Еволюція економічних принципів природокористування

За останні роки минулого століття, і вже нового XXI ст., природо­користування та охорона навколишнього середовища набули винят­ково важливого значення для забезпечення життєдіяльності і здоро­в'я людей. Це пояснюється закономірностями впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, яке вивчає приклад­на екологія. Вчені і спеціалісти розглядають три основні напрями прикладної екології: раціональне природокористування, захист на­вколишнього середовища від забруднень антропогенного походжен-

Глава 14. Наумові засади раціонального природокористування

ня та забезпечення екологічної безпеки стабільного функціонування природних екосистем.

Надвисокі темпи зростання чисельності населення планети та його потреб призвели до використання надзвичайно великих обсягів різних природних ресурсів і утворення величезної кількості різноманітних відходів. Результатом активної діяльності людини стало забруднення води, ґрунту і повітря. В нинішніх умовах господарювання ці зміни в довкіллі набули загрозливого характеру для подальшого існування людської цивілізації та супроводжуються екологічними кризовими ситуаціями. Взаємодія людського суспільства з природою вимагає відповідних екологічних знань. Вони необхідні для того, щоб суспіль­ство могло цілеспрямовано поліпшувати навколишнє природне сере­довище, зберігати єдність з природою.

Вплив антропогенних факторів на біосферу землі спричинив ви­никнення небажаних негативних явищ, таких як кислі дощі, глобаль­не потепління на планеті, руйнування озонового шару атмосфери, спустелювання, знеліснення, забруднення природного середовища різними токсичними речовинами, що врешті призвело до деградації екосистеми та глобальної екологічної кризи в біосфері Землі.

Кризовий екологічний стан спричинений також надто низьким рівнем екологічної науки, освіти та виховання, які зумовили відповід­но низький рівень культури і свідомості людини у ставленні її до при­роди та неспрс'можність спрогнозувати катастрофічні наслідки такої антропогенної діяльності.

Починаючи з 60-х років минулого століття спостерігається актив­ний рух суспільства на захист довкілля від антропогенних забруднень, за підвищення рівня культури й свідомості у ставленні до природи, інтенсивними темпами розвиваються наукові дослідження з' екології. Тому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, запроваджено вивчення екології на всіх рівнях освіти та загальне екологічне вихо­вання населення.

Одним із основних завдань прикладної екології є створення таких методів і засобів формування та управління природними й природ-

 

_m РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ІЩ—-—............. ".. -~—~....... ———"—............~~~»—.w^_.............. -...,:.;.> -.,.„.. ,.-*.. -^^ щ

но-антропогенними екосистемами, які забезпечили б їх функціону­вання, не порушуючи динамічної рівноваги в природі та механізмів саморегуляції біосфери.

З моменту своєї появи в біосфері Землі, Homo Sapiens завжди задо­вольняв свої життєві потреби за рахунок споживання природних ре­сурсів навколишнього природного середовища. Це були: сонячне вип­ромінювання, рослинний і тваринний світ та природні ландшафти.

В основу господарювання вже з самого початку розвитку первіс­ного людського суспільства закладався економічний принцип: досяг­нення ефективного результату господарювання за мінімальних вит­рат енергії* у вигляді ручної праці. І цей принцип не змінювався впро­довж тисячоліть. Невпинно вдосконалювались технології, на зміну ручній праці прийшли машини, електрична і атомна енергія, автома­тизовані технології. А економічний принцип господарювання діє й нині і залишиться у майбутньому. У протилежному разі система «сус-пільство-природа» давно припинила б своє існування. І цей прин­цип останнім часом постійно вдосконалюється.

Незважаючи на безперервне зростання життєвих потреб, людина зав­жди задовольняла їх за рахунок природного середовища. Вона весь час удосконалювала знаряддя праці з метою збільшення продуктивності праці та задоволення життєвих потреб. Цей процес завжди був проблемним, постійно виникали економічні кризи, які в багатьох випадках вирішува­лись за допомогою воєн.

