Міжнародні природні ресурси та

Співробітництво у галузі охорони навколишнього

Природного середовища

Природоохоронні проблеми не мають національних кордонів. Че­рез державні кордони повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчаний ангідрид - дже­рело кислих дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав (зокрема, Дунай, Тиса), також є джерелами переки­дання забруднень з однієї країни до іншої. Промислово-виробнича діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан при­роди: захворювання лісів, забруднення морів і земельних ресурсів шляхом випадання з димових труб заводів канцерогенних речовин. Широке використання в промисловості та у побуті фреонів руйнує озонний шар всієї планети. Неефективне та наднормативне вирубу­вання лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалю­вання органічного гіалива (транспортними засобами) є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуг­лекислого газу, а це призводить до зниження вмісту кисню, що в перс­пективі може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні на­слідки. Таким чином, екологічні міжнародні проблеми вимагають міжна­родного співробітництва в їх вирішенні. Переважна більшість природ­них ресурсів, таких як вода, копалини, ліс, тепло, опади тощо, розпо­діляються вкрай нерівномірно і без взаємовигідного обміну ними жод­на країна світу, навіть найбільша і найбагатша, не може нормально роз­виватись.

На планеті існує багато міжнародних: природних ресурсів, котрі не належать якійсь конкретній країні, а є спільними. Це, насамперед, ре­сурси Світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ре­сурси атмосферного повітря, Антарктиди та космосу. Особливо вели-

Глава 16. Економічний механізм прироЗокористуєанмя

Ш— -..-»

ке значення для людства мають ресурси Світового океану як сукупність океанів та пов'язаних з ними морів.

При глобалізації розвитку економіки значення Світового океану ве­личезне і невпинно зростає у зв'язку з виснаженням природних ре­сурсів суші. Світовий океан формує клімат планети, є джерелом ат­мосферних опадів та поглинає надлишок вуглекислого газу в атмос­фері. Внаслідок життєдіяльності океанських рослинних організмів, переважно фітопланктону (сукупність рослин, завислих в повітрі, як правило, мікроскопічних водоростей), утворюється понад 50 % кис­ню. Риба та інші морські істоти складають 1 % продовольства, що спо­живається людством.

Океан є зручним транспортним шляхом, що зв'язує країни та кон­тиненти, він забезпечує сприятливі умови для відпочинку та туризму.

З шельфів морської зони постійно збільшується видобуток корис­них копалин, зокрема нафти, сірки, золота тощо. В перспективі є мож­ливість добувати фосфорити, кам'яне вугілля та інші ресурси¹.,

Значення Світового океану як сховища води постійно зростатиме. Морська вода містить понад 60 хімічних елементів. При зменшенні цих елементів на суші доведеться їх видобувати з морських запасів, при цьому особливо заслуговує на увагу здатність морських організмів до концентрації цих речовин у своїх тілах. Наприклад, у водоростях накопичується залізо, йод, в кістках риб - свинець, цинк, мідь тощо. Нині третина кухонної солі, що видобувається в усьому світі, отри­мується з морської води. З неї видобувають бром, магній. Значні ба­гатства містяться у надрах Антарктиди, які в майбутньому можуть бути використані.

В перспективі більш широко будуть використовуватись як енерге­тичні, так і матеріальні ресурси космосу.

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є дотримання міжнародних домовленостей. їх спільне використання

¹ Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища.—К.: Знан­ня, 2000. - С. 99.

=- ^=^ 571

РОЗДІЛ W. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

має супроводжуватись співробітництвом у галузі охорони природи.

Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наяв­ності високого наукового потенціал)', коштів для проведення експери­ментів, відповідного обладнання, якого багато країн світу не мають.

Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і птахів, адже вони знаходяться під охоро­ною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на тери­торії іншої.

Ця проблема водночас є екологічною і економічною., оскільки краї-на-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що краї-на-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Це призводить до політичної на­пруженості у стосунках між країнами. Недопущенню таїких конфліктів має сприяти прийняття відповідних двосторонніх угод.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співро­бітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. У навколишньому просторі за останні роки значно зросла кількість відходів земного походження - контейнерів зі сміттям, відпрацьова­них ядерних відходів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі аст­рономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних

ПОЛЬОТІВ:

Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. Важли­вою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Учені стверджують, що існування всієї біосфери залежить від того, чи змо­жуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та еко­логічної воєн, які можуть викликати незворотні екологічні зміни.

