Перспективні напрями раціонального природокористування

Аналіз антропогенного циклу кругообігу речовин підтверджує, що для безперервного його функціонування потрібно постійно і в зрос­таючій кількості споживати первинні відновні та невідновні ресурси, оскільки постійно зростають потреби суспільства. Раціональне при­родокористування передбачає господарювання таким чином, щоб за­безпечити самовідтворення відновних природних ресурсів, тому їх використання має бути науково обгрунтованим і відповідним чином узгодженим з відповідними службами, які здійснюють моніторинг за їх використанням.

Використання невідновних природних ресурсів має обмежуватися і базуватися на самообмежувальному мінімумі, з одного боку, а з іншого - необхідно бережливо і раціонально використовувати вже видобуті корисні копалини, дбайливо і довгостроково споживаги виготовлені з них продукти та предмети вжитку, своєчасно їх відновлювати. Відхо­ди предметів, які повністю вийшли з ужитку, необхідно збирати й

Глава 14. Haystosi засади рацюиапьиово природокормєітуважя

Щ "^

переробляти у вигляді вторинних матеріальних ресурсів.

З метою забезпечення оптимального використання природних ре­сурсів в Україні необхідно здійснювати реструктуризацію економі­ки, спрямувавши її в бік зменшення використання матеріальних і енер­гетичних ресурсів та самозабезпечення. Водночас потрібно викорис­товувати сучасні найбільш ефективні безвідходні і маловідходні тех­нології в усіх галузях народного господарства. У сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває екологізація викори­стання природно-ресурсного потенціалу. Екологізація виробничої діяльності і раціональне використання природних ресурсів мають стати пріоритетними напрямками державної політики у здійсненні соціально-економічних реформ, необхідною умовою та підґрунтям формування національної економічної доктрини.

Концепція раціонального природокористування і національної еко­логічної доктрини як підґрунтя розвитку екологічного менеджменту має базуватися на таких принципах²:

+ пріоритетність ідеї сталого розвитку в контексті поєднання економічної і екологічної безпеки країни та її регіонів;

+ системність і комплексність у здійсненні стратегії розвитку системи екологічного менеджменту як якісно нової ідеології управ­ління;

♦ послідовність та цілеспрямованість у процесі розробки зва­женої стратегії розвитку системи екологічного менеджменту і при впровадженні конкретного організаційно-економічного механізму на кожному етапі її становлення;

+ наступність у розвитку екологічного менеджменту духовних екологічних цінностей, системи екологічного виховання й освіти, куль­турної спадщини.

Тільки таким чином Україна зможе інтегруватися в світовий еко­номічний простір, забезпечити гідний рівень економічної та екологіч-

² Буркінський Б.П., Галушкіна Т. Глобалізація економіки та національна екологічна докт­рина//Економіст.-2002.- №9. -С.20-23.

=— ■ = 531

_________ РОЗДІЛ SV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУ ВАННЯ _^_п

ної безпеки та добробуту її населення.

Варто сказати, що за останні роки в нашій державі сформовані достатньо міцні основи екологічного законодавства, здійснені струк­турні реформи у сфері охорони навколишнього середовища та вико­ристання природних ресурсів, закладений концептуальний базис нової екологічної політики та запропоновано конкретні механізми її діяльності.

З огляду на глобалізацію проблем раціонального природокористу­вання необхідно спільними зусиллями всього світового співтовари­ства вирішувати питання подолання світової екологічної кризи, що невпинно зростає. З цією метою потрібно організувати ефективне і постійно діюче міжнародне співтовариство для вирішення всіх еколо­гічних проблем взагалі та раціонального природокористування зок­рема.

