило слабо розвинутих. Регіон, навіть найбільш розвинутий, не може виконувати функції гос­подарського регулювання для інших регіонів, оскільки йому більш властиві ознаки цілісності, ніж регіональній системі, яка включає су­купність регіонів, характерних для національної господарської сис­теми.

Через регіони здійснюється управління економікою країн з ураху­ванням місцевої специфіки господарювання. Через систему управлін­ня відбуваються взаємовідносини регіону з загальнонаціональною економікою. З цією метою у законодавчих і нормативних актах для кожного періоду соціально-економічного розвитку країни визначені принципи розподілу повноважень між центром і регіонами, методи грошово-кредитної, амортизаційної та податкової політики, зовніш­ньоекономічні відносини тощо.

Економічна політика регіону розглядається центральними орга­нами з позиції місцевого самоврядування, визначення функції і взає­модії територіальних органів різних рівнів. Вихідною позицією уп­равління є комплексний розвиток регіону і задоволення на цій основі соціально-економічних потреб його населення. Комплексний розви­ток регіону передбачає розвиток виробничих і соціальних комплексів, які повинні вістючати такі необхідні інфраструктурні блоки, як буді­вельний, житлово-комунальний, соціально-культурний, оздоровчий, освітній, торгово-сервісний, побутового обслуговування, організацію спорту і дозвілля й інші.

Регіональна економіка і її господарський комплекс значною мірою повинні розвиватись на базі регіональної та муніципальної власності, місцевих бюджетів, ефективного використання місцевих ресурсів тощо, утворюючи таким чином єдину економічну систему.

У нинішніх умовах господарювання, коли поступово посилюєть­ся роль регіонів і їх повноважень, складаються умови, за яких регіо­ни несуть відповідальність за реалізацію загальнодержавної регіо­нальної соціально-економічної політики, самовідтворення і розви­ток регіону, самозабезпечення основних стандартів життєдіяльності населення.

 

РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТМВНМХ СМЛ УКРАЇНМ

Ш — ^

Сьогодні ми маємо чинники, які негативно впливають на соціаль­но-економічний розвиток регіонів. Серед соціальних чинників, дія яких може негативно позначитися на функціонуванні економіки, треба відзначити зниження якості трудового потенціалу, втрату здатності його зростання. Це може призвести до спаду виробництва, що одно­часно позначається і на рівні життя населення. Такі регіони нале­жать до депресивних. їх особливістю є те, що самостійно вони не можуть вийти з цього стану, тоді зростає роль держави, яка шляхом перерозподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економіч­них механізмів (податкових, фінансових) може сприяти вирішенню питань активізації розвитку регіону, підтриманню відтворення ста­більності у регіоні.

Відповідальну роль у виконанні функцій самоврядування в регі­оні покладено на фінансово-бюджетну діяльність. Правова база сьо­годні ще не повністю відповідає вимогам реалізації соціальних функцій у регіоні. Бюджети територій позбавлені можливості кон­центрації достатніх фінансових ресурсів для виконання поставлених перед ними завдань. Держава надмірно концентрує фінансові над­ходження в центральний бюджет (понад 80 %), що негативно впли­ває на фінансово-економічну діяльність регіональної економіки. Од­нак регіони неодцакові за своїм економічним потенціалом, отже, фор­муються регіони-донори і дотаційні регіони. Ці об'єктивні умови зо­бов'язують державу з позицій єдиного господарського комплексу впливати на бюджети окремих територій через трансферти, надання дотацій та інші економічні механізми регіональної орієнтації, без яких неможливо було б вплинути на природну необхідність розвитку ре­гіонів. Це ще раз підтверджує, що механізм перерозподілу загально­національного багатства з метою підтримки окремих регіонів свідчить про єдність господарського комплексу, в якому економіка кожного конкретного регіону виступає як окрема ланка.

Для вирішення проблеми депресивності окремих економічних ре­гіонів, активізації їх господарської діяльності розробляються та впро­ваджуються регіональні програми розвитку з найбільш важливих

Глава 10, Економіка України ш регіональна систеша та Ті розвиток

ш. ^

напрямів галузей економіки. Джерелами фінансування цих програм є як регіональні, так і національні бюджети, ними можуть також бути кредиги або залучені спонсорські кошти.

