Економічні наслідки прямих закордонних інвестицій для країн-економічних партнерів. Графічна модель

● на відміну від іноземних позик і кредитів ПІІ не стають тягарем зовнішнього боргу, а сприяють його погашенню;

● імпорт прямих підприємницьких капіталів збільшує в країні виробничі потужності;

● вони є джерелом нових технологій та передових методів управління і маркетингу, сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;

● сприяють здійсненню більш ефективної приватизації і реструктуризації економіки, створюють додаткові робочі місця, при цьому збільшуючи реальні доходи працівників;

● у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

● імпорт прямих інвестицій стимулює конкуренцію і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

● прямі іноземні інвестиції забезпечують найбільш ефективну інтеграцію національної економіки у світову.

На сьогодні вже добре відомі позитивні наслідки прямого інвестування для країн-економічних партнерів. Це і відновлення на основі "Плану Маршалла" економіки ФРН, здійснення технологічного прориву Тайванем та Південною Кореєю, пожвавлення умов економічного зростання постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи.

Недоліки ПІІ: усунення з ринку вітчизняних виробників і постачальників; зниження загального рівня добробуту населення та трансферт прибутків на користь іноземного інвестора, що зумовлено надмірними дер-жавними пільгами на користь інвестора; сувора експлуатація місцевих сировинних ресурсів; збільшення залежності країни від іноземного капіталу; постачання(збут) неякісних, недосконалих і морально застарілих ресурсів і активів; модифікація структури економіки та їх пристосування до інтересів інвестора; погіршення платіжного балансу; деформація культури підприємництва.На основі досвіду багатьох держав світу доведено, що ПІІ є не лише засобом отримання доступу до зовнішніх джерел фінансування чи сучасних технологій або передового менеджменту, але й виступають чинником сталого економічного зростання країни, засобом забезпечення її конкурентоспроможності на світовому ринку.

13) 15-16 Економічні наслідки протекціоністської політики

Проведемо простий аналіз попиту та пропозиції для дослідження економічних наслідків введення захисних тарифів на який-не-будь товар X. Розглянемо три стадії моделі (рис. 1.5.1):

1)до початку торгівлі, коли товар продукується та споживається лише усередині країни;

2)за умови вільної торгівлі, коли імпорт товару з-за кордону нічим не обмежується;

3) після введення ім портного тарифу.

Рис. 1.5.1. Економічні наслідки введення протекціоністських (імпортних) мит

До початку торгівлі. Країна продукує та споживає товар X, у виробництві якого вона не має порівняльних переваг, у точці С. Лініями D_d та S_d показано внутрішні попит та пропозицію товару. За умови відсутності торгівлі внутрішня ціна та обсяги виробництва товару X відповідно становитимуть OP_d та OQ_r

За умови вільної торгівлі. Країна відкрита для світової торгівлі і тому інші країни, які мають порівняльні переваги у виробництві товару X та домінують на світовому ринку, починають продавати свої товари X у цій країні за світовою ціною OP_w, нижчою, ніж внутрішня ціна.

Оскільки світовий ринок може постачати у дану країну необмежену кількість товару X за ціною ОР, лінія пропозиції буде мати вигляд горизонтальної прямої S_d+w, яка покаже обсяг товару, доступний покупцям даної країни як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Попит дорівнює пропозиції в умовах вільної торгівлі у точці А, причому внутрішнє споживання становитиме OQ₅, внутрішнє виробництво — OQ_v а різниця між цими двома значеннями — QQ_b — це обсяг імпорту. Отже, в результаті імпорту внутрішня ціна товару впала з рівня OP_d до рівня ОР_ш, а місцеві виробники продають на Q₁Q₃ товару менше, ніж до початку торгівлі.

Після введення тарифу. Уряд для захисту національних виробників, які втрачають прибутки через наплив дешевих товарів з-за кордону, вводить імпортний тариф на кожну одиницю товару X, у розмірі PP. Цей крок призведе до зростання внутрішньої ціни з OP_w до ОР і буде мати цілу низку наслідків. Крива сукупної пропозиції переміщається догори на значення введеного тарифу (t) на рівень S_d+w+l. За нового рівня пропозиції внутрішній попит дорівнює сукупній (внутрішній та зовнішній) пропозиції у точці В, у якій під захистом імпортного тарифу внутрішнє виробництво збільшується на Q₁Q₂, а внутрішнє споживання зменшується на Q₄Q₅. Імпорт скорочується з Q₁Q₅ до Q₂Q₄. Отже, в результаті введення тарифу зменшилося внутрішнє виробництво товару X, що, своєю чергою, призвело до скорочення імпорту.