Але завдяки розуму людини завжди відбувався прогресивний роз­виток, пов'язаний з удосконаленням знарядь праці, нових технологій і, в кінцевому рахунку, задоволення життєвих потреб. У цьому плані для їх задоволення завжди вистачало природних ресурсів біосфери Землі, незважаючи на те, що впродовж багатьох тисячоліть їх витра­чалось значно більше, ніж було потрібно для забезпечення найнеоб-хІдніших життєвих потреб людей. Це породило у суспільстві вражен­ня, що природні ресурси невичерпні і їх можна споживати у будь-якій кількості.

Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування

ш — ^

Незважаючи на застереження ще стародавніх мислителів, доміну­вав цей економічний принцип господарювання: одержання макси­мального економічного ефекту при мінімальних затратах. Головною метою природокористування було отримання якнайбільшого зиску. У XVI - XVII ст., коли настав процес машинно-індустріального розвит­ку суспільства, розпочалося широке використання металів. Для їх вип­лавляння та переробки на вироби споживалася величезна кількість енергії, потребу в якій задовольняли за рахунок видобутого палива (ка­м'яного вугілля, нафти, газу тощо). Зростало промислове виробницт­во і збільшувалась потреба у паливі. Вже в середині XX ст. людство зрозуміло, що мінеральні ресурси, які створювалися й накопичували­ся на планеті природою' впродовж мільйонів років, перебувають на межі вичерпності.

Нераціональна антропогенна діяльність призвела до порушення ба­гатовікової динамічної рівноваги геоекосистеми, яка існувала мільйо­ни років. Такий стан негативно впливає на навколишнє середовище і завдає величезних економічних збитків суспільству. Якщо не вжити кардинальних заходів щодо захисту природи і раціонального викори­стання ресурсного потенціалу, то екологічна криза сучасності загро­жує перерости в екологічну катастрофу, яка може спричинити заги­бель сучасної цивілізації.¹ Отже, економічна система, яка однобічно спрямована тільки на споживання природних ресурсів, є необгрун­тованою, неефективною і може призвести до непере дбачу ваних наслідків.

Починаючи уже з другої половини XX ст. у багатьох індустріально розвинених країнах світу почали запроваджувати еколого-економіч-ний принцип господарювання: одержання максимального економіч­ного ефекту за якнайменшої шкоди для природного середовища. Цей принцип покладений в основу раціонального природокористування, під яким розуміють мінімальні витрати природних ресурсів для задо­волення обгрунтованих життєвих потреб людського суспільства за

¹ Запольський А.К., СалюкА.І. Основи екології.-Київ: Вища школа, 2001.-С. 285.

„m, РОЗДІЛ IV. ЕКОНОШКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ...........................

мінімальної шкоди природному середовищу. А.К. Залольський цей принцип сформулював так: "економічне те, що екологічне".

Дещо пізніше, у 70-80-х роках, цей принцип почав впроваджува­тися і в колишньому СРСР, в тому числі й в Україні. На цьому етапі природокористування починають впроваджувати систему господа­рювання, що спрямована як на споживання природних ресурсів, так і на їх відтворення, а також на захист навколишнього природного се­редовища від забруднення та руйнування. Для більш чіткого форму­лювання еколого-економічних принципів господарювання необхід­но визначити такі їх умови:

+ мінімальні витрати природних ресурсів;

+ обгрунтовані життєві потреби людського суспільства;

+ мінімальна шкода природному середовищу.

Визначення умов 1-3 виключно залежить від ступеню розвитку на­уково-технічного прогресу на сучасному етапі. Складніша справа щодо умови 2, на яку впливає не тільки рівень розвитку науки і техніки, а й суспільної свідомості. Якщо мінімальні витрати відновних природних ресурсів передбачають їх відновлення, то мінімальні витрати невіднов­них природних ресурсів передбачають самообмежувальне споживання для задоволення обґрунтованих життєвих потреб.

