Національна доктрина розвитку системи освіти в Україні 21 ст.

Національна доктрина розвитку системи освіти в Україні 21 ст.

Закон про загальну середню освіту. У ньому відображену структуру середьної освіти, специфіку типів загальноосвітніх навчаних ззакладів, організацію навчально-виховного процесу, права та обовязки його учасників, кадрове забезпечення, функцію державного стандарту освіти, участь у громадмькому управлінні загальною середньою освітою, повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади тощо. Закони скл. з 46 статей, їх поділено на ХІ розділів. Їх зміст описує всі напрями діяльності навчальних закладів та установ, які забезпчують повну загальну середню освіту.

У Законі України Про освіту відображено проблеми, які стосуються загальної середньої освіти. Проте ще досі залишається незадоавільним стан матеріально-технічного забезпечення загальнооствініх навчальних закладів, затримується виплата заробітньої плати педагогічним працівникам, низька якість навчально-виховного процесу.

Національна доктрина розвитку освіти України є держвним документом, який визначає стратегію й основні напрями її розвитку.Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:

- особистісна орієнтація освіти

- створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобуття якісної освіти

- удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя

- розвиток україномовного освітнього і культурного простору

- забезпечення освітних запитів національних меншин та ін.

Освіта спрямована на втілення в життя укр. національної ідеї. Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до укр.мови та культури, повагу до народних традицій.Укр. освіта має гуманістичний характер. Вона не допускає поширення расистських та інших антигуманістичних ідей та поглядів. Реалізація Доктрини забезпечить перехід до нової гумістично-інноваційної філософії освіти, що виходить із її пріоритетності для розвитку України. Це забезпечить відутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості, нації і народу, у результаті чого відбудуться потужні, позитивні значні зміни в системі матеріального і духовного виробництва, структурі політичних відносин, побуті і культурі.

 

Методи педагогічних досліджень.

Метод педагогічного спостереження – це спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах.

Метод бесіди – це безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах.

Метод інтервю застосовують тоді, коли дослідник упевнений в обєктивності відповідей учнів.

Метод анкетування використовують для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу.

Метод психолого-педагогічного тестування – це випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, кросвордів, запитань та екзаменаційних білетів.

Метод рейтингу – оцінка тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями.

Метод незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами, зіставлення цих відомостей зі своїми матеріалами про особистості вихованців.

Метод соціометрії – це вивчення структури і стилю взаємин у колективі.

Метод вивчення шкільної документації й учнівських робіт – дослідження проводиться за спеціально розробленою програмою.

Математичні методи – реєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.

Моделювання – це метод створення і дослідження моделей.

Педагогічний експеримент є методом перевірки нових ідей, пропозицій дослідника, підтвердження їхньої ефективності.

 

 

Розвиток і формування особистості.

Людина народжується як індивід, як субєкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси

загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.

Властиві особистості неповторні риси та особливості виражають її індивідуальність.

Індивідуальність – цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність психічного складу.

Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього йому необхідно стати особистістю. Це відбувається у процесі розвитку особистості – становлення та формування її під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Розвиток особистості залежить від спадковості. Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди.

Вікова періодизація класифікація – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки періоди, що вимірюються роками.

Темперамент – індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів.

Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Здібності – психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб. Інтерес – спрямованість людини на певний обєкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. За змістом інтереси можуть бути матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах особистості закорінені її конкретні потреби. Потреба – необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності, у процесі якої створюються необхідні людині предмети. У процесі реалізації інтересів, потреб розвиваються схильності особистості. Схильність – стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю. У реаліях життя схильність виявляється як здатність людини до конкретних видів діяльності.

Нехтування індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. На розвиток і виховання особистості суттєво впливає процес акселерації.

Акселерація лат.-прискорення – прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні. Протилежним акселерації є процес ретардації лат. – затримання – фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батькі

Дидактична система

Дидактична система від грецьк. systemа – ціле, створене за матеріалами частин, зєднання – сформульована за певними критеріями цілісна освітня система підготовки фахівця. Для дидактичних систем характерні внутрішня цілісність структур, поєднаних спільними цілями, організаційними принципами, змістом, формами і методами навчання.

За визначенням І. П. Підласого, сучасній дидактиці, принципи якої є в основі практичної педагогічної діяльності, притаманні подані нижче особливості.

1. Методологічну основу дидактики становлять обєктивні закономірності філософії пізнання гносеології, завдяки чому сучасна дидактика змогла подолати однобічний підхід до аналізу, як і інтерпретації процесу навчання, характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму. Нинішня її концепція ґрунтується на системному підході до розуміння процесу навчання, відповідно до якого почуттєве сприйняття, розуміння і засвоєння знань, практична верифікація набутих знань і вмінь мають органічно злитися в пізнавальному процесі навчальної діяльності.

2. У дидактичній системі сутність навчання не зводять ні до передавання студентам готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних відкриттів студентів. її відмінність – розумне поєднання педагогічного впливу з влаcною ініціативою, самостійністю та активністю студентів. Сучасна дидактика прагне до розумного раціоналізму.

Національна доктрина розвитку системи освіти в Україні 21 ст.

Закон про загальну середню освіту. У ньому відображену структуру середьної освіти, специфіку типів загальноосвітніх навчаних ззакладів, організацію навчально-виховного процесу, права та обовязки його учасників, кадрове забезпечення, функцію державного стандарту освіти, участь у громадмькому управлінні загальною середньою освітою, повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади тощо. Закони скл. з 46 статей, їх поділено на ХІ розділів. Їх зміст описує всі напрями діяльності навчальних закладів та установ, які забезпчують повну загальну середню освіту.

У Законі України Про освіту відображено проблеми, які стосуються загальної середньої освіти. Проте ще досі залишається незадоавільним стан матеріально-технічного забезпечення загальнооствініх навчальних закладів, затримується виплата заробітньої плати педагогічним працівникам, низька якість навчально-виховного процесу.

Національна доктрина розвитку освіти України є держвним документом, який визначає стратегію й основні напрями її розвитку.Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:

- особистісна орієнтація освіти

- створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобуття якісної освіти

- удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя

- розвиток україномовного освітнього і культурного простору

- забезпечення освітних запитів національних меншин та ін.

Освіта спрямована на втілення в життя укр. національної ідеї. Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до укр.мови та культури, повагу до народних традицій.Укр. освіта має гуманістичний характер. Вона не допускає поширення расистських та інших антигуманістичних ідей та поглядів. Реалізація Доктрини забезпечить перехід до нової гумістично-інноваційної філософії освіти, що виходить із її пріоритетності для розвитку України. Це забезпечить відутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості, нації і народу, у результаті чого відбудуться потужні, позитивні значні зміни в системі матеріального і духовного виробництва, структурі політичних відносин, побуті і культурі.