Зовнішня економічна діяльність України в умовах ринкової економіки.

Я План викладу матеріалу

12.1. Зовнішня економічна діяльність України в умовах ринкової економіки.

12.2. Економічні зв'язки України з країнами СНД.

12.3. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції.

 

12.4. Економічна інтеграція України в європейську та світову структуру.

12.5. Експортний потенціал України і можливості його реалізації на світовому ринку.

12.6. Транзитний потенціал України і його значення в розвитку економіки держави.

Міжнародні економічні відносини України являють собою широ­кий аспект торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових та інших зв'язків між державами, що сприяють обміну економічними ресурсами. У сучасних умовах ринкової економіки жодна країна не може претендувати на повноцінний економічний розвиток без залу­чення її до міжнародних господарських зв'язків.

Ефективний розвиток економіки будь-якої країни тісно пов'яза­ний з економічною політикою інших країн, а форма участі у світово­му поділі праці в значній мірі залежить від географічного положення держави, відмінностей у природно-кліматичних умовах країн, від їх ресурсного забезпечення рівня розвитку продуктивних сил.

Сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин ха­рактеризується розвитком глобалізації світової економіки, зокрема, фінансової глобалізації, виходом на перший план загально цивілізо­ваних проблем - боротьбою із світовим тероризмом, вирішенням про: блем наддержавного регулювання світового розвитку.

Нині Україна є невід'ємною складовою світової економіки, еле­ментом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних рин­кових структур. Системна трансформація в Україні об'єктивно розг­лядається як важлива передумова розширення та підвищення ефек­тивності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро та мікроекономічних форм.

Міжнародні господарсько-економічні зв'язки для нашої країни є одним із ключових факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: з початку незалежності і до кінця минулого століття частка експорту товарів та постуг у структурі ВВП України зросла з 24-26% до 45-47%. А в 2005 році вона становила біля 48 %. Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як самостійного орга­нізму, здатного до саморегулювання та виживання в міжнародній кон­курентній боротьбі. Слід зазначити, що зростання вітчизняного екс­порту протягом цього періоду відбувалося в основному за рахунок збільшення вивезення товарів та послуг до провідних індустріаль­них держав та інших країн далекого зарубіжжя.

Практичний досвід зовнішньо-економічної діяльності доводить про необхідність проведення активної державної політики, забезпе­чення сприятливих нормативних організаційних передумов у міжна­родному співробітництві в усіх напрямках економічного розвитку.

Державне регулювання зовнішньо-економічної діяльності Украї­ни насамперед полягає в створенні системи стимулів, спрямованих на ліквідацію дисбалансу між експортними та імпортними потоками в економіці держави, покращення стану платіжного балансу, змен­шення залежності від імпорту. Регулююча роль держави здійснюєть­ся через прийняття ряду законодавчих актів щодо зовнішньо-еконо­мічної діяльності, різноманітних постанов і рішень уряду та через

==- 471

РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СМЛ УКРАЇНИ

ш °^

інструменти державного регулювання: тарифи, квоти, податки, міждержавні договори і угоди, протекціонізм та заходи щодо стиму­лювання експорту та імпорту.

З кожним роком Україна розширяє партнерські зв'язки із зарубіж­ними країнами, оскільки ринкові принципи все активніше впровад­жуються в господарське життя країни. Організація зовнішньо-еко­номічних зв'язків, зокрема, торгівлі, її структура і динаміка багато в чому характеризують національну економію/, її проблеми і перспек­тиви розвитку, а також ступінь впливу на світогосподарські зв'язки. Нинішня зовнішньоторгова орієнтація все більш спрямовується на країни Європейського союзу, Північної Америки та інші країни з роз­винутою ринковою економікою.

Однак, процес переходу України до ринкової економіки вимагає створення необхідних передумов для інтеграції до міжнародної сис­теми економічного і наукового співробітництва. Однією із найваж­ливіших частин системи регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності вважаються заходи здійснення контролю за експортом стратег­ічних товарів і технологій. Сьогодні українські товари на світовому ринку характеризуються ще низькою конкурентноздатністю, що стри­мує нарощування експорту та звужує як внутрішній, так і зовнішній ринки збуту. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але де­шевих товарів, що поступово гальмує національне виробництво, пе­ретворюючи Україну на периферію світового господарства. Нині май­же половину всього експорту України становить продукція металургії та хімічної промисловості.