При наявності значної кількості екологічних проблем різного рівня складності та вкрай обмежених ресурсів, доступних для їх вирішення, до національних пріоритетів охорони навколишнього середовища і ра­ціонального використання природних ресурсів зараховують:

■=> формування збалансованої системи природокористування і адекватної структури перебудови виробничого потенціалу вітчиз­няної економіки;

*$ екологізаціт технологій в промисловості, енергетиці, будів­ництві, сільському господарстві, на транспорті;

■=> забезпечення біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Розробка політики в галузі охорони довкілля та раціонального й ощад­ного природокористування є невід'ємною від запровадження голов­них механізмів її реалізації- екологічних програм, що спрямовані на поліпшення якості повітря, води, на розвиток заповідної справи, на ство­рення єдиної екологічної мережі запровадження і дотримання прин­ципів збалансованого розвитку.³

Екологічна політика держави реалізується ч ерез цільові національні,

³ Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навко­лишньому природному середовищі. - К. - 2003. - С. 23.

^^ Глава І4. Наукові засади раціонального природокористування

державні та регіональні проірами. Так, наприклад, у Національній енергетичній програмі України до 2030 р. прийнято стратегію еколо-гізації паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Ця програма базуєть­ся на концепції поетапного здійснення процесу екологізації залежно від пріоритетності заходів та їхньої еколого-економічної ефектив­ності.

У рамках цієї стратегії виділено три основні напрями в процесі еко­логізації ПЕК України.

Перший - значне зменшення і, по можливості, часткова ліквідація викидів, стоків та інших негативних впливів підприємств ПЕК на при­родне середовище і населення за рахунок економії загального спожи­вання електричної та теплової енергії і істотного зменшення у зв'язку з ним обсягів споживання енергоносіїв (органічного та ядерного па>-лива) й використання небезпечних для природного середовища тех­нологій їх видобутку і переробки.

Другий - стратегія екологізації розвитку АПК України передбачає:

Ш формування високопродуктивних і екологічно стійких агролан-дшафтів;

гармонійне поєднання механізмів дії економічних законів і за­конів природи в межах території з урахуванням лімітуючих фак­торів інтенсивності антропогенного навантаження на сільськогос­подарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти;

ІЗ впровадження вимог щодо екологічної безпеки в систему сільськогосподарського природокористування;

0 забезпечення екологічно обгрунтованого поводження з пести­цидами та агрохімікатами;

Ш формування механізмів економічної, адміністративної та кри­мінальної відповідальності природокористувачів за порушення еко­логічних вимог;

Ш розробку природоохоронних заходів на основі вимог міжнарод­ного законодавства та підвищення його ролі в практиці сільськогос­подарського природокористування;

Ш створення системи економічних стимулів виробництва еколо­гічно чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біо­логічного землеробства;

=— =?— 533

„m. РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ^

Щ ————---------------------- ^------ —---------------------------- ————————«^

0 підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкіл­ля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного роз­витку сільського населення;

0 виведення з використання малопродуктивних сільськогоспо­дарських угідь, насамперед у регіонах з високою розораністю земель.

Третій напрямок - екологізація розвитку водогосподарського за­безпечення потреб народного господарства. Вона має здійснюватись відповідно до Загальнодержавної програми водного господарства країни, яку Верховна рада прийняла у 2002 р. як Закон України⁴. Ме­тою цієї Програми є:

Ф еколого-економічна і санітарно-гігієніннарегламентація та дер­жавне управління водокористуванням з наданням пріоритету збере­женню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціону­вання ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних

об'єктів;

® екологічно збалансований за водним фактором розвиток регі­онів з урахуванням стану і прогнозних змін водних ресурсів;

ф планування і впровадження методів водокористування, охо­рони вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;

ф утвердження пріоритетності економічних важелів у процесі регулювання господарських аспектів водокористування, оптималь­не їх поєднання з організаційними і правовими заходами;

ф запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих техно­логій у різних галузях економіки;

Ф включення до загальнонаціональних стратегічних пріоритетів розвитку системи раціонального водокористування для соціальної

сфери;

® запровадження комплексного підходу до територіальної орга­нізації виробництва, земле- і водокористування залежно від водоре-сурсного значення того чи іншого басейну;

^ впровадження програмно-цільового методу планування, про- гнозування та організації водогоспода рської діяльності;

⁴ Відомості Верховної Ради. - 2002, - № 25. - С. 172.