Найбільш вагомим важелем регіонального економічного регулю­вання є бюджетне регулювання просторової (регіональної) економі­ки. Цей механізм поєднує як централізоване управління фінансами, так і високу регіональну самостійність. Обмеженість певною мірою бюджетних ресурсів дає можливість вирішувати проблеми економіч­ного розвитку лише окремих регіонів (депресивних та пріоритетно­го розвитку).

Отже, поєднання централізованих механізмів регіонального роз­витку як окремих ланок єдиного господарського комплексу з актив­ною діяльністю регіональних адміністративних та економічних струк­тур кожного конкретного регіону може забезпечити прискорений роз­виток регіонів.

Кожний економічний регіон має певну територію, свою внутріш­ню економічну структуру, механізми управління і функціонування. Рекомендована науковцями найбільш стабільна і функціонально-опе­ративна структура економічних районів показана нарис. 10.3.1.

Завдяки міжрегіональним зв'язкам економіка окремого регіону є часткою економік інших регіонів і, таким чином, національної еко­номіки країни в цілому.

Найбільше значення для економічного розвитку територій регіону має їх поділ з позиції територіального поділу праці, адміністративно-еконо­мічного управління, виділення територій з різним станом ринків праці, товару, послуг тощо.

Такі ринкові елементи є інтеграторами економік різних регіонів, перетворюючи господарство кожного регіону в єдину господарську систему країни. Як бачимо, економіка регіону являє собою складну систему взаємодій регіональних, субрегіональних (внутрішньо-регіо­нальних) і міжрегіональних елементів, які утворюють єдиний еконо­мічний простір. Складовими єдиного економічного простору є ринко­ва інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів.

 

РОЗДІЛ НІ. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СМЛ УКРАЇНМ

Ш -——~"~ ......... <— .. •. - <*&

До об'єктивних факторів включають:

♦ нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів;
4- диференціацію розподілу капіталу по різних галузях;

♦ територіальні відмінності в забезпеченні природними й тру­довими ресурсами, природно-кліматичні особливості;

♦ циклічні коливання, зміни в співвідношенні попиту та пропо­зиції.

Суб'єктивним фактором є помилки в стратегії й тактиці реформ та соціально-економічні прорахунки в економічній політиці нарізних рівнях ієрархічної системи управління (народногосподарському, регіонально­му, галузевому).

Якщо суб'єктивні чинники виникнення відтворювальних диспро­порцій регулювати відносно простіше, то роль об'єктивних факторів можна зменшити лише при зміні умов існування та функціонування економічної системи чи підсистем (політичних, економічних, куль­турних тощо). Однак повністю усунути фактори диспропорцій не­можливо. Тому вони неминучі для будь-якої територіальної суспіль­ної системи.

Серед інших ключових завдань державної регіональної політики - пом'якшення міжрегіональних економічних та соціальних диспро­порцій. Це підкреслено в Концепції державної регіональної політи­ки, затвердженої 25.05.2001р. Указом Президента України, де стави­лося завдання поетапного зменшення рівня територіальної диферен­ціації розвитку регіонів та питання покращення соціального забез­печення громадян.

Актуальність розв'язання даної проблеми є сьогодні очевидною, насамперед тому, що територіальні соціально-економічні диспро­порції в будь-якому суспільстві можуть бути джерелом не лише со­ціальної, але й політичної нестабільності та. провокувати протисто­яння регіонів. У нашій державі з її яскраво вираженими регіональни­ми диспропорціями за економічними, соціальними і суспільно-по­літичними параметрами, з традиційним міфом протистояння Заходу і Сходу, давно назрівала потреба дослідження диспропорцій з метою попередження їх виникнення та нейтралізації наслідків.

Глава 14. Екомов/іжа України як регіональна система та т розвиток

Найбільш загальним показником економічної діяльності є валова додаткова вартість, яка включає оплату праці найманих працівників, податки за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом, та вадо вий прибуток. По Україні вона становить більше третини загального випуску продукції в ринкових цінах. Загальною тенденцією в останній період є зростання виробництва валової додаткової вартості в абсо­лютних показниках як по загальному обсягу, так і в розрахунку на душу населення. Найвищі показники виробництва доданої вартості були і є характерні як головний чинник для високоіндустріальних регіонів (Донецька і Дніпропетровська, Запорізька, Луганська обл.) і є найнижчими для аграрно-індустріальних регіонів (Чернівецька, Тер­нопільська, Закарпатська, Херсонська обл. (рис. 10.4)).

Розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від інвести­ційної діяльності. Основним напрямом є інвестиції в основний капі­тал (капіталовкладення). Вони являють собою витрати на нове буді­вництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння дію­чих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств, витрати на будівництво об'єктів житлово-кому­нального та побутового призначення.

Розподіл капіталовкладень між регіонами характеризує їх терито­ріальну структуру. У зв'язку із децентралізацією економічних відно­син, розширенням прав регіонів, збільшенням їх економічних мож­ливостей зростає і роль регіональної інвестиційної політики. Нові ринкові умови господарювання визначають і нові можливості інвес­тиційної діяльності на всіх регіональних рівнях, зокрема для комер­ційних банків, фінансових груп, виробничих підприємств, приват­них місцевих інвестицій тощо.

Диференціація капшільних вкладень у економічний розвиток ре­гіонів є достатньо контрастною. Сьогодні значні інвестиції вклада­ються у Центральний, Донецький, Придніпровський та Причорно­морський райони. Тут зосереджено дві третини всіх інвестицій. Спря­мування інвестицій в основний капітал дає змогу вводити в дію до­даткові основні фонди. Найбільше (дві третини - 66, 6 %) введених

Рис 10.4 Обсяги продукції промисловості за регіонами у 2003₁ (у фактичних цінах підприємств, млрд. грн)*

*Джерело: Буклет "Україна- 2003"-К.: Держкомстат України, 2004. - С. 3.

основних фондів припадає на чотири економічні райони - Донець­кий, Придніпровський, Східний і Центральний.

Територіальні відмінності у введенні основних фондів зумовили і територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продуктивних сил - подальше їх значне зростання у Центральному і Донецькому райо­нах, незначне зростання у Карпатському і Причорноморському і спад різної величини у решті економічних районів України.

Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил вирізняєть­ся група соціальних, в складі яких головне місце належить соціально-демографічним. Останні охоплюють чисельність населення і його ди­наміку, розміщення, структуру (вікову, освітню) тощо. Нерівномірність розміщення населення впливає на диференціацію економічного роз­витку регіонів. Найбільше населення зосереджено в Донецькому, При­дніпровському районах (майже ЗО % загальної чисельності населення в Україні). Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження на­селення припадають на Подільський і Поліський райони.

Показник густоти населення, який показує ступінь його зосеред­женості як по території Україні, так і по регіонах, зменшується. При цьому найбільш суттєвим зменшення густоти населення (5-6 чол.) є в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Не змінила­ся густота населення лише у Івано-Франківській та Рівненській об­ластях. На решті території економічних районів та областей густота населення зменшилась на 1-2 чол.

Відбуваються певні зрушення у територіальних пропорціях відтво­рення кваліфікованих робітників. Так, територіальне зосередження цієї категорії населення зросло лише у трьох районах - Поліському (на 0,7 відсоткового пункту), Східному (на 0,5 відсоткового пункту), Центральному (на 0,6 відсоткового пункту). Найбільш суттєве змен­шення відбулося у Причорноморському економічному районі.

Показники випуску студентів навчальних закладів усіх рівнів акре­дитації також характеризують інтелектуальне відтворення продуктив­них сил людей. Найбільша кількість студентів, які закінчили вузи, була У Центральному і Східному районах, де вони становили відповідно

РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ ЄМЛ УКРАЇНИ

понад 19 та 16 % загальні кількості випускників в України. Найнижчі показники у Подільському і Поліському районах, які гцорічно випус­кають 7,0- 7,5 % загальної чисельності студентів України.

У цілому треба зазначити, що найбільш результативним було функ­ціонування господарських комплексів у Донецькому і Придніпровсь­кому економічних районах, якими виробляється понад третину вало­вої доданої продукції України, тут зосереджені більш ніж третина ви­робничих фондів і така ж кількість населення України. Ці два еконо­мічних райони беруть найбільш активну участь у зовнішньо-еко­номічній діяльності. Експорт цих районів становить понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надход­ження в Україну. Тут виробництво валової доданої продукції на душу населення становить у 2,3 рази більше ніж у регіонах з найменшими показниками (Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька обл.).

На другому місці за результативністю економічної діяльності йдуть Причорноморський, Східний та Центральний економічні райони. У них виробляються третина промислової продукції, 40 % сільськогос­подарської продукції та 43 % експорту товарів України.

На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової доданої вартості, 15,5 % промислової і близько 40 % сільськогосподарської продукції країни. Наведені дані характе­ризують відчутну диференціацію регіонів України в розвитку та в їх продуктивній господарській діяльності.