Методи макроекономічних досліджень.

Макроекономічне дослідження проводиться в три етапи.

На першому етапі виділяють типові підприємницькі структури або домо-господарства і вивчають їх поведінку, висувають гіпотези про узагальнені наслідки прийнятих ними рішень.

На другому етапі поведінку типового суб’єкта „мультиплікують“, тобто множать спеціальними методами, поширюючи на всіх суб’єктів даного виду. Отримані сукупні показники називають агрегованими. З їх допомогою вияв-ляють загальнонаціональні тенденції, певні залежності і чинники впливу.

На третьому етапі перевіряють гіпотези практикою – збирають інфор-мацію за тривалий період, виявляють, чи справді існують залежності, які бу-ли встановлені гіпотетично. Непідтверджені практикою гіпотези відкидають-ся, а ті, що адекватно пояснюють реальні процеси, утверджуються як теорії. Вони можуть не лише задовільно пояснити минуле, але й дозволяють перед-бачити майбутнє.

У своїх дослідженнях макроекономіка, як і інші науки, спирається на сис-тему загальних принципів та способів пізнання і на специфічні методи.

Найбільш загальним методом пізнання є діалектика, яка включає в себе єдність конкретного та абстрактного підходу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, логічного та історичного, кількісного та якісного аналізу.

Починають дослідження за допомогою таких загальнонаукових методів як спостереження та відбір конкретних фактів, які можуть підтвердити висуну-ту гіпотезу. Проте факти дають доволі хаотичну картину. Для того, щоб їх впорядкувати та виявити домінуючу тенденцію, необхідно провести стати-стичний аналіз – згрупувати, звести в таблиці та прослідкувати динаміку. За статистичним слідує економічний аналіз, який дозволяє абстрагуватись від нетипових, другорядних рис, виявити окремі сутнісні сторони певної еконо-мічної структури, що підтверджують або спростовують висунуті гіпотези. Далі виявляють функціональні зв’язки між елементами системи (синтез).

У кожній країні діючі економічні системи виникають і розвиваються у пе-вних історичних умовах, які породжують особливості їх функціонування. Тому важливо дотримуватись єдності історичного і логічного підходу.

Розрізняють аналіз минулого періоду (ex post), і аналіз майбутнього (ex аnte). Аналіз даних за минулий період (ex post) дуже важливий для пояснення шляхів і засобів, за допомогою яких система досягла сьогоднішніх парамет-рів розвитку. Він дозволяє коригувати попередні концепції та слугує основою для визначення чинників подальшого розвитку. Аналіз ex аnte - це прогнозу-вання майбутніх тенденцій на основі вже підтверджених наукових концепцій. Він дозволяє виявити засоби впливу на досягнутий стан економіки з метою сприяння позитивним тенденціям і виключення впливу негативних.

Макроекономіка оперує переважно кількісними показниками, але вони якісно відрізняються від показників інших рівнів. Щоб визначити поточний стан економічної системи як єдиного цілого та майбутні тенденції, необхідно застосувати специфічні методи. Головні з них:

■ метод агрегування показників;

■ макроекономічне моделювання;

■ прогнозування.

Всі макроекономічні показники є агрегованими, тобто узагальненими для всіх агентів економічної системи за допомогою спеціальних методів. Діяль-ність окремих господарств можна легко проаналізувати за допомогою абсо-лютних або відносних (%) показників. Легко обчислити кількість продукції у абсолютних фізичних одиницях (кг, м, і т.п.), або в грошових, наприклад, ви-значити сумарний попит на певну продукцію фірми за місяць, або величину її виторгу чи прибутків за той же період. Між тим національне господарство складається з мільйонів великих і малих підприємств, торговельних фірм, які приймають безліч господарських рішень, кінцевим результатом яких є зага-льний обсяг виробництва в масштабах всієї країни. Не можна отримати зага-льний показник по народному господарству простим складанням індивідуа-льних показників, тому що всі господарські суб’єкти взаємодіють. Доки про-дукція дійде до кінцевого споживача, вона проходить кілька стадій виробни-чого процесу і кілька стадій в процесі реалізації через посередників обміну. Спеціальними методами показник очищають від повторного рахунку, від впливу зміни цін і таким чином отримують реальний обсяг національного виробництва - показник, можливий лише в грошовому виразі. Найголовні-шими агрегованими показниками є валовий внутрішній продукт, валовий на-ціональний продукт, сукупний попит, сукупне пропонування, сукупні дохо-ди, сукупні видатки, рівень цін, ставка проценту. Кожен показник обчислюється за своєю методикою, яку ми детально будемо розглядати у відповідних розділах.