= 534 ------------ ----

Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування

® дотримання чинних міжнародних договорів та співробітницт­во з сусідніми державами у питаннях використання й охорони вод­них ресурсів; запобігання шкідливій дії води на прикордонних водних об 'єктах;

ф широке залучення громадськості до процесів обговорення, пла­нування, контролю використання водних ресурсів.

Україна сьогодні має законодавчо визначені у програмних доку­ментах стратегії екологізації розвитку базових галузей і секторів еко­номіки. Проблема полягає в забезпеченні їхньої дієздатності, відпра­цюванні механізмів реалізації. Це можна вирішити тільки шляхом ство­рення потужних секторальних (корпоративних) систем екологічного управління за міжнародними стандартами і європейським регламен­том з відповідними ефективними механізмами.

Як відомо, розвиток науково-технічного прогресу в країнах світу відбу­вається нерівномірно. У зв'язку з цим все ширше здійснюватиметься міжнародне кооперування в науково-технічній галузі з метою залучен­ня до сучасного технічного прогресу більш відсталих в технічному відно­шенні країн. Враховуючи в подальшому вичерпність природних корис­них копалин у земних надрах, людське суспільство обов'язково буде освоювати ресуфси Світового океану, як це розпочато вже тепер. Роз­робка ефективних технологій раціонального використання первинних природних ресурсів, включаючи Світовий океан, зумовить кооперування наукового потенціалу, що сприятиме спільним розробкам наукових про­блем вченими різних країн. Вже сьогодні розпочалось широкомасштаб­не кооперувати вчених у галузі охорони біосфери від антропогенних забруднень у рамках програми «Людина і біосфера».

Для самообмеження використання невідновних та повільно віднов­них енергоресурсів (вугілля, нафти, газу тощо) потрібно ширше і ефек­тивніше використовувати енергію Сонця та інших нетрадиційних джерел енергії: вітру, термальних джерел, морських припливів і хвиль, попутних газів, водневу енергію, біогаз, депоновану теплоту в глиби­нах земельних надр і Світового океану тощо. Разом з тим потрібно повсюдно використовувати ефективні технології енергозбереження.

_т__________ РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМША ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ЦЛ¹—"™"............ ■"*■"*——-"'............. ■■.... -»■■—-■■■..... —........ —і.... ■—^—-—- «гщр

У майбутньому все більшого масштабу набуде використання біо-технологій у виробництві продуктів харчування, енергетиці та захисті біосфери від антропогенних забруднень. У сучасних умовах все більшого значення набуває освоєння космічного простору з госпо­дарськими цілями: розвідування корисних копалин, прогнозування клімату, моніторинг біосферних процесів, дослідження антропоген­них забруднень біосфери, а також з метою запобігання глобальним можливим воєнним конфліктам, уникнення небажаних наслідків при­родних стихій (пожеж, буревіїв, землетрусів, вулканів, цунамі тощо).

Екологічна політика України буде ефективною, якщо при її фор­муванні і реалізації послідовно і до кінця буде витриманий критерій реальності. Як показує досвід, між законодавчо-нормативним забез­печенням цієї політики та її практичною реалізацією зберігається ще досить велика дистанція. З урахуванням цього і має будуватися так­тика природоохоронних дій на найближчі роки. Головна її мета - в процесі економічного розвитку не допустити погіршення екологіч­ної ситуації. Таким чином, основними напрямками екологічної полі­тики мають стати:

ф екологізація економічних реформ і управління;

ф екологізація людської свідомості в про цесірозвитку;

ф формування ринку екологічних послуг.