Всезростаючий вплив людської діяльності на довкілля викликає не­гативні зміни в природному середовищі: забруднення повітряного ба­сейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масш­табі. Таким чином, порушення екологічної рівноваги завдає величез-

ної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Назріла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне і раціональне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Вирішення наведених проблем можливе лише на базі міжнародно­го співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формою такого співробітництва є організація наукових і прак­тичних зустрічей, створення міжнародних організацій, які б коорди­нували спільні зусилля з охорони природи та укладання офіційних договорів і угод з цих проблемних питань.

У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколиш­нього природного середовища мають вирішуватися найбільш складні глобальні проблеми і конкретні проекти. До їх числа слід віднести спільні інженерні та технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забрудненням під час сільсько­господарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення за­повідників тощо.

Важливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, ро­боти в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточу­ючого середовища. Сьогодні реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації. Серед урядових організацій слід відзначити: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МАГАТЕ (Міжнародна орга­нізація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природних ресурсів) та ін.

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace - Зелений Світ, з котрою співпрацюють пред­ставники громадськості і нашої країни. И головним завданням є недо­пущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утво-

 

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Щ ^ ^р

рена у 1971 р. в Північній Америці. Вона діє у ЗО країнах світу. Україна

до неї приєдналась у 1990 р.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відно­синах є Всесвітня Хартія охорони природи, котра проголосила та взя­ла під свій захист право всіх форм життя на виживання. Зокрема прий­нята:

•S Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

■S Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведен­ням основних принципів міжнародного співробітництва;

•S Конвенція про біологічну різноманітність;

■S Конвенція про зміну клімату;

•S Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.

Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД, (Програма ООН з навколишнього середовища, створена у 1973 р.) -«Порядок денний на XXI століття» - всесвітній план дій з метою ста­лого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-еконо­мічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть за­довольнятись з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здо­ровому та невиснаженому природному середовищі. Науковці стверд­жують, що досярнєння сталого розвитку неможливе без більш спра­ведливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з іншого. Отже, еколо­гічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнарод­них відносинах.

Україна, отримавши незалежність своєї держави, вже з перших днів бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реа­лізації екологічних програм і проектів.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Як член ООН Україна є суверенною стороною багатьох міжнарод­них природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продов-

Глаеш f S. Економічний механізм природокористування

ш ^

жує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої пла­нети від екологічного лиха, яке може спричинитися при порушенні рівноваги в природному середовищі планети.

Україна поетапно інтегрується в світовий економічний простір, забез­печуючи гідний рівень економічної та екологічної безпеки. Нині українські вчені підтримують ділові стосунки з низкою країн Європи і світу. Спільни­ми силами ведуться досліджеига екосистеми Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

16.3. Економічний механізм охорони природного навколишнього середовища

Охорона навколишнього природного середовища на сучасному етапі розвитку суспільства стає головним фактором, від якого залежа­тиме стратегія його майбутнього, тобто здоров'я людини і добробут, зміцнення нації як держави, її могутність.

Нинішній стан навколишнього природного середовища вимагає по­всякденної уваги у збереженні його, головне - запобігати погіршенню цього стану, тобто в жодному разі не збільшувати шкідливого антроцо-генного впливу. Недопущення впливу шкідливих факторів на стан дов­кілля може забезпечити надійний економічний механізм охорони на­вколишнього середовища. У зв'язку з цим важливим завданням дер­жави є створення таких умов діяльності підприємств, при яких вони були б змушені займатися природоохоронною діяльністю; матері­альна зацікавленість у реалізації заходів у цій галузі

Перший шлях стосується механізму адміністративного впливу, який базується на встановленні норм, стандартів, правил природокорис­тування та відповідних планових показників підприємств з охорони навколишнього природного середовища і відповідному контролі за хо­дом їх виконання. За допущені порушення і невиконання встановле­них завдань і нормативів винні у цьому повинні нести відповідальність у вигляді адміністративних стягнень, сплати штрафів, зняття з посади та аж до тюремного ув'язнення.

Ефективним може бути механізм економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) підприємства зацікавлені у реалізації заходів природоко­ристування та дотримання природоохоронного законодавства.

Однак практика показує, що здебільшого адміністративні та економічні методи між собою взаємопов'язані. В процесі виробничої діяльності найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економіч­ної зацікавленості з ефективним контролем та позаекономічним при­мусом (рис. 16.3.1).

Економічний механізм охорони природного середовища містить низку інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств, орга­нізацій та окремих працівників.