Для аналізу динаміки показників широко застосовується визначення їх рі-вня або індексів. В залежності від того, яке явище досліджується, застосову-ють багато видів індексів. Загальний індекс цін вимірює рівень інфляції. За-стосовуючи спеціальний індекс – дефлятор ВВП – обчислюють реальну ди-наміку національного виробництва за будь-який часовий період.

Макроекономічне моделювання – найпоширеніший метод дослідження різних процесів в економічній системі. Макроекономічні моделі конструю-ють для того, щоб зрозуміти взаємозв’язки між основними макроекономіч-ними змінними. Функціональні зв’язки пояснюють різноманітні процеси, ко-трі спостерігаються в економічній системі. Наприклад, функція споживання Ñ = Ñ(Y) показує залежність обсягів споживання (C) від рівня доходу (Y), тобто зміна доходу визначає поведінку споживача. Поведінку інвестора визначає рівень процентної ставки (r), що відображає інвестиційна функція I = I(r). Відома нам з мікроекономіки виробнича функція, яка широко за-стосовується також і в макроекономіці, показує залежність обсягу виробниц-тва (Y) від обсягів основних ресурсів: Y = f (K,L). Це – технологічна фу-нкція, комбінація ресурсів вказує на рівень технології.

Макроекономічні моделі включають екзогенні (зовнішні) змінні, величи-на яких встановлюється урядом, центральним банком, міжнародними органі-заціями і т.п., та ендогенні (внутрішні) змінні, величина яких визначається в результаті побудови моделі. Модель показує, як зміна однієї з екзогенних ве-личин впливає на ендогенні показники. Наприклад, як вплине на обсяги наці-онального виробництва зміна центральним банком ставки позикового проце-нту або підвищення урядом ставки оподаткування. За допомогою моделю-вання можна визначити ефективність того чи іншого інструменту державного регулювання економіки, знайти оптимальні їх співвідношення.

Можна виділити кілька видів макроекономічних моделей, які відрізня-ються за способом аналізу об’єкта. Найпростішою моделлю є схеми госпо-дарського кругообігу продуктів, доходів, ресурсів у приватній економіці та в економіці з втручанням держави, у закритій і відкритій економіці. Другим видом моделей є числові таблиці, які характеризують динаміку показників або дозволяють зробити їх порівняння по різних країнах. Третій вид – це графічні моделі, які наочно відображають функціональну залежність змінних. Широко застосовуються також економіко-математичні моделі, в яких реаль-ні економічні процеси описуються за допомогою математичних рівнянь.

За часовими періодами моделі поділяються на короткострокові та довго-строкові. Крім того моделі можуть бути статичні – на кінець, або на поча-ток певного періоду, і динамічні, які відображають зміни в часі. Спрощені моделі характеризують стан закритої приватної економіки, складніші моделі включають втручання держави, а також вплив закордону (моделі відкритої економіки).

За принципом побудови моделі поділяються на неокласичні та кейнсіансь-кі. В основі неокласичних моделей лежить принцип рівноваги та виробнича функція, вони, як правило, описують стан економіки у довгостроковому пері-оді. Кейнсіанські моделі беруть за основу принцип нерівноважності, вони описують стан економіки у критичні моменти криз, депресій і безробіття, ко-ли існує дефіцит сукупного попиту, вони відносяться до короткострокових.