Реалізація зазначених пріоритетних напрямків екологічної політи­ки має базуватися на відповідному методологічному підґрунті, що вимагає внесення певних коректив у саму ідеологію управління еко­логічною безпекою, а саме⁵:

Щ своєму прямому призначенню має відповідати механізм еколо­гічної відповідальності суб'єктів господарювання за стан довкілля, який побудований на принципі «Забруднювач платить». Саме цей принцип проголошений у нас як основний економічний постулат на­ціональної екологічної політики. Нині розвиток суспільства зале-

⁵ Кравців В. С. Екологічна політика в Україні: сучасний етап і шляхи активізації/ Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук, праць. - Чернівці: Рута, 2001. -Вип. 109-110. -с. 7-11.

Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування

т. ^

жить від рівня економічного стану та рівня свідомості і суспіль­ство вимушене платити за свій матеріальний достаток ціною ви­сокого екологічного ризику для здоров 'я населення, яке не завжди це усвідомлює;

Щ першочергової уваги заслуговує питання пошуку дієвих засобів імплементації екологічних благ в систему суспільних цінностей. Еко­логічно безпечне середовище в людській свідомості має посісти чільне місце поряд із традиційними матеріальними та духовними потре­бами. Разом з тим потрібно зробити екологічні блага більш доступ­ними для широких верств населення;

^ у складних економічних умовах результативність екологічної політики зростає, якщо до Ті реалізації будуть задіяні вже створені ринкові інститути та механізми регулювання суспільних процесів. Варто зауважити, що з арсеналу сучасної екологічної політики фак­тично випав недержавний сектор економіки. Тому актуальним є пи­тання запровадження ефективних механізмів стимулювання підприє­мницьких структур та приватного бізнесу до участі у вирішенні еко­логічних проблем. У цьому напрямку необхідно встановити правила розподілу відповідальності між: державними органами і приватизо­ваними підприємствами за вже завдані збитки навколишньому сере­довищу. Екологічний фактор має знайти своє відображення у вар­тості об 'єктів, які приватизуються, з метою здійснення необхідних природоохоронних заходів;

Щ назріла необхідність створити ефективні механізми встанов­лення суб 'єктів відповідальності за екологічні порушення минулих років та розподілу зобов'язань щодо їх ліквідації та відшкодування нанесених збитків;

Щ важливою формою активізації екологічної політики мають ста­ти регіональні екологічні програми, спрямовані на вирішення найбільш гострих природоохоронних проблем. Лише усвідомлення того, що стан довкілля й екологія в цілому співвідносяться між; собою як при­чина і наслідок, і що саме вони у сукупності - фундамент, на якому ґрунтується та розвивається соціально-економічна система держа-

= . —- 537

Ш

РОЗДШIV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ви, дозволить вирішити проблему мобілізації екологічних чинників в ім 'я сталого соціально-економічного розвитку і прогресу.

Нині суспільство має реальну можливість переломити негативні тенденції та здійснювати радикальне поглиблення ринкових реформ, зокрема через урахування екологічного чинника. Це передбачає реа­лізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв, становленню національного екокапіталу, активній підтримці створення в Україні сучасної конкурентоспроможної екологобезпечної економіки. її формування вимагає насамперед акти­візації ролі держави у цьому напрямку із залученням усього арсеналу ринкових інструментів при одночасному активному здійсненні інсти-туціональних перетворень, спрямованих на зростання ефективності й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств⁶. Необхідним є встановлення ефективної системи контролю за діяльністю природ­них монополій, розробка механізмів адаптації міжнародних вимог щодо оздоровлення навколишнього природного середовища та втілення їх у національних природоохоронних стандартах.

("?") Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Основні економічні принципи природокористування.

2. Еколого-еквномічні засади раціонального природокористування.

3. Вторинні ресурси і ресурсозберігаючі технології.

4. Платежі за забруднення довкілля.

5. У чому полягає комплексна переробка сировини?