Одним із дієвих елементів економічного механізму охорони навко­лишнього природного середовища є лімітування природокористуван­ня. Тривалий час природокористування в країні було безкоштовним. Підприємства використовувапи землю, воду, інші природні ресурси, забруднюючи навколишнє природне середовище, і за це не платили, тобто використовували безкоштовно. Це сприяло посиленню забруд­нення навколишнього природного середовища, безвідповідальності за нанесення шкоди та зумовлювало нераціональне використання природних ресурсів.

З метою більш дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення при­родних ресурсів навколишнього середовища у другій половині 50-х років поступово вводиться плата за окремі види ресурсів, що вилучаються з природи. А вже на початку 90-х років запроваджується плата за приро­докористування. Таким чином передбачається плата за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середо­вища, розміщення в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декі­лька разів перевищує плату за використання та забруднення у межах встановлених лімітів (нормативів).

Одним із методів економічного управління є фінансування, тобто виділення коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Для цьо­го використовують різні джерела фінансування: бюджетні кошти, власні кошти підприємств, банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення цільових екологічних фондів є також одним з економіч­них методів управління у природокористуванні. Цей фонд створюється за рахунок платежів підприємств за природокористування, надання матеріальної допомоги суб'єктами господарювання та відповідних коштів інших джерел. Крім цього, підприємства можуть робити вне­ски у фонди екологічного страхування. Отримані кошти використову-

ються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів.

Як економічний метод управління використовують матеріальне сти­мулювання - забезпечення зацікавленості і вигідності для підприєм­ства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочування, але й відповідаль­ності у вигляді покарань.

До заохочувальних заходів зараховують:

x встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стя­гується податок, зменшується на величину, що повністю або част­ково відповідає природоохоронним видаткам);

_х звільнення від оподаткування екологічних фондів та природо­охоронного майна;

jc застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чи­сту продукцію;

_ж застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефек­тивно здійснюють охорону навколишнього природного середовища (ОНПС) (зниження процента за кредит або безпроцентне кредиту­вання);

я запровадження спеціального додаткового оподаткування еко­логічно шкідливої продукції та продукції, що виготовляється із зас­тосуванням екологічно небезпечних технологій;

х, штрафи за екологічне порушення встановлених нормативів.

Щоб підприємства активно працювали у галузі природоохоронної діяльності, має бути розроблений і впроваджений механізм стимулю­вання, при якому має дотримуватись економічна вигідність для того чи іншого підприємства, тобто його загальні витрати на природоохо­ронні заходи мають бути завжди нижчими від отримуваної вигоди.

де Зпод - витрати підприємства на природоохоронну діяльність, Р - прибуток від утилізації відходів; П - пільги оподаткування;

ТТрі мпжня яипячити тякою непіішісткі:

К_п - кредитні пільги;

Ц_н - надвишка до ціни.

Як видно з цієї нерівності, елементи формули повинні збільшувати прибуток, котрий залишається у розпорядженні підприємства і він має бути вищим від витрат підприємства на природоохоронну діяльність.

При сплаті штрафних санкцій підприємством реалізація заходів на охорону навколишнього природного середовища повинна бути ниж­чою ВІД "УСІХ ВИПІВ СПЛаТИ НИХ ТТТТОЯгЬІїІ І ТЮНЯ РІІИПЯ-ЯГЯРТТ.ґ'а Hpninnifvrm-

де 11_т - плата за наднормативне використання ресурсів природи; П_шс. - плата за наднормативне забруднення навколишнього се­редовища;

Пщ> ~~ ^тата за розташування відходів у навколишньому сере­довищі;

Ш — штрафи за екологічні порушення; Д_о — додаткове оподаткування.

При даній сетуації підприєм ству вигідніше вкласти кошти на реаліза­цію заходів щодо охорони навколишнього середовища. По-перше, підприємство вносить свій внесок у недопущення забруднення навко­лишнього природного середовища. По-друге, підприємство в цілому заощаджує власні кошти, які могли б бути виплачені з прибутку на різно­манітні штрафні виплати і санкції.

При розробці заходів щодо стимулювання за результатами приро­доохоронної діяльності слід передбачати стимулювання і для окремих відповідальних працівників підприємства, які безпосередньо беруть участь і організовують виконання цих заходів.

