Глава 17. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності

ЦІ План викладу матеріалу

17.1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефек­тивності суспільного виробництва.

17.2. Державна програма охорони навколишнього при­родного середовища.

17.3. Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно-ре­сурсного потенціалу.

17.4. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовиша.

17.1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва

У результаті виробничої діяльнюсті використовуються різноманітні матеріали і природні ресурси для виробництва продукції, яка потрібна як для суспільства, так і для окремого споживача. Однак на сьогодні в більшості галузей народного господарства спостерігаються великі втрати окремих видів ресурсів, які нераціонально використовуються, перебувають у відвалах, займають великі території і забруднюють на­вколишнє природне середовище. Тому питання ресурсозбереження в економіці і розвитку народного господарства набуває великої ваги. Під ресурсозбереженням розуміють систему засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витра­тою сировини і матеріалів та енергії на усіх стадіях технологічного процесу. У ринкових умовах господарювання все більш набуває чин­ності комплексний підхід до ресурсозбереження, який включає орга-

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Щ----------------------------------------------------------------------------------------- —— ■■ —-w

нічне поєднання технологічних, економічних і соціальних напрямків

інтенсифікації використання ресурсів. Це складова загального понят­тя «екологізація виробництва», яке включає: стимулювання ресурсоз­береження, пошук принципово нових джерел енергії, маловідходне виробництво, переробку відходів, а також процес виготовлення і ви­користання товарної продукції. Сюди також входять: ощадливі витра­ти сировини, комплексне використання природних ресурсів, ство­рення новітніх технологій, що забезпечують маловідходне виробниц­тво, замкнуті цикли водообігу, утилізацію відходів.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтен­сивністю природокористування, що визначається збільшенням кількості кінцевої корисної продукції на одиницю залученого у вироб­ництво конкретного або інтегрального ресурсу чи питомими капіта­ловкладеннями на відтворення цих ресурсів.

Ресурсозбереження в широкому розумінні - це витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Воно визначає питому вагу використання сировини і матеріалів в собівартості одиниці про­дукції.

Вирішення проблеми ресурсозбереження означає:

х збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів;

х зниження собівартості виробленої продукції;

х зростання чистого прибутку;

х більш повне використання виробничих потужностей і підви-гцення продуктивності праці;

х зменшення капітальних вкладень у видобувній галузі;

х поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовигца.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногос­подарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни іншими матеріалами або відходами виробництва. Відходи, що виявляють реальні споживчі властивості, мають певну вартість, оскіль­ки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

Глава 17. Економічна єфттмвніать природоохоронні'дшпьності

~ У виробничій діяльності галузей характерні два основні напрями підвищення їх ефективності:

■/ зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб споживачів на основі підвищення фондо-, електро- і енерго­оснащеності праці, що призводить до економії живої праці;

■/ ресурсозбереження, що включає раціональне використання ма­теріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ре­сурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

За даними статистики на кожного жителя Землі щорічно видобу­вається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7 % вико­ристовується у кінцевому продукті, а решта маси йде у відходи.

Відходи виробництва, або вторинні ресурси - одне з основних дже­рел ресурсозбереження. Економічний ефект від використання вторин­них ресурсів визначається за формулою:

Е = Ц - С • N - КЕ_н; де Е - економічний ефект від використання вторинних ресурсів; Ц- ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини; С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини; N- обсяг виробленої продукції з вторинної сировини; К-капітальні вкладення в устаткування для переробки вторин­ної сировини;

Е - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкла­день (він може дорівнювати 0,1-0,15).

З екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, шіе й залучення їх повторно в господарське використання. Ви­добування корисних компонентів із відходів дає можливість заощаджу­вати вичерпні природні ресурси, залишаючи їх у земних надрах для майбутнього використання, а головне, що при цьому зменшується заб­руднення навколишнього середовища.

В Україні кожна третя тонна сталі, кожна п'ята тонна кольорових металів і кислот, атакож половина паперу і картону виробляється з вто-

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ринної сировини. Переробка вторинної сировини потребує в 4 рази менше капіталовкладень, ніж виробництво з первинної сировини, а питома вага капіталовкладень на збір і переробку металобрухту в 25 разів нижча, ніж виробництво металу з руди. Витрати електроенергії при виплавці алюмінію в 25 разів більші, ніж при переплавленні його з вторинної сировини.

У даний час макулатура покриває лише одну третю частину потре­би в сировині для виробництва паперу. В той же час І т макулатури заощаджує 4,5 м³ деревини, 200 м³ води, у два рази зменшує витрати електроенергії.

Питання ресурсозбереження для України має винятково важливе значення. Нині, за даними статистики, на одиницю національного доходу витрачається більше, ніж у СІНА: нафти і газу в 2,5 рази, енергії - у 2 рази, сталі і бавовни - у три рази, цементу - у 2,6 рази.

Найефективнішим шляхом вирішення проблеми ресурсозбережен­ня є використання безвідходних та маловідходних технологій. Це по­трібно враховувати ще й тому, що світові ціни на сировину постійно зростають. Безвідходна технологія - це практичне застосування най­новіших досягнень науки і техніки, методів і відповідних коштів з метою забезпечення в межах людських потреб якнайраціональнішо-го використання природних ресурсів і енергії та захисту навколиш­нього середовища.

