ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблеми соціально-економічного розвитку



Регіонів

Розвиток економіки України пов'язаний з вирішенням низки соціаль­но-економічних проблем, переважна частина яких є складними теоре­тичними та практичними питаннями, які потребують вирішеная.

Основні проблеми, що пов'язані з соціально-економічним розвит­ком регіонів, класифікують за такими ознаками:

+ генезисом, тобто за особливостями виникнення чи зародже­ння;

місцем виникнення чи зародження;


Глава 10. Економіка України як регіональнасистема та її розвиток

ш- *»

+ тривалістю існування до початку пом 'якшення чи нейтралі­зації (короткотривалі, довготривалі);

-♦• обсягом коштів, які необхідні для їх нейтралізації чи вирішен­ня (малозатратні, крупнозатратні);

+ найважливішими ознаками (суспільно-політичні, соціально-економічні, організаційноправові, екологічні тощо);

+ диспропорціями, що вони породжують.

Така класифікація є умовною, оскільки сама проблема може розг­лядатися з різних боків і потрапляти в ті чи інші класи залежно від ознаки характеристики, яка береться до уваги, наприклад диспро­порції, про що вже йшла мова, вимагають пом'якшення чи нейтра­лізації. Вони також можуть бути соціально-політичними, соціально-економічними чи організаційно-правовими. Аналогічним чином мож­на розглядати й інший генезис. Існування глибоких диспропорцій у соціально-економічному та культурно-духовному розвитку регіонів України ускладнює проведення ефективної політики соціально-еко­номічних перетворень, гальмує формування внутрішнього ринку то­варів і послуг, загострює регіонаньні кризи, підвищує дезінтеграцію національної економіки та диференціацію соціуму.

Сьогодні ефективна регіональна політика стимулювання розвитку ре­гіонів неможлива без перерозподілу (прямого чи непрямого) ресурсів і прав між «багатими» і «бідними» регіонами. Такий перерозподіл має відбуватися як централізовано, так і за допомогою спеціально розробле­них механізмів у регіонах.

Реалізація основних напрямів проблем соціально-економічного розвитку повинна передбачати такі умови її здійснення:

■ф- повну прозорість регіонального розрізу державного бюджету, консолідацію усіх соціальних трансфертів і будь-яких позабюджет^ них коштів, призначених для регіонів;

"Ф" укладення угоди про взаємну відповідальність різних рівнів вла­ди й управління та контроль за «соціальною компонентою» держав­них трансфертів;


 




РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТМВНИХ СМЛ УШРАЇНМ

■Ф- застосування розширеного соціально-економічного підходу, що включає «європейський набір» показників прибутків і зайнятості1.

Серед проблем, які істотно впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, є соціально-політичні, що особливо загострюють­ся в період президентських чи парламентських виборів. Протисто­яння різних політичних угрупувань відволіїсає велику кількість уп­равлінських кадрів від практичної діяльності з економічного розвит­ку як країни, так і регіонів.

Як свідчать статистичні дані, держава несе втрати від діяльності вільних (спеціальних) економічних зон. За висновком Мінекономіки України, результати діяльності ВЕЗ і ТПР є від'ємними, тобто нега­тивне сальдо між обсягом наданих пільг і доходами в бюджет по­стійно збільшується2. На думку спеціалістів, оцінку діяльності ВЕЗ потрібно робити диференційовано, як це здійснюється у світовій прак­тиці, тобто з позиції соціально-економічної доцільності завдань, які вони мають вирішувати. З цією метою має здійснюватися постійний моніторинг ефективності ВЕЗ, має діяти система показників, які б відображали специфіку функціонування таких територій, і результа­ти діяльності таких зон мають бути прозорими. Адже ВЕЗ - це спе­цифічні об'єкти, які повинні мати умови для реалізації завдань інно­ваційного розвитку як головного вектора діяльності таких територій. Потрібно встановити режим роботи, визначити етапи освоєння но­вих технологій і відповідно до цього переводити ВЕЗ на існуючі в державі загальні, законодавчо закріплені норми господарювання.