16.4. Екологічна оцінка господарської діяльності як інструмент екополітики

Будь-яка діяльність господарювання вимагає екологічного обґрун­тування з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище. У проектній документації передбачені заходи мають гарантувати запобігання негативного впливу конкретних

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРМРОДОКОРМСТУВАННЯ

Ш——---------- —— ■»

об'єктів господарської діяльності на екосистеми, зниження його до рівня, регламентованого нормативними актами з охорони навколиш­нього середовища. Ці заходи мають бути спрямовані на збереження природних багатств і створення сприятливих умов для життя людей шляхом всебічного комплексного врахування всіх переваг і втрат, по­в'язаних з реалізацією намічуваної діяльності.

Система екологічної оцінки (ЕО) передбачуваної діяльності сьогодні використовується практично в усіх країнах світу й у багатьох міжна­родних організаціях як необхідний випереджуючий інструмент еко­логічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середови­ща наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправля­ти їх на стадії здійснення. Отже, екологічна оцінка має бути зосеред­жена на всебічному аналізі можливого впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом'якшення екологічного збитку. Такий підхід є актуальним по мірі поширення уявлень про сталий розвиток, оскіль­ки він дозволяє враховувати разом з економічними екологічні фактори вже на стадії формування цілей планування і прийняття рішень по здійсненню тієї чи іншої діяльності.

Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, - це процес, що носить науково-технічний і інженерний харак­тер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття планових чи проектних рішень. З іншого боку, екологічна оцінка являє собою механізм регулювання і пов'язану з ним формальну процедуру.

Під екологічною оцінкою ми розуміємо процес систематичного аналізу й оцінки екологічних наслідків намічуваної діяльності, консуль­тацій із зацікавленими сторонами, а також врахування результатів цього аналізу і консультацій у плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності².

² Екологічний менеджмент. Навч. посіб. За ред. д.е.н. проф. Семенова В.Ф. та к.е.н. доц. Михайлика О.Л. - К.: Центр навальної літератури, 2004. - С. 216.

Глава 16. Економічний межанізм природокористування

ш- —-—-------- ^

> Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і екологіч­на експертиза є складовими частинами системи екологічної оцінки. До основних видів екологічної оцінки відносять:

^, екологічну оцінку проектів, незалежно від галузі й видів вироб­ничої діяльності;

Щг стратегічну екологічну оцінку -розробку планів розвитку те­риторії чи галузей господарства, програм, політик, стратегій тощо.

Системи екологічної освіти спочатку на проектному, а потім і на стра­тегічному рівнях міцно ввійшли в законодавства більш як сотні країн і низки міжнародних організацій. Згідно з визначенням процес екологіч­ної оцінки включає:

О аналіз (прогноз) потенційних впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище й оцінку їхньої значущості;

О консультації з зацікавленими сторонами з метою пошуку взає­моприйнятних рішень;

■=> використаннярезультатів пронозу впливів і консультаціиу про­цесі прийняття рішень, що відносяться до намічуваної діяльності.

Процедури екологічної оцінки в різних країнах розрізняються в ба­гатьох аспектах: для яких видів діяльності проводиться екологічна ек­спертиза, хто її проводить, у яких рішеннях і в якому вигляді врахову­ються її результати. Проте незважаючи на ці відмінності, ефективні системи екологічної оцінки відповідають трьом основним принци­пам: превентивності, комплексності і демократичності.

Принцип превентивності означає, що екологічна оцінка про­водиться до прийняття основних рішень з реалізації намічуваної діяль­ності і її результати використовуються при підготовці і прийнятті рішень.

Для ефективних систем екологічної оцінки характерне розширення розуміння превентивності - екологічна оцінка повинна проводитися не тільки до ухвалення рішення про можливість здійснення намічува­ної діяльності, але й до прийняття найважливіших проектних рішень. Така послідовна реалізація принципу превентивності призводить до необхідності стратегічної екологічної оцінки (СЕО), предметом якої є

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРМРОДОКОРМСТУВАННЯ

ш—— ■*

рішення більш високого рівня, що передують плануванню конкретних проектів. Важливим інструментом реалізації принципу превентивності є аналіз альтернатив. Розгляд і порівняння декількох альтернатив до­сягнення цілей і варіантів її здійснення забезпечує свободу прийняття рішень у залежності від результатів екологічної оцінки.

Принцип комплексності - це загальний розгляд і врахування факторів впливу намічуваної діяльності і пов'язаних змін у всіх при­родних середовищах, а також і у соціальному середовищі. Цей прин­цип грунтується на уявленні про те, що розподіл навколишнього се­редовища на компоненти (повітря, вода, грунт) є спрощенням реаль­ної ситуації. Насправді ми маємо справу з єдиною природною систе­мою, нерозривно пов'язаною із суспільством. Тут завдання екологіч­ної оцінки полягає у тому, щоб простежити і зрозуміти, як природно-соціальна система в цілому відреагує на вплив намічуваної діяльності. Принцип комплексності поширений і використовується при розг­ляді і прийнятті рішень екологічних і соціально-економічних наслідків намічуваної діяльності в комплексі.