6. Вторинні енергоресурси і методи їх використання.

7. У чому полягає раціональне використання природних ресурсів?

8. Якими є перспективні напрями раціонального природокористу­вання?

⁶ М.ІДолішній. Регіональна економіка на рубежі ХХ-ХХІ століть. Нові пріоритети. -Київ. Наукова думка, 2006. - С. - 217.

Глава 15. Економічний моніторинг і система екологічної інформації

Л План викладу матеріалу

15.1. Стан навколишнього природного середовища в Україні.

15.2. Правові аспекти охорони навколишнього природ­ного середовища.

15.3. Організація служб охорони навколишнього при­родного середовища і система екологічної інформації.

15.1, Стан навколишнього природного середовища в

Україні

Розглядаючи стратегію сталого розвитку економіки України, треба виходити з того, що екологічна безпека є однією з найважливіших скла­дових національної безпеки. Національна безпека, як стан захище­ності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, передбачає гарантоване забезпечення їх існування і можливостей для прогресу та розвитку. Об'єктами національної безпеки є права і сво­боди особи, матеріальні і духовні цінності суспільства та державний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недотор­каність кордонів.

Екологічна безпека як складова національної- це стан захище­ності кожної окремої особи й суспільства взагалі та навколишнього середовища від небезпеки, зумовленої різними видами внутрішніх і зовнішніх загроз та впливів, у першу чергу техногенного та антро­погенного походження. Це значить, що екологічні умови мають знач­ний вплив на збереження здоров'я населення і забезпечення сталого

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Ш. *t

розвитку суспільства. Звідси випливає, що поняття «екологічна без­пека», її рівень визначаються показниками стану здоров'я людини та добробуту суспільства, а також якісним станом природного середо­вища за існуючих умов господарської діяльності.

Результати численних досліджень свідчать, що в Україні існує ціла гама потенціальних джерел екологічної небезпеки, які потребують вирішення з боку державних органів влади, підприємців і громадсь­кості.

Сьогодні близько 80 % всієї території України належить до зон підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Техноген­не навантаження на природне середовище у 4-5 разів перевищує ана­логічний показник розвинених держав. Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок неконтрольованого використання природних ресурсів про­тягом десятиріч, перетворилась в одну з найнебезпечніших в еколо­гічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні ха­рактеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної еконо­міки колишнього СРСР¹. В той час рішеннями «згори», без будь-яких погоджень, нав'язувалось будівництво промислових об'єктів зі шкідли­вими умовами виробництва без вирішення екологічних проблем. Прийняті необгрунтовані рішення не підлягали дискусії і обговорен­ню, їх примушували виконувати. Таким чином, нарощування про­дуктивних сил здійснювалося практично без урахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розташування нових виробництв. Повсюдно допускались серйозні помилки в орга­нізації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялась управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Як і в більшості країн світу, Україні притаманні такі екологічні про­блеми, як: кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озо-

' B.C. Джигирей. Екологія та охорона навшлишнього природного середовища: Навч. посіб. - Київ.: «Знання».2000. - С. 105.

Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформац/і

нового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо ток­сичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Найбіль­шої шкоди завдала аварія на Чорнобильській атомній електростанції в квітні 1986 р. з її величезними медико-біологічними наслідками, які призвели до великої кількості людських жертв. Ця аварія спричинила в Україні ситуацію глобальної екологічної катастрофи.

За останні роки посилились негативні тенденції щодо здоров'я на­селення, які звачною мірою пов'язані з незадовільною екологічною ситуацією. Поч инаючи з 1991 р. в Україні відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинених країнах світу. Високий темп зростання загальної захворюваності за останні роки, який становить близько 35 %. Негативні зміни у здо­ров'ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякіс­них новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, зах­ворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергійних захворювань тощо.