Маловідходна технологія - це спосіб виробництва продукції, за яко­го частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідли­вий вплив на навколишнє середовище не перевищує допустимих сані­тарних нори. Ця технологія передбачає, щоб вироби мали відповідно тривалий термін служіння, після чого могли бути легко відновлені (відре­монтовані), а після закінчення терміну користування поверталися в ан­тропогенний ресурсний цикл з подальшою переробкою або знешкод­жувалися тазахоронялись як неутилізовані відходи.

У відповідності з закономірностями розвитку довкілля будь-яка при­родна система розвивається лише за рахунок використання матері-

Глава 17. Економічна ефешпивність прирвдоохоромноі'діяльності

ально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий - це випливає із законів термодинаміки, на основі чого можна зробити висновок: абсолютно безвідходне виробництво неможливе. Тому поняття «безвідходна технологія» є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку і впровадження інноваційних досягнень техні­ки на певному історичному етапі.

У нинішніх умовах господарювання для найбільш ефективного ре-сурсовикористання та його збереження є комплексний підхід до пе­реробки сировини. Цьому має сприяти створення територіально-ви­робничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини і відходів усередині комплексу, включаючи комп­лексну переробку сировини. Такий комплексний розвиток сприяти­ме також ефективному і раціональному використанню енергоресурсів та енергозбереженню.

17.2. Державна програма охорони навколишнього природного середовища

Сучасне екологічне становище в Україні та низці країн світу харак-. теризується як незадовільне. Людство у результаті своєї діяльності пе­ревершило можливості природних біологічних чинників. Нераціо­нальна структура народного господарства, що пов'язана із застосу­ванням матеріало- та енергоємних технологій, низький технічний рівень технологій очищення газоповітряних викидів у атмосферу і скидів стічних вод у водойми і низка інших факторів призвели до зни­ження продуктивності господарства країни, погіршення стану здоро­в'я людей і, як наслідок, до зменшення чисельності населення. Нера­ціональне використання природних ресурсів значно погрішило стан довкілля і нині створюється загроза завдання непоправної шкоди біо­логічному і ландшафтному різноманіттю - лісовим, гірським і морсь­ким системам, водоймам, лукам, землям тощо.

Нині завдав ня суспільства - не підривати природні основи свого існування, не перешкоджати прогресивним процесам, що відбуваються

 

4М*вияіеВіШц*аамеи »*«■ w» r. ■ ........•w.»......... .................

_jr^ РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Щ—------------------------------------,--------------- _--------- —----------------- ------------------- «Щ,

у біосфері, витрачаючи на це все більшу кількість енергії, а намагатися з'ясувати закони і правила, що керують цими процесами, узгоджува­ти з ними свої цілі та дії. Історичній досвід засвідчує, що.гподина може усвідомлювати гостроту проблем, які потрібно вирішувати і, зосеред­жуючи на цьому достатні інтелектуальні та матеріальні ресурси, про­тягом короткого періоду досягти значних реззшьтатів.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 р. Верховною Ра­дою України прийнята постанова «Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, ви­користання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпе­ки». Ця постанова розглядається як Державна програма охорони дов­кілля в Україні. В ній сформульовані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природного середовища і раціонального ви­користання природних ресурсів, а саме:

+ формування збалансованої системи природокористування і адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу еконо­міки;

+ екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будів­ництві, сільському господарстві, на транспорті тощо;

+ поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню р. Дніпро та інших річок, Чорного та Азовського морів;

+ будівництво нових та реконструкція діючих потужностей ко­мунальних очисних каналізаційних споруд;

+ забезпечення населення якісною питною водою;

+ стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і про­мислових центрах Донецько-Придніпровського та інших регіонів;

+ гарантування екологічної безпеки ядерних об 'єктів і радіацій­ного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливо­го впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

♦ збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, за­повідного права.

= 590 =---------------- =

Глава 17. Економічна ефештююсть природоохоронної діяльності

ш—• — ^

Як бачимо з наведеного, цією програмою охоплені всі головні ас­пекти діяльності народного господарства країни. Для здійснення цієї Державної програми передбачається вирішення таких завдань:

0 створення в країні ефективної системи екологічної освіти, ви­ховання та інформування;

0 структуризація економіки із суттєвим зменшенням частки енерго- і матеріалоємних виробництв;

0 запровадження дієвих економічних складових впливу на систе­му природокористування;

0 створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення в сфері охорони навколишнього природного середови­ща, екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів;

0 організація державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

0 захист повітряного басейну від забруднення, особливо у вели-ких містах і промислових центрах;

0 здійснення управління водними ресурсами на основі басейново­го принципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок;

0 запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних воду водні об'єк­ти, захист підземних вод від забруднення;

0 захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, вис­наження і нераціонального використання;

0 збереження й розширення території з природним станом ланд­шафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рек­реаційних територіях;

0 підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

0 знешкодження, утилізація та поховання промислових і побу­тових відходів;

0 зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

0 забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військо-

РОЗДІЛ IW. ЕНОНОтіШ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

во-промислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю збройних сил;

ЕЗ створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-технічного походження.

Ця комплексна державна програма охорони навколишнього при­родного середовища є стратегічною і довгостроковою. її реалізація повинна здійснюватись шляхом розроблення і виконання окремих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих про­грам, які мають базуватися на здійсненні державної політики у сфері охорони навколишнього середовища та природокористування!.