Принцип демократичності відбиває той факт, що екологічна оцінка не зводиться тільки до науково-технічного дослідження, а є інструментом прийняття взаємоприйнятних рішень. Стратегічний план намічуваної діяльності і його вплив на навколишнє середовище торкається інтересів потенційно необмеженого кола осіб і організацій. Більшість з них не мають повноважень щодо цієї діяльності. Інстру­ментом захисту інтересів цих сторін слугують різного роду системи дозволів і ліцензування, норми проектування. Однак принцип демок­ратичності має на увазі визнання за цими сторонами права на особи­сту участь у процесі прийняття рішень. Отже, зацікавлені сторони мають можливість брати участь у процесі екологічної оцінки і їхня думка повинна враховуватися разом з висновками експертизи при форму­ванні висновків і використанні результатів процесу екологічної екс­пертизи.

Принцип демократичності полягає ще й у тому, що для забезпечен­ня участі зацікавлених сторін екологічна оцінка повинна проводити-

Глава 16. Економічний механізм природокористування

ся відповідно до визначених правил, що відомі й зрозумілі всім її учас­никам. Для цього необхідна наявність регламентованої процедури екологічної оцінки, яка визначає права і обв'язки її учасників.

Відсутність принципу демократичності, закритість і непрозорість процесу ухвалення рішення часто призводить до негативних наслідків. У результаті нерідко страждає об'єктивність екологічної оцінки.

При здійсненні будь-якого великого проекту його екологічні аспек­ти стосуються різноманітних інтересів суспільства в цілому, чисель­них організацій, соціальних груп і окремих громадян. Узгодження інте­ресів з цими сторонами при плануванні намічуваної діяльності ста­новить одне з найважливіших завдань екологічної оцінки.

Зацікавленими сторонами в процесі екологічної оцінки можуть бути і державні органи, зокрема спеціалізовані агентства та органи місце­вого саімоврядування. Як правило, державні органи представляють інтереси суспільства в цілому чи населення визначеної території в сфері своєї компетенції, зокрема при видачі дозволів чи погоджень". Дер­жавні організації, беручи участь у процесі консультацій, можуть слу­жити джерелом інформації, необхідної для використання екологічної оцінки. У багатьох випадках державні організації самі планують на даній території діяльність і зацікавлені в ефективній екологічній оцінці. Однак коло сторін, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оці­нки, не обмежується державними органами. Наприклад, незалежні наукові організації можуть мати цінну інформацію, необхідну дтя про­гнозу чи впливів оцінки їхньої значимості. Багато зацікавлених сторін представлено чисельними неурядовими (суспільними) організаціями. Як уже було зазначено, зацікавленою стороною є широка громадськість, наприклад, місцеве населення на території здійснення проекту. Ці учас­ники процесу и більшості випадків не мають формально визначених повноважень, контролюючих чи розпорядницьких функцій. У той же час взаємодія з ними розглядається як невід'ємна частина процесу екологічної оцінки, яка покликана забезпечити відповідну ефективність процесу, узгодити наявні суперечності, дотримуючись при цьому прав громадян.

 

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Рішення про проведення екологічної оцінки в основному прий­мається безпосередньо ініціатором діяльності на основі чинного зако­нодавства та інших правил. Однак у більшості випадків екологічна оці­нка запроваджується органами охорони навколишнього середовища, залучаючи до участі зацікавлені сторони і громадськість.

Підсумковий документ екологічної" оцінки впливу на навколишнє середовище є обов'язковим для ініціатора діяльності, він включається в проектну документацію і підлягає виконанню в повному обсязі.

("?") Запитання і завдання для самоконтролю:

1. У чому полягає економічний механізм управління природоохо­
ронною діяльністю?

2. Які основні функції регіонального управління екологічною безпе­
кою навколишнього природного середовища?

3. У чому полягає міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища?

4. Які є методи економічного управління по охороні навколишньо­го природного середовища?

5. У чому полягають особливості оцінки впливу на навколишнє се­редовище (ОВНС)?

6. Основні принципи системи екологічної оцінки.

7. Хто є учасниками екологічної оцінки суб 'єктів господарювання?