Основними екологічно небезпечними господарськими об'єктами та джерелами техногенного забруднення довкілля є підприємства аг­ропромислового комплексу, об'єкти паливно-енергетичного комплек­су і важкої промисловості та транспорту.

Найбільше занепокоєння викликає стан використання природних ресурсів.

іф. Стан земельного фонду. Природними компонентами, які най­більше потерпають від техногенної і антропогенної діяльності, є ґрун­ти, їх рельєф. Загальний земельний фонд України становить близько 60 млн. га і представлений переважно різновидами чорноземів, які займають 57 % усіх сільськогосподарських угідь і становлять 68 % ор­них земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь. Протягом другої половини XX ст. ро-зораність земель досягла 81 %, а в степовий частині країни в окремих регіонах до 87 % (Херсонська обл.). Нині лише 8 % земель території України перебуває у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідно-

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРМРОДОЮРМСТУВАННЯ

ш ^

шення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Так, частка еродованих земель в Україні становить 32 % площі сільсько­господарських земель². Головним чинником, що зумовлює значний розвиток ерозійних процесів, є високий рівень сільськогосподарсько­го освоєння території. Щорічне зростання площ еродованої ріллі до­сягає 70-80 тис га. Близько 20 % території України перебуває в неза­довільному стані через перенасичення ґрунтів різними токсичними сполуками. Кожні десять років вміст гумусу в грунтах України змен­шується на ОД % і становить сьогодні не більше 3,0 %. Зростаючі тем­пи деградації ґрунтів призводять до щорічних втрат гумусу від 0,6 до 1 т/га (за розрахунками Української академії аграрних наук).

Найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорор­ганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення ґрунтів спостерігаєть­ся в промислових центрах Донецького регіону (Костянтинівці, Маріуполі таін.).

У житловому фонді міст та селищ міського типу щорічно нагромад­жується близько 40 млн. м³ сміття, яке знешкоджується на близько 700 міських сміттєвих звалищах та на 4-х сміттєспалювальних заводах. Однак це лише частка відходів, що утилізуються.

Не вирішена проблема утилізації радіоактивних відходів. На атом­них електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядер­ного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і рідких радіоактив­них відходів.

Потенційним джерелом екологічної небезпеки є розгалужена систе­ма магістральних та інших трубопроводів. Тут щорічно виникає до 1,5 тис. аварійних ситуацій, які супроводжуються аварійними викидами нафти, нафтопродуктів, інших небезпечних для довкілля речовин.

У промисловому секторі до джерел підвищеної небезпеки відно­сять понад 1700 об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничих процесах близько 300 тис. т небезпечних хімічних речо­вин, у тому числі хлору й аміаку. На території України розташовано

і. — Київ,

² Статистичний збірник «Довкілля України» за 2003 р. /Держкомстат України. 2004. -264 с.

^^ Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформації

2664 об'єкти, що виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини, 308 шахт та 7 розрізів, шість потужних нафтопереробних за­водів, кожен з них зосереджує від 300 до 500 тис. т вуглеводневого па­лива, енергоємність якого еквівалентна 3-5 Мт тротилу. Щорічно заліз­ницею перевозиться понад 220 найменувань різних отруйних та вибу-хо- і вогненебезпечних вантажів. Згідно з цими даними сумарна площа можливого аварійного забруднення сильнодіючими отруйними речо­винами може становити понад 64 тис. км² (населення, що проживає на території забруднення, складатиме майже 18 млн. осіб)³.

Окремою проблемою є великомасштабне нафтохімічне забруднен­ня підземних вод та ґрунтів. На сьогодні із 197 великих водозаборів 133 розташовані в зонах впливу потенційних джерел нафтохімічного забруднення. В даний час вже забруднено понад 150 джерел водопо­стачання в населених пунктах. Забруднені площі перевищують 30 тис. га. Гірничодобувні та збагачувальні виробництва експлуатують 2700 різного роду відвалів, на яких зосереджено 3,6 млрд. м³ порід та близь­ко 300 великих хвостосховищ і шламонакопичувачів загальною ємністю близько 2,5 млн. м³.