Ставиться питання, як обґрунтувати життєві потреби людського суспільства, якщо вони залежать від стану природних ресурсів та ве­личини їх запасів? За новим принципом, мінімальна шкода природ­ному середовищу має передбачати таке господарювання, за якого ут­ворюватиметься мінімальна кількість розсіюваних і невідновних відходів у антропогенному ресурсному циклі. І всі ці ві дходи, без зав­дання шкоди довкіллю, мають включатися у біогеохімічні цикли при­родного колообігу речовини та енергії. Необхідно, щоб суспільство змогло визначити граничні межі цих трьох умов, тоді буде можливість розрахувати обґрунтовані гранично допустимі екологічні наванта­ження (ГДЕН) на будь-яку екосистему, а це дасть можливість визна­чити чіткі завдання раціонального природокористування.

Глава 14. Науію®! засади раціонального природокористування

На жаль, на сьогодні ці граничні умови залишаються ще невизна-ченими, а екологічна криза розростається в усіх кутках планети, і з високими темпами, прямо пропорційно зростанню потреб людсько­го суспільства. Це повною мірою стосується і нашої держави. Адже концентрація в індустріальних регіонах промисловості, зокрема, ме­талургії, машинобудування, хімічної і нафтопереробної промисловості та інших галузей, а також наслідки Чорнобильської трагедії надзви­чайно негативно впливають на навколишнє природне середовище і особливо на умови праці і стан здоров'я населення.

З метою її подолання в нашій країні, як і в багатьох інших, розрахунок гранично допустимих екологічних навантажень у сучасних умовах здійснюють на основі гранично допустимих концентрацій забрудню­ючих речовин у природному середовищі (воді, повітрі, землі) шляхом розрахунку і встановлення для суб'єктів господарської діяльності гра­нично допустимих викидів в атмосферу, водойми та нормованої кількості відходів для заюронення. Розрахункові показники не повинні переви­щувати встановлені санітарні норми (ГДК).

У результаті антропогенної діяльності, у навколишнє середовище надходить величезна кількість забруднюючих речовин, що негативно впливають не тільки на окремих тварин, а й на всі біоценози навко­лишнього природного середовища. Останні тісно пов'язані між со­бою, складаючи трофічні ланцюги. Шкідлива дія одних полютантів накладається на шкідливу дію інших, у результаті чого сумарний ефект може значно збільшуватися. Деякі шкідливі полютанти мають кумуля­тивний характер, коли при постійній дії невеликих доз їх негативний вплив на здоров'я людей поступово збільшується і, в кінцевому підсум­ку, призводить до різних захворювань. У трофічному ланцюзі полю­танти переходять від однієї ланки до іншої, в результаті чого відбу­вається значне їх накопичення і збільшення (в тисячі і навіть десятки тисяч разів) концентрації цих полютантів на вершині екологічної піра­міди, де знаходиться людина.

Еколого-ексномічне господарювання в умовах природної рівнова­ги вимагає від суспільства контролю за його розвитком. При цьому

 

„рп, РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

екологічне навантаження на екосистему внаслідок антропогенної діяльності не повинне перевищувати її регенераційної здатності, та­ким чином величина екологічного навантаження не повинна пере­вищувати рівня науково обґрунтованого ГДЕН в умовах динамічної природної рівноваги.

Отже, раціональне природокористування має визначатися умова­ми збалансованої взаємодії людського суспільства з усіма природни­ми біоценозами біосфери.

