Загальна характеристика економіки та економічної науки індустріальної епохи.

XIX ст. в економічній історії Європи був повний досить важливих, фундаментальних подій, що докорінно змінили світову економіку. Це був період завершення буржуазних революцій у Франції та Німеччині. Сформувалося ядро потужних держав, які й нині утримують лідируючі позиції в світі і, мабуть, багато в чому навіть визначають долі всієї планети.

Це був період формування індустріальної цивілізації.Складний і багатоплановий процес створення великого машинного виробництва в промисловості та інших галузях господарства. Тепер у загальному обсязі виробництва провідні позиції належали промисловості. Все більша питома вага припадала на міське населення. В експорті провідних країн стала переважати промислова продукція, а в імпорті - сільськогосподарська продукція та сировина Значно зросла продуктивність праці. Зросли темпи зростання виробництва.

Світова наука і техніка активно впроваджувалися у світове господарство. Поряд з широким використанням парових машин були створені нові двигуни-водяні і парові турбіни, двигуни внутрішнього згоряння. Грандіозне залізничне будівництво покривало і повязувало своєю мережею господарські простору. Зявилося автомобілебудування. За допомогою океанського пароплавства тісніше повязувалися континенти. Розширенню комунікаційного повідомлення сприяв винахід радіо, телефону, телеграфу. Справжньою революцією став розвиток електроенергетики і т. д. Найважливіші винаходи були здійснені і у військовій справі. Це бездимний порох, далекобійна артилерія, парові і дизельні броньовані кораблі і т.д.

XIX ст. не оминув і соціально-культурну сферу. У результаті буржуазних революцій склалися основні класи буржуазного суспільства - буржуазія і пролетаріат, часом входили в гострі соціальні конфлікти. Складалася інтелігенція.Значно ослабла роль традиційних релігій. Виникла нішу заповнили нетрадиційні ідеології та політичні партії. Видозмінилися форми правління. Зявилися республіки і конституційні монархії. Придбали небувалу гостроту міжнародні відносини. Завершився колоніальний поділ світу. Йшла жорстка боротьба за його переділ. Збройне суперництво провідних країн супроводжувалося великим руйнуванням і людськими втратами.

У 70-90-і рр.. XIX ст. накопичений колосальний досвід розвитку виробництва вилився у другій науково-технічну революцію (перший - промисловий переворот). Вона, у свою чергу, справила величезний вплив на розвиток продуктивних сил, які ведуть до створення нових галузей економіки - металургії та машинобудування, транспорту та електроенергетики, хімії та ін Важка індустрія ставала переважаючою в промисловому виробництві.

Томас Роберт Мальтус (1766–1834) – видатний пред­ставник економічної думки початку XIX ст. в Англії. Наро­дився Мальтус у сім'ї поміщика. Закінчив Джезус-коледж Кембриджського університету, здобувши вчений богословсь­кий ступінь. З 1793 року почав підприємницьку діяльність, а з 1797 по 1801 року був вікарієм у Сурреє.

У 1798 р. Мальтус опублікував книгу «Дослід про закон народонаселення». Потім протягом низки років ця книга доповнювалася автором і видавалася ще не раз. Основною ідеєю книги стала теорія народонаселення.

З 1805 р. Мальтус керував кафедрою сучасної історії і політичної економії в коледжі Ост-Індської компанії, там же виконував обов'язки священика. Через 10 років вийшов у світ інший твір Мальтуса – «Дослідження природи і зро­стання земельної ренти». У цій праці автор спробував роз­крити природу земельної ренти і механізм її формування.

Основні положення теорії народонаселення такі:

· здатність людини до відтворювання за темпами при­росту значно перевершує можливість зростання продоволь­чих ресурсів, тому що населення зростає в геометричній прогресії, а запаси ресурсів – в арифметичній;

· зростання народонаселення жорстко обмежується кош­тами існування.