Враховуючи вище наведене, Україні необхідна регіональна соціаль­но-економічна політика, яка б, стримуючій монополію бізнес-еліти, була здатною вирішувати нагальні питання кожного з регіонів. У процесі реалізації соціально-економічної регіональної політики варто вико­ристати й інші позитивні напрацювання, як українські, так і світові. Тут мова йде про кластери, оскільки, крім існуючих будівельного і швейного кластерів та кластеру зеленого туризму, в Україні можуть

1 Бровинська Н.М. Демократизація та регіональні аспекти трансформації в Україні.

2 Марчок В. Кластерная реорганизация: Управлеаие с 25 неизвестними.


Глава 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток

діяти й інші потужні кластери, як наприклад кластер чорної мета­лургії. Цей кластер практично вже сформований, але офіційно не виз­наний. Він охоплює Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку й Лу­ганську обл., оскільки основні потужності металургійних підприємств розташовані біля основних родовищ сировини (залізної руди, коксі­вного вугілля). Крім металургійних заводів, у цей кластер входять машинобудівні підприємства, які виробляють устаткування для ме­талургійних заводів і шахт, а також транспортна мережа. Окремі вчені стверджують наявність інших кластерів в Україні. Зокрема, В. Мар­чок доводить, що у західних областях розташовані кластери на­фтохімії і лісопромислового комплексу, а в Харкові розташований кластер сільського машинобудування. Крім того, функціонують південні промислові регіони, які сформовані на базі портів і суднобу­дівних підприємств.

Поняття «кластер» походить від англ. claster - гроно, букет, блок, пакет або група, скупчення, наприклад людей, предметів. Таким чи­ном, слово «кластер» в українській мові має багато тлумачень, але головною характерною ознакою є об'єднання окремих елементів (складних часток) у єдине ціле для виконання певної функції або реа­лізації певної мети. Подібно тому, як у пам'яті комп'ютера інформа­ція складається в блоки, пакети, так і у сфері економіки групи успіш­но конкуруючих фірм утворюють аналогічні поєднання, забезпечую­чи конкурентні позиції на ринках - галузевому, національному, світо­вому. Дещо схоже значення вкладається і в економічний зміст (виз­начення поняття) цього слова.

Кластери в економічній літературі визначаються як індустріаль­ний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації ме­реж спеціалізованих постачальників, основних виробників і спожи­вачів, пов'язаних технологічним ланцюгом1.

Вони являють собою галузево-територіальні добровільні об'єднан­ня підприємств, що тісно співпрацюють із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспромож­ності власної продукції та економічного зростання регіону.

1 Cluster Specialisation and innovation styles. Den. Hag. 1998 p (5)


Кластери можуть об'єднувати підприємства та установи як окре­мих регіонів, так і різних країн для підвищення ефектизності їх діяль­ності, зростання продуктивності праці та якості продукції, стимулю­вання конкуренції та інновації, залучення інвестицій, сприяння фор­муванню нових підприємств, враховуючи їх вигідне географічне роз­ташування. Кластери дозволяють підприємствам гнучкіше реагувати на зміну умов ведення бізнесу.

Характерні риси успішної діяльності кластерів:

# взаємозв'язки між підприємствами, які роблять учасників
сильнішими порівняно з тими підприємствами, що працюють по­
одинці;

Ф кооперація та співпраця, які є стимулами до пошуку нових, більш досконалих методів роботи, орієнтація на інновації, залучен­ня внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

# орієнтація на потреби ринку, які є головним фактором визна­
чення загальної стратегії підприємств, та забезпечення відповід­
ності стратегії кожного окремого виробництва загальній стратегії
розвитку регіону.

Виникнення й розвиток кластерної моделі підтримки регіонально­го розвитку окремих галузей промисловості має відповідну історію. Вражаючі приклади перспективності функціонування окремих клас­терів свідчать про перспективність використання такої моделі для об 'єд­нання підприємницьких структур у різних галузях і регіонах. Особли­во ефективними вони можуть виявитися для вітчизняних підприємств під час виходу України з економічної кризи. Впровадження даної кон­цепції можливе на будь-якій території та в будь-якій галузі промисло­вості. А досягнення успіху базується на цілому ряді переваг, які отри­мують підприємства, що об'єднуються у кластер.