14.2. Еколого-економічнізасади раціонального природокористування

Економічний розвиток країни - це динамічний процес, який має тенденцію постійного розвитку з метою найбільш повного задово­лення потреб населення. Базою для задоволення цих потреб має бути ефективне використання сировинних природних ресурсів. Будь-яка система виробничої діяльності покликана забезпечити економну екс­плуатацію природних ресурсів та найбільш сприятливий режим їх відтворення при одночасному забезпеченні здоров'я людей. Такий підхід характеризує раціональне природокористування. Таким чином, під раціональним природокористуванням розуміють високоефектив­не господарювання, яке не призводить до різких порушень природ­но-ресурсного потенціалу або змін у навколишньому середовищі, які можуть завдати значної шкоди здоров'ю людей і навіть загрожувати їх існуванню. Теоретично - це гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством для задоволення своїх потреб. Природно-ресурсний потенціал визначається рівнем екологічної рівно­ваги біосфери та її великих складових, які є лімітами для такого існу­вання і розвитку. Перехід за межі можливого використання природ­но-ресурсного потенціалу відповідає стану колапсу.

У біосфері впродовж тривалого часу існує відносна рівновага в еко­системах, що ґрунтується на колообігу речовин та енергії. З появою в біосфері людства і зі значним зростанням його потреб виникла не­обхідність у використанні зростаючої кількості природних ресурсів. Із

Глава і4. Наукові засади раціонального природокористування

постійним зростанням використання природно-ресурсного потенці­алу зростають відходи виробництва. Ці відходи поділяють на дві гру­пи: відходи виробництва та відходи споживання.

Відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, на­півфабрикатів, що утворюються під час виробництва і частково або повністю втратили свої початкові споживчі властивості. Відхо­ ди споживання - це продукція і вироби, що вже споживалися, або супутні їм вироби, що втратили свої споживчі якості. Виходячи із мож­ливості утилізації, розрізняють утилізовані й неутилізовані відходи. Для перших існує технологія переробки, другі поки що необхідно захоро­нювати.

З метою зменшення значної кількості відходів, які щорічно накопи­чуються, особливо в гірничодобувній і переробній галузях народного господарства, та раціонального використання сировинно-ресурсно­го потенціалу слід впроваджувати у виробництво ресурсозберігаючі технології. До основних напрямів ресурсозбереження зараховують:

■Ф- застосування безвідходних та маловідходних сучасних техно­логій з одночасною комплексною переробкою сировини;

■Ф- комплексну переробку газо-димових викидів у атмосферу та стічних вод з повторним використанням продуктів газо- і водоочи­щення;

■Ф- рекуперацію та утилізацію відходів виробництва; застосування замкнутих водооборотних циклів;

■Ф^- раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження.

Зниження їх питомої ваги у витратах на одиницю випускаємої про­дукції:

^ розробка нових ефективних технологічних процесів, у тому числі й мікробіологічних;

•S організація територіально-виробничих комплексів.

З метою зменшення кількості розсіюваних відходів, які забрудню­ють атмосферу, землю і воду, та більш ефективного використаня пер­винних природних матеріальних ресурсів розробляються ефективні безвідходні та маловідходні технології. На промислових підприємствах

 

„m, РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ЦД——................. -Д...... —......... —.... —... _д—____—---------------------- .^-—-^>

споруджуються складніші і дорожчі очисні споруди для газо-димо­вих викидів і стічних вод. Розробляються технології комплексної ра­ціональної переробки сировини з мінімальним використанням енер­гетичних ресурсів та інших допоміжних матеріалів. Незважаючи на низку прийнятих заходів щодо оздоровлення навколишнього середо­вища, загальний обсяг шкідливих викидів в атмосферу зростає. Це пояснюється прогресуючим зростанням чисельності населення на планеті, а отже і його потреб. Як уже було сказано, найбільш ефек­тивним шляхом вирішення проблеми зменшення кількості розсіюва­них відходів (викидів у атмосферу) є використання безвідходних тех­нологій. Це зумовлено ще й зростанням світових цін на сировину. Таким чином, для забезпечення раціонального природокористуван­ня потрібно використовувати екологічно чисті безвідходні та мало-відходні технології.