На перспективу в Україні доцільно розвивати ті галузі, які мають прискорений оборот капіталу і забезпечують потреби населення. Сюди потрібно віднести харчову і легву промисловості, а також га­лузі, які забезпечують їх сировиною та відповідну інфраструктурну сферу. Розвиток згаданих галузей в певній мірі залежить і від імпор­ту як сировинних ресурсів, так і від впровадження новітніх техно­логій. Тому в перспективі доцільно розширювати діяльність спільних

Глава 12. Мганар. екои. зв'язки Укр. та її інтеграція в європ. та світові отрукт

ш—— ■*&

міжнародних підприємств та створювати власну матеріально-техні­чну і сировинну базу. Особливої уваги заслуговує розвиток аграрно­го сектору, який є сировинною базою як для легкої, так і харчової промисловості. Найбільшим експортно-орієнтованим комплексом України в аграрному секторі є цукрово-буряковий комплекс. В 1990 р. Україна виробила понад 7 млн. тон цукру. Три четверті його йшло на експорт за межі України. Нині виробляється цукру менше 2 млн. тон. В майбутньому при ефективності розвитку цукровиробничого комплексу, він може стати головним в експорті сільськогосподарсь­кої продукції.

Україна традиційно вважається країною з великим науково-техніч­ним та інтелектуальним потенціапом. Однак за останні роки експорт іфодукщїнаукомістких галузей скоротився. Розширення обсягів вироб­ництва наукомісткої продукції мало б позитивний вплив на збереження інтелектуального потенціалу, хоча в економічних зв'язках із зарубіжни­ми країнами Україна використовує наугово-технологічне співробітниц­тво, до якого належить торгівля патентами, ліцензіями і т.п.

Зовнішньоекономічні зв'язки України повинні орієнтуватися на збільшенні питомої ваги в експорті готових виробів та значне скоро­чення поставок сировини. У структурі імпортних товарів переважає продукція, яка не виробляється в Україні, або виробляється в обме­женій кількості і є необхідною для задоволення потреб внутрішньо­го споживача та випуску експертних товарів. Нині наша країна в ве­ликій мірі залежна від постачання паливно-енергетичних ресурсів, а також медикаментів, кольорових металів, обладнання, комплектую­чих, в яких держава не забезпечує свої потреби за рахунок власного виробництва.

Україна імпортує окремі продовольчі товари та продукти їх пере­робки. Тому для України життєво важливо забезпечити себе альтер­нативними джерелами постачання електроносіїв та мати власні рин­ки збуту товарів продуктової та виробничої сфер.

З метою посилення механізму державного регулювання імпортної політики необхідні заходи, спрямовані на забезпечення диверсифі-

РОЗДІЛ ill. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНІМ. СИЛ УКРАЇНИ

Ш -.................. ■................... "^

кації джерел поставок продукції виробничо-технічного призначен­ня, в першу чергу продукції критичного імпорту. Це сприятиме зни­женню ресурсної залежності від монопольних постачальників, а та­кож посилить захист національних виробників на внутрішньому рин­ку, стимулюватиме імпорт сучасного устаткування, техніки, механізмів та квотних технологій.

Для України стратегічною метою повинен бути перехід від екс­порту сировини до експорту готової продукції.

Програма стабілізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного по­тенціалу України, першочергових імпортних потреб. Тому стратегіч­ними напрямами діяльності держави повинно бути:

% підвищення та нарощування випуску конкурентноздатної про­дукції;

Щ$, ефективне використання специфічних ставок ввізного мита на імпортні товари з метою захисту власного товаровиробника та посилення контролю за якістю імпортних товарів;

Щ> надання відповідних пільг і допомог вітчизняним товаровироб­никам, які займаються експортом продукції та вкладають інвестиції в галузі і виробництва, шляхом зменшення податкового тиску, спри­яння отриманняікредитів, здійснення активної митно-тарифної пол­ітики;

4$ розробка комплексної національної стратегії економічно зба­лансованого розвитку промислового виробництва з виділення пріо­ритетів науково-технологічного, експортнозорієнтованого розвитку та підтримання виробників, які працюють в галузях, що експорту­ють дану продукцію;

Ч*> запровадження в експортно-імпортних операціях механізму таких зустрічних закупівель, при яких імпорт будь-якої продукції здійснюється за умови зустрічного експорту продукції з країни імпор­тера.

Як ми бачимо, нині всі країни світу тою чи іншою мірою причетні до інтеграційних процесів в зовнішньоекономічній діяльності. Цей

Оіава 12. Мїжнар. етан, зв'язки Укр. та Ш іит©іграіщоя в європ. та світові структ.

ш ^

процес носить глобальний характер. Як показує досвід, нині най­більший ефект отримують найбільш розвинуті країни світу. Еконо­мічно слабші країни є надзвичайно вразливими і часто беззахисни­ми перед дією глобальних економічних, фінансових, технологічних та інших чинників. Усе це вимагає створення національних і міжна­родних механізмів, які б зменшували негативний вплив глобалізації на національний і світовий економічних ринок.