До суспільно-політичних проблем належать також і проблеми по­дальшого вдосконалення законодавчо-нормативного поля, оскільки через нерозроблені механізми узгодження дій на різних рівнях уп­равління існує дисбаланс між розподілом капіталів та підтримкою намагань регіонів вирішувати свої нагальні проблеми. Розроблення і


Глава 10. ЕпомомікаУкраїни як регіональна система та її розвиток

затвердження урядом низки державних середньо- та довгострокових програм соціально-економічного розвитку повинне бути спрямова­ним, у першу чергу, на вирішення найгостріших проблем регіонів.

Питанням вирішення проблем розвитку регіонів присвячена стра­тегічна програма соціально-економічного розвитку України «шляхом європейської інтеграції», яка розрахована на період до 2015 р. У розділі «Здійснення активної державної регіональної політики» роз­глянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема:

х окреслено стратегію подолання соціально-економічних диспро­порцій у регіональному розвитку;

х охарактеризовано стратегію вдосконалення міжбюджетних відносин;

х обгрунтовано розвиток транскордонного й міжрегіонального економічного співробітництва, відновлення економічної бази таких населених пунктів;

х розкрито основні засоби адміністративно-територіальної ре­форми.

У стратегії програми зазначається, що державна регіональна по­літика у 2004-2015 pp. повинна забезпечити формування оптималь­ної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприя­ла їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного і науково-технічного та людського потен­ціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і тра­дицій з використанням переваг та можливостей геополітичного ста­новища регіонів.

Отже, активна державна регіональна соціально-економічна по­літика покликана сприяти мобілізації всіх регіональних ресурсів для забезпечення економічного зростання й поглиблення структури еко­номічних трансформацій у державі, зміцненню демократичних ос­нов розвитку українського суспільства.

За оцінками експертів, в останній період обсяг товарообміну між регіонами значно знизився. Отже, одним із приоритетних напрямів Цілеспрямованої державної регіональної соціально-економічної по-


 





Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

Ц План викладу матеріалу

11.1.1. Місце і роль економіки Донецького регіону в розвитку економіки країни.

11.1.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону.

11.1.3. Територіальна і галузева структура господар­ства регіону.

11.1.4. Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону.

11.1. Економіка Донецького регіону.

11.1.1. Місце і роль економіки Донецького регіону в розвитку економіки країни

Донецький економічний регіон є одним з найпотужніших міжре­гіональних територіально-виробничих комплексів. Він розташований на крайньому сході України, його площа - 53,2 тис. км2 (8 % тери­торії України, об'єднує Донецьку і Луганську обл.) належить до ра­йонів з високим рівнем економічного розвитку. Його вигідне геогра­фічне положення, близькість джерел сировини і ринків збуту про­дукції, багатогалузева промисловість, розвинена мережа транспорт­них комунікацій, висока густота населення виділяють Донецький економічний район серед інших економічних районів країни. Він має складний комплекс виробництва, який представлений електроенер­гетикою, кам'яновугільною, металургійною, хімічною промислові­стю, а також важким машинобудуванням, легкою та харчовою про­мисловістю та іншими галузями народного господарства (див. рис.


РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХСИЛ УКРАЇНИ

11.1). Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство, переваж­но приміського типу (овочівництво і молочне тваринництво). Північна і південна частини спеціалізуються на посівах зернових, соняшника, молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, птахівництві. Структура народногосподарського комплексу характеризується великою пере­вагою загального обсягу промислового виробництва над сільськогос­подарським. Економічний район має добре розвинуту транспортну систему, яка забезпечує внутрішні і міжнародні зв'язки.

