Європейський вектор українського правового поля в сфері охорони навколишнього середовища.

Для України основаним напрямком розвитку й удосконалення за­конодавчої бази є його гармонізація з європейським, яка визначена на Копенгагенському саміті Європейської Ради у червні 1993 р.

Оскільки Україна прагне інтегруватися в Європейський економіч­ний простір, то політико-правові, організаційні та екологічні заходи повинні орієнтуватися на вимоги країн-членів Європейського Союзу. Україна з 1995 р. є членом Ради Європи і вона підтриіяує заходи, які задовольняють екологічну спрямованість розвитку. У 1998 р. в Ук­раїні створено Національне агентство з реконструкції і європейської інтеграції, з яким співпрацюють усі основні міністерства. Указом Президента України від 11.06.1998 р. № 615 (зі змінами внесеними Указами від 12.04. 2000 р. № 587 та від 11.01.2001 р. № 8) прийнята Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, у якій визна­чено основні положення зовнішньополітичної стратегії щодо інтег­рації України в Європейський правовий простір, мету та етапи пра­вової адаптації.

Законом України від 21.11. 2002 p. № 228-IV прийнята Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до за­конодавства Європейського Союзу. Це поетапне прийняття та впро­вадження нормативно-правових актів України, розроблених з ураху­вання законодавства ЄС.

Завдання інтеграції України у систему міжнародної екологічної безпеки, посилення вимог законодавства в сфері охорони навколиш­нього природного середовища висуває на перший план розвиток но­вих напрямків у сфері природокористування: проведення ефективної екологічної політики, спрямованої на збереження і відтворення при-

родних ресурсів, екологізацію податкової системи, розвитку ринку «природоохоронних» цінних паперів (права, квоти), створення сис­теми екологічного страхування. У цьому напрямку уже ведеться відпо­відна робота.

У 1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збере­ження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування. Внеском у виконання Конвенції: є проекти ТАС1С «Карпатська транскордонна екологічна мережа» та проект Глобального Екологічного Фонду «Збе­реження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі».

Постановою Верхової Ради України від 05.03.1998 р. затверджені Основні напрями державної політики України у галузі охорони дов­кілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологіч­ної безпеки. Основними напрямами передбачений комплекс заходів, спрямований на екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, міжнародне співробітництво, розвиток право­вої бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологіч­ного законодавства України з міжнародним правом. Ці заходи відпо­відають Екологічній програмі ЄС і визначають такі пріоритети:

Ч*. екологічна безпека ядерних установок, захист довкілля і насе­лення від радіації; зведення до мінімуму наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС;

4j> екологічна реабілітація прісноводних водойм та поліпшення

якості питної води;

Щр стабілізація та поступове покращення екологічного стану вДо-нецько-Придніпровському регіоні (басейн Сіверського Дінця та ниж­ня частина Дніпра);

Ч> будівництво нових та реконструкція діючих потужностей ко­мунальних очисних каналізаційних споруд;

%*, захист Чорного і Азовського морів від забруднення та подаль­ше покращення екологічного стану;

%, збалансоване управління природними ресурсами та перебудова основних секторів національної економіки на екологічно чисті, вклю­чаючи управління водними ресурсами;

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Ш---------------- • --------------------------------------------------- ————■v

Щ, охорона біологічного розмаїття природи.

Ці Основні напрями націлені на інтеграцію екологічних інтересів в економічні реформи, орієнтовані на посилення централізації та широкомасштабний контроль економіки і суспільства з метою при­пинення деградації довкілля.

В 1998 р. в Україні вперше здійснено спільний проект «Партнери з водно-болотних угідь», яким передбачено комплекс заходів щодо збереження і ощадливого використання унікальної біосистеми Ду­найських плавнів. Перспективними напрямами є подальша співпра­ця України з Всесвітнім Фондом охорони природи щодо захисту лісо­вих масивів у Карпатах, Поліссі, узбережжя Чорного та Азовських

морів.

Як відомо, більшість із українських річок розташована у водозабір­ному басейні Чорного та Азовського морів. Найбільш значними транс­кордонними водами є Чорне та Азовське моря, басейни Дунаю, Дніпра, Західного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця. Майже 75% річок України є транскордонними і вони є важливою сферою регіонально­го співробітництва. З цією метою Україна уклала окремі угоди щодо використання транскордонних вод з Російською Федерацією, Біло­руссю, Республікою Молдова, Польщею і Словаччиною, а в 1999р., приєдналася до Конвенції про охорону та використання транскор­донних водотоків і міжнародних озер. Головне завдання - це знижен­ня забрудненості, раціональне використання та охорона різних вод­них об'єктів. Таким чином Україна бере участь у Чорноморській і Ду­найській екологічних програмах. Крім цього, підписала Конвенцію про запобігання забруднення моря звалищами відходів та інших речовин, Конвенцію про охорону і стале використання басейну ріки Дунаю та ратифікувала Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середо­вище у транскордонному контексті.