У природі, за Мальтусом, відповідність між чисельністю населення і кількістю засобів існування досягається епіде­міями, голодом, війнами, непосильною працею, що вини­щує величезну масу людей. Проблему надмірного зростання населення Мальтус ви­рішував через зміну заробітної плати. Зростання населення призводить до падіння зарпла-ти й обмежує зростан­ня населення у майбутньому. Іншими словами, низький рівень життя робітників визначається біологічними зако­нами, а не соціальними проблемами.

Мальтус виступав проти державної підтримки жебраків, оскільки бачив у цьому заохочення нерозсудливих за раху­нок стягнення податків з працелюбних громадян. Автор «Досліду...» критично ставився й до ідеї вирівнювання при­бутків. Поділ на багатих і бідних корисний, тому що мож­ливість поліпшення свого стану і побоювання щодо його погіршення є двигуном поліпшення добробуту суспільства.

Проблему обмеженості ресурсів Мальтус вбачав у такому:

· ресурси Землі обмежені;

· через залучення до обігу гірших земель віддача вкла­деної праці, капіталу буде знижуватися.

Мальтус у своїх економічних поглядах представляв інте­реси великої земельної аристократії (лендлордів).

Теорія прибутку Т. Мальтуса повторює переконання Д.Рікардо. Прибуток визначається як різниця між вартістю товару і витратами праці та капіталу у виробництві.

Мальтус є автором положення про реалізацію сукупного суспільного продукту. У ньому він стверджує, що досягти достатнього рівня попиту і повної реалізації продукції, що виробляється, неможливо без участі в цьому процесі не тільки продуктивного, а й непродуктивного класу – так званих третіх осіб, які можуть створити необхідний додат­ковий попит на всю масу товарів, що виробляються в суспільстві. Таким чином, він заперечує думку про су­спільний паразитизм непродуктивного класу (землевласни­ки, армія, церковні служителі, чиновники).

У кейнсіанстві використовується це положення теорії Мальтуса при розв'язанні питань реалізації і заходів підтри­мання«ефективного попиту» для регулювання економіки. Вчений визнає існування загальних і локальних криз, вважаючи їх тимчасовими явищами.

 

12. Економічна думка в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.).

У 50—60-х роках ХІХ ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої в Україні був Т. Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової".

У середині XIX ст. панівним напрямом в економічній думці України була класична політична економія. Найвідоміші представники класичної школи в Україні — професор Харківського університету Т. Ф. Степанов (1795-1847), професори Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884), М. X. Бунге (1823—1895), професор Новоросійського (нині Одеський) університету М. М. Вольський (1834—1876). Вони були лідерами економічної науки в Російській імперії. Наприклад, Т. Ф. Степанов склав перший підручник з політичної економії, за яким навчалися не лише студенти Харківського і Київського, а й Московського та Петербурзького університетів.

З початку 80-х років ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль у поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. І. Зібера, Г. І. Петровського, Е. І. Квірінга, О. Г. Шліхтера, М. О. Скрипника, В. Я.Чубаря та ін.

В останнє десятиріччя XIX — перші 20 років XX ст. сформувалася українська школа неокласичного напряму, найвідомішими представниками якої були Р. М. Орженцький, Д. І. Піхно, О. Д. Білімович, Є. Є. Слуцький. Зокрема, Є. Є. Слуцький започаткував теорію поведінки споживача, опублікувавши в італійському економічному журналі працю "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915), в якій поєднав аналіз функції корисності з грошовими доходами і споживчим бюджетом. У цей же період значно вплинув на розвиток економічної думки М. І. Туган-Барановський (1865 — 1919) — видатний економіст, організатор науки, педагог. У своїх дослідженнях він розробляв проблеми ринків, промислових криз, розподілу, розвитку капіталізму, соціалізму, кооперації тощо. За його безпосередньою участю було створено Українську академію наук (1920), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він був професором і деканом юридичного факультету Київського університету, головою кооперативного комітету та Українського наукового товариства економістів.