В економічному районі найвища густота міського населення і най­нижча - сільського. За рівнем техногенного навантаження на навко­лишнє середовище район посідає одне з перших місць у Європі і світі. Район має одну з найсучасніших в Україні мережу автомобіль­них і залізничних шляхів загальнодержавного значення. Через тери­торію проходять транзитні нафто- і газопроводи. Завдяки вигідному економічно-географічному положенню Донецький економічний рай­он активно залучений до розвитку міжрегіональних зв'язків, а також до торговельних виробничих та науково-технічних взаємовідносин України з іншими державами, насамперед з країнами СНД, держава­ми Чорноморсько-Середземноморського регіону, Східної та Північної Європи. Район має великі потенціальні можливості для створення промислово-економічних зон, розвитку міжнародної системи торгівлі, транспортних коридорів, сучасних ліній зв'язку. Донецький район -один із найбільш заселених районів України. Чисельність населення району - 7501,0 тис. чол і становить 15,2 % загальної чисельності населення України. Густота населення перевищує загальнодержав­ний показник майже в 1,7 рази (141,5 чол/км2 порівняно з 77,8 чол/ км2 по Україні). У Донецькій обл. щільність населення становить 185 чол/км2, а в Луганській - 98 чол/км2. Розселення населення терито­рією нерівномірне. Найбільше зосередження населення спостерігаєть­ся у середній частині Донецької і на півдні Луганської області. Тут виділяються міські агломерації: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська, Лисичансько-Сєвєродонецька, Торезо-Сніжнянська та інші. Донецька область характеризується найбільшою питомою ва­гою міського населення (близько 90 %) у країні. Найменша густота населення у степових сільських районах півночі і південного заходу регіону.


Глава 11. Економіка р@гіомів Упраїми: стан та терєпештши розвитту

11.1.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону

Донецький регіон має свої специфічні особливості щодо клімату і рельєфу. В цілому вони сприятливі для активного сільськогосподарсь­кого та промислового освоєння.

У рельєфі виокремлюється декілька великих морфологічних струк­тур:

% з північного заходу на південний схід по правому березі Сіверсь-кого Дінця простягається Донецький кряж, для якого характерні гра-дова будова, крейдяні скелі;

Ц*. Пршзовська височиназаймає південну частину Донбасу і силь­но порізана ярами і балками. Знижуючись на південь, вона поступо­во переходить у вузьку Приазовську низовину— рівний розораний степ, який круто обривається до Азовського моря;

\ на півночі району знаходиться Придонецьке плато.Рівнинний, слабо розчленований характер має і південно-західна частина райо­ну, що знаходиться в межах Придніпровської низовини. Для Донбасу характерна наявність великої кількості антропогенних форм рельє­фу-це терикони, яких у районі налічується більше трьох тисяч! ^

Економічний район належить до помірно-континентальних кліма­тичних умов. Континентальність його зростає з південного заходу на північний схід. Літо тут посушливе, жарке. Зима досить холодна, малосніжна. Середні температури: січня - 4°С - - 8°С, липня - +21 °С - +22°С, кількість опадів - від 550 мм на північному заході до 375 мм у рік на південному сході.

Рельєфні і кліматичні умови Донбасу зумовили формування спе­цифічного ґрунтового покриву району. Більшу частину займають се-редньогумусні чорноземи. Трапляються також дерново-глейові, алю­віальні, солончакові і супіщані ґрунти. Переважна більшість ґрунтів має високу родючість, однак значна частка їх не використовується в суспільному господарстві через високу еродованість. Крім цього, значні площі зайняті відвалами від видобутку корисних копалин.


РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТШВНМХ СШП УКРАЇНМ

Ш—................................................ -............... ——........................................... _«qp

m Мінерально-сировинні ресурси. Донецький район практично не має аналогів за потужністю і різноманітністю мінеральної бази. Донецька мінеральна полікомпонентна зона характеризується най­вищим рівнем зосередження ресурсів - перш за все високоякісним кам'яним вугіллям - від високо-калорійних антрацитів до дуже де­фіцитних коксівних (малосірнистих і низькопопільних). Є тут перс­пективні розвідані родовища нафти, природного газу та конденсату. Рудні корисні копалини регіону представлені значними і єдиними в Україні запасами ртутних руд (Микитівківське родовище). Є розвідні запаси залізних руд, а останнім часом виявлені запаси мідних, алю­мінієвих і поліметалічних руд, які мають перспективу розвитку.