У липні 1999 р. Україна ратифікувала Базельську Конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх утилізацію. А 26.09.2002 р. Україна приєдналася до Ротердамської Конвенції про процедуру попередньо обгрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній

 

-*&

Глава 18.Світовий досвід і міжнар. співробітн. у сфері охор. навк. сер.

торгівлі, прийнятої 10.09.1998 р. Конвенція спрямована на врегулю­вання міжнародної торгівлі окремими небезпечними хімічними ре­човинами з метою охорони здоров'я людини та навколишнього при­родного середовища від потенційного шкідливого впливу та заохо­чення їх екологічно обґрунтованого використання шляхом сприяння обміну інформацією, запровадженням процедури прийняття рішень щодо імпорту та експорту на національному рівні.

Прийнятий Закон України від 06.07. 1999 р. «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» визначає обов'язки держави розробляти, а науковців досл­іджувати ефективні правові механізми реалізації екологічних прав громадян. Конвенцією передбачено: права на сприятливе для здоро­в'я та добробуту співжиття, права на доступ до інформації, на участь громадськості у прийнятті рішень, правовими формами якого спра­во на обговорення проектів законодавчих актів, проектів будівницт­ва, проектів рішень, участі у проведенні громадської екологічної ек­спертизи щодо зазначеного переліку видів діяльності; права на дос-. туп до правосуддя з цих питань.

Україна є Стороною понад 70 міжнародних двосторонніх та бага­тосторонніх угод, що пов'язані з охороною довкілля. Виконання зо­бов'язань цих багатосторонніх угод вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існуючими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.

З метою організації виконання зобов'язань міжнародних угод по
використанню та охороні природно-ресурсного потенціалу Кабіне­
том Міністрів України прийнято Постанову «Про затвердження Ком­
плексної програми реалізації на національному рівні рішень, прий­
нятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку на 2003 -2015 роки».
Ця програма визначає стратегію і шляхи розв'язання глобальних і за­
гальносуспільних проблем з метою забезпечення сталого розвитку.
Вона передбачає: подолання бідності, впровадження моделей стало­
го виробництва та споживання, охорону і раціональне використання

природних ресурсів, оіггимізацію ресурсної бази економічного та соц­іального розвитку. Реалізація цих завдань вимагає поетапного розши­рення обсягів науково-дослідницької та методичної роботи, удоскона­лення нормативно-правової бази системи координації і контролю за виконанням зобов'язань, взятих на себе Україною перед світовим

співтовариством.

Міжнародне співтовариство у сф>ері охорони навколишнього при­родного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополі­тичному курсі України. Україною підписано понад 45 двосторонніх міжнародних угод і договорів. Зокрема, Білорусю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. З вересня 1997 р. реалізується Торунська Декларація про співробітництво в галузі охорони довкіл­ля серед країн Центральної та Східної Європи (Білорусі, Болгарії, Латвії, Литви, Польщі, Молдови, Румунії, Словаччини та України).

Підписані Меморандуми про взаєморозуміння щодо співробітниц­тва в галузі охорони довкілля з Австрією і Фінляндією. Про співробіт­ництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації укладені угоди з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Стабільно і динамічно розви­вається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - з Данією, Нідер­ландами, Німеччиною, США.

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми TACIS, а також на двосторонній основі з США, ФРН, Ка­надою, Швецією, Японією.

Про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони дов­кілля свідчить проведення в травні 2003 р. в м. Києві конференції

«Довкілля для Європи».

Україна є членом ООН і разом з іншими країнами світу проводить активну роботу щодо врятування планети від екологічного лиха.

Виходячи із вимог і рекомендацій міжнародного співробітництва, Україна повинна адаптувати національне природоохоронне законо-

=630

Глава 18. Свіпювий досвідіміжнар. спів робтш. У сфері ожор. навк. сер,

давство до міжнародних вимог та законодавства ЄС. Отже, гармоні­зація екологічного законодавстві! України до законодавства ЄС ви­магає подальшої розробки та удосконалення базових екологічних стандартів і нормативів. Стратегічною метою України є подальший розвиток співробітництва з державами Європейського Союзу. Тому, - країна повинна відповідати європейським стандартам і вимогам на всіх рівнях: політичному, економічному, соціальному і екологічному.