Будь-яка модель ґрунтується на припущеннях і спрощеннях, тому вона не може повністю відповідати реальній економіці. Основними припущеннями моделювання є: „за інших рівних умов“, „за незмінного рівня цін“, „за умови раціональної поведінки“, „за умови дії закону спадної віддачі“. Але, незва-жаючи на численні умовності, моделі дозволяють зрозуміти багато реальних процесів і передбачити головні тенденції розвитку системи.

Особливе місце в макроекономічних дослідженнях посідає прогнозуван-ня. Прогноз – це науково обґрунтована гіпотеза про вірогідний стан економі-чної системи у майбутньому, яка ґрунтується на вивченні закономірностей і тенденцій розвитку економічних явищ і процесів. Прогнози необхідні для розробки економічної політики, тому уряди, міжнародні організації, фінансо-ві інститути створюють цілі команди фахівців, які виконують дуже копітку роботу. На жаль, чимало прогнозів виявляються помилковими, хоч багато з них справджуються.

Існує чимало причин, які ускладнюють макроекономічне прогнозування. Найперша і основна з них – можливість непередбачуваного впливу екзоген-них змінних. Такою непередбачуваною подією було несподіване зростання цін на нафту у 1973-74 рр. в результаті утворення ОПЕК та у 1991 р. – під впливом іраксько-кувейтського конфлікту. Так само несподівано для захід-них економістів розгорнулись події 1990-91 рр. у Східній Європі. Взагалі 1991 р. був роком, для якого прогнози виявилися значною мірою неточними, тому що неможливо було передбачити дивовижно швидке об’єднання Німеч-чини і розпад СРСР. У 1990 р. панували песимістичні настрої відносно еко-номічного зростання, прогнозувався спад, скоротились інвестиційні видатки і споживання. Події наступного року все змінили.

Другою причиною неточності прогнозів є реакція уряду. Часто сам уряд змінює свої плани, відповідно змінюється економічна політика, яка була про-голошена раніше. Ці зміни відбуваються під тиском політичних сил, вони можуть бути результатом виборів або наслідком лобіювання власних інтере-сів різними промисловими групами.

Третя причина в тому, що збір інформації потребує багато часу, потім по-передня інформація уточнюється і знову застаріває. Часовий лаг робить мо-делі неточними. Більшість прогнозів розробляються за допомогою комп’ютерних технологій, обчислюються сотні і тисячі рівнянь. Проте зміна лише одного чинника нерідко зводить всю роботу нанівець.

При вирішенні багатьох питань важливу роль відіграє інтуїція. За допомогою нагромадженого досвіду та інтуїції вчені можуть робити ясні висновки з різних, часто дуже заплутаних даних. Тому інтуїція може бути досить корис-ною для практичного вирішення проблем. На початкових етапах сучасного розвитку вчені були переконані, що уряди мають надійні способи коригуван-ня невдач ринку, але згодом досвід показав, що і уряди також можуть зазна-вати невдач. Тому важливою сферою макроекономічних досліджень стала взаємодія різних економічних та політичних інституцій, таких як об’єднання підприємців, профспілки, які можуть істотно впливати на економічну політи-ку урядів різних країн, відстоюючи економічні інтереси тих груп, які вони представляють.

Розглянувши предмет вивчення, а також методи дослідження макроеко-номіки, можемо зробити висновки про її функції. Виділяють чотири функції макроекономіки як науки: теоретико-пізнавальну (гносеологічну), практич-ну, прогностичну, а також світоглядну.