У Донецькому економічному регіоні є потужні поклади нерудних корисних копалин. Вони представлені різноманітною сировиною для абразивного виробництва, металургії, хімічної промисловості та ви­готовлення конструктивних матеріалів. Абразивна сировина представ­лена графітом і каоліном. У Донбасі зосереджені основні запаси і видобуток вогнетривких глин (Часово-Ярське родовище) України. Присутні також флюсові вапняки, доломіти, кварцити і формуваль­ний пісок. Хімічна сировина представлена родовищами крейди для виробництва соди, фарбувальної сировини. Кам'яна сіль розташова­на поблизу Артемівська і Слов'янська, за обсягами запасів ці родо­вища є одними з найбільших у світі.

На Донеччині є великі родовища мергелю - цементної сировини в Амвросієвському родовищі. У районі є значні поклади піску, буді­вельного каменю, керамзитової, черепичної та скляної сировини. Ефективне використання мінерально-сировинних ресурсів лімітує: виведення з експлуатації родючих ґрунтів, збільшення площ відвалів, утворення антропогенних, ерозійнонебезпечних форм рельєфу.

us* Земельні ресурси. Площа сільськогосподарських угідь у рай­оні становить 2755,0 тис. га, 80,7 % ріллі, що на 3,5 відсоткового пункту менше ніж у середньому по Україні. Площа сіножатей і пасо­вищ - близько 20 % сільськогосподарських угідь.


Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

Проблемою землекористування в регіоні є деградація земельного фонду, пов'язана з водною та вітровою ерозією ґрунтів, старінням зро­шувальних систем і високою собівартістю їх обслуговування; з подаль­шим вилученням сільськогосподарських угідь під промислові відвали та під забудову.

Для підвищення ефективності використання земельних ресурсів регіону треба йти шляхом інтенсифікації їх використання, створювати за допомогою інтенсивних технологій умови для підвищення продук­тивності земель. Для зменшення екологічного навантаження на зе­мельні ресурси необхідно активізувати роботу з проведення рекульти­вації земель, зайнятих промисловими відвалами. Ці та інші заходи спри­ятимуть підвищенню економічної ефективності сільськогосподарсь­кого виробництва, збалансованого землекористування у регіоні.

пзг Водні ресурси. Економіка регіону належить до вододефіцит-них територій. Основою водних ресурсів регіону є річковий стік, який зарегульований численними ставками і водосховищами, його иік пе­реважно відбувається весною. Головна водна артерія - Сіверський Донець. Річки регіону належать до басейну Дніпра, Азовського моря, Дону. Більшість річок- невеликі, влітку часто пересихають. Кількість річкової мережі регіону більш як у три рази нижча ніж у середньому по Україні і становить 0,2-0,3 км/км2. Загальний обсяг поверхневого стоку з території Донбасу становить 2,0 тис км3 зарік. Забезпеченість місцевими водними ресурсами - в межах 50 % у басейні Сіверського Дінця і на 25 % у басейні Міуса. Дефіцит водопостачання в регіоні становить 4 млрд. м3 на рік.

З метою покращення водогосподарського балансу в регіоні спо­руджено великі водосховища, два канали Дніпро-Донбас і Сіверсь­кий Донець-Донбас. Обмежене водопостачання регіону, особливо питною водою, зумовлене забрудненням вод шахтами (1 км3 щороку) та господарсько-побутовими стоками. Надзвичайно велика кількість води використовується у важкій промисловості (металургії, хімічній промисловості, аграрно-промисловому секторі тощо) і недостатньо використовується оборотне водопостачання.


 




РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СМЛ УКРАЇНМ

шг Лісові ресурси. Як уже було сказано, лісовий фонд економічно­го району становить близько 4 % від його території або майже в 4 рази нижчий ніж в середньому по Україні. Він представлений лісами 1-ї групи, тобто зеленими зонами, полезахисними смугами, які не мають промислово-експлуатаційного значення. З 1960-х по 90-ті роки площа лісових насаджень регіону скоротилася майже вдвічі. Ліси еко­номічного району представлені трьома лісостеповими видами- бай­рачними, заплавними і водороздільними.

У видовому складі лісів переважають листяні породи - дуб, липа, ліщина, калина, трапляються і хвойні - сосна, ялина. Найбільш різно­манітними за видовим складом є ліси долини Сіверського Дінця. На південь від Донецька знаходиться штучний Великоанадорський ліс, який називають «зеленою перлиною» Донбасу. Отже, проблема лісо­вих ресурсів залишається невирішеною і на майбутнє, хоча нею не­обхідно стабільно займатися і щорічно висаджувати кілька тисяч га, з часом затрати себе окуплять.