Майже 1500 технічних, об'єктів створюють реальну загрозу для країни та її громадян (хімічні виробництва, сховища пестицидів тощо), 144 з них потребують застосування невідкладних заходів для попередження аварійної небезпеки. Термінових профілактичних робіт потребують 300 об'єктів, аварії на яких можуть призвести до практичного загострення екологічної ситуації наусій території країни (об'єкт «Укриття», блоки ЧАЕС, греблі хвостосховищ з об'ємом технічних відходів понад 106 т м³)⁴.

Питання щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, на жаль, вирішуються повільно. Мова знову йде про екологічний моні­торинг стану довкілля, створення аналітичних центрів збору, оброб­ки, аналізу та прогнозу моніторингової інформації з проблем охорони довкілля.

Данилишин Б.М. Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. - К.: Нічлава. - 2001. - С. 260.

⁴ М.І.Долішній. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть. Нові пріоритети. - Київ.: Наукова думка, 2006. - С. 202.

^ Використання та охорона надр. Сьогодні у великих масшта­бах використовуються земельні ресурси, корисні копалини, які видо­буваються із надр землі. Велика кількість земель, що відводиться під гірничі розробки для промислового використання, майже не повер­тається в аграрний сектор. Незадовільно здійснюється відновлення відпрацьованих земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель після рекультивації придатні для сільськогосподарського ви­робництва, їхня родючість наполовину нижча від природної.

На сьогодні немає чіткого механізму управління та державного кон­тролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин здійснюється більш ніж з 5000 родовищ без належного комплексного освоєння. У надрах залишається і губиться велика кількість розвіда­них запасів корисних копалин. Зокрема, нафти до 70 %, солей - 50 %, вугілля - 40 %, металів - 25 %. Крім цього, щорічно видобувається з землі понад 2,3 млрд. т копалин, а використовується лише третина. Решта йде у відвали, шламонакопичувачі, на'підсипку. Обсяг накопи­чених відвальних порід, відходів енергетики та промисловості пере­вищує 25 млрд. т, ними зайнято понад 130 тис. га сільгоспугідь. Після аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами було забруднено 4,6 млн. га, з використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь.

Для більш ефективного використання корисних копалин і зменшення відходів слід запроваджувати сучасні новітні технології з комплексно­го використання компонентів сировинних ресурсів, переводячи ви­робничі процеси на безвідходне і маловідходне виробництво.

іф Використання та охорона водних ресурсів. Реалізація про­грами реформування економічної політики збалансованого викорис­тання і відтворення природних рес)феів та об'єктів у межах усіх ви­робничо-територіальних комплексів України пов'язана, в першу чер­гу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. На­приклад, впродовж 1999-2002 pp. використання водних ресурсів ско­ротилося від 28,6 млрд. м³/рік до 21,2 млрд. м³/рік⁵. Однак істотне змен-

Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформації

шення обсягів водокористування та відповідне скорочення техноген­ного навантаження не дали очікуваного ефекту - більша частина по­верхневих водних об'єктів залишається 4-6 класів якості (від води «заб­рудненої» до «дуже забрудненої»). Основна причина - регіональне гео­хімічне забруднення водозабірних ландшафтів важкими металами, на­фтохімічними продуктами, залишками мінеральних добрив тощо. На погіршення екологічного стану поверхневих водних об'єктів впливає збільшення обсягів недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод, що є наслідком неефективності систем очи­щення води. Зростають обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України.

Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприє­мства та організації металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водогінних та каналі­заційних мереж. Встановлена потужність міських водогонів майже удвічі перевищує пропускну можливість очисних споруд. У даний час в усіх містах і селищах є централізовані водогони або окремі водогінні мережі, які забезпечують централізованим водопостачанням близько 70 % населення. Однак не мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди перевантажені й працюють неефективно⁶. Крім цьо­го, значна частина каналізаційних мереж (4,5 тис. км) перебуває в ава­рійному стані. Значна частина витоків води не враховується, в першу чергу через відсутність водолічильників для поквартирного обліку її в житловому фонді.

В Україні для усунення територіальної і часової нерівномірності роз­поділу стоку водозабезпечення сформовано водогосподарський ком­плекс, до якого входять понад 63 тис. річок загальною довжиною 206,4 тис. км, з них 90 % припадає на малі ріки. Переважна більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів, а 4 % несуть свої

 

⁵ Национальннй доклад Украйни о гармонизации жизнедеятельности общества в окру-жающей природной среде. - К., 2003. - 130 с.

⁶Джигиреіі В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. - К: Знан­ня, 2000. - С. - 107.

= ^^т 545

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРМРОДОКОРМСТУВМННЯ

[Щ| ——-------.....«■.................... --~-.--------.«——--■■--------------- ~—_..„.............. „_»«^?

води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, (Тверський До­нець, Тиса, на яких створені водосховища з корисним об'ємом близь­ко 55 млрд. м³. До 40 % річкового стоку є транзитними. Питома забез­печеність річковим стоком становить близько 1,0 тис м³ води на одну людину в рік близько 60 % водних запасів і їхній стан продовжує по­гіршуватися.

Малі ріки формують значну частину гумусу, добрив та хімічних за­собів захисту рослин, що змиваються в них з полів. Сюди потрапля­ють також відходи тваринницьких комплексів, цукрових заводів та інших підприємств. Вимагають очищення понад 25 тис. км річок. Не­гативний вплив на водний стан річок справляє непродумана вируб­ка лісів, розорювання прибережних смуг, схилів, осушення боліт.

За даними гідробіологічних спостережень з 59 контрольованих вод­них об'єктів Україна не має жодного водотоку або водойми, котрі б відповідали фоновому стану та характеризувалися б як чисті води. Водні об'єкти переважно забруднені нафтопродуктауіи, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами.⁷

В Україні виявлено понад двісті осередків забруднення підземних вод. Високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх вико­ристання негативно позначається на якісному стані Чорного та Азовсь­кого морів.

іф Забруднення повітряного басейну. Складність нинішнього етапу економічного розвитку також пов'язана з глобальною тенденцією до зростання викидів речовин-забруднювачів у атмосферне повітря. На стан повітряного басейну впливають внутрішні стаціонарні та пере­сувні джерела, а також повітряні штоки з території Західної Європи. Щорічно від стаціонарних джерел забруднення в атмосферу викидається за статистичними даними понад 4,0 млн. т шкідливих речовин (у 2005 р. - 4449,3 тис. т). Вловлюються та знешкоджуються лише 3/4 шкідли­вих речовин, котрі викидаються стаціонарними джерелами забруднен-

⁷ В.С.Джигирей. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. - К.: Знан­ня, 2000. - С. 108.

Глава 15. Економічний моніторинг та сшст<вша екологічної' інформації

ш -................ ■.................. ------- ^

ня, в тому числі газоподібних та р ідких - менше 1 /3. Викиди автотран­спорту в 2005 р. становили понад 2,1 млн т, або 48,3 % від загальних викидів. Найбільше шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел та автоіранспорту у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській областях. їх питома вага від загальноукраїнських шкідли­вих викидів у 2005 р. становила 75,6 %. Серед основних забруднювачів -енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріалів, автотранспорт. У більш ніж половини областей (16) автотранспорт -основне джерело забруднення повітряного середовища. У деяких об­ластях України воно досягає 65-85 % від загальної кількості викидів у атмосферу, зокрема у Житомирській - 81,4 %, Сумській - 68 %, Рівненській - 71,6 %, Одеській - 69 %.