Теоретико-пізнавальну функцію виконує позитивна макроекономіка. Вона вивчає макроекономічні явища і процеси, пояснює поведінку макроеко-номічних суб’єктів, тобто намагається дати відповідь на питання, якою є ма-кроекономічна ситуація в країні, як функціонує економічна система, які сили забезпечують розквіт або занепад національної економіки. Макроекономіч-ний аналіз описує реальні проблеми сучасної змішаної економіки, механізм дії різних чинників, що впливають на поведінку системи, умови макроеконо-мічної рівноваги та її порушення.

Практичну функцію виконує нормативна макроекономіка, яка формує уявлення про те, якою має стати економіка. Вона намагається надати рекоме-ндації для урядів щодо можливих шляхів вирішення нагальних проблем еко-номічного розвитку, окреслити межі державного втручання у хід саморозвит-ку системи. Рекомендації часто залежать від позиції вчених, які представля-ють різні економічні школи і відображають інтереси різних суб’єктів. Відпо-віді на запитання: який бюджет кращий – збалансований чи дефіцитний?, що небезпечніше – інфляція чи безробіття? що справедливо – диференціація до-ходів чи їх вирівнювання? – будуть різними у кейнсіанців, у монетаристів, у представників сучасної ліберальної течії. Економічна політика залежить від того, які погляди домінують в науці.

Прогностична функція макроекономіки полягає у розробці перспектив економічного розвитку країни. На основі оцінки економічної кон’юнктури та знання основних тенденцій вчені намагаються окреслити стратегії досягнен-ня позитивних результатів, передбачати наслідки державного регулювання та реформування економіки.

Світоглядна функція випливає з того, що вивчення реальних проблем та можливостей розвитку сучасного суспільства в сфері економіки формує тип економічного мислення та світогляд людини, допомагає визначити активну позицію в громадянському суспільстві та реально оцінювати економічну по-літику урядів. Слід відзначити, що вчені і представники владних структур повинні усвідомлювати велику відповідальність при прийнятті рішень, тому що їх помилки можуть мати надзвичайно високу ціну для всієї країни, для добробуту всього населення.

Особливого значення позитивна і нормативна функція макроекономіки набувають у перехідних економічних системах. Тут йдеться не лише про вивчення специфічних проблем і ситуацій, які не мають аналогів у світовій практиці, але й про вибір моделі розвитку, яка була б прийнятною для націо-нальної економіки. У цьому питанні варто проявити велику обережність і ма-ксимально врахувати історичний досвід власної та інших країн.

Приклад України у цьому відношенні є досить показовим. Після проголошення незалежності її уряд для своїх дій вибрав доктрину неолібералізму з акцентом на монетаризм. Була застосована політика „шокової терапії”, суть якої полягала в обвальній лібералізації цін, масовій і поспішній приватизації за рекомендаціями Міжнародного валютного фонду (МВФ). З критикою цієї розробленої МВФ політики неодноразово виступали відомі західні вчені – Дж. Гелбрейт, В. Леонтьєв, Я. Корнаї, Дж. Сорос, а також чимало російських та українських економістів. Критика передусім спиралася на негативні ре-зультати, одержані внаслідок практичної реалізації шокової терапії в країнах південної та центральної Америки. Від моделі неолібералізму в свій час від-мовились ряд країн післявоєнної Західної Європи, Японія, Туреччина, Єги-пет, Південна Корея, Китай та ін.

Ціною політики шокової терапії в Україні стала неймовірна інфляція, яку самі українські політики назвали „супергіперінфляцією”, безпрецедентне розграбування державної власності, зубожіння переважної більшості насе-лення. Був цілком знищений споживчий попит, зруйнований внутрішній ри-нок товарів і послуг. Зрештою за відсутності ефективної національної еконо-мічної політики замість моделі соціально орієнтованої ринкової економіки у вітчизняній економіці склалася і почала розвиватися кланово-олігархічна мо-дель „мутантного капіталізму“4. Сумний досвід країни застерігає, що недба-лість уряду і відсутність ґрунтовної теоретичної бази реформ можуть мати загрозливі наслідки для розвитку та економічної безпеки країни