кг Рекреаційні ресурси. Для Донецького економічного регіону з високою густотою населення питання його оздоровлення мають ви­нятково важливе значення. Не дивлячись на значне антропогенне навантаження на території регіону, компоненти навколишнього се­редовища гармонійно поєднуються, що зумовлюють пе вні рекреаційні можливості економічного району. Розвиткові рекреації сприяють на­явні ресурси Азовського моря, лісостепових і степових ландшафтів та місцевостей, придатних для відпочинку і оздоровлення. Рекреа­ційним можливостям сприяють помірно-континентальний клімат, лікувальні грязі озер біля Слов'янська, мінеральні води різних типів (хлоридно-натрієві, сульфатно-хлоридні, столові). Найбільша концен­трація мінеральних вод спостерігається у Волноваському, Попаснянсь-кому, Старобільському районах. Значні природно-рекреаційні ресур­си економічного району зосереджені в основному в басейні Сіверсь­кого Дінця, в межах Донецького кряжу та Приазовської низовини. Найбільшими центрами морської кліматотерапії є Маріуполь та Но-воазовськ.

------ 320 - =- ____


Перспективи подальшого розвитку рекреації в регіоні обмежені через значне промислове і сільськогосподарське освоєння території, забруднення річок, водоймищ і акваторії Азовського моря. Проте мож­ливі лісонасадження у значних масштабах у майбутньому дадуть мож­ливість розширити рекреаційні ресурси Донецького економічного ре­гіону.

йг Демографічний потенціал. Сучасна демографічна ситуація значною мірою зумовлюється природним і механічним рухом насе­лення, наслідками соціально-економічної кризи, в першу чергу в па­ливно-енергетичному комплексі, а також надзвичайно високою ур­банізацією території. Але починаючи з 1996 р. процес урбанізації -зростання міського населення - призупинився. У 2000 р. кількість міських жителів Донбасу становила 88,2 %: у Донецькій обл. - 90,1 %, у Луганській - 86,4 %. Ця ж тенденція спостерігається і сьогодні. Однак загальна кількість населення в регіоні, починаючи з 1995 p., скорочується. За останні п'ять років населення Донбасу скоротилося майже на 500 тис. чол (6,1 %). Причиною, перш за все, стало знижен­ня народжуваності та зростання смертності, яке викликане негатив­ною дією соціально-економічних чинників: падінням життєвого рівня населення, екологічною ситуацією, підвищенням частки людей по­хилого віку. Показники народжуваності, смертності і природного приросту населення в регіоні нижчі від середньоукраїнських на 1,7; 2,0 і 3,6 % і становлять, відповідно, 6,1; 17,3 та 11,1 %. Дитяча смертність в Донбасі становить 13,5% і є вищою ніж у середньому в Україні на 1,6 %. Питома вага населення старше працездатного віку в загальній чисельності зросла з 21,1 % у 1990 до 24,6 % у 2000 р. і становить близько 1,9 млн чол, тобто відбувається старіння населен­ня. На чисельність населення працездатного віку припадає 57,9 %.

кг Розселення населення. Як уже було сказано, Донецький еконо­мічний район найбільш урбанізований в Україні. Тут розташовано 88 міст (19,8 % міст України), з них 42 (30,7 %) обласного підпоряд­кування, 242 (26,6 %) селищ міського типу, 455 сільських рад в 36 адміністративних районах. Донецьк - місто-мільйонер, а в Маріу­полі, Макіївці і Луганську населення перевищує 500 тис. чол.

*= = 321


РОЗДІЛ Ш, ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СМЛ УКРАЇНИ

У Донецькому регіоні система розселення має свої особливості. Вони характеризуються відносно високим рівнем розвитку вироб­ничих, наукових, культурних зв'язків, які визначають взаємопов'я-заність розвитку в першу чергу міських мереж у системі розселення. Характерною особливістю розселення економічного району є різке відмежування сільських поселень від міських на північному сході Луганщини та південному заході Донеччини. В економічному регі­оні розташовані одні з найбільших промислових агломерацій держа­ви: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська та Сєвєродонець­ко-Лисичансько-Рубіжанська. В розселенні Донбасу явно виділяються диспропорції господарських структур, передусім міських поселень. Спостерігається їх внутрішня недосконалість і незбалансованість те­риторії (територія від Рубіжного до Донецька більш як 150 км є май­же суцільним містом), низький ступінь інтеграції міських і сільських

поселень.