До введення імпортних тарифів споживчий надлишок, тобто вигода від придбання товарів за ціною P_w, дорівнював площі трикутника ADP_w, отже споживачі могли споживати товар у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупних внутрішньої та зовнішньої пропозиції і кривою внутрішнього попиту. Внаслідок того, що крива пропозиції S_d+w після оподаткування імпорту тарифом перемістилась догори на значення тарифу t, надлишок споживання обмежується лише трикутником BDP_w+t. Скорочення споживчого надлишку дорівнює заштрихованій ділянці (а + b + с + d). Це те, що втрачають покупці внаслідок зменшення споживчого надлишку, або чисті загальні втрати споживача від введення імпортного тарифу.

Ці втрати частково компенсуються за рахунок вигоди, яку отримують від введення мита держава та вітчизняні виробники товару X. Держава акумулює у державному бюджеті додаткові доходи, отримані внаслідок обкладання імпорту митом. Ці доходи розраховуються як добуток розміру імпорту країни після введення тарифу та розміру мита, і графічно зображуються прямокутником с на рис. 1.5.1. Ці доходи від мита, за суттю, є перерозподілом доходу від споживача до держави і не впливають на економічний добробут держави: вона виграє те, що втрачає споживач. Доходи переміщаються із приватного сектора у державний.

Втрати споживчого надлишку, які дорівнюють сумі площ трикутників (b + d), нічим не компенсуються і є чистими втратами держави.

У цілому від введення імпортного мита отримують економічний ефект, що поділяють на дві групи:

1. Перерозподілювальні ефекти — ефект доходів та ефект переділу.

2. Ефекти втрати — ефект захисту та ефект споживання. Ефект доходів (revenue effect,) — це обсяг збільшення доходів державного бюджету внаслідок обкладання імпорту митом.

Ефект переділу (redistribution effect) — це перерозподіл доходів від споживачів до виробників продукції, що конкурує з імпортом.

Ефект захисту (protective effect) — це економічні втрати країни внаслідок необхідності внутрішнього виробництва додаткової кількості товару при більших витратах під захистом тарифу.

Ефект споживання (consumption effect) — виникає внаслідок того, що скорочується споживання товару через зростання його ціни на внутрішньому ринку.

14) 65. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особ­ливості

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.10.1.

Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни — учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

 

15) 68. Етапи становлення світової валютної системи

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома в історії під назвою "золотого стандарту". Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели "золотий стандарт", тобто почали визна­чати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Дер­жавні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відпо­відну кількість золота.

Така практика проіснувала до 1944 р, хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що було викликано активним впровадженням кредитних грошей. В цей час на базі національ­них валют провідних країн почали склада­тися валютні зони - стерлінгова зона, зона долара, зона франка. В 1944 р. була створена Бреттон-Вудська міжнародна валютна система. В осно­ву якої була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Панівне становище зайняв долар. Разом з ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно — золотодоларовим. Серед основних принципів Бреттон-Вудської сис­теми можна відзначити:

1. Збереження за золотом функції світових грошей.

2. Використання як світових грошей поряд із золотом амери­
канського долара.

3. Використання фіксованих паритетів валют до долара, а через
нього до інших валют.

З другої половини 60-х років на світовому ринку змінились пози­ції Японії та країн членів ЄС. США вже не могли в необхідних кількостях обмінювати долари на золото.

Почався відхід від принципів Бреттон-Вудської системи, її місце зайняла Ямайська валютна система. Рішення про її ство­рення було прийняте в межах МВФ у 1976р. у м. Кінгстоні і набрало чинності у 1978 р.

Основні принципи Ямайської валют­ної системи такі:

1. Демонетизація золота.

2. Перехід до використання національних валют у міжнародних
розрахунках.

3. Прийняття системи плаваючих валютних курсів.

СПЗ — це резервні валюти як додаток до існуючих доларових резервів. Сьогодні СПЗ не користуються великою довірою. За обсягом операцій долар залишається найзначнішою резервною валютою. Будь-яка країна з дефіцитом платіжного балансу може обміняти свої СПЗ на валюту, вказану МВФ, без дотримання яких-небудь спеціальних умов в галузі економічної політики. Використовувати СПЗ можуть лише центральні банки держав. Розподіляють їх відповідно до квоти країни у МВФ.