Європейською економічною комісією дається таке визначення по­няття «безвідходна технологія»:

х Безвідходна технологія - це практичне застосування знань, методів і коштів для того, щоб забезпечити в межах людських по­треб якнайраціональніше використання природних ресурсів і енергії та захист навколишнього середовища.

Під jc маловідходною технологією розуміють спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує до­пустимих санітарних норм. У широкому розумінні поняття «безвідход­на технологія» охоплює і сферу споживання. Ця технологія передбачає, щоб виготовлені вироби служили довго, легко могли бути відновлені (відремонтовані), а після закінчення терміну служби поверталися в ан­тропогенний ресурсний цикл після відповідної переробки або знеш­коджувалися та захоронялись як неутилізовані відходи.

У відповідності з закономірностями розвитку довкілля будь-яка при­родна система розвивається лише за рахунок використання матеріа­льно-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий - це

Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування

ш. -^

висновок із законів термодинаміки. Із цього закону випливає наслідок: абсолютно безвідходне виробництво неможливе. Тому поняття «без­відходна технологія» є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку техніки на певному історичному етапі.

Згідно з подальшим напрямом безвідходності технології відходи ви­робництва використовують як вторинні матеріальні ресурси, які після збирання і оброблення знову надходять у виробництво як вторинна матеріальна сировина. Сюди належать:

Ф залишки сировини іматеріалів, що утворюються у процесі ви­готовлення продукції;

Ф продукти фізико-хімічної переробки сировини;

Ф продукти, які отримують у результаті видобування й збага­чення корисних копалин;

Ф продукти очищення газо-димових викидів і стічних вод;

Ф вировий предмети, що вийшли з ужитку або морально застарі­ли;

Ф відпрацьована та побічна теплота, енергетичний потенціал якої можна використати в інших процесах.

У багатьох галузях виробництва сьогодні вже велика кількість вто­ринних ресурсів переробляється, зокрема, металобрухт, склобій, ма­кулатура, вироби з вовни, текстилю, частково вироби з пластмас, гуми, шкіри тощо. Таким чином, рекуперація відходів - це основа раціональ­ного використання сировини. Враховуючи виснаження резервів пер­винної сировини, все більшого значення набуватиме проблема вико­ристання вторинної сировини. Наприклад, виробництво паперу з макулатури замість деревини потребує енергії на 60 % менше, змен­шує забруднення повітря на 15 % і води на 60 %. Сталь, виготовлена з металобрухту, на 70 % дешевша від добутої з руди. При цьому на кожній тонні сталі економиться 1,5 т руди і 0,2 т коксу, зменшується величезна кількість відходів, що потрапляють у відвали.

Один із істотних напрямів зменшення витрат сировини і енергії, а також розсіюваних відходів виробництва є створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) з метою організації комплексної пере-

== 529

ГЇРРЇЇ РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

робки сировини. У ТВК здійснюється кооперування окремих підприємств, коли відходи одного з них є сировиною для іншого. На­приклад, золо-шлакові відходи теплових електростанцій використо­вуються для виробництва будівельних матеріалів (виробництва ніздрюватих стінових блоків, виробництва шлако-поргланд цементу, як наповнювачів для бетону, будівництва шляхів). З доменних шлаків пропонують виробляти шлакоситал - склокристалічний матеріал з хо­рошими фізико-хімічними властивостями. Металургійні заводи «Азов-сталь», Дніпропетровський ім. Петровського та інші перейшли на повне використання шлаків.

Через вичерпність видобувного палива та забруднення довкілля відходами енергетики зростає значення відновних джерел енергії. За прогнозами до 2020 р. ці джерела замінять близько 2,5 млрд. т пали­ва, їх частка у виробництві електроенергії й теплоти становитиме 8 %. Таким чином, дедалі більше використовуватимуть енергію Сонця, вітру, геотермальної води, енергії течій і т.п.