З метою збалансування системи розселення району на перспекти­ву необхідно розробити і затвердити схему розселення, де передба­чити формування цілісних розселенських структур, зменшення про­мислового навантаження і вдосконалення соціальної інфраструкту­ри, особливо у невеликих міських поселеннях.

У сільських населених пунктах істотного покращення вимагають виробнича база і соціальна сфера для подальшого удосконалення си­стеми розселення та поліпшення демографічної ситуації в економіч­ному регіоні.

йг Трудовий потенціал. У Донецькому економічному регіоні зай­нятість населення складає 41,6 % від загальної чисельності. Це один з регіонів в державі, де найбільша питома вага зайнятості у сфері матеріального виробництва і, зокрема, в промисловості.

Одночасно район є одним з таких, де найнижча у державі частка зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Цей показник дещо вищий в Луганській області, що пояснюється нижчим рівнем розвит­ку промисловості в регіоні.


Глава 1 і. Економіка регіонів Укр&їмм: гагам та перспвнтивиі розвитку

Щ — ^^................................... ^^^^^щр

За останній період кількість зайнятих в усіх сферах економічної діяльності регіону значно скоротилася - 16,5 %. Зменшення чисель­ності населення, зайнятого у матеріальному виробництві, відбувається під впливом структурних змін у економіці. Причини: зменшення по­питу на робочу силу, зростання безробіття як прихованого, так і у відкритій формі. Як показали дослідження, у 2000 р. пропозиція ро­бочої сили у районі в сім разів перевищувала попит і це в той час, коли питома вага Донецького економічного району в загальноук­раїнській потребі робочої сили становила 31,7 %. Особливою про­блемою є значне вивільнення робітників із об'єктів паливно-енерге­тичного комплексу, що викликане закриттям значної кількості нерен­табельних ша>;т і зниженням виробництва електроенергії. Це дуже негативно впливає на соціально-економічні проблеми в шахтарських поселеннях, де іншого шляху працевлаштування практично немає.

Сьогодні кількість працюючих, зайнятих в усіх сферах економіки регіону, становить близько 3,07 млн. чол., що більш як на 23 °/о мен­ше за відповідний показник у 1990 р.

У регіоні зростає кількість зареєстрованих безробітних, яка сьо­годні становить близько 150 тис. чол. (-13,0 % від кількості безроб­ітних в Україні). Середній рівень зареєстрованого безробіття коли­вається в межах 3,5-3,7 %.

us- Науково-технічний потенціал. Донецький економічний регі­он має потужну науково-технічну базу. Цьому сприяє наявність в ре­гіоні багатогалузевого суспільно-господарського комплексу, великої* кількості технологічно складних виробництв, важкої індустрії, ма­шинобудування, видобувної та хімічної промисловості.

У розпорядженні району є науково-дослідні інститути, установи галузевого і академічного підпорядкування, вищі навчальні заклади III-IV рівня акредитації. У 15-ти наукових установах досліджуються проблеми розвитку і розміщення вугільної галузі. В економіці зайня-то 734 докторів та 5,8 тис. кандидатів наук1.

1 Дорогунцов СІ., Заяць Т.А., Штюренко Ю.І. та ін. Розміщення продуктивних сил і Регіональна економіка. - КНЕУ. - 2005. - С. 660.

"- 323


РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СМЛ УКРАЇНМ

ш—-------- -------- —............................. ^>

Головною ланкою науково-технічного комплексу регіону є Донець­кий науковий центр НАН України, до складу якого входять 5 науко­во-дослідних інститутів Донецька, а також філії академічних уста­нов у Луганську, Макіївці, Горлівці. Дослідною базою наукових уста­нов Донбасу є 91 дослідне виробництво. Обсяги фінансування нау­ково-дослідних робіт у Донецькому економічному районі становлять понад 8 % від загальнодержавного показника. Основними напрямка­ми науково-дослідних робіт (НДР) є вуглехімія, гірничо добувні тех­нології, прикладна математика, економіка промисловості, проблеми штучного інтелекту, інформаційні системи.

Установи регіону виконують дуже важливу науково-дослідну ро­боту, яка становить близько 17 % всіх виконаних НДР у країні. На­приклад, майже половину робіт (46,6 %), виконаних у 1999 р. (всього виконано 1829 розробок), визнано такими, що відповідають світово­му рівню або перевищують його.

кг Виробничий потенціал. Визначається особливостями природ­но-ресурсного потенціалу району і, на цій основі, спеціалізацією гос­подарства економічного регіону.

Станом на 1 січня 2001р. первісна вартість основних фондів регі­ону становила 143,2 млрд. грн, що дорівнює 17,3 % вартості основ­них фондів України. У структурі основних фондів району найбільшу питому вагу має промисловість - 51,3 %, на транспорт і зв'язок при­падає 11,1 %, сільське господарство - 4,5 %, будівництво - 1,5 %, оптову і роздрібну торгівлю - 2,0 %, освіту - 2,9 %, охорону здоров'я та соціальну допомогу -1,0 %. Як показують наведені дані, для Дон­басу характерними є надмірна концентрація фондів промислово-ви­робничого потенціалу і недостатнє фондозабезпечення соціально-культурної сфери.

Сьогоднішня галузева структура основних фондів практично не відрізняється від структури, що склалась до 1991 р. У той час вона була недосконалою і в перспективі з реструктуризацією економіки вимагала відповідних змін у посиленні розвитку соціальної сфери.


Глава 11. Ешноваіиа регіоні® України: стам та перспешпиви розвитку

Ш —.................................... -... —у

11.1.3. Територіальна і галузева структура господарства регіону

Донецький економічний район спеціалізується на промисловому виробництві і є індустріально-аграрним регіоном. Структура терито­ріального господарськоїх» комплексу Донбасу порівняно з Україною в цілому характеризується значно вищою часткою промисловості у валовій додатковій вартості (ВДВ). Питома вага усіх інших галузей матеріального виробництва ВДВ району нижча від середніх показ­ників по країні, при цьому частка сільськогосподарської продукції ВДВ району вдвічі нижча, ніж у цілому по Україні.

При розробці і реалізації стратегічної довгострокової програми пріо­ритетними у розвитку регіональної структури економіки Донецького регіону повинні бути: сільське господарство, транспорт і зв'язок, га­лузі соціальної сфери при збереженні промислової орієнтації регіону. Для вирівнювання територіально-господарських диспропорцій Дон­басу необхідно швидкими темпами залучити в сільське виробництво значний наявний господарський потенціал Луганської області.

^"5 Промисловість. Як уже зазначалось, економіка Донецького ре­гіону вирізняється розвинутим промисловим виробництвом, особливо галузей важкої промисловості, яке сформувалося під впливом спе­цифічного природно-ресурсного потенціалу району. У 2000 р. частка паливної промисловості і чорної металургії* району в галузевій струк­турі виробництва промислової продукції перевищувала майже у 2 рази середні показники по країні.

У галузевій структурі промисловості найбільшу питому вагу в До­нецькій обл. має чорна металургія - 52,3 %, а в Луганській обл. -паливна промисловість - 30,7 %. Питома вага всіх інших галузей про­мислового виробництва в його структурі нижча ніж в середньому по Україні. Крім згаданих галузей, Донецька область вирізняється роз­винутими машинобудуванням і металообробкою, електроенергети­кою та потужним хімічним комплексом, а Луганська - машинобуду­ванням і металообробкою та харчовою промисловістю (див. табл. П.3.1).


 




РОЗДІЛ III. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТМВНМХ СМЛ УКРАІНМ

Таблиця 11.3.1. Територіально-галузева структура промисловості економіки Донецького регіону

 

 

 




№ п/п Галузі промисловості Територіальна структура(частка регіону і областей у загальному обсязі України,%) Галузеві структура ,%

Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.232.96.22 (0.022 с.)